Музей історії Києва розташований в дуже зручному місці: сусідство Хрещатика, вулиці Пушкіна, Володимирівської робить його цікавим пунктом маршруту людини, яка знайомиться з містом чи просто неквапливо прогулюється його центром. Взагалі, колекції музею зберігаються у багатьох місцях Києва, перетворюючи знайомство з ними на цікавий квест часами, реальним сучасним містом і приватним життям видатних постатей української історії (Грушевського, Булгакова, Шолом-Алейхема та інших). Але якщо ви не маєте часу здійснити подорож ландшафтом Києва у пошуках свідчень його історії — музейно — виставковий центр “Музей історії Києва” на Богдан Хмельницького 7 стане візитівкою інших історичних місць міста, так би мовити метонімією Києва як музейного простору.

При вході відвідувачів зустрічає золотий Архангел Михаїл, що створює враження, ніби сам захисник міста стає твоїм екскурсоводом. На другому поверсі відкривається історичний зріз Києва — від найдавніших часів до початку ХХ ст. У цьому музеї не заблукати в лабіринтах коридорів та залів — адже розташування експонатів на одному поверсі зліва направо чітко креслить історичну траєкторію, завдяки чому відвідувач може рухатись “хоронологічно”, а при потребі легко повертатись до місця, що особливо зацікавило. Також можна зупинятися біля виставки певного періоду, наприклад Київської Русі, а повернувши голову бачити, що було до і після — так утверджується зв'язок часів, поступальність життя, а відвідувач здатен відчути себе в середині часового жмутку. Експонатів не так вже й багато, але справа не в їх кількості, адже виставка дозволяє побачити життя людей на цій території від часів перших поселень. Карти та макети показують, як розросталось місто, а особисті речі, навіть глиняні черепки у буквальному смислі спонукають до уявної мандрівки крізь віки.

Особливий акцент музейного простору у цьому місці — це приватне життя людей. Не баталії, війни, спалення Києва чи ті події, що прийнято було називати “великими історичними” — а екзистенційний вимір побутового життя звичайних людей, що могли стати відомими всьому світу і стали (як, наприклад, О. Антонов), або просто були складовою духу міста. Життя людей представлено об'ємно — експонати розповідають і про вірування, і про освіту, і про історичні нюанси окремих професій (наприклад, чемоданчик лікаря кінця ХІХ ст.). Картини (О. Мурашка, М. Прахова, Г. Світлицького), ікони епохи бароко і не лише створюють ефект перенесення в час їх створення. Особливо приємно, що гідно предсталена історія Києво-Могилянської академії (новітні технології, за допомогою яких, відкривається історія академії, ніби підкреслюють, що час плинний, а Києво-Могилянська академія вічна). Звичайно, кожен відвідувач зможе знайти “свій” експонат, що справить на нього найсильніше враження — у цьому аспекті особливо прикметними є фотографії. Можна не запам`ятати ім`я людини на світлині чи рік, але погляд цих невідомих людей — такий промовистий, що стає зрозуміло: ці фотографії не лише для представлення зовнішнього вигляду людей рубежу ХІХ — ХХ ст. — саме їхні вирази облич, застиглі емоції, звернені у невідомість погляди дозволяють відвідувачу музею побачити те, що матеріальність експоната не здатна передати — життя очима людей, що жили колись. А макети будинків ! Роздивившись їх з усіх боків, виходиш в місто, яке після музею вже не те, що було до нього: тепер хочеться знайти той будинок, що на макеті, а інші будівлі, схожі за архітектурним стилем, стають продовженням в реальному часі історичної експозиції.

Тож зовсім не хитрим способом музею історії Києва вдається зберігати, стимулювати до вивчення та примножувати культурні пам'ятки.