Цей текст є омажем одночасно двом віршам. «Псалму» Георга Тракля, що був написаний напередодні Першої Світової і надрукований в збірці «Вірші» (видавництво «Курт Вольф», серія «Судний день»). А також одному з віршів англійського поета-антифашиста Шона Боні, який також є омажем і, власне, має назву «Псалом Георга Тракля». 

Вперше цей текст Боні опублікував в своєму блозі 2 грудня 2016, одразу після виборів в США, де Трамп здобув перемогу. Друга редакція «Псалма Георга Тракля» була надрукована в книзі Боні «Наша смерть» (2019), що вийшла напередодні того як він загинув у Берліні. Боні цілком відтворює структуру «Псалма» Тракля, але переробляє, переінтерпретує і переписує кожен рядок та кожен образ, кожен троп цього тексту в сучасних політичних обставинах. Я ж роблю свій омаж омажу і відтворюю обидва «Псалма» — рядок за рядком. Але дозволяю собі в деяких місцях значно відхилитися від структури обох «Псалмів». Цей текст також був опублікований французською в часописі “Oblique” в перекладі Марини Скалової.

Псалом

І місто яке назавжди залишилось без світлопостачання,
і підземний бар де кожен ковток — останній,
і обпечені південні виноградники, і чорна діра піхви з якої повільно
виповзають павуки. І залишені домівки де все так як було раніше
й водночас — як не було ніколи,
де хробаків молочні стрижні просвердлюють скроні.

Всі збоченці перероджуються.
Вони знову граються в царів. Вони оглядають світи,
що вже неможливо відкрити, вже неможливо захопити.
Але ж Пан насправді помер. Це безлюдний острів, напакований мінами, де мешкають тільки коти. Це Ґродек, Сараєво, Ґрозний, це…  Чекай,
а де наші друзі? Десь бренькають на бочках з ураном.
Вони беруть іграшкові гвинтівки для вечірки на Геловін.
І червоне сонце — воно низько гуде і навіжено
смикається вздовж небокраю…

Онде союзники: танцюють з винцем в торгівельних маєтках.
Онде союзники: натирають ясна кокаїном і далі брешуть.
Океане даних, вий! Я хочу всіх почути.
Ми відпливаємо до готелю «Парадиз». Він весь час був розбомблений.

Так, це світи покинуті соромом. Це чарівний рудий ліс,
де духи Полісся випалюють мізки поснулим загарбникам.
Дивись: вони посміхаються, ховаючи своїх, ховаючи інших.
І знову дощ — чорний, розмиває всі плівки пам’яті…

А це наші боги — мерзенні, вгодовані. Вони риють тортурні ями.
Вони роблять окопи, знову. А потім сплять як немовлята
на підлозі розпечених бункерів. І падають бомби.

Дивись.

Як червоний шаман рухає отруєні хмари над російською столицею.
Як викрадені дівчата виробляють дрони.
Як вкриваються попілом весільні сукні
що заздалегідь припасли апєкуни.
Як квартира для швидкого сексу дуситься від трешового нойзу.

Дивись.

Як народи блюють нафтою на дзеркальну підлогу,
Як протестувальники підпалюють в’язничну лікарню,
Як останній дилер dobового райху розносить по районах
заражений мефедрон.

А ось хакер-привид зламує всі твої сни.
І ти вже не тут. Ти там, де веселі мавки під зоряним небом
знімають скальпи з фашистів.
Ось вкритий скальпами Таврічєскій сад.
Ось діти сторожа, які вже не знають що таке гра,
вони шукають в могилах зброю з часів Другої Світової.

Це також остання пісня Burial, яку ти зможеш почути.
Це тінь Тіграна Оганнісяна, що чатує в кожному провулку.
Це штучно змінені голоси фашні розповідають російську народну казку.
Вони повзають по стінах. Вони жеруть вікна.

А ось Falcon X вигулює мертвих альтрайтів в космічних чорнотах.
Ось моє зламане ліжко. Мій брудний дім. Мої дешеві транки.
Ось мої гнилі зуби.

Це — тіла всіх чужинців звалені купою попід стінами нашого розуму.
Це — наші локації спротиву загортаються в осяйне неземне оптоволокно.
Це янгольські крила в часи окупацій вкриваються лезами.
Це рухаються всім попід шкірою бичачі ціп’яки імперій.

А ось міста, в яких нас назавжди замкнено,
де цілодобово розносять листівки з закликами до пацифізму.
Ось Махно, він, бляха, не може зімкнути очей, бо нон-стоп ремонтує
наше паскудне взуття.

Ось експерти з питань світових політик купують в даркнеті
чарівні еліксири, і нарваний дідухан в США
вимиває чуже старовинне золото з обпеченої шкіри…



2025