Я не згоден з тим, що ви говорите, проте буду до останньої краплини крові захищати ваше право висловлювати свою думку.

Вольтер

Людина з біологічної точки зору визначається, як тварина, що належить до класу ссавців виду Homo sapiens, але її головною відмінністю від усіх інших живих істот є наявність абстрактного і раціонального мислення, крім того їй притаманна самосвідомість і соціальні та психологічні якості, що визначають людину як істоту, що живе і функціонує в соціумі, тобто здійснює взаємодію з Іншим. Перебуваючи в інтеракції із собі подібними, людина потрапляє у світ інтерсуб’єктивності, де вирішує і детермінує чим є вона і чим є інші. Нашим «прокляттям» і водночас «перевагою» є необхідність у кожній життєвій ситуації послуговуватись певним вибором та фіксованою позицією стосовно процесів і явищ, що відбуваються навколо нас. Зрештою, ми перебуваємо у становищі коли самі обираємо мораль, цінності та спосіб існування. Залежно від зовнішніх обставин, людський універсум приречений на постійну переоцінку та переосмислення («repriser» за П.Рікером) цінностей. Здійснюючи вибір тих чи інших ідеалів, ми проектуємо їх в майбутнє, і тим самим утверджуємо своє справжнє буття в індивідуальних та колективних категоріях.

Сучасний американський соціолог Р.Інглхарт на основі Світового дослідження цінностей висловив сміливу гіпотезу, що людство, із різною швидкістю та інтегрованістю, рухається від цінностей виживання чи пост матеріалістичних ідеалів до цінностей самовираження. Цей процес вирішальним чином залежить від економічного благополуччя та політичної культури певного соціуму. Суспільство із переважаючими пост матеріалістичними стандартами, характеризується секулярно — раціональною парадигмою, за якою люди відчувають скепсис до ієрархізованих структур, таких як Церква чи політичні партії. Ціннісним ідеалом для такої моделі є плюралізм у широкому значенні цього слова, який є ледь не головним виразником секуляризації в цілому. Замість визначального релігійного дискурсу, який побутував у Європі із часів Середньовіччя до Нового часу, сучасний соціум пропонує нам дискурс релятивізму та плюралізму, що прагне звільнитися від диктату однієї ідеології чи ціннісної парадигми, пропонуючи в замін, принцип багатоманітності та розмаїтості. Проте зрештою, за словами Мішеля Фуко, звільняючись від одного дискурсу, ми утверджуємо і нав’язуємо тотальність іншої смислової та мовної структури.

Плюралізм як ідейна надбудова секулярного, пост матеріалістичного суспільства послуговується такими категоріями як рівність, свобода, повага до прав людини, свобода слова, право на висловлювання різних точок зору і так далі. Ці терміни на сьогоднішній день є засадничими для побудови демократичного і вільного суспільства, проте ще зовсім недавно, протягом «короткого ХХ століття», Історія нам засвідчила, що ці слова, які мають тенденцію до широкого трактування, можуть бути використані для утвердження тоталітарних і людиноненависницьких ідеологій. Альбер Камю у «Бунтівній людині» метафорично окреслює цей момент: «Свобода — це страшне слово, закарбоване на колісниці століть, є принципом усіх революцій». Великі історичні події та процеси, які проголошують своїм базисом трансцендентні ідеали на певному етапі цинічно використовують постулати рівності та справедливості задля тимчасової відмови від принципу свободи і тоді революція закінчується фізичним терором і проголошенням царства фіктивної істини. Цінність рівності і свободи трансформується у процес «зрівнювання», коли певні соціальні групи знищуються або тероризуються, як це було згідно з якобінським чи комуністичним проектом. Відбувається спроба утвердити в історичній свідомості принцип «конкуренції рівності», за якою ніби то усі соціальні прошарки рівні, але все ж існують ті, що «рівніші» за інших, і можуть диктувати свою політичну і ціннісну волю.

Філософія Просвітництва і Французька революція, що черпала свою творчу енергію саме від ідей французьких мислителів, породили новий принцип влади та суспільної взаємодії, що базувалася на так званій «загальній згоді», яка була силуваною, а її влада безмежною. Кара, яку вона накладала на того хто відмовлявся їй упокорюватися була нічим іншим як «примушенням бути вільним». Загальна воля є категоричною, той хто висловлюється чи діє всупереч її принципам, оголошується ворогом «свободи і рівності» і підлягає знищенню чи остракізму.

У суспільствах де тоталітарні елементи помітно неозброєним оком, цинічне використання фальшивих постулатів рівності та свободи не викликає особливого здивування, адже такий режим є суцільним «кітчем», суцільною імітацією, цілковитим симулякром, де фундаментальні поняття постають в абсолютно деформованому вигляді. Складніша ситуація у соціумах, яких прийнято вважати форпостами демократії, лібералізму, вільного економічного розвитку. Американська письменниця і філософиня Айн Ренд у своїй знаменитій трилогії «Атлант розправив плечі», зуміла із сміливою відвертістю показати справжню суть так званих «суспільств рівних можливостей». За риторикою необхідності надати рівні можливості бізнесменам, здійснювати ведення бізнесу і розвивати промисловість, держава, що постає у метафоричному образі «Левіафана», вбиває будь-яку творчу ініціативу талановитих підприємців і намагається брутально підпорядкувати їх державному апарату, який є втіленням крайнього етатизму. Крім того, видаються закони із промовистими назвами «закони зрівнювання і рівних можливостей», що змушують перспективних промисловців або віддатись на поталу державі або ж зникнути у невідомому напрямку. Як можемо побачити, дискурс рівності, свободи та плюралізму часто буває привабливою здобиччю для держав із відкритим тоталітарним устроєм, а також для політичних утворень, що позиціонують себе як ліберальні чи демократичні.

У ситуаціях де присутня тотальна підміна понять, де панує неконсеквентність у формулюванні та продукуванні цінностей, існує загроза свідомо чи несвідомо стати «ще однією цеглиною в стіні». Дискурс рівності та свободи буває небезпечним у тому випадку, коли держава чи організація забирає монополію на Істину, але принциповим є те, що суспільство, яке детермінує себе за ознаками «суспільства рівних можливостей» не може диктувати якусь одну ціннісну парадигму. За словами російського релігійного мислителя Н.Бердяєва: «Свободу не можна із чогось вивести, у ній можна лише перебувати». Тобто, мається на увазі, що певні цінності такі як свобода чи рівність дані нам a priori, виходячи з того, що усі люди вільні від народження і ніхто не має права відчужувати їхні природні права, і властиво, що рівність можливостей для всіх — є основою Свободи. Проте у цьому випадку також побутує неписане правило, що формулюється за певною духовною конвенцією між усіма учасниками суспільного життя — свобода полягає у можливості робити все, що не завдає шкоди іншому. Поруч із природнім правом на рівність людина, є особою, що передбачає набір певних духовних і ціннісних складових, що ставлять її в один ряд з Іншими. Це означає, що de facto, ми маємо доволі рівні початкові можливості для «старту» і утвердження Себе у світі міжособистісних стосунків.

Отож, модель «суспільства рівних можливостей» за ідеальних умов мала б забезпечити відносно рівну початкову позицію для її суб’єктів, проте за умов, де кожен має право на особистий кар’єрний, соціальний і духовний ріст, відповідно до своїх здібностей. Головним принципом за такої парадигми є усвідомлення відповідальності за власний успіх чи невдачу, а також розуміння, що «моя свобода закінчується там, де починається свобода Іншого». Проблема в тому, що будь-яка раціональна теорія, що побутує у головах її творців, на теоретичному рівні пропонує ідеальний проект «порятунку людства», проте як тільки теорія отримує прагматичну можливість втілитись у життя, то відповідно переживає суттєві трансформації зумовлені зіткненням із наявною дійсністю, яка «пережовує» теорію і робить з неї продукт, що відповідає поклику і духу доби. За цих умов концепція «суспільства рівних можливостей», що є базисом для так званих демократичних та ліберальних суспільств, теж є ідеалістичним конструктом, що залежно від внутрішніх особливостей розвитку кожного із соціумів, імплементує та переінакшує цей принцип відповідно до своїх планів та сподівань.