radio.syg.ma


radio.syg.ma is a community platform for mixes, podcasts, live recordings and releases by independent musicians, sound artists and collectives
Create post
Poetry

Із заходу на схід зі сходу на захід

Владислав Петренко
р.Северский Донец, по которой проходит линия фронта

р.Северский Донец, по которой проходит линия фронта


***

Я живу без жалю

без виправдань

безцільно пересуваючись від однієї тіні до іншої

блукаючи по колу

довкола склянки

свічки

пересуваючись між книжок і пляшок

плаваю на хвилях ефіру

завмираючи від телефонного дзвінка

від скреготу холодильника

від глухих хлопків на подвір’ї

може це лопотять крильми лебеді,

або діти хлопають в долоні?

може вітер роздмухує вітрило?

Я нічого ліпше не знаю як контури стін

по яким я блукаю

то ридма ридаю

то знов завмираю

хоч би і Бог до мене прийшов

разом з розбитим склом

але головне щоб прийшов

не забув

ні хвилини

ні часу

головне щоб він прийшов

і нас не залишив

***

В такий час, особливо надвечір, відчуття наче я їду в автомобілі, і спостерігаю за тим як світло поволі розчиняється серед

сіл, перелісків, полів

у рівчаках, схилах, річках, степах.

Спостерігаю за тим як непорушна тиша і спокій огортають кожний дорожній знак, кожну закинуту хату, розбиту дорогу, понівечений паркан. Так мала б виглядати Югославія 90-х, або Чечня 00-х. Але я про це не думаю. В такий час, особливо надвечір, відчуття наче я їду в автомобілі кудись дуже далеко, так далеко, що у цього місця немає географії, немає точки відліку і навіть точки опору, ця точка гаряча, і важливо не опекти пальця. Щось у цьому світі є незмінним, наприклад дерева, і поля, перекладений на українську шансон, навіть вгадуєш слова російською мовою, усміхаєшся і думаєш собі, Боже, Боже, де моє дитинство, у серіалі Бандитський Петербург і у фільмах Балабанова.

І на тебе в цей момент починають сипатись уламки світлин,

цілі шматки намагаються поцілити прямо в голову, і ти намагаєшся ухилятися від них, заплющуючи очі, прислухаючись до того як сильно-сильно б’ється серце,

і думаєш собі

ну і як тобі не бути сміливим?

коли твоя біографія вчиняє само підпал

то вона горить нестерпніше ніж багатоповерхівки.

***

У пошуках гніву

У кав’ярні розмови тільки про війну, люди підраховують втрати своїх і чужих, переповідають найбільш страшні випадки військових злочинів.

-

Пейзаж намальований якимось стривоженим дев’ятирічним хлопчиком : маленькі хатинки з перекошеними вікнами, люди з перекошеними обличчами, поросле болотом небо, кілометри людських колон.

я посередині власного я 

у чорній дірі ночі

прямокутник на колесах відривається від ліній

страх це прямокутник

позбутись нього означає заповзти під землю

-

мовні фігури втрачають форми

усі формальні ознаки зайві

я — зайвий

наче камінчик що потрапив в чобіт

переповзаю через кордони областей

сумирно спостерігаю за тим як жінка в коридорі кричить на собаку

собака сумирно спостерігає за жінкою

сумирність — це сум’яття совісті

-

я посередині власного я 

у чорній дірі ночі

ковтаю великі шматки болю що опускається в темноту шлунка

-

де твій гнів питають у мене поліцейські перевіряючи документи

відповідаю їм

— я усе втратив

геть усе

***

Росії

Будівельний кран

залізний паркан

залізно дорожнє полотно

вагони

состави

сустави

летять літаки

марширують солдати

до нас вже нікому по суті немає діла

навіть нам самим

мені і псу на ім’я Шарік

дали наказ цей переїзд охороняти

вагони

состави

сустави

літаки летять

марширують солдати

зараз я погодую пса і піду собі спати

***

Арки сонця

входиш у них нерішуче

так наче цього просто не може бути

прозорі стіни крізь які ллється тихе світло супокою

і кожен крок є страшнішим за попередній

і кожна думка намагається обдурити наступну

чому ж світло таке болюче

чому ж так хочеться сховатися у власну тінь ?

дорога розчахнулася і лежить переді мною наче розпорота корова

сліди копит

від села в сторону лісу

ліс це життя

смерть це степи що обступили сонячні стіни

я перед обличчями всіх святих загрузаю у суглинках сумнівів

у тривожних кущах

їх колише холодний вітер

вам

саме вам Бог видав підкови

на щастя

залишаючи

нам

лиш

знамення

знамена

і

знак

***

Люди копали огороди, а викопували кладовища.

Люди ставили свічки за здоров’я споглядаючи смерть.

Люди ладнали паркани, справляли весілля, народжували дітей, а породили війну.

***

Люди тепер це роздягнуте листя.

Вітер підхоплює нас і несе

в той бік де каламуть неба скрапує в білосніжну чашку

***

Янгол із мішком дарунків за плечима зазирає в кватирку

залишає відбиток сонця на твоїй щоці

залишає для тебе щастя та мир

мирт на вікні розправив листочок

і йому добре

і тобі добре

***

Те що не з нами залишається тут

у загнутих сторінках

у підкреслених реченнях та абзацах

загублені книжки

по яким хтось буде писати про нас

як ми жили

як час перероблював нас під себе

ламав голоси

переплітав долі

те що не з нами

тихо і щемко шелестить

мов зім’ятий папір по асфальту

для всіх нас

і для ні кого

***

Берези є всюди

але тільки вдома вони самотні

як полишені гойдалки

та покинуті гумові гуси

може вони повернуться в наші сни?

Разом із тремтливим світлом

що проривається крізь гілки

скромних кущів

що повиростали на чужому грунті

***

Спомини

1

Дуже простий місточок складений із жердин

з дитинства я вештався поблизу нього

спостерігаючи досить простий пейзаж навпроти

сосни берези тополі

птахи чорними плямами повсідалися на гілках

я навіть думки не думав

що колись я опинюсь десь посередині

і буду ночі та дні

проводити споглядаючи відображенні у воді

2

Влітку ми з батьками ходили збирати гриби

я і досі бачу цей ліс на березі Сіверського Дінця

він так само стоїть дивлячись в каламуть води

вітер заколисує дерева

так само

як священик намагається заколисати бурмотінням молитв

захоплених у полон розпачі людей

3

Коли мене відправляли за хлібом в магазин то завжди давали трохи більше грошей на морозиво

шлях пролягав довгою грунтовою дорогою яку розвозило від дощів і вона ставала гливкою чи навпаки

коли пекуче сонце висушувало всяку стеблину

пилом забивало мені легені

і я набирав повен рот піску

як ті люди яких присипали землею на маленькому острові в центрі пшеничного поля

скільки разів мене відправляли за хлібом

скільки років я ходив ґрунтовкою

доти

доки

острів одного дня не перетворився на континент

***

Переказувати історію це те саме що чистити гриби

знімати тонку шкірку з усіх речей гострим ножем думки

Бог хороший грибник

вміє розрізнити добрих від поганих

випробовуючи їх гострим ножичком війни

***

Апологія Холодної Гори

швидко минали дні та тривожні ночі

ми

росли та кохали

обійми тріпотіли як листочки на вітру

шипшина шипіла червоним

бігли і плутались стежки

переплітались в клубок сумнівів

плутали нас

і ми загубились серед них сміючись

і сміх робив дірки в пальто

і сонце стукало у вікно

ми і не знали що завжди жили в цегляному будинку

на найвищій з усіх можливих гір

Author