Create post
Society and Politics

Білоруський фронт як останній аргумент Путіна і остаточна політична смерть Лукашенка

Богдан Боднарук 
Фото зі спільних білорусько-російських військових навчань/galinfo

Фото зі спільних білорусько-російських військових навчань/galinfo

Цими днями за вказівкою з Москви у прикордонних регіонах Білорусі почалося розгортання об’єднаного білорусько-російського військового корпусу під назвою регіональне угруповання військ. Цей потужний інфопривід дає деякі підстави говорити про можливий початок підготовки ворогом нового вторгнення.

Не буває диму без вогню. Чи таки буває?

Періодичними розмовами про загрозу відкриття білоруського фронту вже давно нікого не здивувати. Активні дискусії на цю тему тривають від початку повномасштабного вторгнення з різною інтенсивністю. Виглядало так, що попри всі наполегливі прохання та вмовляння Путіна, Лукашенкові якимось дивом постійно вдавалося ухилятися від прямої та безпосередньої участі у наземних бойових діях проти українських військ. Виходило це робити перш за все за рахунок імітації бурхливої діяльності.

Безнастанно пересуваючи свої відверто не найкращої якості, а до всього ще й малочисельні війська то трохи ближче до українського кордону, то знову відправляючи до казарм, білоруський сатрап вдало присипляв пильність господаря Кремля.

Такого роду гіпнотичні маніпуляції у виконанні мінського васала цілком і повністю задовольняли російського керманича. Аж тут в останні дні серпня — на початку вересня ЗСУ перейшли у наступ і Лука вирішив відповзати, дедалі активніше демонструючи свою незацікавленість у війні. На перший погляд, вірнопіддана білоруська маріонетка стала виявляти стійкі ознаки самостійності.

Водночас, щоб запевнити метрополію у своїй незмінній відданості, Мінськ продовжував сумлінно виконувати покладені на нього обов’язки в частині озвучування різноманітних «мирних» закликів Москви. Крайнім наочним прикладом такого штибу балансування стали з одного боку заяви про готовність вбивати всіх, хто на думку Лукашенка, загрожуватиме Білорусі, з подальшим врученням ноти протесту нашому послу через ніби то наміри України здійснити акт агресії відносно білоруських суверенних територій.

З іншого ж боку від білоруського самоназваного президента увесь час чутно заклики до миру. Найсвіжіший приклад такої примирливої риторики можна було почути буквально декілька днів тому. Свій черговий пацифістський спіч картопляний фюрер присвятив апеляціям до «керованості» Зеленського з Вашингтона, як це нещодавно в’їдливо зробив Лавров. Мовляв, якщо б ти був самостійним, то уже давно б пішов на переговори. Крім всього іншого, висловлюючись подібним чином, багаторічний одноосібний володар Білорусі намагався по дитячому взяти Зеленського на слабо. Вочевидь, усе ще будучи переконаним, що останній купиться на такий інфантильний заклик після всього, що відбулося з початком повномасштабної російської агресії.

Як стало відомо зовсім нещодавно, закликами до миру рупор Путіна намагався сховати від неозброєного людського ока початок процесу формування названого вище регіонального угруповання військ. В умовах, коли ядерний удар для Путіна скоріше небажаний варіант, аніж навпаки, потенційне відкриття другого фронту проти України може на якийсь час загальмувати просування ЗСУ в рамках контрнаступу. Тобто, це все більше схоже на певний компромісний варіант, який на переконання Кремля, не викличе аж надто бурхливої реакції з боку Заходу. І вже точно не призведе до повного знищення всіх російських окупаційних сил на українській території, до якого обіцяли вдатися союзники в разі ядерного удару.

Компромісним це рішення може бути і для самого Лукашенка. В тому разі, якщо далі стягування військ до кордону, яке супроводжується вже звичним, але цього разу особливо гучним брязканям зброєю, не піде. А відтак і не доведеться повною мірою бути відповідальним за незворотні наслідки своїх спільних з Путіним дій.

Врятувати рядового Луку, щоб потім допомогти йому мирно піти

Чисельність білорусько-російського корпусу сформованого в рамках цього так званого регіонального угруповання становитиме загалом 54 тисячі душ живої сили. Плюс ще якась (поки точно невідома) кількість бронетехніки. Цьому передувало суперечливе оголошення про початок антитерористичної операції на білоруській території. А суперечливе воно тому, що невдовзі після гучного оголошення білоруські вищі чиновники взялися навперебій спростовувати одне одного, коли йшлося про цю таємничу операцію. Очевидно, що попри всю свою гучність, стейтмент щодо цієї антитерористичної операції так і залишається остаточно неузгодженим між Москвою та Мінськом. А проте свою функцію підтримки українських сил розташованих у Волинській області неподалік від білоруського кордону, він виконує цілком справно.

Так чи інакше, а перші ешелони з російською частиною живої сили, що буде зарахована до складу новоствореного міждержавного військового формування, вже почали прибувати. На вихідних до нового місця дислокації у Білорусі прибула перша тисяча російських військовослужбовців.

Разом з тим, з Білорусі в напрямку до Росії продовжують майже безперервно відбувати все нові і нові партії військової техніки зі складів розташованих тут ще за радянських часів.

Все це виглядає дуже неоднозначно, бо якщо збираєшся рушити кудись із війною, залишатися без бронемашин явно крок далеко не найрозважливіший. В будь якому разі, зараз треба особливо пильно стежити за ситуацією на білорусько-українському кордоні. Адже ситуація як ніколи раніше близька до фатальної, перш за все для Лукашенка, розв’язки. Ризикнувши віддати наказ про наступ на Україну сивий посіпака Путіна майже напевне залишиться без армії за лічені дні після того, як та перетне наш кордон і не знайде тут нічого іншого окрім смерті.

Втративши військовий ресурс, кривавий вусань буде позбавлений значної частини силового фундаменту, завдяки якому ще поки умудряється перебувати при владі. А відтак дуже скоро стане і зовсім вже беззахисним, коли по його грішну душу прийде розбитий внаслідок поразки в Україні Путін, щоб задовольнитися хоча б чимось малим.

Такий розвиток подій не виключає один із сподвижників Тихановської Павло Латушко. А тому Лукашенко, як ніхто інший з-поміж країн світу повинен бути зацікавлений у створенні моніторингової місії на білорусько-українському кордоні, як на тому наполягає наш президент. До того ж, посприявши створенню такої місії, господар Мінська з дуже великою імовірністю таки зможе стати на шлях примирення з європейцями та США, на яке всіляко натякає за найменшої нагоди з першого дня своєї поки що опосередкованої участі у війні на боці РФ.

В іншому разі, допомігши Путіну використати армію Білорусі, як свій останній аргумент на полі бою, Аляксандр Григоравіч тієї ж миті почує лебедину пісню, як реквієм за його політичним життям.

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Author