Donate
Society and Politics

qostaman1. Що таке анархо-комунізм. Простою мовою

Quinchenzzo Delmoro05/11/23 21:571.6K🔥

Невеличкий твір, в якому автор по-простому пояснює сутність лібертарного комунізму, зачіпаючи такі аспекти, як визначення утямку «анархія», економіка, прийняття рішень і самозахист. Твір призначений для тих, хто не має ніякого уявлення про анархо-комунізм, та активістів, потребуючих тексти, які коротко і просто пояснюють ключові ідеї вільного комунізму.

**********

Що таке анархія?

Анархія чи анархо-комунізм (анархічний комунізм) в перекладі на українську означає вільний або бездержавний комунізм.

Що таке комунізм? Це суспільство, де все належить усім, кожний працює на всіх згідно зі своїми здібностями і де кожний отримує від всіх відповідно до потреб.

Чому все належить усім? Тому що все вироблено всіма. Ніхто не може нічого зробити по-справжньому самотужки. Ось собака, наприклад, може вирити нору своїми власними кігтями, ні в кого не навчаючись. Але людина працює, користуючись знаряддями праці, які було створено за допомогою інших знарядь праці, а ті так само завдяки ще якихось знарядь праці. Отже, всі, хто доклав власні зусилля до створення цих знарядь, уже причетні до роботи, зробленої нібито «власноруч». Людина, щоб щось зробити, мусить навчитися цього у вчителя, а її вчитель сам до того навчався в іншого вчителя, а той учитель учителя навчався у ще одного вчителя… і так до нескінченності. Без допомоги людей один одному вони навіть ходити й розмовляти не вміли б. Відповідно, все, що виготовлено людством, створюється колективно, і тому всі продукти людської праці повинні належати всім. »

Чому кожен працює згідно зі своїми здібностями? Тому що кожен працює так, як вміє, краще він працювати не може, а гірше працювати – значить обманювати суспільство.

Чому кожен отримує за потребами? Чому не за працею? Тому що неможливо визначити внесок праці кожного в загальний добробут. Якщо двоє людей несуть одну колоду, то на скільки праця того, хто несе за товстий кінець, більша за працю того, хто несе за тонкий? До того ж, якщо ніхто з них не може підняти колоду поодинці, то значить, вони однаково потрібні один одному. А як визначити внесок у роботу вчителів і вчителів, які вчили вчителів? І потім, якщо кожен працює за своїми здібностями, то і внесок його залежить від його здібностей. А здібності йому або дані від природи, або розвинені ним. Якщо дані від природи, то в цьому немає заслуги самої людини, оскільки ніхто не питав її чи хоче вона народитися сильною чи слабкою, розумною чи дурною. А якщо розвинені, то знову-таки завдяки іншим людям. Без допомоги інших, людина, як вже говорилося, навіть розмовляти і ходити на двох ногах би не навчилася.

Тоді чому не порівну? Тому що всім потрібно різне. Тому що не можна грудну дитину годувати дорослою їжею або дорослого – грудним молоком. Бо окуляри потрібні тому, хто погано бачить, болотні чоботи – тому, хто ходить по болотах, теплі стіни і паливо – тому, хто живе в холодній місцевості тощо. У всіх різні потреби. А рівним є тільки їхнє право задовольняти свої потреби. За комунізму немає власності, зате всі мають рівний доступ до суспільних благ.

Чому бездержавний? Тому що якщо немає власності, то немає і влади людини над людиною. Влада і власність – по суті одне й те саме: власність – це влада над предметами, а влада – це власність на рішення. Як ніхто не повинен за всіх володіти, так ніхто не може за всіх вирішувати. Навіть найрозумніша людина не розумніша за все суспільство. А якщо й розумніша, то як зробити, щоб саме вона ухвалювала рішення? Якщо суспільство розуміє, що хтось дає найрозумнішу пораду, воно і так прийме цю пораду. А якщо ні, то де гарантія, що найрозумнішу пораду дасть саме начальник? Різницю між державою та анархією можна сформулювати так: за анархії людину слухають, якщо її поважають, а за держави навпаки – люди вимушені слухати та «поважати» начальника, навіть якщо вони не вважають його розумним та мудрим. За анархії ж люди, коли бажають вирішити будь-яке питання, слухають того, кому в цьому питанні вони самі найбільше довіряють.

 

Економіка анархії

Колись будь-яка людина працювала або на себе, або на замовника, якого вона знала. Сьогодні працівник не знає, хто житиме в побудованому ним будинку, носитиме зшитий ним одяг, їстиме спечений ним хліб, їздитиме на зібраній ним машині. Він навіть не знає, чи буде взагалі хтось користуватися продуктами його праці, чи вони будуть нікому не потрібні. Та йому й байдуже на це, аби гроші заплатили. І ось працівники різних фірм виготовляють одні й ті самі речі, а потім спеціально найняті працівники через рекламу переконують покупців, що ті мають придбати продукцію саме тієї чи саме іншої, третьої, п’ятої чи десятої фірми. Те, що не куплено, викидається на смітник або йде на переробку. Нам кажуть, що так ми можемо вибрати собі з безлічі речей найкращі, але насправді ми бачимо, що речі та продукти стають дедалі гіршими й гіршими, бо простіше понавиробляти багато нікчемного товару та завалити ним ринок, ніж виготовляти хорошу продукцію.

Величезну кількість зерна, м’яса та овочів щорічно знищують, щоб не падали ціни, при тому що щогодини у світі помирає від голоду 200 людей [1]. Величезну частину економіки становлять чистої води спекуляції та шахрайства на кшталт МММ. Гроші, що лежать у банках, давно перетворилися на порожні папірці або звичайні цифри на екранах кас. Не дивно, що природа землі вже перестала відновлюватися, ми живемо «в борг», за рахунок того, що не отримають наші нащадки, але ж їх буде більше, ніж нас – населення Землі зростає. І це зовсім не тому, що нам не вистачає ресурсів та виробничих сил, а тому що економіка працює не заради нас, а заради себе самої. Бо ми робимо не те, що нам потрібно, а те, що можна продати. Не людина керує економікою, а економіка людиною. Людина схожа на наїзника, який осідлав скаженого коня. Не можна скакати на такому коні! Кінь має бути нормальним.

За комунізму немає ніякої купівлі-продажу, а виробляється тільки те, що комусь потрібно:  їжа, одяг, будматеріали, сировина, запаси на «чорний день» – усе згідно з самими потребами людей. Як же дізнатися, що кому потрібно? Та просто дати кожному можливість сказати, що йому треба. Нам скажуть: «Тоді всі захочуть зайвого!». Ми відповімо: «З якого дива? Якщо в людини болить зуб, хіба вона проситиме лікаря, щоб той вирвав їй два? Якщо в людини є будинок, навіщо поруч їй другий? Зараз, коли люди не впевнені в завтрашньому дні, багато хто готовий хапати „про запас“. Але, якщо людина знає, що їй завжди дадуть те, що їй потрібно, то для чого вона робитиме запаси? Це так само нерозумно, як зберігати сухарі, маючи завжди під рукою свіжий хліб. Трохи запасу, звичайно, треба мати, але тільки зовсім небагато». Нам скажуть: «Багато хто прагне взяти більше ніж треба, щоб продемонструвати своє багатство». Але якщо все належить усім, то така демонстрація стане безглуздою. Над людиною, що носить на шиї ланцюг, хоч би навіть і з чистого золота, сміятимуться, або ж її приймуть за божевільну людину, яка уявила себе собакою, але заздрити їй ніхто не стане.

За сучасної економіки речі роблять не там, де вони потрібніші, а там, де люди згодні працювати за меншу плату. У підсумку часто-густо деталі автомобіля робляться в одну країну, потім їх везуть в іншу, де їх збирають докупи, після везуть у третю, де до них приставляють колеса, потім їх фарбують у четвертій, після фарбують у п’ятій, а продають врешті-решт взагалі у якійсь шостій країні. Так само робиться одяг, взуття, електроприлади… За комунізму все, що можна виготовити в одному місці, буде виготовлятися в одному.

Нам скажуть: «Те, що ви хочете, називається натуральним господарством, це було можливим багато років тому, зараз люди не можуть забезпечити себе зі свого поля або зі свого стада, економіка стала глобальною – всесвітньою». Ми відповімо: «Так, зараз натуральне господарство неможливе в рамках одного селища або навіть району, але воно можливе в рамках усього світу – якщо весь світ буде одним єдиним господарством». І це анітрохи не суперечить тому, що ми сказали раніше. Намагатися створити космічну ракету в кожному дворі нерозумно. Але й кликати спеціального майстра, щоб він приколотив ручку до дверей, замість того, щоб робити це самому, теж нерозумно. З таким самим успіхом можна було б уранці кликати чистильника зубів, замість того, щоб чистити їх самому. Те, що людина зможе зробити сама, вона робитиме сама. Те, для чого потрібна бригада, робитиме бригада. Для чогось буде потрібен цілий цех, завод або комбінат. Але чим більше народу потрібно для якоїсь роботи, то рідше потрібна ця робота. Зрозуміло, що будувати міст через велику річку потрібно рідше, ніж будувати будинок; що локомотивів потрібно менше, ніж велосипедів, а космічних кораблів – ще менше.

 

Інформація та прийняття рішень

Нас запитають, а як люди вирішуватимуть, що і як їм робити? Як взагалі ухвалюватимуть рішення за анархії. Ми відповімо, що ухвалюватимуться вони спільно.

У сучасному суспільстві люди роз’єднані. Жителі міст часто не знають навіть, хто їхні сусіди. Так було не завжди і так буде не завжди. Людина істота суспільна. Протягом усієї своєї історії люди об’єднувалися в племена, союзи, синдикати; об’єднувалися за кровною, територіальною, релігійною, ідейною та іншими ознаками. За анархії люди теж будуть об’єднуватися за місцем проживання, місцем виробництва, по близьким інтересам – словом, людство складатиметься не з окремих індивідуумів, а з різних колективів. Усі питання, що стосуються свого колективу, люди прийматимуть на загальних зборах. Там, де справа стосуватиметься кількох колективів, люди збиратимуть збори делегатів з мандатом. Це означає, що делегати доводитимуть і інформуватимуть один одного не про свою думку, а про думку колективу, бо інакше, якщо вони будуть приймати рішення замість колективу, їх просто одразу ж відкличе той колектив, який послав їх на збір («асамблею»). Вийде так, що всі рішення ухвалюватимуть на місцях, а «вгорі» буде тільки обмін інформацією та голосування, у разі потреби, причому знову-таки, голосувати делегати будуть не від себе, а за рішенням колективам, тобто так, як він їм доручив.

Для того, щоб усе це організувати, часто не потрібно буде навіть збиратися всім разом. За допомогою сучасних засобів зв’язку це цілком можна зробити, наприклад, через Інтернет. Якщо в Англії і в Магрибі люди примудрялися через Інтернет організовувати масові акції протесту (з’явився навіть термін «Твіттерна революція»), то чому вони не можуть через Інтернет обговорити звичайні справи. Уже в другій половині ХХ століття на заводах у ходу були селекторні наради. Що вже говорити про сьогоднішній день! Так само, сучасні засоби зв’язку дають змогу легко зібрати й обробити інформацію про потреби людей і розподілити її між трудовими колективами.

Нам скажуть: «Якщо люди постійно збиратимуться на збори й оброблятимуть інформацію, то коли вони працюватимуть? Або, якщо вони працюватимуть, то коли вони збиратимуться на збори?». Ми відповімо: «У сучасному суспільстві величезна кількість людей нічого не виробляє, тільки командує тими, хто виробляє, а споживають вони не менше, а навіть більше за інших. Безліч людей зайняті марною і навіть шкідливою роботою. Різні фірми виробляють одні й ті самі речі, потім рекламують їх. Потяги везуть через половину земної кулі тисячі й мільйони пасажирів, які залишили свої домівки, бо в їхніх краях немає роботи, і вони шукають її за тридев’ять земель. Будівельники будують банки і в’язниці, замість того, щоб будувати будинки, школи і лікарні. Будують авіаносці, збирають бомбардувальники, танки і ракети. Одночасно, тисячі й мільйони людей не можуть знайти роботу, хоча готові працювати. Тому тим, хто працює, доводиться працювати по вісім, десять, навіть дванадцять годин на день, часто навіть без вихідних. Багатьом доводиться по кілька днів чекати, коли з’явиться робота, щоб потім кілька днів працювати зранку до ночі. Якщо в суспільстві немає ледарів, якщо люди роблять тільки те, що їм потрібно, якщо нікого не залишають без роботи, то сама робота в сучасному розумінні цього слова, саме виробництво займе набагато разів менше часу, ніж зараз. На саме виробництво буде йти дві-три години на день, отже, залишиться час і на організацію суспільного життя» [2].

У цьому немає нічого неможливого. В минулих століттях селянин, чи то орач, чи то вівчар, перш ніж побудувати хату, засіяти поле або вигнати стадо, спочатку сам вирішував, як і з чого він будуватиме хату, чим засіє поле, куди пожене стадо. Ба більше. Раніше будь-який хлібороб міг і побудувати хату, і зорати, і засіяти поле, і зібрати врожай, а понад те він міг бути ковалем, пічником або гончарем. Будь-який селянин-кочівник міг і зібрати отару, і осідлати коня, і полагодити збрую, і відігнати звірів. Зараз людина може бути автослюсарем, не вміючи керувати машиною, працювати на комп’ютері, нічого не розуміючи в його устрої, проектувати будинок, не вміючи класти цеглу. Комусь усе життя доводиться перетягувати ящики або крутити на конвеєрі одну й ту саму гайку. У підсумку, якщо на якусь роботу падає попит, то ті, хто її робить, залишаються безробітними. Одноманітна робота отупляє людину, перетворюючи її на професійного кретина. За комунізму кожна людина матиме змогу займатися різноманітною діяльністю. Звичайно, це не означає, що вона вміє абсолютно все на світі, але й професійним кретином не буде. І її навички в якійсь сфері від цього не стануть гіршими. Якщо конструктор екскаватора знатиме, що через півроку йому самому на цьому екскаваторі працювати, то він і сконструює його на совість. Це не означає, що сьогодні всі проєктуватимуть будинок, а завтра всі підуть обпалювати для нього цеглу; просто люди час від часу змінюватимуть своє заняття. І якщо якась діяльність стане не потрібна (або потрібна в меншому обсязі), ті, хто її робив (або частина їх) просто займуться іншою.

 

Самозахист за анархії

Зараз людині забороняється захищати себе самій. З дитинства її вчать у разі чого бігти скаржитися спершу дорослим, а потім дядьку-менту чи тепер дядьку-поліцейському. Чого дивуватися, якщо останній не вважає простих громадян за людей? Адже в сучасному суспільстві держава привласнила собі монополію на насильство. А значить і на захист, бо самозахист – теж насильство.

Але це ненормально. Передавши комусь право на свій захист, людина стає рабом, тобто залежною від «захисника». Не дарма в усіх суспільствах рабам заборонялося мати зброю, тоді як вільні громадяни повинні були її мати. І якщо зараз нам забороняють самозахист –значить нас вважають рабами.

За анархії державна охорона, поліція або армія замінюються загальним озброєнням народу. Нам скажуть: «Якщо кожному дати зброю, то почнеться війна всіх проти всіх, усі почнуть грабувати і вбивати один одного». Ми відповімо: «Навпаки, ті, хто хоче грабувати і вбивати, не зможуть просто так цього робити». Подивіться: зараз ті, хто грабує і вбиває, мають зброю, а чесні люди – ні. Виходить, що бандити і вбивці мають перевагу перед чесними людьми. Якщо ж чесні люди теж будуть озброєні, то шанси будуть рівні. І тоді ніхто не захоче просто так ризикувати.

Загальне озброєння народу не просто плід фантазії; це реальність. Воно не тільки існувало в минулому, воно існує і зараз. Наприклад, у Швейцарії кожен громадянин зобов’язаний мати зброю на випадок війни. Зрозуміло, що з такою «армією» не дуже-то завоюєш чужі країни. Зате для оборони своєї країни така армія ідеальна, оскільки у разі вторгнення вона підніметься сама, вже озброєна і готова до оборони, адже кожен не тільки зберігає вдома автомат або ключі від гаража, де стоїть танк, а й знає, що йому робити в разі вторгнення, тому що люди регулярно проводять короткі збори для підтримання форми.

 

Як цього досягти?

Нас запитають: «А хто ж створить таке суспільство?». Ми відповімо: «Тільки ми самі». Створити його силами держави неможливо, так само як неможливо крокодилу проковтнути самого себе [3]. Адже створюючи таке суспільство, держава руйнуватиме себе, а руйнуючи себе, втрачатиме сили. Отже, таке суспільство повинні створити ми самі. Нам скажуть, що або нам не дадуть його створити, або нам доведеться воювати з державою. Але держава сильна, поки її бояться. Вона не може протриматися без нас, без нашої роботи – вона існує завдяки нашій праці [4]. Якщо ми замість цього вступимо з нею в боротьбу, тоді вона недовго протримається. Подивіться на арабські країни: як швидко падали всі їхні режими. Держава сильна і тоді, коли ми не знаємо чим її замінити і тому терпимо її існування. У тих же арабських країнах люди так довго терпіли через те, що не знали, та й зараз не особливо-то знають, чим свою владу замінити. Як би не було людям погано, вони терплять, якщо не вірять, що можливо створити краще життя. Але якщо ми знаємо чим замінити державу, то ми не будемо терпіти її пригнічення та панування над ними і замінимо її анархічним – громадівським самоврядуванням.


Переклав: Genosse Frogo

Редагування та примітки: Денис Хромий

Оригінальна публікація: https://pikabu.ru/story/anarkhokommunizm_na_paltsakh_ili_chto_takoe_anarkhokommunizm_1476681


Примітки:

1. Сучасне дослідження нерівності, зроблене міжнародною дослідницькою організацією «OxFam», показує, що сьогодні, на момент 2022-2023 років, кожні чотири секунди від нерівності (у тому числі і голоду) вмирає одна людина, що становить 900 смертей на годину.

2. Анархо-комуніст Даніель Феррі Руїс у своєму доробку «Введення в економіку лібертарного комунізму» здійснює приблизний підрахунок того, скільки потрібно буде працювати в анархістському суспільстві: «Скільки потрібно буде працювати? – Відповідь справді здатна вразити. Як ми вже зазначали, обсяг праці в лібертарному суспільстві відчутно зменшиться, бо вироблятиметься менше – лише те, що справді потрібно, і тому що робити свій внесок у загальний добробут будуть усі. Кількість годин роботи на день залежатиме від рішення про необхідність того чи іншого виду діяльності. Але, зробивши суто приблизне підрахування, ми можемо уявити собі, про яку кількість годин може йти мова.

У цій країні (Іспанії) живуть приблизно 40 мільйонів осіб, з яких працюють (офіційно) 18 мільйонів. Якщо припустити (вельми щедро), що третина цих робіт є непродуктивними і непотрібними (військові, політики, адвокати, бюрократи, священики тощо), вийде, що всі необхідні вироби та послуги створюють приблизно 12 мільйонів осіб. Якщо взяти до уваги, що більше половини (також вельми щедро) цієї продукції є марною, вийде, що реально необхідні речі та послуги виробляють 6 мільйонів людей, працюючи по 8 годин на день, у середньому по 5 днів на тиждень, що становить реальну працю в 48 мільйонів робочих годин на день. Якщо вважати, що в нашому суспільстві могли б працювати щонайменше три чверті всіх людей, то вийде, що 30 мільйонам людей для здійснення згаданої вище реальної праці знадобилося б працювати… 1 годину і 10 хвилин на день!!! Зрозуміло, це вельми груба і зовсім не наукова оцінка, але нехай навіть цей час виявиться в 3 рази більшим – хіба це не буде набагато краще? Мені особисто здається, що трьох годин роботи на день по 4 дні на тиждень і з 2 місяцями відпустки, розподіленими за власним бажанням, виявиться більш ніж достатньо для виробництва всіх необхідних суспільству благ і послуг. Уявіть собі, що ви могли б робити в решту вашого часу… Про це – про вільний час, творчість і  того, що становить працю на себе, а не на хазяїна, поговоримо в наступному розділі: про звільнену творчість».

3. Щодо анархістської критики захоплення державної влади в революційно-перетворювальних цілях, див. статтю Зої Бейкер «Засоби та цілі: анархістська критика захоплення державної влади» (англ.).

4. Як писав Макс Штірнер: «Держава базується на рабстві праці. Якщо праця зробиться вільною, державу буде зруйновано» (Макс Штирнер. «Единственный и собственность». Харьков: Основа, 1994. С. 109).

Надя Бадауи
Фідель 🏴
Die Rote Fahne
+1
2
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About