Вступ

Зараз важко уявити собі, щоб людина не була зареєстрована хоча б у одній соціальні мережі, такі як інстаграм, фейсбук, Х чи у месенджерах таких як Телеграм, Сігнал та інші. Велика частка користувачів активно щось публікує та нарощує аудиторію, демонструє своє життя чи власні позиції через слова, відео, картинки і дії з різних питань, що перед ними постають. І було закономірно, що у соціальних мережах почнуть набирати популярності та сили більш радикальні лібертарні чи авторитарні ідеї. Якщо раніше перед нами поставало питання, що стосувалося надання прав розголосу тих чи інших ідей на реальних площах, місцях збору та на дебатах, то зараз ми зосереджені більше на тому, наскільки вільними від державного втручання повинні бути соціальні мережі, якими вони повинні бути, ким і для кого створені.

Це есе — моя позиція на психологічний, культурний та соціальний вплив соціальних мереж на людину, суспільство та політику в цілому, із якого випливає необхідність регуляції чи дерегуляції соціальних мереж. Я спробую запропонувати свої способи протидії негативним впливам інформаційних технологій. Так як я лише поверхово знаюся на «внутрішній кухні» соціальних мереж, то я мінімально буду зачіпати тему алгоритмів та внутрішнього устрою цих додатків, а більше сконцентруюся на культурному, політичному, соціальному і психологічному значенні цих інформаційних технологій у контексті соціальної взаємодії та психологічного благополуччя особистостей. Спочатку я хочу поговорити про той вплив, який безпосередньо визначається особливостями технології на прикладі ТікТок і Інстаграм.

Вплив соціальних мереж на індивіда та суспільство.

Що ми знаємо на всі 100 відсотків? По-перше, тривалий скролінг стрічки відео і постів у цих соц.мережах негативно впливає на розвиток уваги та вольової сфери людини: людині стає складніше зосереджуватися на відео  чи текстовій інформації. Але чому це відбувається? Це відбувається через споживання дуже коротких відео, в яких сильно спрощується інформація, що створює звичку опиратися лише на ці відео як джерело інформації. Ця звичка формується переважно через вплив інформації на біохімічний баланс організму, коли людина отримує задоволення через дуже простим шляхом, не прикладаючи додаткових для цього зусиль. Так званий міфічний «швидкий дофамін». По-друге, тривалий перегляд відео, де люди мають певні переваги або кращі досягнення у важливій для суб’єкта сфері життя змушує особистість знецінювати власні досягнення, викликає почуття недосконалості, сильно впливає на самооцінку у негативну сторону. По-третє,  використання гаджетів перед сном або після пробудження викликають тривожність і можуть сприяти розвитку депресивних симптомів та порушення сну. По-четверте, є причини вважати, що соціальні мережі атомізують суспільство. По-п’яте, використання гаджетів з дитинства може спричинити сповільнення загального психічного розвитку.

І це незаперечні факти, і здавалося б, що не так? А вся справа в тому, що люди звикли розглядати ці факти незалежно від культурного, соціального контекстів і ситуації індивідуальних потреб та використання. А це дуже важливо для розуміння повних наслідків використання як гаджетів, так і соціальних мереж, зокрема. Частина з цих негативних сторін по різному впливають на різних людей через індивідуальні властивості психіки, на що дуже важливо звертати увагу під час впровадження певної політики щодо соціальних мереж. Пропоную по порядку пройтись по кожній проблемі та, навіть, знайти позитивні моменти у використанні соціальних мереж. Можливо вдасться знайти навіть те, що вважається «надто очевидним», або навпаки може стати несподіванкою для багатьох.

Почнемо з впливу на емоційно-вольову сферу людини та занесемо сюди проблему порушення сну. Перше, що треба розуміти так це те, що контент у інстаграмі та Тіктоці не монотонний і може стрибати по спектру від безглуздих, тупих жартів, дипфейків, пропагандистських відеороликів, дезінформації з приводу важливих політичних питань до повчальних відео з психології, історії, астрономії, релігієзнавства, біології, фізкультури та інш. тривалістю до 10 хвилин. Як приклад авторів, які створюють контент останнього типу можу навести російського психолога, відомого під псевдонімом It`s_Ease_Alright, який без спрощень розповідає про психологію як науку та розвіює міфи. Зі сфери фітнесу знаю Fedor.Mencha, який записує довготривалі відео, де робить теж саме, що і минулий представник тільки у своїй професійній сфері діяльності. Існує велика кількість таких авторів, які кілька разів мені траплялися, однак не запам’ятовувалися. Коли стрічка заповнена довгими відеороликами (що на цей момент, звісно, рідкість), або хоча б має різноманіття у форматах, вплив буде не таким яскравим. І слабка концентрація уваги буде не такою вираженою, як у тих, у кого немає такого різноманіття, тим паче, такий вплив не заважатиме життю особистості. А створення довгих відео з якісним навантаженням для мозку, хай то буде гумор чи політичні дискусії, можуть частково нівелювати негативний вплив на емоційно-вольову сферу особистості.

Існує тенденція, коли самі науковці та спостерігачі за науковим дискурсом бачать велику кількість статей, що описують негативні впливи різних феноменів і роблять помилкові висновки, що поганого тут куди більше. Хоча позитивна сторона феноменів найчастіше малодосліджена. В основному проблема полягає в тому, що науковий психологічний дискурс певним чином викривлений про що у свій час говорили Носсрат Пезашкіан, засновник Позитивної Психотерапії, і Мартін Селігман — засновник  позитивної психології, адже психологи більшість часу приділяють дослідженню феноменів, які приносять шкоду, упускаючи важливість феноменів, які конструктивно впливають на психологічний стан. Такий недолік може негативно вплинути як на світосприйняття, так і на якість практичних рекомендацій, спрямованих на збереження та відновлення психологічного благополуччя особи. Таке викривлення цілком можна спостерігати і сьогодні.

Ще часто втрачається з поля зору індивідуально-психологічні особливості людини та контекст використання. Людина це не скло, через яке світло проходить, нічого не змінюючи, а складна призма, яка пропускає через себе світло, приломлюючи його в собі і випускаючи у зовнішній світ. Тільки на відмінну від призми людина сама змінюється у процесі приломлювання. Саме індивідуальна структура особистості, контекст діяльності людини, стає другою причиною, чому вплив соціальних мереж не може бути однозначно негативним чи позитивним. Робота нервової системи, розвинута емоційно-вольова сфера людини, вкладені культурні і соціальні норми впливатимуть на те, наскільки довго і яскраво у подальшому проявлятимуться симптоми від умовного скролінгу Тіктоку перед сном. Крім того потрібно врахувати зміст контенту, бо найвищі показники тривожності і погана якість сну спостерігаються у тих, хто дивиться перед сном новини, особливо ті, що пов’язані з політикою та війною. І в цьому випадку організм байдужий до джерела новин.

А тепер ми плавно переходимо до впливу соціальних мереж на самооцінку, де люди демонструють кращі показники ніж суб’єкт у важливій для себе сфері життєдіяльності. Тут теж треба враховувати вплив культурного і соціального контексту, зокрема виховання, в якому зростала людина, а також індивідуальні захисні механізми, наявний психологічний стан і багато чого ще. Соц.мережі представляють лише один фактор, що  впливає самооцінку особистості, і переважну частину все таки визначає індивідуальність та життєвий контекст. Людина, яка активно займається своїми справами, гарно себе почуває в моменті, і тиждень у якої був більш менш без масштабних стресових подій,  має стабільну і нормальну самооцінку не буде відчувати на собі такого негативного впливу соц.мереж. Тоді як людина, яка пережила значний стрес протягом тижня і відчуває наслідки від нього й досі, довго сидить у соціальних мережах, може бути дуже вразливим перед ними. Інакшими словами, стабільність психіки та життя прямо впливатиме на міру впливу соціальних мереж.

І кореляційні дослідження частково, до речі, це покажуть, оскільки існує таке поняття як «статистична значущість», яке відповідає за виявлення того чи не склалися обставини так, що отриманий результат вийшов випадково. Статистична значущість ніколи не показує, що отриманий результат є 100% закономірним, натомість демонструватиме високу вірогідність такої обставини. На це впливатимуть у тому числі життєві обставини особистості, що можуть знизити показник статистичної значущості.

А тепер улюблений епізод лівих та багатьох анархістів — атомізація суспільства. Я не ставлю під сумнів той факт, що соціальні мережі сприяють атомізації суспільства, однак, як на мене, то не самий потужний чинник. Що взагалі можна вважати за атомізацію? Зазвичай тут розуміється втрата соціальних зв’язків, посилення самотності, ослаблення спільнот. Чи можна щось із цього спостерігати зараз? Так, явно можна. Кількість самотніх людей щороку зростає, і соціальні мережі зіграли тут не останню роль. Але давайте будемо чесними, вони не найбільше тут «зло». Як на мене, найбільшу роль в цьому зіграла урбанізація, ускладнення життя та прискорений його темп. Найбільший рівень атомізації зазвичай спостерігають у величезних багатомільйонних містах, де люди не взаємодіють один з одним, а шанс отримати допомогу у критичній ситуації меншає зі збільшенням кількості спостерігачів навколо через «розсіювання відповідальності» — реальний психологічний феномен (Читайте про Ефект свідка, ефект Рінґельмана). Однак розвиток технологій у 20 столітті став тією причиною з якої взагалі сталася урбанізація, ускладнилося та прискорилося життя, хоча темп у менших містах чи селах все одно нижчий за багатомільйонне місто, і рівень соціальних зв’язків частіше за все вищий.  До цього додаємо, що віртуальне спілкування замінило багатьом людям реальне, і призвело до деградації комунікативних навичок, емоційного інтелекту. А постійний потік інформації, який забезпечується за допомогою неперервних рекомендацій створює ілюзію, що темп життя не просто став швидшим, а прискорений у десятки разів. Однак якщо провести межу між соціальними мережами та реальним життя, темп виявиться доволі повільним. Залежність від соціальних мереж — реальний феномен, який сильно спостерігається вже серед нового покоління дітей, чиє спілкування все більше переходить у режим онлайн.

До речі про дітей. Зараз спостерігається тенденція, коли батьки замість того, аби виховувати, навчати та розвивати своїх дітей, яким ще шести років немає, дають в руки телефон/планшет, вмикають мультики і йдуть займатися або домашніми справами, або справами по роботі, або взагалі сидять у телефоні поруч з дітьми. Насправді, таке положення справ є страшним, і на жаль чи щастя, воно не може бути регульованим державою, бо це чисто фізично неможливо і буде розмивати межі між приватним та соціальним, або підконтрольним державі життями. Чому «виховання» через цифрові технології — це страшно? Якщо ми звернемося до нейропсихології і вікової психології, ми побачимо певні закономірності розвитку психіки дитини та її психологічних станів. У дитини до трьох років починається активний розвиток лобової частки кори головного мозку, яке відповідає за мислення та вольову регуляцію, розвиваються також потилична доля та скроневі ділянки, які відповідають за сприйняття зорової та слухової інформації відповідно. І цей розвиток не може відбуватися без відповідної стимуляції із зовнішнього середовища, який повинен відповідати віковим особливостям і створювати необхідне для розвитку навантаження. Сильне відхилення від «нормованої дози навантаження» може спричинити або уповільнення психічного розвитку, або спричинити травматизацію, яка у майбутньому заважатиме дитині.

Так ось, частіше за все гаджети дають для того, щоб дитина займалася своїми справами і не відволікала дорослих від їхніх справ. Багато хто включає «пізнавальні мультики» і думають, що цього достатньо, але ні. З дитиною потрібно розмовляти, щоб вона чула живу і натуральну мову, тільки у такому випадку дитина навчиться нормально розділяти речові звуки від звуків, умовного, трактору і це дасть ґрунт для розвитку більш складної, чіткої і дзвінкої промови (дуже важливо, щоб при цьому батьки теж могли чітко вимовляти). Можна звісно включити якісь старі мультики, в яких персонажі повноцінно розмовляють, однак це односторонній зв’язок, який розвиває тільки слух. З дітьми необхідно вести повноцінний діалог: запитувати, пропонувати, говорити з нею, ділитися цікавими обставинами у житті та інколи навіть проблемами. Останнє, до речі, при правильно підході може навчити дитину підтримувати близьких у складних ситуаціях без слів.  Дитина має відчувати батьківську присутність, піклування яке може виражатися різними способами. Тільки тоді, коли дитина відчуває, що батьки поруч, спостерігають та розмовляють з нею, підтримують її, вона почуває себе в безпеці, формується довіра до людей і до світу в цілому. Крім усього цього існує маловідомий факт із нейропсихології: дрібна моторика рук впливає на розвиток мислення. Коли дитина мацає предмети, кидає їх, крутить-вертить, тримає в роті вона не тільки вчиться розпізнавати за дотиком, розміром і формою різні фігури, а ще й розвиває мислення. Коли дитина складає кубики один на одного, створює піраміди, малює олівцями чи фарбами вона видозмінює середовище навколо себе, підкорює неживі об’єкти власній волі тим самим розвивається наочно-дієве мислення, що згодом буде набувати більш складної та абстрактної форми з появою якісно нового навантаження. Телефони і планшети не дають такого широкого функціоналу для дрібної моторики скільки дають кубики, шарики, конструктори, юла чи пірамідки, і тому уповільнюють розвиток мислення. Але як уберегти батьків від прийняття таких шкідливих для дітей рішень? Чи може держава собі дозволити пряме чи непряма втручання у сімейне життя аж настільки? Ми повернемося до цих питань пізніше.

До речі, не беру тут до увагу роботу з технологіями спеціалістами з лікування і профілактики психічних захворювань, оскільки зазвичай там використовуються технології, що мають вузьку спеціалізацію, для вирішення конкретних задач, тоді як більш популярні технології не мають перед собою чіткого набору задач.

Давайте тепер поглянемо на соціальні мережі з іншої сторони. Що вони нам дали? Я спочатку волів би наголосили, що технології і соціальні мережі зокрема збільшили кількість способів вдатися до ескапізму, що у багатьох ситуаціях стає дуже актуальним для дітей, підлітків, юнаків та навіть деяких дорослих. Деякі люди до моменту сепарації проживають у токсичному середовищі, яке не завжди обмежується батьками, особливо, коли ми кажемо про представників будь-яких меншин, до яких різко негативно відносяться люди. Для них інтернет стає місцем стабільності та спокою, коли вони знаходять близьких за ідеями, баченням чи проблемами людей. Саме там вони часто отримують підтримку, що дає їм сил прожити ще кілька днів. А страждати від ігнорування, виключення із спільнот за якоюсь біологічною, психологічною чи психічною ознакою можуть усі, особливо підлітки від 11 років, які переживають нестабільні скачки гормонального балансу. А сукупність багатьох негативних факторів, що «хитають» психіку може довести підлітка і до суїциду чи суїцидальної поведінки. Саме по цій причині заборона соціальних мереж для дітей до 16 років може завдати тільки більшої шкоди тим, для кого це єдиний безпечний простір.

Соціальні мережі здатні не тільки атомізувати, а й об’єднувати людей та координувати їхні сили. Просування і активне оповіщення у різні куточки країни про проведення онлайн і оффлайн лекцій здійснюється завдяки соціальним мережам та мобільним пристроям. Завдяки ним стає можливо запросити більшу кількість і різноманітність людей, обмінятися досвідом, думками і створити нову спільноту за інтересами, ідеями та світоглядами, що може стати потужним інструментом для втілення низової політики, а у військовий час стало можливим безпечно проводити лекційні заняття в межах університетів. Хоча цією можливістю інколи можуть зловживати і це призводить до відчуженості студентів один від одного та від вищих навчальних закладів. У таких умовах трохи складно студентам втілювати свої задуми і впроваджувати політику знизу.

Дають голос маргіналізованим групам. Це досить спірний пункт, оскільки інтернет дає можливість висловитися не тільки членам ЛГБТІК+ спільноти, а й представникам людиноненависницьких ідеологій, які можуть маскуватися під менш цензурованими назвами. Часто це призводить до небезпеки у цифровому просторі, що і викликає основні суперечки щодо блокування, регулювання та контролю соціальних мереж. Однак  цифрова реальність дещо відрізняється від основної, хоча б через наявність можливості самостійної регуляції проведення часу у соціальних мережах, що належить до сфери культури, а не державної політики. Стандартний підхід поціновувачів держави, який полягає у суцільних заборонах і регуляціях буде малоефективними, оскільки будь-які обмеження та заборони так чи інакше обходяться ігноруючи дійсні закони. Яскравим прикладом, як не іронічно, тут виступає Російська Федерація на чиїй території діють численні обмеження на соціальні мережі у тому числі Інстаграм, Фейсбук, Тікток та навіть ВПН який дає можливість обходити ці блокування, однак діти, підлітки та дорослі знаходять нові шляхи для подолання актуальних для них проблем.  

Давайте підведемо підсумки. Отже, ми маємо наступне положення: соціальні мережі та цифрові технології мають свій об’єктивно визначений вплив на суспільство, соціалізацію, психічне здоров’я та психологічне благополуччя, однак міра такого впливу залежить як від особистого ставлення індивіду до використовуваної технології, а також обставин в яких він її використовує, так і від психологічно-індивідуальних особливостей особистості. Вплив не абсолютний, а залежить від контенту, який споживає користувач. Соціальні мережі та технології вносять свій вклад у відчуження людей один від одного через створення фрагментації інтересів, прискорення темпу життя та заміну реального життя на віртуальне, яке погіршило комунікаційні навички та емоційну регуляцію людей. Виховання дітей з телефонами в руках може лише погіршити психологічний та психічний розвиток дітей, що в майбутньому може ускладнити життя дорослої людини. Соціальні мережі дають можливість знаходити однодумців по всьому світові, стає затишним місцем для багатьох підлітків та дорослих, які проживають у неблагополучному середовищі, стають інструментом створення нових спільнот і дає можливість маргіналізованим групам освітлити свою позицію та зміцнити свої спільноти.  Державна регуляція соціальних мереж не тільки не вбереже користувачів від негативних наслідків надмірного користування ними, а ще й може заблокувати доступ тим, для кого вони стають безпечним місцем, в якому можна не боятися за свої життя, здоров’я та гідність. Тому я пропоную альтернативу у вигляді створення необхідної культури цифрового благополуччя, яка буде створювати природню протидію негативним наслідкам технологічного процесу та розвитку соціальних мереж та великих лінгвістичних моделей.

Єдиним недоліком цієї стратегії є її, як би це не парадоксально звучало, стратегічний характер. Вона потребує чималих зусиль та часу для створення відповідної культурної атмосфери у суспільстві, якого нам часто бракує через те, що в останні 100 років через створення напівпровідників технічний прогрес прискорюється у геометричній прогресії (погляньте просто на дати створення першого дротового телефону – 1876 рік, першого кнопкового телефону — 1963 рік, першого мобільного пристрою — 1973 рік та першого сенсорного телефону — 2007 рік), а суспільство не встигає виробити свої культурні норми та «природні» противажелі впливу. На мою думку, основною причиною виступає запізнілий розвиток експериментальних психологічних   наук, які виникли у 1879 році після створення відповідної лабораторії Вільгельмом Вундтом у Лейпцизькому університеті. Запізнілий та повільний характер розвитку психології та її окремих галузей позначився на об’ємі та якості наукових робіт щодо впливу тих чи інших технологічних інновацій на психологічне благополуччя, поведінку і життя суспільства. У сукупністю з дискримінацією психологічних наук, така відсталість призвела до того, що емпіричні свідчення не вливалися в культурний дискурс і залишалися предметом дискусій лише між обмеженим колом дослідників, тоді як середньостатистичні читачі («ненауковці») серйозно не сприймали відкриття вчених. Однак при вдалому використанні позитивного потенціалу цифрових технологій, можливо, нам вдасться створити і створювати надалі культурні норми та важелі впливу відповідно до технологічного розвитку.

Позитивна програма

На мою думку, люди повинні більш свідомо ставитися до використання соціальних мереж, месенджерів та цифрових технологій загалом. А це передбачає ставлення до подібних технологічних здобутків відповідним чином: як до способу «розрядки» після стресового дня, а не як до другого світу, де можна застрягнути на цілий день; як до способу комунікації та координації спільних дій, а не як окремого простору для існування; аккаунти в соц.мережах мають сприймати як інструмент трансляцій або приховування (у активістських цілях, наприклад) своєї особистості, а не як нова маска; технології як спосіб у критичній ситуації змінити фокус дитини, а не як спосіб виховання та навчання. Усе це не вимагає від людей використовувати Інстаграм чи Телеграм тільки «по справах», а закликає проводити в них менше часу, зосереджуючись на реальному, а не віртуальному. Це не спроба змусити людей поводитися однаково і встановити однакову кількість годин використання на кожен додаток, а заклик до більш свідомого споживання наявного у соціальних мережах контенту, підкорити алгоритми собі, а не підкорити себе алгоритмам, щоб зменшити або позбутися негативних впливів соціальних мереж та цифрових технологій. А для цього необхідні сильні зміни у традиціях і звичках суспільства, що у свою чергу вимагає рішучих дій кожної людини, яка зацікавлена у здоровому та вільному суспільстві.

Я пропоную не готову програму, а певні ідеї, які можуть сприяти створенню необхідної культури. Це можуть бути колективні дії, засновані на солідарності та відкритістю до нових учасників, так і індивідуальні дії у реальному та віртуальному просторах.

Давайте почну з того, що може зробити кожен. Ці дії одночасно важкі та і легкі одночасно. «Важкість» полягає у визначенні власної, унікальної та індивідуальної мотивації дедіджиталізації свого індивідуального життя, оскільки бажання «Зробити світ трохи кращим» часто не вистачає через її абстрактність і відчуженість від особи. Щоб це зробили варто проаналізувати які мінуси та плюси від використання соціальних мереж кожен відчуває на собі та з’ясувати як можна зменшити негативних вплив на самого себе. Зазвичай існують такі методи, що часто звучать від психологів: відмова від використання телефону і ПК за годину до сну; зменшення часу проведення часу у соціальних мережах; збільшити фізичну активність; використовувати технології для активного відпочинку (хобі: створення оригінального контенту, переклад, перегляд корисної для особистісного і професійного зростання інформації тощо); робити перерви між тривалими сесіями застосування телефонів/комп’ютерів та використанням соціальних мереж тощо. Методів безліч, а способів реалізувати кожен із методів стільки, скільки існує людей. Кожен може виробити для себе систему, розклад, обмеження використання технологій, які не зашкодять соціальному, професійному життю, яке засноване на використанні цих технологій і покращить загальне самопочуття.

До речі, щодо створення оригінального контенту. Як вище я зазначив, загалом негативний вплив на емоційно-вольову сферу з’являється при скролінгу коротких відео, в яких інформація подається дуже спрощено. А як щодо того, що заповнити цифровий простір більш тривалими розважальними і корисними відео? Заснування тренду на більш тривалі відео для уникнення «кліпового мислення» може стати гарною практикою для застосування своїх професійних/творчих умінь та навичок. Як показує практика, то такий контент буде користуватися популярністю, хоч і не такою миттєвою і великою як гарно змонтований короткий едіт з аніме. Переважання довгих та змістовних відео у соціальних мережах може зменшити негативний вплив на всіх користувачів.  

Тепер про виховання. У якому контексті варто використовувати цифрові технології, а в яких краще такого уникати? Простіше, звісно, назвати ті сфери, де технології краще не використовувати… Щоб ефективно сприяти загальному психічному розвитку дитині намагайтеся давати їй іграшки відповідно до віку: до шести років якісь великі пластикові іграшки, які дитина не зможе помістити собі у рота, зможе кидати, складати один на одного, переміщувати, бити об землю. Усі ці дії — нормальний процес пізнання світу, коли дитина намагається зруйнувати і побудувати щось нове, або пізнати як працює предмет перед нею, а тому потрібно забезпечити їй умови для цих всіх дій. Якщо ви працюєте і це доречно (тобто дозволяє вік дитини та процес вашої роботи) залучайте дитину до неї, або показуйте як ви працюєте. Це позитивно вплине на її відношення до майбутньої трудомісткої праці та її обов’язків будь то домашні, ігрові чи професійні та й в цілому на образ «дорослого». Не намагайтесь замінити живе спілкування на пасивне споживання контенту на Ютубі, а розмовляйте з дітьми, проявляйте інтерес до неї та проживайте разом з нею щасливі чи скрутні моменти. В іграх можна використовувати гаджети, однак ігри мають бути інтерактивні і розраховані на двох та більше гравців, наприклад додаток «2 player Games — Party Battle» чудово підходить для гри з дітьми 6+ років, оскільки має чудове різноманіття розвивальних і цікавих для дітей ігор. Крім того, деякі ігри можуть слугувати легким тренування уваги, реакції, мислення та дрібної моторики рук і не навантажувати нервову систему дитини. Намагайтеся як можна менше використовувати відео на ютуб, а тим паче Тікток та інстаграм як метод відволікання та зацікавлення дітей, щоб ті відпочили чи просто не заважали: нервова система дітей дуже чутлива і більш вразлива до впливів соціальних мереж на увагу, мислення та пам’ять.

На останок поговоримо про цілеспрямовані колективні дії. Зараз, в основному профілактикою цифрового благополуччя займаються переважно фахівці з психічного здоров’я (та інколи активісти), коли теми їх консультацій чи психотерапії стосуються соматичних проявів депресії або ж коли клієнт/пацієнт скаржиться на постійну тривогу. Однак для формування цілої культурної традиції, яка має успадковуватися дітьми та ними ж вдосконалюватися, необхідні колективні зусилля. Тому я пропоную підходи для цифрового та реального світів.

Для цифрового світу можна створювати мережі солідарності між різними колективами, чия задача буде полягати у створені довгих відео зі змістовним контентом, жанр якого не має бути обмежений, оскільки мають заповнюватися рекомендації для всіх верств населення. Така солідарність може проявлятися у просуванні: коментуванні, вподобанні, репостах чи рекламі інших проєктів. Можна, щоб колектив підтримував існування якогось одного проєкту, який міг би регулярно випускати контент подібного формату. Тобто це буде як «війна» за якість і кількість з самими алгоритмами і структурою соціальних мереж.

У реальному просторі, який буде трохи пов’язаний з цифровим, можна і навіть вбачаю необхідність у створенню просторів для дискусій, лекцій та читань, які будуть організовувати активісти без вузької спеціалізації з теми психологічного благополуччя. Головне, щоб такі організації містили у собі процеси обговорення тематики та колективного пошуку методів протидії негативному впливові. Крім цього як більш креативний варіант, можна створювати цікаві короткі івенти в межах якоїсь будівлі, ціллю яких буде привернення уваги людей до активності у реальному житті та до проблем, які приносить із собою надмірне використання соціальних мереж та гаджетів.

Висновок

У цілому, ми вже маємо зачатки для розвитку культури цифрового благополуччя, яке матиме саме в собі природні важелі впливу на соціальні мережі та цифрові технології, захищаючи людей від негативного впливу останніх. Однак це тільки початок, і для створення благополучної атмосфери в українському суспільстві, і не тільки, нам варто більше приділяти часу і зусиль для просвітницької діяльності щодо деструктивного впливу соціальних мереж. Людський розум має опанувати, а не підкорюватися алгоритмами компаній-гігантів. Державні регуляції зможуть спростити нам життя на деякий час, але вони не можуть охопити всі проблеми цифрових технологій разом не порушуючи індивідуальні і колективні свободи народу. Тільки розвинута, гнучка і самобутня низова культура цифрового благополуччя зможе закріпити за нами свободу над нашим розумом і волею. Якщо держава хоче допомогти, нехай не заважає, або створює окремі простори для таких цілей!