Dmytro Tytula

Коли два художники з майже однаковими прізвищами вирішують створити спільний проект, це може бути випадковістю або долею. Олег Харч і Володимир Харченко обрали третій шлях — свідому синергію протилежностей.

Чорні стіни для кольорової "Ватної бухгалтерії" Харча, білі — для медитативних фотографій Харченка з Домініканської Республіки. Український Майдан проти океанського спокою. Паралелізми, що взаємовиключають один одного, але саме тому створюють напругу. Це не компроміс двох естетик — це їхнє зіткнення в одному просторі. Харч приносить травму і колаж, Харченко — тишу і споглядання. Звук океану наповнює галерею, де на стінах — колажі з радянських бухгалтерських книг.

Некон'юнктурний променад — назва чесна. Нагадує, що найцікавіше мистецтво народжується не з підлаштування під тренди, а з готовності стояти поруч і дивитись у різні боки.

у мене питаннячко : Чи не є сама ідея "синергії" протилежностей черговою кон'юнктурою? Адже що може бути модніше за заяву про некон'юнктурність?

Олег Харч робить те, що радянський бухгалтер вважав би кощунством:) перетворює документи обліку на літературу. Міліметровий папір 1980-х, бланки звітності - все, що мало фіксувати реальність, тепер фіксує її крах.

Це гібридний жанр для гібридної війни. О.Харч пише на папері, що пережив СРСР, про країну, яка досі не може його пережити. Матеріал - метафора: старі форми не витримують нової реальності.

"Ватна бухгалтерія" - спроба порахувати незліченне. Скільки коштує втрачена ідентичність? Як обліковувати травму? Радянська бухгалтерія мала відповіді на все. Пострадянська реальність: вона не мала відповідей ні на що. О.Харч чесний: не знає, як "викорінити" ватність. Книга ставить питання без рішень. У культурі лайфхаків це мужність. Або розуміння: деякі процеси не мають терміну виконання. Текстовий колаж тут не гра з культурою, а боротьба за неї. Фрагменти складаються не в іронічну мозаїку, а в больовий досвід. Чи можна вилікувати суспільство документами його хвороби? Чи фіксація травми не продовжує її? І якщо книга не дає відповідей - хіба це не найчесніша відповідь?

Олег Харч створює мистецтво для світу, якого більше немає. Тому воно так важливе зараз. Технологія завжди щось забирає. Ми отримали миттєві образи — втратили здатність їх бачити. Образ став шумом. Харч робить картини "важкими". Мішковина, стара книга, товста фарба. Їх не прокрутиш. Вони вимагають часу.

Радянські документи мали перетворити життя на порядок. Харч малює на них равликів, порнографію, і не тільки. Хаос перемагає бюрократію?

Равлик - відповідь культурі швидкості. Революції, про які мріємо, мають статися за тиждень (Картонкова революція 2025). Справжні революції тривають покоління. Равлик це знає). Тексти О.Харча не пояснюють - заважають дивитися. Ми розучилися бачити без слів?

Він не дає відповідей. У світі рішень і алгоритмів це революційно. Обурилися порнографією? Чому вона так легко з'єднується з іконами у вашій голові? Це провокація? А благословення війни — ні? Хочете швидких відповідей? Тоді навіщо мистецтво - є ж Google?