radio.syg.ma


radio.syg.ma is a community platform for mixes, podcasts, live recordings and releases by independent musicians, sound artists and collectives
Create post
Philosophy and Humanities

Девід Абрам «Глибинна екологія»

Vitalii Shchepanskyi2

Глибинна екологія, як рух і спосіб мислення, переважно протиставлялася традиційній екології, а особливо підходам зосередженим виключно на послабленні найбільш очевидних симптомів екологічного безладу без осмислення, та прагненням трансформувати глибоко вкорінені культурні припущення та практики, які породили ці проблеми. Замість накладати різні «рішення-пластирі» на екологічні проблеми, прихильники глибинної екології нібито ставлять «глибші» питання і прагнуть більш глибоких, далекоглядних рішень. Та деякі рішучі екологічні активісти ображаються на припущення, що їхні власні наполегливі зусилля заледве зводяться до своєрідної «поверхової» екології. Насправді ж неявний контраст між «глибинним» і «поверховим» підходами до екологічних проблем змусив різних людей підозрювати своєрідну зарозумілість самої ідеї «глибинної екології»; і такі підозри дещо послабили та маргіналізували рух глибинної екології протягом декількох останніх років.

Арне Несс — норвезький філософ, якого вважають творцем «глибинної екології»

Арне Несс — норвезький філософ, якого вважають творцем «глибинної екології»

Однак величезний потенціал руху глибинної екології та справжня риторика «глибинної екології» як могутнього, хоча й значною мірою зачаткового, набору інтуїцій, як на мене, ніколи не мала нічого спільного із контрастом між «глибинним» і «поверховим» підходами. Ідея Арне Несса була набагато більш загадковою, навіть чарівною. Дійсні та далекоглядні активісти з різних областей — науковці та фермери, професори та поети, художники та анархісти, через сильну любов до дикої природи та обурення через те, як цивілізація спотворює живу землю — потягнулися до глибинної екології, бо відчули нову, свого роду сердечну смиренність у цьому русі, зібрання блискучих душ, які не боялися розглядати власне існування як земних тварин. Вони радо стверджували, що людина — лише одна з багатьох істот на землі — безумовно, істота дивовижна, але зрештою не більш дивовижна, ніж ведмеді грізлі, баклани, чи павуки, що повзуть по гнутій вітром траві. Геть не зухвала, глибинна екологія позначається новим видом скромності — новим припущенням про те, що ми, двоногі, цілковито належимо складній мережі життя — і новим бажанням розмірковувати та діяти, не порушуючи нашої відповідальності як громадян біотичної спільноти. Іншою стороною цього смирення є постійне зачудування світом, який перевершує всі наші задуми. Це приємне, а іноді й жахаюче усвідомлення свого людського буття у по–над-людському світі.

Назва «глибинна екологія» добре перегукується із цим новим імпульсом, переважно через широке значення самого слова «глибина». Мало хто з нас вловлює це значення свідомо, та я підозрюю, що наші тваринні тіла відчували його ще з самого початку. Бо прикметник «глибокий» говорить про особливий вимір переживаного світу: його часто називають третім виміром. Це те, про що згадують фотографи, коли говорять про «глибину чітко зображуваного простору». Це той вимір, який тягнеться від близького до далекого, від самого місця, де ми стоїмо, аж до обрію й за його межі. Природа цього виміру цікава тим, на відміну від «висоти» і «ширини», які здаються цілком об’єктивними аспектами сприйманого світу, вимір глибини цілком залежить від розташування глядача всередині цього світу. Висота валуна, до прикладу, здається незмінною, скільки б я не кружляв довкола нього. Проте глибина каменю, співвідношення між близьким і далеким аспектами валуна, змінюється разом із тим, як я його обходжу. На відміну від висоти гірського хребта, і ширини або розмаху долини, глибина ландшафту цілком залежить від того, де ми в ньому знаходимось. Й коли наше тіло рухається всередині цього ландшафту — його глибина змінюється навколо нас.

По правді кажучи, простір набуває глибини тільки якщо розміститись всередині нього. Скупчення валунів або гай набувають певної глибини лише якщо ви тілесно розташовані в тому ж світі, що й ці скелі або дерева.

Якщо, наприклад, я дивлюсь якусь передачу про природу по телевізору, й бачу, скажімо, левицю, яка грається зі своїми дитинчатами під тінню листяного дерева — то як я встану й пройдуся кімнатою, на екрані нічого не зміниться. Від мого руху змінюватиметься глибина кімнати довкола мене — переді мною стане книжкова шафа й зникне, щойно я пройду повз, на мить поміж мною та екраном телевізора з’явиться музична установка — саме коли я проходитиму коло них — та розташування дитинчат у просторі не зміниться — ні відносно один одного, ні у співвідношенні до дерева поза ними. Просто тому, що я не живу із цими левами в одному просторі. Між нами немає глибини, бо я дивлюсь на їхній світ, будучи цілковито поза ним, як абсолютно сторонній глядач дивиться на плоске видовище. Моя справжня, тілесна зустріч відбувається зовсім не з тими левами, а із плоским екраном телевізора.

Сучасна світська наука давно почала спостерігати за природним світом із позиції цілковитої відстороненості від цього самого світу. І наука «екології» успадкувала це припущення від старіших наук, які їй передували — припущення, що ми можемо об’єктивно аналізувати взаємодії різних організмів та їхнє земне середовище так, ніби ми самі не маємо до нього стосунку, ніби наше раціональне мислення якимось чином звільняє нас від нашої спільно нажитої, тілесної вбудованості у гущі цієї екології, й дає змогу спостерігати за нею із цілковито відстороненої та неупередженої точки зору. На уроках біології у старшій школі, ми розглядали складну схему місцевої екосистеми, намальовану на плоскій дошці, та, певна річ, робили це не включаючи у неї самих себе. Пізніше дехто з нас навчився моделювати окремі екосистеми на плоских екранах наших комп’ютерів. Й хоч я таки отримав певну користь із таких вправ, та основним уроком для мене було те, що земна природа — це об’єкт, детерміноване явище, яке краще вивчати ззовні, а не всеохопна таємниця, у яку мене втягнуто повністю.

Таким є погляд на природу який ми продовжуємо транслювати, коли нехтуємо глибинним виміром світу або не помічаємо його — та насправді ж ми можемо відчувати лише справжній світ із нашої втіленої, двоногої перспективи тут, у гущі речей. Оскільки ми цілковито всередині й від цього земного світу, то природа може відкривати нам певні свої аспекти лише приховуючи від нас інші; ми не здатні цілковито охопити жоден земний феномен. Оскільки ми занурені у світ тварини, то кожна річ що нам трапляється, зустрічає нас власною глибиною, своїми видимими та невидимими гранями, власними ближчими, відкритими нашому поглядові, сторонами, і сторонами віддаленими, прихованими від наших очей. Віра в суто об’єктивне сприйняття природи, у чітке і повне розуміння того, як працює світ, — це віра в абсолютно плоский світ, видимий згори, — у світ без глибини, природу, частиною якої ми не є, а на яку ми дивимось ззовні — як Бог або як людина, що дивиться на монітор.

Глибинна екологія — точніше, екологія глибини — ставить це припущення під сумнів; вона говорить про те, що така холодна, безтілесна відстороненість сама пособі є ілюзією і першопричиною нашого руйнівного ставлення до землі. Вона наполягає на більшій важливості нашої тілесної включеності у всеохопну екологію, на нашій глибокій залученості у земну мережу життя. Вона говорить про те, що ми повністю занурені та цілковито залежні від світу, який ми помилково хочемо вивчати ззовні, та яким намагаємося маніпулювати і керувати.

Тож найбільш актуальний контраст, спровокований поняттям глибинної екології, не був легким контрастом між «поверховими» і «глибинними» підходами, а радше контрастом між плоским і глибоким — між плоскою та глибинною екологією — між відстороненим способом бачити, який дивиться на природу ззовні, та вбудованим способом бачити (і відчувати), який вдивляється у саму глибину природи, яка охоплює і пронизує нас. Іншими словами, глибинна екологія, певно, має на увазі, що ми знаходимось у глибині земної екології.

Саме цей безмовний наслідок нашої глибокої невіддільності від біосфери, ця інтуїція глибини об’єднала всіх тих, кого, із абсолютно різних напрямків, притягла до себе фраза «глибинна екологія». Усі ми відчували потребу в способі говорити та мислити, який не виривав би нас із відчуття занурення у, та спорідненості ізживою землею. І сьогодні ця потреба є сильною, як ніколи. Визнаючи, що ми є частиною чогось настільки ширшого і більш незбагненного, ніж ми самі, стверджуючи, що наше власне життя цілком невіддільне від життя річок і лісів, що наш розум переплетений із диким розумом вовків та зболотнілих земель, що наші дихаючі тіла — це просто частина пишної плоті землі — глибинна екологія відкриває нове (й, можливо, також дуже старе) відчуття сакрального. Вона повертає священне землі, викриваючи чіткі межі, і рамки, і всюдисущі вимирання як жахливе святотатство, змушуючи нас зупинитися перед лицем біотехнологій та іншими інтенсивно маніпулятивними ініціативами, що випливають із плоского погляду на світ. Глибинна екологія відкриває цілковито іманентний досвід Священного, як і багатоголоса земля, яка тілесно охоплює нас — таємниця, одночасно відчутна на дотик, чуттєва, та нужденна до нашої дбайливої участі.

Encyclopaedia

Переклад здійснено з видання: «The Encyclopaedia of Religion and Nature», Taylor and Kaplan, ed., published by Continuum, 2005.

Переклад з англійської: Щепанський Віталій

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Author