Табличка на дверях магазину повідомляє: «Перерва на обід з 1:00 до 2:00». Таким впевненим тоном говорять лише оракули. Хоба користується моментом: «О, табличка! Яка доля на мене чекає?» Табличка плиском падає на підлогу, піднімаючи хмару пилу. «Хто б міг подумати?» — подумав Хоба і нахилився, щоб узяти долю у свої руки. Коротше, його розтоптав натовп покупців.

***

План на день складено: 1) щось поїсти, сьомгу під майонезом; 2) спробувати новий майонез, підійде до сьомги; 3) сьомга майже зіпсувалася, залити майонезом i з’їсти. У ці скрутні часи Хоба задовольняється малим. Сьомга виконала свій обов’язок. Вона втомлено пливе вгору темним стравоходом назад у свою стихію. Обриси речей видно у спалахах дежавю.

***

Хобі було непросто заводити нових друзів. Він ніколи не знав, що сказати. Серед розмови він забував не тільки свої репліки, а й слова взагалі, зокрема «я», «забув», «слова» й «взагалі». На щастя, десь із глибини сцени шепотів суфлер. З Хоби вийшов чудовий резонатор.

***

У підлітків два інтереси: комп’ютерні ігри та порно. Але збоченець Хоба підглядає у замкову щілину. Спочатку в грі з’являється пишногрудий персонаж. Потім волохатий монстр з’являється в порно. За кілька хвилин вони змінюють позу. Застереження матері не налякали Хобу. Він таки осліп. До кінця життя він обмацуватиме навколишні речі то джойстиком, то фалосом.

***

Хоба добре попрацював. Піт стікає його обличчям і капає з губ. Час вивернути себе навиворіт. Піт, таким чином, перетворюється на блювоту. А те, що раніше було блювотою, стає засаленою робою пролетаря. Я знаю, на це важко дивитися. Але ще до того, як ви це прочитали, на вашому обличчі був вираз огиди. Тепер він хоча б виправданий.

***

Хоба простяг руку вперед. Що він хотів дістати? Чашку кави? Зубну щітку? Може, він просив милостиню? «Що ти робиш?» До руки Хоби прилила кров, суглоб приємно хруснув. «Потягнутися. Ось що мені… Хотілося? Було потрібно? Варто робити регулярно?» До язика Хоби прилила кров, у мозку з’явилося приємне ворушіння.

***

«Слухайся батька» — говорила мати Хоби. «Не слухай матір» — казав батько. Хобу поставили у логічний кут. Король та королева спали разом. Хоба не заперечував. Всі знають, що король має право першої ночі, право другої ночі і так далі. Якби не було цього звичаю, Хоба не з’явився би на світ. Місцевий губернатор урочисто розрізав червону пуповину.

***

Хоба обійшов усі магазини в пошуках білої ковдри. Вона йому знадобиться, якщо він вирішить кинути все, здатися. Продавчиня запропонувала червону. Комуністка — подумав Хоба. Або лисиця, що линяє. Ідучи за ниткою параної, Хоба потрапив до кабінету психоаналітика. Ковдра на його кушетці потрібного кольору, але надто дорога, і сни сняться якісь тривожні.

***

На уроках фізкультури, поки інші діти бігали та стрибали, Хоба закочував очі. Він став майстром своєї справи. Ось цей рух називає схід сонця, а цей — гарматний постріл. У якості принади він використовує порошинку. «Хобо, ну закоти ще раз!» — вимагають надокучливі гості вечірки. І він неохоче створює черговий шедевр.

***

Для Хоби важливо прокидатися вчасно. Можна ставити будильник. Але кому потрібний цей посередник? Будь чоловіком, прокидайся одним зусиллям волі! Викинутий будильник повернувся несподівано, але вчасно. Розгойдуючись туди-сюди, як метроном, Хоба веде зворотний відлік. Дарує своїй коханці «ще 5 хвилин». Після чого засинає.

***

Хоба був обурений бездарністю сучасного мистецтва. Навіть слів не знаходив. Всі сторінки його памфлету — перекреслений у всіх напрямках курсив. «В’язання шкарпеток, виробництво дзеркал — ось це я розумію мистецтво». Втім, одна картина з місцевої галереї не виходила у нього з голови. Маленька зелена людинка, що біжить до дверей. Сповнена життя.

***

Хоба соромився своєї зайвої ваги. Тому намагався завжди бути поряд із великими предметами, наприклад, роялями. Так піца запрошувала його на танець.

***

Начальник змушує Хобу робити PowerPoint презентації. Але Хоба — людина старомодна. Він бере до рук лютню і співає сумну баладу. Подібні витівки говорять про те, що в компанії справи йдуть геть погано. Але хоробрий лицар уже поспішає на допомогу. У кульмінації Хоба хапає меч і зрубує голову Олені. Олена була останньою, хто знала PowerPoint.

***

Хоба купив собі чудову ділянку землі під сад. Фортуна йому посміхнулася. Стривайте, ця посмішка завжди була такою зневажливою? Поспіхом Хоба вириває рослини, які він встиг посадити, з пащі жахливого шкідника — землі. Він стає спочатку навколішки, потім на карачки. Він не може зупинитись. Він забув стоп-слово («ніт»). «Виходу ніт» — подумав Хоба.

***

Словник визначає «будинок» як місце для житла. Але у випадку Хоби це було не так. Книжкова шафа зі словниками підпирала тільки одну стіну. Друга опора — колона у вигляді середнього пальця. Він спрямований на сонце, що сходить. Із заходу дах тримає меморіальна табличка архітекторові. Опорна стіна — хмара пилу, яку піднімає кульовий таран.

***

На свята батько Хоби перевдягався у Санта Клауса. «Ти погано поводився, подарунків цього року не отримаєш». Мати із сусідньої кімнати голосом батька: «Це Санта прийшов?» Сивобородий чоловік у материнському халаті: «Так». Кіт на прізвисько Фарс із зусиллям випорожнювався посеред кімнати.

***

Кандидат у президенти вимовляє таку полум’яну промову, що в ній спалахує сенс. Не гаючи часу, Хоба кидається сенсу на допомогу. Він пробирається вглиб фонетичної пожежі. Свист «с», тріск «к». Він ледве ухилився від падаючого «би». Хапає сенс і на руках виносить його з цього пекла! Коротше, сенс був у тому, що ми маємо допомагати одне одному. Абощо. Важко сказати, він сильно обгорів.

***

Хоба постійно знаходився у невизначених ситуаціях. Але як визначити, що вас там знайшли? Це особливе відчуття. Немов стоїш посеред пустелі. Ось тебе обступають її вічні жителі — пінгвіни. Трупожери, вони злітаються на запах крові. Але Хоба знає, що важливо зберігати спокій. Глибокий вдих і впевнений голос: «К*рва. Чому я?»

***

Довгий час Хоба жив у злиднях. Розпач, почуття неповноцінності, страх за майбутнє. Але все це в минулому. Тепер він успішний бізнесмен. Тремтіння в руках робітників тільки допомагає їм збирати копіювальні машини. Ця модель набагато гірша, ніж у конкурентів. Навряд чи вона взагалі чогось варта. Кредитори у розпачі вибивають двері Хобиної хатини.

***

Учитель якось запитав Хобу: «Що є істина: результат чи процес?» Немов муха, що танцює на склі, Хоба починає медитувати. Можна сказати процес. Але така надто швидка відповідь насмішить вчителя. Може все-таки результат? Але тоді, продовжуючи розмірковувати, я теж виставляю себе посміховиськом. Хоба хапає муху в кулак і відправляє ним же вчителя в нокаут. Істина — це вам не жарт.

***

Слухати свій голос на записі — справжня мука для Хоби. Той схожий на фламінго у зоопарку. Його рожевий колір безглуздий на тлі рожевого кольору рум’яних відвідувачів, що тицяють у нього пальцями. Цьому порівнянню не вистачає глибини. Те саме можна сказати й про голос на записі. Куди поділася глибина? Фламінго тріумфально підгинає лапку.

***

«Технічно це …» — каже Хоба з розумним виглядом. Він замовкає. Продовження крутиться на його язику. Його пам’ять уже не та, що раніше. Так Хоба штовхає час уперед. На вдячність змінний струм часу лоскоче його зсередини. «Це так технічно» — із насолодою каже Хоба. У короткому замиканні язик Хоби — розпечений дріт.

***

Хоба послухався поради Ісуса і підставив другу щоку. Точніше, він купив другий телефон одразу після того, як купив перший. «Так, якість зв’язку відмінна…» В екрані другого телефону Хоба бачить своє відображення. Він голий. Його дихання збивається, а руки тремтять. Як сховатись від цього сорому? «Я забув чохол». Спіткнувшись об поріг магазину, Хоба розлітається на тисячу уламків.

***

Хоба страждає від нападів лихоманки. Вони супроводжуються соромом і трапляються щоразу, коли поряд звучить музика. «Це звичайний танець» — заспокоює лікар. Прямо камінь з сердця! Хороші новини окриляють Хобу. Він танцює так, «наче ніхто не дивиться» (хто це сказав?). Центрифуга, що вертиться, розділяє його вируючу кров від застиглої. Крізь тишу колотиться серце. Це техно?

***

Хоба придумав початок прислів’я: «Кролик без моркви». Як же його закінчити? Яку мудрість у нього вкласти? Він ще не знав. Однак, в одному він був певен. Повчання без гарного образу ніхто слухати не стане. Подивіться, наприклад, як Хоба складає прислів’я. Як кролик без моркви.

***

«Вас намагаються обдурити!» — кричить Хоба. Напевно, він попереджає доброчесних громадян про брехню, що ллється з екранів телевізорів. А ні, ось він перед дзеркалом репетирує свій монолог. «Вас намагаються…» Помітивши відвідувачів, Хоба здригається і ніяковіє. Не дивно. Який із нього актор? Прочищає горло — жест протилежний подиху здивування.

***

Коли Хоба бачив купу лайна в саду, то знімав штани, сідав над нею зверху і чекав. У руках напоготові тримав вирвану з детектива сторінку. Через деякий час з’являвся садівник. Хоба поспішно одягався та тікав. Він забирав із собою свою брудну таємницю.

***

Мати укутувала Хобу в пальто, шапку та шарф. І ще одну шапку та шарф для надійності. Її явно нудило від його обличчя. Вона зробила крок назад, щоб скласти повну картину. Обличчя Хоби переплавлялося на щось більш корисне. Під щільною пуховою фальшю матері Хобі не страшні ніякі вітри. «А тепер йди». Але Хоба не йшов. Важко вийти за двері, коли ти — дверні завіси.

***

Як стати Хобою? Встаньте. Широко розставте ноги. Витягніть руки в сторони. Вимовіть: «Я Хоба». Повторюйте до тих пір, поки не зрозумієте, що все ваше життя — обман.

***

«Ти можеш стати, ким захочеш». Все життя Хобу годували марними обіцянками. Настав час розплати. Хоба студіює латину. Наймертвіша мова, яку йому тільки вдалося знайти. Він найкращий учень у класі. Ось вам! Але вони не взяли. Знову видали. Диплом. У некролозі Хоби напишуть: «Все життя у нього було попереду. Sic vita est».

***

Поезія – це складно. Хоба шукає риму до слова «жрець». П*здець. А до слова «тінь»? П*здець. П*здець!

***

Старий унітаз довго служив Хобі. Чи не час його викинути? Потрібно обміркувати. Цієї ночі унітазу сниться, як за ним женеться філософ з криками: «Якщо на тебе ніхто не дивиться, то тебе не існує» — «Чому ж тоді ти не можеш відвести погляд?» Прокинувся. Лише поганий сон. Він все ще на своєму місці, але всередині зяє діра.

***

Хоба на порозі наукового відкриття. Він сідає у ванну і довго кричить «Евріка». Качка, яка плаває в його шлунковому соку, погойдується на хвилях. На мокрій сторінці щоденника недбалим почерком: «звук = травлення». Щоразу, коли Хоба запихає корм у глотку качки, він дзвонить у дзвінок. Експеримент удався: «Качка перестала відчувати жах, а почала відчувати страх. Фуа-гра менш гірка».

***

Хоба щипає свою дівчину. «Навіщо щипаєшся?» — «Щоб ти прокинулася» — «Але я не сплю» — «Я просто хотів переконатися, як же тобі зі мною пощастило».

***

Хоба вважав за краще гуляти між деревами. До лісу ніколи не ходив. Скільки лісорубів уже звідти не повернулося? Хоба глянув на лезо сокири. Ліс — це жахлива безодня, чорна, як ця могила. Там лісовий дух розриває своїх жертв на частини, — подумав Хоба своєю відрубаною головою. Який прозаїчний кінець. А колись він мріяв померти від сраху.

***

Перший літературний досвід Хоби. Запис у щоденнику: «Потрібно щось написати. Щось, крім цього». Кидає щоденник убік і піднімає олівець. «Давай, олівець! Роби свою справу! Шлях вільний!» Олівець як міг спробував зачати Хобі дитину. Справжня, непідробна глибина. На обличчі Хоби — червоні ієрогліфи. Щоденник приймає свого блудного сина назад.

***

Хоба погоджується: головне не подарунок, а увага. Щомісяця він купує собі якусь дрібничку. Служба доставки робить йому невелику знижку. Кур’єру завжди дістається трохи на чай. На подяку той видавлює з себе посмішку. В останньому пакунку була Біблія. Навіть не відкриваючи її, Хоба одразу ж вивчив мудрий урок.

***

У Хоби сьогодні день народження. Він встромляє в торт одну свічку. Йому виповнився один рік, знову. Подарований у дитинстві хом’як біжить назустріч Хобі в колесі часу. По дорозі він вмирає і перероджується то у хом’яка, то знову в хом’яка (кіт Шредінгера принаймні лежить на фінішній лінії). «Хоба, а як каже хом’як?» У відповідь Хоба вибльовує святковий торт.

***

У магазині подарунків Хоба купив магічний амулет – книгу. Що він тільки з нею не робив! Вдихав її чарівний пилок, прикладав до хворого серця, задумливо дивився в далечінь. Безрезультатно. Марна дрібничка. Відкинувши книгу вбік, Хоба зневажливо пирхнув. Пирхання перетворилося на кашель. Хоба схопився за груди, в очах потемніло.

***

Дорогою додому Хоба змушений проходити повз бомжа. Простягнута рука стирчить упоперек дороги. «І не соромно ось так прямо». Наближаючись до нього, Хоба за звичкою дістає з кишені телефон і прикладає до вуха: «Так-так… угу… так». Віддалившись, кладе телефон назад. У квартирі Хоби порожньо, хіба дивна тінь на стіні. Хоба знову дістає телефон та прикладає до вуха. Мовчить. «Я ж сказав так! І я тебе люблю, бувай». Вранці бомжа знайшли мертвим — удар блискавки. Двічі.

***

Хоба закохався у нерозказану історію. І як ти уявляєш ці відносини? — дорікали йому. Марно. На думці в нього були лише обриси її сюжету. Ось вона повертається додому під ранок, п’яна і з розпатланим волоссям. «Де ти вешталася? Скажи хоч щось». Мовчить. Хоба — консервативний чоловік, він її б’є. Не на публіці, звісно. Відверніться. Повірте, удари не приносять Хобі задоволення. Чогось не вистачає. Можете повернутись.

***

Поки інші вчені губляться у здогадах, Хоба точно знає, звідки походить людська мова. Згідно з його теорією, у доісторичні часи у французькій печері сиділи троє людей. В одного від голоду забурчало в животі. Другий за допомогою голосового апарату — тоді ще нерозвиненого — став наслідувати бурчання. І після кількох непевих спроб видав розбірливе: «Ну ти бл* даєш». Голодний жарту не зрозумів. Довелося вибачатися, наговорив зайвого.

***

Хоба заблукав у лабіринті. Його розпачливий крик не зміг пробитися крізь товсті стіни, заплутався сам у собі і впав збоку. Хіба не так працює внутрішньоматкова спіраль? Найкращий засіб проти дитячого крику. Хоба слідує за ниткою. З одного боку від нього є побічний ефект — біль у боці. З іншого боку, якщо ми не використовуватимемо контрацептиви, то що тоді робити з перенаселенням? На чому я зупинився?

***

«Що тобі в мені подобається?» — Запитує вона Хобу. — «Можу сказати, що не подобається. Не подобається ця білизна (знімає). Ось і все» — «Це все, що не подобається?» — «Це все, що в тебе є. І ось це (робить невиразний жест у порожнечу) і подобається» — «Ти обережніше» — «Нема чого боятися, дивись. Все — воно як клубок ниток (обводить пальцем коло там, де хвилину тому було все), але з нього завжди трохи стирчить. Достатньо потягнути і» — «Ти обережніше».

***

Хоба стоїть на зупинці. Поруч із ним дві людини. Чоловік сидить на лавці, жінка стоїть поруч із Хобою. Чоловік раптом заявляє: «1110010». Жінка штовхає Хобу ліктем. Хоба і жінка ззираються і поглядають на чоловіка. Жінка нахиляється до чоловіка та запитує: «000 11»? Той у відповідь посміхається. Вони ззираються і поглядають на Хобу. Жінка повертається до Хоби, знову штовхає його ліктем, посміхається і хитає головою. Хоба і чоловік ззираються і позирають на жінку.

***

Хоба вважав, що дарувати треба лише корисні речі. Найкраще гроші. На День усіх закоханих погляд його дівчини особливо сумний. «Добре, тоді скажи, який подарунок найнекорисніший?» У відповідь випадковий перехожий, здається, вказав на книгарню. Продавець вказав на полицю з Бекетом. За акцією, звичайно ж. Взяв та й подарував. Цього ж дня вони розлучилися. Серце Хоби розбите — не було в нього ніякої дівчини. Він усе вигадав. Окрім тієї частини, де про Бекета.