Корінним поворотом в сімейному житті давніх людей стала сільськогосподарська або перша аграрна революція, яка призвела до осілого способу життя та ведення домашнього господарства.
Люди як представники сімейства гомінідів еволюційно розійшлися з шимпанзе та бонобо близько п’яти мільйонів років тому, що з погляду еволюційної біології виглядає як недавня подія. Можна сказати, що багато з того, що ми спостерігаємо у наших найближчих родичів, властиво і людині. При цьому не варто забувати, що стрімкі зміни культурної еволюції не збігаються з неквапливим рухом біологічної еволюції; простіше кажучи, наша біологія поведінки не така гнучка, як мінливі ритуали та звичаї. Так чи інакше, наші давні мавпячі предки вели досить активне статеве життя.
Ситуацію, в якій перебували давні гомініди, можна назвати проміскуїтетом, тобто нічим не обмежений статевий зв’язок із багатьма партнерами. Американський психолог Крістофер Райан (Christopher Ryan) — автор книги «Sex at Dawn: How We Mate, Why We Stray, and What It Means for Modern Relationships» (2012) зазначає, що люди разом з найближчими родичами бонобо та шимпанзе являються «розпусними нащадками» своїх гіперсексуальних предків. На думку Райана, вчені часто ідеалізують культуру кам’яної доби, привносячи до неї риси сучасної цивілізації. Таку ситуацію він назвав «флінстоунізацією доісторичної доби». В цьому він вбачає не лише брак твердих знань про побут і сексуальне життя наших предків, а й психологічну потребу в виправданні сучасного сімейного життя та сучасної епохи.
Втім, зоологи підкреслюють, що між людською поведінкою та поведінкою приматів дуже багато дивовижних, але й лякаючих паралелей. На думку американського нейроендокринолога Роберта Сапольскі (Robert Sapolsky), люди стоять на одній поведінковій лінії з приматами, і різниця не в глобальному характері поведінки, а, скоріше, у складності та варіативності. У цьому плані люди займають середнє положення між мирними велелюбними бонобо та більш агресивними та полігамними шимпанзе.
Шимпанзе та бонобо часто борються за самиць, і базова відмінність між двома нашими найближчими родичами полягає в тому, що одні вирішують питання сексу за допомогою влади, інші — питання влади за допомогою сексу.
Нідерландський приматолог Франс де Вааль (Frans de Waal) у своїй книзі «Our Inner Ape: The Best And Worst Of Human Nature» (2006) зазначає, що шимпанзе та бонобо часто борються за самиць, і базова відмінність між двома нашими найближчими родичами полягає в тому, що одні вирішують питання сексу за допомогою влади, інші — питання влади за допомогою сексу. Так чи інакше, активною сексуальністю пронизане все їхнє життя. Все це вказує на те, що люди не пішли дуже далеко від своїх найближих родичів. Серед людей також тривають зіткнення за більш привабливого статевого партнера, при цьому факт подружжя та носіння обручок ніяк це не зупиняє.
Принаймні з такою поведінкою в біології та психології пов’язують ефект Куліджа, який передбачає дуже високу сексуальну активність по відношенню до нового статевого партнера, тобто чим більше статевих партнерів, тим краще сексуальні стосунки. При цьому з часом спостерігається зниження статевого потягу до постійного партнера. Все це вказує на те, що природа підштовхує ссавців до сексуального життя, яке передбачає зв’язки немоногамного характеру. Проте можна сказати й інше, природа не встановила для людей точної моделі з орієнтацією на моногамію чи полігамію. Людська сексуальність дозволяє успішно реалізовувати різні моделі статевої поведінки. Це означає, що є чимало людей, для яких шлюбна моногамія являється природною і вони не відчувають дискомфорту; однак існує інша величезна категорія людей, яка тяжіє до сексуальної полігамії. Простіше кажучи, прагнення любовного зв’язку з безліччю статевих партнерів для більшості людей так само природно, як і шлюбний союз із однією людиною протягом усього життя. Проте Райан зазначає, що витоки нашої пристрасної сексуальності криються у проміскуїтетному минулому.
По суті, кам’яна доба не передбачала популярність моногамних союзів (втім, це не означає, що їх зовсім не було). Оскільки всі одноплемінники брали участь у справах племінного життя, то і в сексуальних зв’язках було теж саме. Це означає, що палеолітичні мисливці та збирачі не ставили свої особисті інтереси вище за інтереси племені, адже це було питання їх виживання. Ситуація змінилася з настанням неолітичної революції або першої аграрної революції більше десяти тисяч років тому, тобто при переході до виробляючої економіки (землеробство, тваринництво, ремесло), яка поступово звела нанівець кочовий мисливський спосіб життя. Завдяки розвитку сільського господарства та тенденції до осілості сімейне життя також радикально змінилося. Відбулося поступове відокремлення парних сімей від племінного співжиття. У тренді опинилися патріархальні моногамні шлюби, які мали своє економічне підґрунтя. Крістофер Райан підкреслює, що у зв’язку з цим відбулися тектонічні зрушення в культурі, які вплинули на сімейні цінності надалі.
Соціальна моногамія — це ситуація, коли шлюбні партнери зберігають свій подружній союз і виховання дітей, але при цьому таємно відвідують сторонніх статевих партнерів.
Саме у зв’язку з цією подією виникає так званий конфлікт між природними сексуальними прагненнями та культурними нормами, які орієнтовані відтепер на шлюбну моногамію. Усе це призвело до появи терміну соціальна моногамія, тобто ситуації, коли шлюбні партнери зберігають свій подружній союз і виховання дітей, але при цьому таємно відвідують сторонніх статевих партнерів. Американська антропологиня Гелен Фішер (Helen E. Fisher) прагне пояснити ситуацію інакше: вона зазначає, що історично склалася модель, яка більш властива людству — це так звана послідовна (серійна) моногамія, яка передбачає ситуацію тимчасового шлюбного моногамного союзу, який незабаром має змінитися новим. Все це може повторюватися багато разів. Втім, припущення Фішер може бути вірним лише для певної частини суспільства, проте багато інших подружніх зрад в американському суспільстві свідчать про те, що спадщина наших давніх гіперсексуальних предків продовжує нагадувати про себе.
Серед антропологів існує популярна точка зору, згідно з якою взаємовигідні відносини між самцями та самицями ардіпітеків (представників роду гомінідів, які жили на території Афарської улоговини в ранньому пліоцені), які часто називають «секс в обмін на продовольство», могли сприяти розвитку парних відносин та зниженню агресивної боротьби за самиць між самцями. Як зазначає американський антрополог Оуен Лавджой (Owen Lovejoy), на це вказує значне зменшення іклів давніх приматів. Можливо, все це свідчить про те, що і тенденція до моногамії мала місце, але проміскуїтет також остаточно нікуди не зник. Принаймні, на це вказують так звані «спермові війни» (йдеться про насіннєву рідину в якій переважають особливі білки, що створюють перешкоди для сперматозоїдів конкурента), відлунням проміскуїтетних зв’язків можна вважати специфічну головку чоловічого статевого органу (для витіснення насіння конкурента) і великі насінники. Можливо, у далекому еволюційному минулому боротьба сперм справді грала якусь дуже важливу роль, проте згодом її інтенсивність значно впала. Ще одним відлунням давнього промискуїтету являються відверті сексуальні ритуали стародавніх і нинішніх аборигенських племен. У переважній більшості з них поширена полігамія в тій чи іншій формі.
Отже, «спермові війни», ефект Куліджа і відверті сексуальні аборигенські звичаї непрямо вказують на «незручні» істини про гіперсексуальну поведінку наших давніх предків. По суті, тінь проміскуїтету продовжує нагадувати про себе і в сучасному суспільстві.
Джерела:
Christopher Ryan, Cacilda Jetha. Sex at Dawn: How We Mate, Why We Stray, and What It Means for Modern Relationships. — Harper Perennial, 2012. — 415 р.
Franz de Waal. Our Inner Ape: The Best And Worst Of Human Nature. — Granta Books, 2006. — 300 р.
