***

Психологія є дещо неоднозначним родом діяльності людини, оскільки через зростання її популярності, а також доступність інформації, кожна людина намагається міркувати на рівні кваліфікованих або самоосвічених фахівців. Однак, наскільки б не були якісними ці міркування, люди схильні припускатися помилок. Через невелике нерозуміння того, чим є психологія насправді, багато помилок, допущених окремими філософами, можуть використовуватися як спростування науковості психології. Прикладом є концепція колективного несвідомого, яку використовували Фройд і Юнг, яку цілком можна використовувати як аргумент проти емпіричної природи психології.

Тому, щоб розв’язати плутанину, я пропоную розділити психологію на кілька категорій, які описували б ступінь емпіричної обґрунтованості тих чи інших висновків людини. Це дасть змогу нам, психологам, трохи зітхнути з полегшенням, оскільки така класифікація допоможе позбавити емпіричну психологію міфів, що псують їй репутацію у світі, а також спростить і, певною мірою, децентралізує право людини розмірковувати про психологію людини.

По суті, коли людина знає про те, що психологію можна визначати по-різному, це дає їй більше свободи до міркування, оскільки вона звільняється від імовірності бути засудженою суспільством або ж від імовірності завдати шкоди одній із категорій, оскільки її висловлювання думок усі, або більшість, відноситимуть лише до однієї з цих категорій без проєкції на решту. Тобто в такий спосіб зменшується ризик надмірного узагальнення однієї абсурдної помилки на широку сферу діяльності людини. Будь-якої проблеми з цією класифікацією, яка була б пов’язана з розумінням її чи застосуванням або ж запам’ятовуванням, я не бачу, бо така класифікація буде легко запам’ятовуватися через цілком широке визначення, та інтуїтивно зрозумілою, бо ті, хто часто міркує в царині психології, могли інколи помічати за собою різний характер своїх висловів, коли сидять з другом на кухні та міркують про те, чи можна позбутися забобонів, і коли вони ж обговорюють вплив стереотипів на продуктивність людини. Абсолютно різний рівень аргументації та сприйняття: одне є вкрай абстрактним і суб'єктивним міркуванням, що походить здебільшого від ідеології людини, підкріплені певними фактами, а інше — від самого початку ґрунтується на певних даних, інформації або дослідженнях.

***

Тепер приступимо до самої класифікації. Я пропоную розділити психологію на 3 підтипи за таким критерієм: співвідношення суб'єктивності та емпіричних вимірів.

Перший тип — академічна психологія: характеризується найвищим ступенем аргументації за допомогою об'єктивних емпіричних даних.

 Другий тип — практична психологія: в основі лежать конкретні знання, які практик перетворює на просту для сприйняття інформацію за допомогою свого суб'єктивного погляду на ситуацію і застосовність знання.

Третій тип — філософська психологія: характеризується переважно суб'єктивністю висловлювань і висновків, але з використанням певних емпіричних даних.

Академічна психологія є продуктом діяльності психологів, які віддають свій час на емпіричне вивчення природи психіки. Вони використовують для цього як гуманітарні методи вивчення дійсності, так і математичні. Перші необхідні для виявлення феноменів і для стеження за їхніми змінами впродовж часу, а друге — для розрахунку кореляцій, суттєвості впливу на ті чи інші процеси та поширеності в людській популяції. Академічні психологи використовують максимум об'єктивного емпіричного досвіду, отриманий за допомогою спеціально розроблених для цього інструментів, і намагаються з цього вивести максимально об'єктивні висновки, що точно відображали б дійсну взаємодію різноманітних феноменів і процесів. Така психологія не терпить надто сильного впливу суб'єктивності, а використовує його лише в крайніх потребах, які зумовлені частково природою нашої психіки. Наприклад, суб'єктивність заведено використовувати при підборі тих чи інших методів вивчення, оскільки суб'єктивізму на цьому етапі уникнути неможливо, і тому що суб'єктивний досвід часто може відіграти позитивну роль у підборі методик.

Позитивна роль суб'єктивного досвіду тут пов’язана з різним середовищем, у якому проживає людина. Середовище безпосередньо впливає на поведінку людини, її реакції та мотиви, тому в різному середовищі необхідно використовувати різні методики або ж хоча б їх правильно адаптувати, оскільки культурна відмінність може зіграти злий жарт із дослідником, якщо він не врахує цей контекст. Тому вибір лягає на суб'єктивний розум людини, а не на «об'єктивний» погляд машини, яка перебуває поза контекстом людського середовища. Людина, яка перебуває в середовищі, яке вона хоче дослідити, як правило, краще знає, які вирази слід добирати для коректного розуміння між собою та досліджуваними, та підібрати ті методи, що відображатимуть культурні особливості тієї чи іншої групи та мінімально впливатимуть на результати дослідження.

І другий, імовірно останній момент, де використовується суб'єктивний погляд людини — підбиття підсумків. Незважаючи на те, що дані отримані при використанні практичних і математичних інструментів, людина по різному може їх інтерпретувати. Тут не стільки це може зіграти позитивну роль, скільки негативну. Це пов’язано зі схильністю людини проектувати свої бажання на результати дослідження і спотворювати висновки, що випливають із них. Але використовується тут суб'єктивний досвід більше через відсутність конкретних альтернатив, адже суб'єктивний досвід грамотного фахівця, який навчений працювати з інструментами, все ще перевершує штучний інтелект, що видно неозброєним оком і помічає сам ШІ. Саме тому, що до дослідження дійсності під'єднані як гуманітарні методи вивчення, так і математичні, а так само суб'єктивний досвід застосовується лише за необхідністю, академічна психологія є найбільшою універсальною і точною у відображенні світу.  Більша частина інформації, яку беруть люди з категорії «практичні психологи» і «філософські психологи» бере початок саме з академічної, з результатів експериментів.

Саме ця частина психології заперечує будь-які метафізичні явища і спирається, за великим рахунком, на емпіричні дані.

Практична психологія. Тут співвідношення суб'єктивної думки та емпіричних даних уже не таке очевидне, як в академічній психології. Оскільки це співвідношення змінюється з разу в раз, залежно від клієнта і самого психолога. І крім того, на відміну від академічної психології, де працюють усі психологи, які пройшли тривале навчання щонайменше на кількох рівнях — бакалаврат і магістратура, то в практичній психології працювати можуть навіть ті, хто в університети не вступав. Добре це чи погано я розповім якось в іншому есе, а тут лише констатую факт — практичними психологами стають і ті, хто здобув вищу освіту, і ті, хто її не має, а лише здобув сертифікат або самостійно навчався цього ремесла. Пов’язано це не тільки з більшою доступністю, а й з більшими можливостями апелювати власним досвідом.

Багато практичних психологів можуть відходити від теорії, оскільки пріоритетом стає допомога клієнту, а не підтримання істинності вчення, і дуже часто ситуація клієнта змушує психологів імпровізувати, спиратися на власний досвід і бачення ситуації та способи її розв’язання, оскільки знати абсолютно все і про все неможливо.

Суб'єктивний досвід і погляд тут відіграють більшу роль, ніж в академічній психології. Тут психологи можуть дозволити «свавілля» і в потрібні моменти використовувати суб'єктивний погляд для допомоги клієнту. Наприклад, якщо клієнт розповідає про те, що не може забути колишню, то психолог може використати історію зі свого життя, подаючи певний сенс, певну мудрість, яку клієнт повинен витягти самостійно та зрозуміти, використати у своєму житті, якщо воно необхідне. Такий прийом називається саморозкриттям. Абсолютно нормальна практика, якщо вона не нав’язується.

Водночас психолог не може нести абсолютно непов’язану з психологією нісенітницю, оскільки це може нашкодити клієнту. Знання є фундаментом консультування і терапії і застосування яких залежить від поглядів консультанта або психотерапевта. Суб'єктивізм тут може відігравати таку собі роль трансформатора або мілієнової оболонки, яка спришвдшує сприйняття клієнтом інформації. Відсутність розуміння того, як працює психіка людини, та елементарних правилах консультування можуть порушити комфорт людини, загнати в стрес і погіршити стан клієнта, і часто це може призвести до того, що людина почуватиметься гірше після сеансу, ніж до нього.

Співвідношення суб'єктивізму і знань (зокрема емпірична інформація) можуть різнитися від методу до методу. Наприклад, КПТ, будучи напрямком терапії, заснованим на раціональній частині людської природи, вимагає чітких знань самого напряму і психології особистості, які психолог повинен грамотно застосувати в роботі з клієнтом. Водночас екзистанціальна терапія або діалектична психотерапія вже вимагають імпровізації, оскільки йдеться не стільки про внутрішній устрій психіки і про те, як людині допомогти навчитися справлятися зі стресовою ситуацією, скільки про її мотивацію і обставини. Тут є необхідність у душевних розмовах «віч-на-віч» насамперед людей, а вже потім фахівця і клієнта, оскільки екзистенціальна криза — часто більше філософська проблема, ніж психофізіологічна. Хоча й знаннями з психології тут не можна нехтувати, оскільки розмову з людиною, яка не бачить сенсу в житті, треба вести обережно, не роблячи різких висловлювань і не засуджувати людину, інакше вона може собі нашкодити або ж накласти на себе руки.

Здебільшого практична психологія спирається на емпіричну інформацію, як на фундамент побудови тактики розмови з клієнтом, тобто емпірика є і фундаментом, на основі якого можна будувати «флюгер» допомоги, який є ще й орієнтиром водночас, що вказує першочерговий напрямок, з плином часу клієнт зможе самостійно обирати свій напрямок і створювати той самий вітер.

До того ж, практичні психологи менш скуті у своїх висловлюваннях і цілком можуть вживати вирази з метафізичним змістом. Але все ж таки це ще не означає, що екзистенціальний психотерапевт, кажучи про душу, вірить у її наявність або змішує метафізичне явище з наукою, звісно ні, він використовує це слово для встановлення контакту з клієнтом для більш простого пояснення.

І останній підтип психології — філософська психологія. Це вже найбільш суб'єктивний погляд на речі, взаємозв’язки явищ, процесів та об'єктів дослідження, оскільки найсильніше спирається на суб'єктивне сприйняття та інтерпретації фактів. Тут немає жодних формальних правил, як це є в практичній чи академічній психології: лексикон, що використовується, може торкатися цілком вільно і метафізики, і емпірики. При цьому обидва ці способи дослідження дійсності не обов’язково суперечитимуть один одному — все залежить від міркування, навичок і знань філософа.

Співвідношення знань і міркувань тут вельми абстрактні, оскільки все залежить від випадку до випадку. Один філософ може використовувати спочатку міркування про що-небудь, а потім уже шукати підтвердження своєї гіпотези, інший же спочатку шукає, а потім говорить. Але і в тому, і в іншому випадку, людина не «скута» формальними правилами дослідження і часто може інтерпретувати результати, згідно зі своєю ідеологією. Наприклад, консерватор, подивившись на результати дослідження впливу стереотипів на особистість людини, може сказати щось на кшталт «Так, стереотипи впливають на продуктивність, стаття успішно довела це. Але ще що вона довела, так це те, що від стереотипів нікуди не подітися і їх не викорінити, оскільки в ній же було зазначено, що джерелом їх є суспільство». Прогресивіст же прокоментує результат так: «Раз дослідження вказало на факт впливу стереотипів на продуктивність, то отже, ми знайшли емпіричний доказ неспроможності світогляду консерваторів, і з цим потрібно активніше працювати».

Ні той, ні інший висновок безпосередньо не випливає зі статті, оскільки її метою було встановлення лише факту наявності зв’язку між стереотипами і погіршенням результатів виконання завдання. Але вільну інтерпретацію заборонити неможливо, і вона має право на існування, і може навіть слугувати натхненням для подальших відкриттів.

Може здатися, що раз філософська психологія найбільш схильна до суб'єктивізму, то вона є найменш корисною, і часто навіть заважає розвитку науки. Але це не так: вільна інтерпретація може слугувати джерелом нових досліджень, оскільки погляд людини в деяких випадках можна буде перевірити експериментальним шляхом, якщо в ньому зацікавляться. Іноді ж, лише абстрактним мисленням люди можуть відкрити те, що не відкривається емпірично, але цілком згодом може бути перевірено цим шляхом, що й сталося із Зиґмундом Фройдом — він вказав на асоціативну властивість нашого мислення лише за допомогою спостереження, рефлексії та невеличких експериментів без математичних знань. У такий самий спосіб він відкрив захисні механізми психіки, без яких сучасна психологія не була б самою собою.

Але тоді виходить, що академічна психологія є «головною» в цій ієрархії? Не зовсім. Швидше вона вчитель, який перевіряє домашнє завдання у своїх учнів. Вона підносить матеріал для вивчення, практичні психологи його вивчають і, адаптуючи його під себе і клієнтів, допомагаючи останнім. Результати такої допомоги або її процес вони повідомляють академікам, які проводять додаткові дослідження для усунення неточностей або ж для їхнього пояснення та врахування в наступних дослідженнях і практичних застосуваннях. Філософські психологи ж вивчають ці матеріали, роблять висновки для себе й озвучують їх у суспільстві. Ці висновки підхоплюють практики, враховують і намагаються використовувати їх із клієнтами з метою досягнення гармонійного діалогу. Філософи також пожуть позичати досвід практиків і на цьому будувати свій світогляд.Академіки ж їх підхоплюють, відбирають той матеріал, який можна проаналізувати в теорії, і перевірити на практиці, проводять дослідження й емпіричним шляхом доводять або спростовують ті чи інші висновки. Таким чином жодна з підвидів психології не є зайвою, а навпаки, доповнює дві інші, при цьому набираючись нових знань. Більш того, всі ці три підтипи психології з легкістю можуть поєднуватися в одній людині, що є додатковим свідченням їх нерозривності.

Підбиваючи підсумки, можу сказати таке: академічну психологію слід відокремлювати від практичної та філософської, щоб зменшити ризик узагальнення деяких явищ і навішування ярлика на психологію як науку. Бо ці стереотипи та упередження знецінюють роботу багатьох академіків та практиків, та спотворює сприйняття проведених досліджень, і заважає багатьом людям отримувати практичну психологічну допомогу. Слід їх розділяти за співвідношенням і застосуванням емпіричних даних і знань по відношенню до суб'єктивного сприйняття і висновків. Академічна психологія послуговується переважно емпіричними даними та перевіреними знаннями, прагнучи до об'єктивного пізнання дійсності; практична психологія спрямована на надання психологічної допомоги клієнтам, шляхом трансформації емпіричних даних і знань через суб'єктивне сприйняття фахівця; а філософська психологія прагне до пізнання істини, опираючись на суб'єктивні трактування результатів емпіричних або теоретичних досліджень академіків.