Незважаючи на непопулярність моногамних зв’язків серед ссавців, соціальна моногамія набула свого розвитку серед Homo sapiens. Які причини сприяли цьому? Є кілька обставин.

Моногамія, яка передбачає сексуальну вірність один одному, досить рідко зустрічається серед ссавців. Усього 5% біологічних видів (від гризунів до гібонів) вдаються до цієї форми взаємовідносин, причому навіть усередині виду можливі різні сімейні моделі. Приблизно 90% птахів (лебеді, грифи, лелеки, орли) охоче вибудовують моногамні союзи. Можливо, це пояснюється тим, що обидва батьки можуть однаково зігрівати яйця в кладці, добувати їжу та піклуватися про потомство. Зрозуміло, ймовірність виживання потомства при двох турботливих батьках набагато вища, ніж у одного, що робить моногамію вигіднішою для птахів. Хоча, заради справедливості, варто зауважити, що далеко не всі птахи, які традиційно вважаються моногамними, справді ведуть таке життя. Наприклад, у житті сімейної пари морських альбатросів також зустрічаються зради, ревнощі та народження пташенят від чужого самця.

Втім, варто внести невелике уточнення, коли ми говоримо про моногамію у тварин, ми допускаємо чотири умовні види моногамії: 1) серійна — це вид моногамних відносин, які допускають зв’язок з одним партнером та спільне виховання потомства на певний період, після чого відбувається зміна партнера; 2) соціальна — це модель моногамних відносин, які передбачають спільне життя з одним основним шлюбним партнером, але періодично допускає таємні сексуальні зради з обох сторін, що не веде до розпаду сімейних відносин; 3) сексуальна — дана модель передбачає ексклюзивний сексуальний зв’язок тільки з одним партнером на все життя; 4) генетична — дуже схожа з попередньою моделлю форма сексуальних відносин пари, плодом яких є потомство тільки від постійного шлюбного партнера. Виходить, що у більшості видів птахів частіше зустрічається соціальна моногамія; набагато рідше — сексуальна і генетична. Навіть морським альбатросам або гірським синешейкам сексуальна вірність один одному дається дуже важко. Хоча їхнє життя для нас — людей здається зразком сімейної вірності.

У ссавців ситуація зовсім інша: основний тягар батьківської відповідальності лягає саме на самицю, тому саме вона є головним годуючим батьком. Такий поділ сімейних обов’язків, як у птахів, серед ссавців майже неможливий. Це положення визначається фізіологічними особливостями. Все це веде до того, що моногамія для ссавців не надто вигідна. По-перше, вона не дає тієї генетичної варіативності, яка виникає внаслідок сексуальних зв’язків із різними партнерами. По-друге, між самцями і самицями є деяка нерівність у виробленні статевих клітин: самцю набагато простіше виробляти у величезній кількості сперматозоїди, у самиць кількість яйцеклітин обмежена. Все це відображається на їхній поведінці.

Розмноження — це важлива частина життя тварин, так чи інакше, через вроджене прагнення вони намагаються передати свої гени потомству. Тому більшість видів ссавців вважають за краще вести немоногамне життя.

Розмноження — це важлива частина життя тварин, так чи інакше, через вроджене прагнення вони намагаються передати свої гени потомству. Тому більшість видів ссавців вважають за краще вести немоногамне життя, а якщо йдеться про моногамію, то, як правило, про соціальну, яка передбачає приховані сексуальні зв’язки на стороні. Генетики досі запитують: навіщо ссавцям потрібна моногамія, адже передача генів потомству тільки від однієї самиці не обіцяє нічого хорошого. Її гени можуть виявитися проблемними, і це помітно знизить виживання потомства, що в майбутньому призведе до зникнення генів моногамного самця. Виходить, що моногамія дуже невигідна. Тим не менш вона не безглузда, оскільки характеризується тим, що самець протягом певного тривалого терміну постійно спарюється з однією самицею і, як правило, бере участь у турботі про спільне потомство; хороша підтримка помітно підвищує ймовірність виживання дитинчат. Отже, у цьому є свій еволюційний смисл.

Автори статті, присвяченої походженню соціальної моногамії у ссавців, британський зоолог Тім Клаттон-Брок (Tim Clutton-Brock) та еволюційний біолог Дітер Лукас (Dieter Lukas) припустили, що передумови розвитку соціальної моногамії були у тих тварин, які намагалися вести одиночний образ життя. Вчені вважають, що батьківська турбота про дитинчат та сім’ю є, швидше за все, наслідком, а не причиною поширення моногамії. Очевидно, однією з основних причин було прагнення захистити свого єдиного статевого партнера від сексуальних посягань інших конкурентів, оскільки у разі полігамних зв’язків самець не міг захистити всіх своїх самиць від набігів з боку самців. У певному сенсі брак представниць жіночої статі та висока конкуренція серед агресивних ловеласів, могли спровокувати відмову деяких самців від багатьох своїх коханок, скоротивши їх кількість до однієї. Втім, це ще одна цікава гіпотеза, яка наближає нас до розуміння затребуваності соціальної моногамії серед ссавців.

Однією з основних причин було прагнення захистити свого єдиного статевого партнера від сексуальних посягань інших конкурентів, оскільки у разі полігамних зв’язків самець не міг захистити своїх самиць від набігів з боку самців.

Як справи складаються у приматів? Немоногамне сексуальне життя характерне для більшості мавп. Лише небагато видів намагаються дотримуватися моногамних відносин. Причому генетична моногамія у приматів зустрічається набагато рідше, ніж соціальна. Насамперед, це — гіббони, що мешкають у Південно-Східній Азії; карликові лемури, що зустрічаються у лісових районах Мадагаскару; мідні стрибуни, які мешкають у бразильських лісах та утворюють невеликі сімейні групи; деякі види азіатських макак. Однак навіть гіббони іноді зраджують своїм статевим партнерам.

Ми розійшлися з нашими найближчими родичами — велелюбними бонобо та шимпанзе, за еволюційними мірками, порівняно недавно: лише близько 6 млн. років тому. Це говорить про те, що більшість характеристик поведінки, які властиві людиноподібним мавпам, присутні і в людях. Наші давні мавпячі предки вели досить бурхливе статеве життя, яке важко назвати моногамним. Багато з того, що було притаманне їм, збереглося і в нашій поведінці. Хоча нас не можна назвати проміскуїтетними істотами, але й строга сексуальна моногамія також не являється характеристикою статевого життя людства. Це свідчить про те, що існують люди, для яких сексуальний зв’язок з одним шлюбним партнером є природним, але існує і величезна кількість людей, для яких більш комфортна полігамія в її різних проявах. Природа не закріпила за нами певної моделі статевих відносин, але наше проміскуїтетне минуле говорить про те, що наші предки переважно тяжіли до вільного кохання.

Американський психолог Крістофер Райан (Christopher Ryan) — автор книги «Sex at Dawn: How We Mate, Why We Stray, and What It Means for Modern Relationships» (2012) зазначає, що люди разом з найближчими родичами бонобо і шимпанзе являються «розпусними нащадками» своїх гіперсексуальних предків. На думку Райана, вчені часто ідеалізують культуру кам’яної доби, привносячи до неї риси сучасної цивілізації. Таку ситуацію він назвав «флінстоунізацією доісторичної доби». У цьому він вбачає не лише брак твердих знань про побут і сексуальне життя наших предків, а й психологічну потребу пояснити, виправдати та вихваляти власне життя та сучасну епоху. Втім, зоологи підкреслюють, що між людською поведінкою та поведінкою приматів дуже багато дивовижних, але й лякаючих паралелей. На думку американського нейроендокринолога Роберта Сапольськи (Robert Sapolsky), люди стоять на одній поведінковій лінії з приматами, і різниця не стільки в глобальному характері поведінки, скільки в складності та варіативності. Судячи з усього, у цьому плані люди займають якесь серединне положення між мирними велелюбними бонобо та більш агресивними та полігамними шимпанзе. Все це не говорить на користь моногамної поведінки.

Нідерландський приматолог Франс де Вааль (Frans de Waal) у своїй книзі «Our Inner Ape: The Best And Worst Of Human Nature» (2006) зазначає, що і шимпанзе, і бонобо часто борються за самиць, і базова відмінність між двома нашими найближчими родичами у тому, що одні вирішують питання сексу за допомогою влади, інші — питання влади за допомогою сексу. Так чи інакше, активною сексуальністю пронизане все їхнє життя. Все це повинно вказувати на те, що людям також не чужий невгамовний любовний потяг. Серед людей також продовжуються зіткнення за привабливішого статевого партнера, хоча виявляються вони по-різному. Виходить, що прагнення любовного зв’язку з безліччю статевих партнерів більшість людей так само природно, як і шлюбний союз із однією людиною протягом усього життя. Проте Крістофер Райан зазначає, що витоки нашої давньої сексуальності криються, як правило, у більш вільних статевих контактах.

Ефект Куліджа у людей, який передбачає відновлення сексуальної активності з появою нового статевого партнера та поступове зниження статевого потягу до постійного партнера, є ще одним нагадуванням про характеристики нашої статевої поведінки та про наше минуле. Але як так сталося, що соціальна, серійна та генетична моногамія стали частиною культурного життя суспільства? Чому наші давні предки звернулися до моногамії?

Ефект Куліджа у людей, який передбачає відновлення сексуальної активності з появою нового статевого партнера та поступове зниження статевого потягу до постійного партнера, є ще одним нагадуванням про характеристики нашої статевої поведінки та про наше минуле.

Американські дослідники під керівництвом антрополога Оуена Лавджоя (Owen Lovejoy) з Кентського державного університету дійшли висновку, що виникнення соціальної моногамії у наших давніх попередників пов’язане з нейрохімічними змінами. Свої висновки вони опублікували в двох статтях у «Proceedings of the National Academy of Sciences», які вийшли в одному випуску журналу. В одній статті вони висунули гіпотезу, згідно з якою соціальна моногамія у давніх предків стала можливою завдяки змінам у смугастому тілі або стріатумі (лат. corpus striatum), який у тому числі пов’язаний з виробленням дофаміну та серотоніну. Вчені піддали аналізу роботу нейромедіаторів у стріатумі у людей, людиноподібних мавп (шимпанзе та горил) та інших приматів (догерівський павіан, капуцин та лапундер). З’ясувалося, що у людей порівняно з іншими приматами рівень серотоніну, дофаміну та нейропептиду Y виявився набагато вищим, при цьому рівень ацетилхоліну — нижчий. Таке положення, на думку, дослідників сприяє розвитку конформності, альтруїзму та соціальної чуйності. При цьому зниження агресивності дає можливість розвитку більш плідної співпраці та формуванню довготривалих сімейних зв’язків.

Інша публікація пов’язує репродуктивний успіх наших предків із високим виживанням молодих самиць, що збіглося з розквітом соціальної моногамії. Так чи інакше, виявлення останків наших давніх попередників Ardipithecus ramidus (які жили близько 4,4 млн років тому) на початку 1990-х в Ефіопії дозволило Лавджою зміцнитися в цьому припущенні. Ардіпітеки — одні з перших приматів по лінії наших предків, які почали пересуватися на двох ногах, хоча непогано лазили по деревах. На відміну від значних ікол нинішніх горил і шимпанзе, з якими наші предки розійшлися багато мільйонів років тому, у ардіпітеків ікла практично не відрізнялися за розмірами і були не дуже великими, в цілому, самці були не набагато більшими за самиць. Це говорить про те, що ардіпітеки не прагнули вступати в конфлікти через територію або самиць. Можливо, вони прагнули завоювати прихильність своїх пасій іншим шляхом — приносячи їм щось смачненьке. Ймовірно, що цьому сприяв розвиток біпедальності. Таким чином, самиці були зацікавлені в менш агресивних і дбайливих самцях, які могли розраховувати на регулярний секс. Здатність уживатися з іншими самцями без бійок та зіткнень — це велике досягнення, яке не тільки призвело до розквіту соціальної моногамії, а й до розвитку кооперації.

Помітне зниження рівня ацетилхоліну в стріатумі сприяло зменшенню агресивності, а також підвищенню рівня вироблення дофаміну, що позитивно позначилося на соціальному житті наших давніх предків.

Автори згаданого нейробіологічного дослідження вважають, що помітне зниження рівня ацетилхоліну в стріатумі або смугастому тілі (підкіркове утворення переднього мозку і надзвичайно важливий компонент екстрапірамідної системи й системи винагород) сприяло зменшенню агресивності, а також підвищенню рівня вироблення дофаміну, що позитивно позначилося на соціальному житті наших давніх предків, і призвело до затребуваності соціальної моногамії. Судячи з усього, дана нейробіологічна подія стала ще одним історичним епізодом у тривалому процесі поступового самоодомашнення давніх Ноmо. Завдяки загальному зниженню рівня агресії наші давні предки змогли отримувати більше задоволення від спілкування з родичами та зробити соціальну моногамію популярнішою, що позначилося на нашій історії.

Іншим чинником, який сприяв популярності соціальної моногамії, виявився перехід на осілий спосіб життя. По суті, неолітична (або сільськогосподарська) революція докорінно змінила культуру та побут стародавніх людей близько 10 тис. років тому. Чоловіки стали мати домашнє господарство і нерухомість, що вплинуло на характер сімейних відносин і спонукало до розвитку парних стосунків, що, звичайно, не означало зрад і позашлюбних статевих зв’язків. Залишатися з партнером, який стає гарантією благополуччя, а отже, не дозволить дітям померти з голоду, тепер стає вигідно. Економічні причини стали додатковою основою формування довгострокових парних відносин. Можливо, вирішальну роль у цьому відіграв рішучий прояв жіночої волі, адже саме від жінок залежить, як складатиметься форма сімейних стосунків.

Економічні причини стали додатковою основою формування довгострокових парних відносин. Можливо, вирішальну роль у цьому відіграв рішучий прояв жіночої волі, адже саме від жінок залежить, як складатиметься форма сімейних стосунків.

Група бельгійських вчених на великому генеалогічному матеріалі, що охоплює період від 1315 до 1974 року, досліджувала питання, наскільки сімейні пари з Бельгії та Голландії були сексуально вірними. Дослідження охопило 513 сімейних пар. Висновки виявилися невтішними, але передбачуваними. З’ясувалося, що низькі доходи в сім’ї сильно корелювали із жіночими зрадами, що призводило до появи дітей від сторонніх чоловіків. При цьому шлюб не розривався. Хоча культурні норми і високий рівень ревнощів у минулі століття частково захищали сім’ю від сексуальних зрад, проте статистика вказала на таке: серед багатої прошарки кваліфікованих ремісників і торговців зради становили лише 1,0%, тоді як серед низькокваліфікованих ткачів і робочих рівень зрад досяг 4,1%. Вчені підрахували, що ймовірність позашлюбного статевого зв’язку із зачаттям дитини склала серед городян по–над 2,3% (при населенні близько 10 тис. осіб). Канадський еволюційний психолог Девід Басс (David Bass) у своїх дослідженнях також свідчить, що соціально неблагополучні сім’ї переживають зради набагато частіше, ніж матеріально забезпечені. При цьому чоловіки з низьким соціальним доходом не завжди знають, що виховують чужих дітей. Таким чином, економічне підґрунтя відіграє далеко не останню роль у підтримці довгострокових моногамних відносин.

Однак, до цього моногамія точно не зводиться: не варто забувати, що саме процес поступового самоодомашнення, який почався задовго до неолітичної революції, нейрологічно спонукав прагнення в цьому напрямку, що вело до емоційного зближення представників обох статей. В результаті, сформувалися дві основи для розвитку моногамних відносин у людей — нейробіологічна, що пов’язана зі зниженням рівня агресії і виробленням дофаміну, і соціокультурна, що глибоко вплинула на наше виховання і ставлення до сімейного життя. Виходить, що наше проміскуїтетне минуле було помітно розбавлено вибудовуванням моногамних відносин, які доповнили новий пазл у мозаїці сімейного життя.

Таким чином, поступове зниження агресії у наших давніх предків призвело до психологічного зближення між статями та зародження довготривалих парних зв’язків. Судячи з усього, головним відлунням тих подій є своєрідна форма чоловічого пеніса, яка орієнтована на виштовхування чужої сперми та ефективну доставку своєї, при цьому пеніс у людей досить великий, якщо порівнювати з іншими приматами. Можливо, у далекому еволюційному минулому боротьба сперм справді грала якусь дуже важливу роль, проте згодом її інтенсивність значно впала, що говорить на користь зростання соціальної моногамії. З іншого боку, моногамія так і не стала чимось більшим у людському суспільстві, про що свідчать ті ж відверті немоногамні сексуальні ритуали у більшості аборигенських культур. Так чи інакше, тінь проміскуїтету, як і раніше, нагадує про себе сучасному людству.

Джерела:

С. Owen Lovejoy. Reexamining Human Origins in Light of Ardipithecus ramidus // Science. — Volume 326, Issue 5949. P. 74–74e8. October 02, 2009.

D. Lukas and T.H. Clutton-Brock. The Evolution of Social Monogamy in Mammals // Science. — 2013. — Volume 341, Issue 6145. P. 526–530.

Maarten H.D. Larmuseau, Pieter van den Berg et al. A Historical-Genetic Reconstruction of Human Extra-Pair Paternity // Current Biology. — Volume 29, Issue 23. P. 4102–4107. E7. December 02, 2019.

Mary Ann Raghanti, Owen Lovejoy et al. A neurochemical hypothesis for the origin of hominids // PNAS. — 115 (6) E1108–E1116. January 22, 2018.

Richard S. Meindl, Morgan E. Chaney, C. Owen Lovejoy. Early hominids may have been weed species // PNAS. — 115 (6) 1244–1249. January 22, 2018.