«Анархізм — це політична філософія, яка протистоїть усім владним відносинам; він феміністський за своєю суттю»,  — Сьюзен Браун

ВСТУП

Безглуздо було б заперечувати, що фемінізм та анфем зокрема, вже не такі актуальні, як 50 або навіть 30 років тому. Жінки здобули набагато більше прав і, можна вважати, здебільшого стали рівними членами суспільства, принаймні в цивілізованих частинах планети, що є великою перемогою цього руху раніше.

Г.С Брехов у своїй науковій статті "Жінки та анархізм: анархо-феміністичний рух у країнах Європи та Сполучених Штатах Америки" описує це положення:

«Адаптуючись під нові соціальні реалії, на сучасному етапі анархо-фемінізм у своїй діяльності часто зливається з іншими анархічними течіями. Найчастіше це відбувається в контексті боротьби за права сексуальних меншин і всієї ЛГБТ-спільноти — тут анархо-фемінізм може ототожнюватись з квір-анархізмом.»

Але проблема сексуальних меншин зовсім не єдина, хоч й неменш важлива, необхідність Анфема, який, до речі, є одним із найактивніших напрямів Анархізму в наш час. Але про це ми поговоримо нижче.

КОРОТКИЙ ЕКСКУРС

У цій статті хочеться торкнутися вкрай болючої теми для українців. Ми спробуємо описати потребу Анархічного фемінізму в Україні. Поговоримо про гноблення економічні, гендерні, про свавілля влади та «правоохоронних» органів, про моральних воїнів і так далі.

Хочеться відразу попередити дорого читача, ЩО В СТАТТІ МАЮТЬСЯ БІЛЯЕРОТИЧНІ МАТЕРІАЛИ І, МОЖЛИВО, ВКРАЙ НЕПРИЄМНІ ТЕМИ ДЛЯ ДЕЯКИХ, ТАКІ ЯК — СЕКСУАЛЬНЕ НАСИЛЬСТВО!!!

Тепер, гадаю, можна переходити до основної теми.

ІВАНО-ФРАНКІВСЬКІ БЛОГЕРИ

Пропоную почати з більш відомих та давніх подій, які вразили всі адекватні кола. Рівень обурення був настільки високий, що про це писали скрізь, де тільки можна було. В Інстаграмі всі співчуваючі викладали в історії пост Анастасії Бакуліної, з якого й почалась буря ажіотажу.

До неї це намагалася афішувати активістка, телеведуча, радіоведуча і продюсерка Ярослава Кравченко, від якої про це дізналася сама Настя.

Ярославу про цих людей сповістила її підписниця. Вона, безпосередньо, звернула на це увагу.

На сайті 24tv.ua пишуть: Ярослава зазначає, що витратила кілька годин, щоб переглянути всі сторіс і всі відео на сторінках і каналах хлопців. Звідти вона «накопала» інформацію, яка дала змогу вже визначити, хто вони і де вони живуть. «В одній зі сторіс вони самі викладали банківську платіжку, за якою я дізналася ім'я, пробити реєстрацію машини з фото теж неважко», — стверджує активістка.

Також Кравченко дає такі коментарі:

«Насправді, дуже багато інформації допомогли зібрати саме люди: у перші три години після оприлюднення вже навіть були номери ріелторів, які здавали хлопцям ці квартири. Завдяки користувачам соцмереж я зібрала дуже великий обсяг інформації, яку вже потім змогла передати в роботу правоохоронним органам».

У цьому описі подій мимоволі простежується самоорганізація. Ніхто не просив їх цього робити, ніхто не чекав поліції. Люди хотіли це робити самі, хотіли допомогти добровільно.

І важливий момент, як Ярослава натиснула на поліцію, а саме «якби вона не стала розбиратися в перші ж години — стала б співучасником, що не реагує». Саме під впливом тиску від медійної особистості поліція так активно зреагувала.

Із перебігом подій з'ясувалося, що вечірки влаштовували блогери з Івано-Франківська, які переїхали до Києва. На вечірки запрошували дівчат, накачували «Ксанаксом» і ґвалтували на камеру.

Ось як коментує це сама Настя під своїм постом в Інстаграмі:

"Малолітні пацани виїхали з Франківська
в Київ, де почали влаштовувати вечірки, на які запрошують дівчат. Дівчат накачують алкоголем та судячи з іхніх же сторіс «Ксанаксом», що таке «Ксанакс»? Ксанакс — це одна з форм бензодіазепінів, які надають допомогу при тривожності і безсонні. Простішими словами, це транквілізатор. А ще простішими наркотик. Наркотик, яким накачують дівчат в перемішку з алкоголем.
Хлопці, користуючись неусвідомленням дівчини, відверто домагаються та гвалтують. Це видно на відео та фото, які вони публікують. Вони фотографують та знімають дівчат, коли ті у відключці лежать на підлозі туалету без верхнього одягу. Вони лізуть своїми пальцями у вагіну дівчини, коли вона взагалі не подає ознак притомності, а отже не давала дозвіл на петинг. Вони знімають інтимні органи дівчини, обурюючись наявності волосся там, коли сама дівчина непритомна.

Після цього Андрій (хлопець, який все організовує), розмірковує, які дівчата шлюхи і як він не зможе бути в стосунках після такого. Так от, Андрію, найближчі стосунки, які тобі світять, це з твоїм адвокатом".

Також Бакуліна додає:

"Окреме здивування (висловлюючись легко) Я відчула, читаючи коментарі під дописом Ясі Кравченко про цю ситуацію. Чоловіки пишуть, що дівчата самі винуваті, що їх цікавить лише одне і що туди їх ніхто не тягнув. Я не можу назвати себе людиною, яка багато тусується, але з кожної вечірки я поверталась цілою і неушкодженною. І ні, це не я чимось відрізняюсь. Мені просто щастило. Щастило, що на деяких вечірках я була з хлопцем. щастило, що мій друг був адекватним і привозив мене додому. Але так не має бути. Вечірки, на яких дівчатам нічого не загрожує має бути НОРМОЮ.

Чи ці історії нові? Аж ніяк. Вони старші за мене. Ці казочки про не таких дівчат, чи що жінок не виховували. Це пора завершувати.

Потрібно виховувати хлопців. Вчити їх питати дозволу доторкнутись до дівчини. І також. розуміти відмову".

Відомість про цю подію дійшла до самого Зеленського, який прокоментував це і заявив, що «Насильству в Україні місця немає». Це вже можна було вважати за гарантію покарання винних, але покарали їх не менш обурливо. А саме вручили ґвалтівникам повістки. Тоді влада фактично тицьнула українцям на те, що в армію готові призивати кого завгодно, навіть у вигляді покарання. Я впевнений, що це не єдиний такий інцидент, невідомо скільки таких не набули розголосу.

Гидко усвідомлювати, що такі хлопці повернуться після нашої перемоги з війни, в момент, коли про них усі забудуть, і їх триматимуть за героїв, нарівні зі справжніми володарями цього статусу. А це відбувається вже. Можна помітити, що ця ситуація все більше вислизає з пам'яті людей. Це одна з цілей написання цієї статті — закріплення факту цього звірства проти дівчат і проти тих, хто протистоїть імперіалістичній окупації.

При цьому Андрій Ярина, головний організатор цих збіговиськ, намагався «виїхати» на військових і виправдати себе за їхній рахунок. Начебто вони поширювали цей контент, щоб зібрати гроші на ЗСУ.

Коментарі Ярослави Кравченко на цю тему на 5.ua:

«Як виправдання, яке використовують типу, «а чо ніхто не каже, що ми знімаємо ці стріми і збираємо донати на ЗСУ» — і це шок. Хлопці, які знімали на відео непритомних дівчат, які чинили до них непристойні дії і викладали це відео на широкий загал, взагалі не розуміють поняття честь і гідність».

Ні в якому разі нам недозволено забувати про ці злочини, злочини ґвалтівників і, зокрема, наших керівних органів. На них обох потрібно невпинно тиснути, інакше, цитуючи Кравченко, ми станемо «співучасниками, що не реагують».

Дуже добре висловилася з цього приводу одна з основоположних особистостей Анархо-фемінізму Емма Гольдман у своїй роботі "Індивід, суспільство і держава":

«Держава, кожен уряд якої завгодно форми, характеру і кольору — будь він абсолютистським чи конституційним, монархією чи республікою, фашистським, нацистським чи більшовицьким — за самою своєю природою консервативний, статичний, нетерпимий до змін і противиться їм. На які зміни воно б не вдавалося, вони завжди є результатом тиску ззовні, тиску, достатньо сильного, щоб — мирно чи інакше, загалом "інакше», тобто шляхом революції — переконати правлячі сили затвердити зміни".

Хочеться також наголосити на підтримці ґвалтівників серед наших «правих» і не тільки. Було б більш зрозуміло, якби цими індивідами були люди за сорок, тоді можна було б пояснити це явище застарілим вихованням, звичками і стереотипами. Ну або маразмом. Але, на жаль, це не зовсім так. Серед тих, хто підтримує злочинців багато молоді. Це теж підлягає поясненню, а саме романтизація та ідеалізація в Україні, особливо після повномасштабного вторгнення, правих ідей, вищезгаданих стереотипів, гомофобії і далі за списком, відповідно. Хоча, як на мене, навіть у правих немає приводу схвалювати чи виправдовувати це.

Схиляються ці кадри до того, що нібито дівчата знали куди йшли і могли б це передбачити. Але, навівши вищезгадану цитату Бакуліної, хочеться сказати, що «вечірки, на яких дівчатам нічого не загрожує, має бути НОРМОЮ.» Адже навіть якщо мислити за їхньою логікою, йшли вони туди не щоб їх зґвалтували, а просто відпочити. Можливо, вони навіть не знали про наявність там наркотиків.

Також ходять чутки, що одна з дівчат працювала в ескорті, але ж і тут та сама тема. Йшла вона туди заради заробітку і виконання «трудових зобов'язань», явно не від хорошого життя, і не для того, щоб її накачали таблетками.

Навіть якщо це правда і дівчина мала приналежність до цієї «галузі», то абсолютно немає причин для осуду. Вдаються до цього явно не від хорошого становища в економічній ієрархії, і це більше причина для осуду капіталістів, які підтримують життєздатність економічної системи в якій ми живемо, адже саме вона підштовхує жінок, подекуди не лише жінок, до схиляння на працевлаштування такого характеру. А інтимне життя цієї дівчини, за дарма чи ні — її і тільки її справа. Саме тому ми повинні гарантувати волю в цьому плані. Незалежність як від економічної системи, так і від сторонніх індивідів. Вільне статеве життя — одна з цілей Анфема, без якої в цивілізованому суспільстві не можна, але для наших бравих «воїнів моралі» це якась дикість, дикість у розпорядженні людини своїм тілом.

«Добре, дорогий товаришу, коли я досягну вашого віку, питання сексу втратять важливість для мене. Але ми говоримо про сьогодення, і це надзвичайно важливий фактор для тисяч і навіть мільйонів молодих людей», — Емма Гольдман у суперечці з Петром Кропоткіним

ЗҐВАЛТУВАННЯ 14-ТИ РІЧНОЇ НА ЗАКАРАПАТТІ. СВАВІЛЛЯ СУДОВОЇ СИСТЕМИ

Тепер хочу поговорити про нещодавні події, які розвиваються досі. Тема досить гостра і вкрай неприємна. А саме зґвалтування підлітка підлітками та подальший маразм судових органів.

У серпні 2021 року троє підлітків заманили в будинок і зґвалтували 14-ти річну дівчинку, знявши це на камеру. Відео виклали в мережу. Воно розійшлося по всьому селищу, зокрема по школі. Уваги ця жахлива подія набула тільки після рішення судді, бо тільки тоді стали відомі гнилі подробиці.

Суддя Оксана Софілканич своїм ганебним і максимально несправедливим рішенням забезпечила ґвалтівникам вкрай м'яке покарання. Це складно взагалі назвати покаранням, особливо за такий прояв дикості щодо дівчинки.

Замість реального покарання злочинці отримали лише 2 роки умовно та компенсацію: 60 тисяч з кожного.

Виправданням для помилування стало те, що «вони хлопчики з благонадійних сімей». Таку характеристику дала їм місцева служба із захисту дітей. Це не є чимось дивним і невиправданим, адже мати одного з ґвалтівників там працевлаштована. Одразу складається враження, що характеристика була дана цілком «справедливо».

Бентежить те, що адвоката у потерпілої не виявилося, а інтереси в суді представляли хто? Працівники цієї самої служби. Сюр. Настільки курйозну ситуацію варто ще пошукати.

Цікаве припущення Бакуніна про те, що «закон підпорядкував жінок абсолютному пануванню чоловіка». Це зараз працює не тільки з жінками, а й з будь-яким гендером. Вирішує тут більше навіть не він, а особисті цілі вищих посадових осіб і те, як сильно вони захочуть викривити ситуацію і закон через «зв'язки» або особисті уподобання. На те закон і державний, що може спокійно перекрутитися і послужити інструментом для умовних суддів та їхніх хороших знайомих.

«Після того, як історія зґвалтування 14-річної дівчини на Закарпатті набула розголосу, уповноважений ВР з прав людини Дмитро Лубінець взяв справу під особистий контроль. Прокуратура оскаржила вирок у суді», — пишуть у ТСН.

Саме тому не потрібно мовчати. Потрібно передавати цьому більшої масовості, видавлювати нахабні «судові обличчя» з нашого життя. Ми для них — ніщо, значить і для нас вони мають бути такими. Якщо для судді і прокуратури закон — інструмент, то цей інструмент має бути ігнорований нами, оскільки не можна любити палицю, якою тебе б'ють. Потрібні ті правила, які працюють на нашу користь, а значить правила не державні, а наші.

Це тільки кілька таких випадків, але їх набагато більше, більшість залишається в невідомості. Складно уявити, що було б із постраждалою, якби ситуація не звернула на себе увагу, а вона тільки одна з багатьох.

«Цивілізація була постійною боротьбою індивіда або груп індивідів проти держави і навіть проти “суспільства”, тобто проти більшості, підпорядкованої або загіпнотизованої державою і обожнюванням держави», — Емма Годльман в "Індивід, суспільство і держава".

Батько дівчинки дав коментарі про свої подальші наміри ТСН:

«Я хочу йти далі у цій справі, поки не буде справедливого вироку. На місці нічого не залишається, продовжуємо боротися за справедливість. Хочу подякувати всій країні за підтримку, — категорично сказав нам Віктор. — Вимагатиму максимального терміну для ґвалтівників. Спочатку справа була за однією статтею, а в останній момент виявилося, що їм дали по два роки умовно.»

«На ключове запитання, яке розбурхало всю країну, чому змінили кваліфікацію злочину, Віктор відповів так: "Вирішили, що не було втручання в дитину, були сексуальні дії без проникнення», — пишуть у ТСН

Також батько потерпілої додає:

«До нас були звернення від тієї сторони з проханням пробачити. Підходили до мене з проханням пробачити. Прощення не буде, все буде до кінця, у суворому порядку, по максимуму. Я збираюся їхати з дочкою до Києва, щоб вона отримала там допомогу».

ВІДЕОВИПУСК ТСН НА ЦЮ ТЕМУ

Хочеться висловити підтримку в прагненні батька дівчинки дати дикунам по заслугах.

Імена ґвалтівників: Гафінець Ростислав, Гафінець Владислав — брат Ростислава, як можна здогадатися, і Траньович Михайло.

«П'ЯНА ВИШНЯ». ЖІНКА ЯК ТОВАР

Тепер хочу підмітити акцію, що давно пройшла, але є прикладом лицемірства «нашого» закону, об'єктивізації жінки і того, як Капіталізм формує цю саму об'єктивізацію через потребу в маркетингу.

У Львові біля одного із закладів "П' яної вишні" відбулося чотири акції протесту. Вони були організовані феміністками з організації «Білкіс». Ці самі акції були підняті проти сексистського слогану «П' яної Вишні» та сексуалізації.

Феміністки також зауважують, що чоловік, який зображений поруч, повністю оповитий в одяг і чомусь не є об'єктом сексуалізації.

«Картина, яку спостерігаємо, є класичним прикладом об'єктивації жіночого тіла», — заявили учасниці організації у своєму пості.

Без уваги не залишився і слоган закладу, а саме: "І вона не відмовить. І він не відступить"

«На нашу думку, це відвертий прояв культури зґвалтування і насильства. Жіноче «ні» ігнорується і піддається сумніву. Настирливість чоловіка заохочується і вважається доречною та допустимою практикою стирання кордонів інших людей», — пояснили представниці «Білкіс».

Саме цікаве показує нам цей закон:

"1 ст. 8 Закону України “Про рекламу”, забороняється розміщувати твердження, які є дискримінаційними за ознаками походження людини, її соціального і майнового стану, расової та національної належності, статі, освіти, політичних поглядів, ставлення до релігії, за мовними ознаками, родом і характером занять, місцем проживання, а також такі, що дискредитують товари інших осіб".

Який, що зовсім не дивно, наглухо ігнорується. З моменту проведення акцій нічого так і не змінилося.

[Матеріали взято зі статті LVIV.MEDIA]

Хочеться почати з припущення, що це навряд-чи є сексизмом з боку особистих стереотипів маркетолога чи власника закладу. Цій об'єктивізації є дуже легке пояснення, яке, до того ж, пояснює і відсутність об'єктивізації у поруч зображеного чоловіка.

Цією банальною причиною є продаж жіночого тіла і відсутність попиту на чоловіче. Більш за все, якщо аналізувати цю вивіску і рекламний хід, то стає безсумнівно ясно, що у закладу основна клієнтура складається з чоловіків. А дуже наївно сподіватися, що більшість представників чоловічої статі поведуться на голого мужика. Були б основною клієнтурою жінки — була б й об'єктивізація чоловіка (або того, що приваблює жінку), як я припускаю. Із цього випливає те, що потрібно боротися не тільки з об'єктивізацією жінок, а й з об'єктивізацією в принципі. Феміністкам потрібно «пред“являти» не власнику «П”яної вишні», адже це не змінить нічого, а потрібно брати курс на великих капіталістів, які й утримують економічну систему, що, своєю чергою, створює обставини для об'єктивізації. "Є попит — є і пропозиція" в нашій ситуації є попит на жіноче тіло, тож треба прибрати його або економ. систему загалом. Смак чоловіків навряд чи вийде змінити.

ПРОПОЗИЦІЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ

Після наведення прикладів, ясне діло найафішированіших подій, я наважуся описати пропозиції для поліпшення комфорту і безпеки, загального становища індивідів (не тільки жінок, а й чоловіків зокрема).

З приводу «багатогендерності» фемінізму хочеться навести цитату з есе Коліна Райта «Анархізм, фемінізм, індивід»:

«Хоч Емма Гольдман вказує на те, що виключно самі жінки можуть звільнити себе з-під власного «внутрішнього» гніту, чоловіки можуть зіграти значущу роль у руйнуванні «зовнішнього» патріархату. Відучивши спочатку себе, потім інших чоловіків від сексизму, ми можемо допомогти створити такий клімат, який сприятиме повному включенню кожної людини в кожну сферу життя. Хоча у феміністському ком'юніті існує цілий спектр думок щодо участі чоловіків, більшість жінок вітають підтримку».

Хочеться відразу зауважити, що я, на жаль, не знаходжу порятунку і рішення в "ієрархічному фемінізмі" або «радикальному не анархічному фемінізмі». Під «радикальним не анархічним» я маю на увазі, якщо так можна висловитися, фемінізм не революції, а перевороту. Тобто фемінізм, який просто передасть панівну роль жінкам, а не гарантує рівність, яку невід'ємно надає нам Анфем.

Заради довгострокового та найбільш чіткого «блаженства» необхідно утилізувати будь-які різновиди ієрархії, а значить, насамперед, те, що їх проштовхує, зокрема державу, як апогей панування, а також Капіталістичний батіг, за умови повного знищення якого неможливе й саме поняття держави.

З цього приводу висловлюється також Келор Ехріч у своєму есе«Соціалізм, анархізм і фемінізм»:

«Таким чином, існує безліч питань, з яких радикальні феміністки й анархістські феміністки одна з одною згодні. Однак анархістські феміністки стурбовані чимось більшим. Оскільки вони анархістки, вони працюють над тим, щоб покласти край усім владним стосункам, усім ситуаціям, у яких люди можуть гнобити одна одну. На відміну від деяких радикальних феміністок, які не є анархістками, вони не вірять, що влада в руках жінок може призвести до створення суспільства без примусу. І на відміну від більшості соціалістичних феміністок, вони не вірять, що з масового руху, очолюваного лідерською елітою, може виникнути що-небудь хороше. Коротше кажучи, ні робітнича держава, ні матріархат не зупинять утиск усіх. Таким чином, мета полягає не в тому, щоб «захопити» владу, як люблять закликати соціалісти, а в тому, щоб повністю скасувати владу».

ПРОПОЗИЦІЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ: УТИСКИ ТА ЕКОЛОГІЯ

Я, як ви могли помітити, випустив з уваги і не став наводити приклади утисків за ознакою орієнтації, екологічні проблеми та проблем виховання дітей, яких, зокрема, торкається Анфем і Анархізм загалом. Я не вважаю за потрібне цього робити. Зґвалтування ми, найчастіше, не спостерігаємо на власні очі, вони трапляються поза нашою увагою, вислизаючи від погляду мас, але проблему сексуальної орієнтації та свободу статевого життя, яку також згадували вище, ми спостерігаємо щодня, так само як і з проблемою екології та вихованням дітей. Найстрашніше, що люди вважають це нормою і це не дивно, адже в нас консервативна держава.

Дійсно, залізні щипці в нашого уряду не такі явні, але виразніше за все вони простежуються у «цивільних жандармів», які вважають своїм «патріотичним» і «людським» обов'язком люто намагатися винищити всіх «неправильних» і «не таких». Вони, зокрема, є «державою» і «урядом», «репресивним апаратом» на повідку своєї ненависті до «нестандартності».

"Іншим чинником, який змушує уряди ставати дедалі консервативнішими і реакційнішими — це їхня споконвічна недовіра до індивіда і страх перед індивідуальністю. Наш політичний і соціальний порядок не може допустити терпимості до індивідуальності та її постійного прагнення до нововведень. Отже, держава пригнічує, переслідує, карає і навіть руйнує індивіда життя в порядку «само-оборони», — Емма Гольдман в "Індивід, суспільство і держава"

Не зважаючи на упущення вищезгаданих прогалин нашого суспільства, рішення, яке я запропоную, зокрема може вирішити і їх, або хоча б спробувати. Відразу хочу зауважити, що воно не є новаторством. Усе, що сказано мною — було сказано іншими людьми. Але мені хочеться перевести ці методи на наші реалії.

Кажу я про масове формування «правових об'єднань», які кооперуватимуть не тільки жінок чи чоловіків, гомосексуалів чи гетеросексуалів, а всіх одразу, щоб не акцентувати на обмеженості будь-кого. Ці спілки займатимуться освітою людей, а в разі пригноблення будуть колективом відстоювати свої права.

Приклад такої організації наводив у «Жінки і анархізм: анфемний рух у країнах Європи і Сполучених Штатах Америки» Г.С Брехов:

«На окрему увагу заслуговує жіночий анархічний рух в Іспанії. З таким розвитком анархізму в країні пов'язана діяльність деяких специфічних організацій, зокрема «Вільних жінок». Вона була створена на базі однойменного журналу і включала в себе радикальних жінок-анархістів. Головною метою «Вільних жінок» було досягнення соціальної рівноправності між статями. Для цього вони намагалися, з одного боку, сприяти інтелектуальному та професійному розвитку жінок, з іншого — долучити до цієї боротьби якомога більше чоловіків».

Ці колективи мають бути побудовані виключно на базі анархізму. Без внутрішньої ієрархії та гноблення. Контроль у таких колах будуватиметься на відповідальності та зобов'язаннях учасників.

Це цілком можливо, і один із таких прикладів надає В.М. Волін у вигляді спогадів Гольденвейзера у своїй прославленій книжці «Невідома революція»:

«Гольденвейзер, російський юрист, розповідає у своїх спогадах (»Архив русской революции", журнал російських емігрантів, що видавався до війни в Берліні), як під час Революції жив в Україні, в дуже неспокійному районі. Обставини склалися так, що деякий час у місті не було ніякої «влади» (ні червоної, ні білої). І Гольденвейзер зі здивуванням констатує, що в цей період населення жило, працювало і займалося своїми справами анітрохи не гірше — і навіть краще, — ніж за чиєїсь «влади» ".

Також мають формуватися, але більш «стихійно», «неперманентні про-революційні агітаційні спілки», які, як можна було здогадатися, залучатимуть до руху нових учасників і пропагуватимуть переслідувані нами цінності. У них також не повинно бути жодної ієрархії.

Тут хочу навести цитату, знову ж таки, Воліна з «Невідомої революції»:

«Не довіряйте вашу долю тим, хто не належить до вашого середовища. Не ставте над собою нових господарів; вони врешті-решт почнуть командувати вами і зрадять вас. Переконаний, у тому, що стосується вашої боротьби, вашого визволення, ніхто, крім вас самих, не зможе досягти реальних результатів. Заради вас, стоячи над вами, замість вас самих ніхто ніколи нічого не зробить».

В ідеалі «правові спілки» мають формуватися і на різних підприємствах, так само «стихійно», не у вигляді профспілок, а саме спонтанних об'єднань, які, в разі пригноблення, влаштовуватимуть страйки. Пригноблення не тільки на цих самих підприємствах, а загалом, щоб від цих дикунств страждали не тільки гнобителі, а й різні капіталісти. У таких випадках буде завдано удару і по гаманцю підприємців і по самих гнобителях.

У разі удару по кишені бізнесменів проблеми вирішуватимуться в рази швидше й ініціатори утисків будуть покарані більш ефективно, оскільки від відсутності покарання страждають самі «вищі».

Також страйки мають організовуватися під час експлуатації природи цим підприємством і експлуатації природи будь-ким. Таким чином екологічну ситуацію можна буде, якщо не довести до ідеалу, то хоча б спробувати трохи стабілізувати.

Про неефективність профспілок як «перманентних організацій» написав невідомий анархо-синдикаліст у брошурі «Боротьба і стратегія: анархо-синдикалізм у XXI столітті»:

«Масові перманентні організації, за визначенням, не прив'язані до рівня бойового настрою їхніх членів і, ширше, до рівня класової боротьби. Отже, вони не є вираженням самоорганізації робітників, яка нас і цікавить, а є представленням робітників як робітників. Тому ми не можемо вважати ані профспілки, ані масові робітничі партії революційними організаціями. У випадку профспілок, їхня структурна функція як представників робочої сили в рамках капіталізму змушує їх пропонувати роботодавцям якісний товар — тобто дисципліновану робочу силу».

Саме такими методами, як мені здається, можна буде трохи полегшити знаходження в суспільстві для кожного, незалежно від статі, гендеру, кольору шкіри чи орієнтації.

ПРОПОЗИЦІЯ ВИРІШЕННЯ ПРОБЛЕМ: ПРОБЛЕМА ВИХОВАННЯ ДІТЕЙ

Було б грубою помилкою не акцентувати увагу на вкрай серйозній і делікатній проблемі, а саме на вихованні дітей.

Адекватне формування нових членів суспільства — один із головних аспектів цивілізованого соціуму. Незважаючи на його відсутність у наших реаліях, звичайні люди, і тим паче уряд, закривають на це очі.

Бажання народжувати дітей дедалі більше падає зі зрозумілих причин, як-от: бажання самореалізації, економічні проблеми, кризи, страх перед додатковими обов'язками, врешті-решт війна, тощо.

Але, на щастя, цій прогалині, яка травмує не тільки дитину, а й самих батьків, Анфем може дати рішення. Його він бачить у школах-інтернатах.

Ось як це коментує Емма Гольдман в інтерв'ю для недільного журналу “St. Louis Post-Dispatch” (випуск від 24 жовтня 1897 року):

«Дітям були б надані загальні будинки, великі школи-інтернати, де про них би дбали і навчали б їх так само добре, а в багатьох випадках і краще, ніж у їхніх власних будинках. Так чи інакше, не багато матерів знають, як правильно піклуватися про своїх дітей. Це наука, яку мало хто вивчив».

"Інтернат" — дуже страшне слово для нашого обивателя, але в ньому немає нічого «кримінального». Навпаки, він надає дитині та батькам можливість зітхнути з полегшенням.

Ці заклади є порятунком для охочих завести потомство, але яким заважають це зробити вищевказані причини. Зокрема, інтернати рятують дітей від некомпетентних батьків (і батьків від дітей), котрі завели їх через дурість або просто не здатні до формування людини, з чого випливає, як не складно здогадатися, халтурство щодо створення майбутнього члена суспільства. Як результат ми маємо травмовані особистості, які з певним шансом не пристосовані до життя в соціумі.

Також ці школи є шансом реалізувати себе тим, у кого лежить душа до роботи з дітьми, але до власного батьківства вони не готові або просто тим, кого тягне до цієї професії.

Ці організації мають надати дитині навчання, комунікацію з іншими дітьми, комфортні умови проживання, фізичний розвиток і всі інші чинники прийнятного зростання та формування індивіда.

До кожного мешканця інтернату має підбиратися індивідуальний підхід. Повинні враховуватися особливості характеру, вподобання, захоплення, здатність до навчання, фізичні здібності, здібності взаємодії з іншими людьми та всі інші деталі, що допоможуть гарантувати індивідууму гідне перебування в закладі та в дорослому житті. Для цих цілей у школах-інтернатах будуть присутні психологи, лікарі та інші необхідні посади.

Але з'являються цілком резонні запитання: Як батькам привернути до себе дитину і показати себе як батька? Чи не буде дітям не вистачати батьківської уваги?

Це пояснює Гольдман в інтерв'ю згаданому вище:

«У батьків будуть ті самі можливості завоювати їхню довіру і прихильність, що й зараз. Вони зможуть проводити там стільки часу, скільки бажають, і брати дітей із собою так часто, як захочуть. Це будуть діти любові — здорові, сильні духом, а не як зараз, здебільшого народжені в ненависті та побутових конфліктах».

Дуже близьким до ідеалу лібертарних шкіл є школа “Summerhill”, яка «підлаштовується під учнів», заснував її Олександр Нілл. Можете подивитись художній фільм про цей заклад в Англії.

Шляхом цих змін застарілої системи виховання і руйнувань «засиділих стереотипів» про нього, ми зможемо забезпечити майбутніх батьків та їхніх дітей гідним життям без зайвих переживань, стресу, зобов'язань, тощо.

Настільки важливу проблему ні в якому разі не можна ігнорувати.

"І нехай на повну ліквідацію патріархальної моделі поведінки потрібен час, зрештою фемінізм — це про звільнення людини. Всі ми отримаємо величезну користь від суспільства, яке заохочуватиме турботу і кооперацію, не вдаючись до погроз, агресії та залякування", - Колін Райт у «Анархізм, фемінізм, індивід».

ДОДАТКОВІ КОМЕНТАРІ

На жаль, Анфем ще не зжив себе повністю і досі зберігає свою актуальність. Він досить сильно необхідний в Україні, але страшно уявити, що відбувається в країнах Африки або Азії, де жінка прирівнюється до худоби, а гомосексуал рівноцінний серійному вбивці.

Нам не можна мовчати і закривати очі на це. Необхідно боротися з будь-якими пригнобленнями та експлуатацією, з цією «чумою сучасності», щоб забезпечити цивілізоване суспільство без ознак середньовіччя.

Асоціація Індивідуалістів В.О для С.А.О.А.