Вперше опубліковано на Dialektika ❦

Кожен із нас напевно хоч раз бачив у своїй стрічці X або Threads фотографії автомобілів Збройних сил України, а іноді навіть військову техніку з чимось схожим на символіку Третього рейху. Наприклад, історичний малюнок Reichsadler, але з українським тризубом у центрі замість свастики. Такі дописи зазвичай приваблюють прихильників Росії. І, як би парадоксально це не звучало, в епоху ШІ ці картинки з різних джерел стають для пропагандистів головним доказом правоти Росії в її меті "денацифікації" України.

Однак, якщо очистити пошукове поле Google і спробувати пошукати символи, якими оточують себе російські ультраправі, можна з подивом побачити старовинний слов’янський коловрат, а потім натрапити на історію про те, як у 2019 році районний суд Кемерова в результаті експертизи історика встановив, що його восьмикінцевий малюнок, спрямований проти годинникової стрілки, є замаскованою нацистською свастикою "до ступеня змішування". А вже у 2023 році Міністерство оборони опублікувало репортаж за участю російського десантника, у якого на зеленому камуфляжному бронежилеті висить чорне коло із символом слов’янського сонця, червоним коловратом. Символ вписався дуже вдало, тож лише червона міна, що лежала поруч для демонстрації, могла "до ступеня змішування" конкурувати з ним за увагу на фото.

Від початку війни ще у 2014 році військові зверталися до онлайн-маркетплейсів для придбання рукавичок, турнікетів, грілок. Потім із часом ці потреби почали закривати волонтери та фонди. З 2022 року з’явився новий тренд на FPV-дрони, і бригади почали збирати на них гроші в соцмережах. Однак, попри появу нових технічних потреб і допомоги у вигляді волонтерів, майже без змін залишилася та індустрія, яку жоден військовий не погодився б делегувати. Це декоративні, індивідуальні нашивки morale patch. На популярних маркетплейсах на кшталт AliExpress можна зустріти найнесподіваніші варіанти: наприклад, товари з аніме-персонажами, де під час замовлення пропонується вибрати російський або український прапор. Іноді покупці жартують, що, якщо через поштову помилку надійде символ іншої сторони, то він легко може перетворитися з курйозної плутанини на трофей нашої інтернет-епохи. Адже де ще в історії можна було "випадково" отримати нашивку противника без ризику для життя?

За допомогою нашивок, наклейок російські та українські військові дедалі більше розбавляють ідеологічну концентрацію військової символіки. Услід за символами на кшталт прусського Totenkopf ("мертва голова"), зустріти який можна було не в кожній армії першої половини XX століття, схожі емблеми як індивідуальні символи тепер трапляються значно частіше. І всі вони зводяться в головах сучасних обивателів до уявлень про символи СС, приписуючи всім, хто їх використовує, зовнішню мотивацію: ідеологію та прагнення підкреслити свої ідеї естетикою минулого, ігноруючи при цьому справжню традицію, що стоїть за кожним окремим випадком, яка може й не мати зв’язку із сучасними ультраправими шанувальниками СС або культом поклоніння смерті.

Наприклад, історія британського 17th Lancers розпочалася з моменту, коли у 1759 році полковник Роберт Гейл після битви при Квебеку повернувся до Британії з повідомленням про перемогу, яка, здавалося, назавжди об’єднає Канаду й американські колонії під британською короною. За це йому дали можливість сформувати новий уланський полк. Але другою звісткою, з якою він повернувся додому, була загибель генерал-майора Джеймса Вулфа, який зумів подолати своє погане самопочуття та переможно спланувати битву. І хоча він був смертельно поранений на самому початку операції, здається, що лише віра в перемогу допомогла йому дожити до кінця битви й померти з думкою про перемогу.

Полковник Гейл схрестив кістки й додав череп на форму солдатів нового підрозділу як знак жалоби та пам’яті про генерал-майора Джеймса Вулфа. Якщо ми прочитаємо їхній девіз "Смерть або слава", у нас може виникнути запитання: "Однак же Джеймс Вулф помер і тим самим здобув славу. То навіщо тоді в девізі стоїть слово "або"?" Череп і кістки тут якраз потрібні для зняття цього питання, показуючи, що в символіці немає протиставлення "життя і смерті", а радше протиставлення "життя і слави". У XVIII столітті вважалося, що перемога дорівнює славі, а поразка означає загибель. Тоді як філософія нового полку полягала в тому, що навіть у разі твоєї фізичної загибелі пам’ять про тебе, як про пораненого Джеймса Вулфа, доживе до моменту, коли єдність полку увічнить твою смерть у перемозі.

Історія 17-го уланського полку розпочинає діалог про традиції, але робить висновки про мотивацію використання символів. Сьогодні ж популярність соцмереж загострила потребу сучасної людини виділятися, надаючи цьому глобального характеру. Через що конкуренція за унікальні символи з відеоігор або аніме, здається, мала б залишити архаїчні нацистські символи далеко в минулому. Але чому ж у сучасній Україні, яка бореться за вільне майбутнє, зберігається популярність засуджених нацистських символів і символів Української Народної Республіки 1917–20 років, що програла, так само як і язичницькі слов’янські символи, наприклад коловрат, у сучасній православній Росії досі зберігають популярність і формують нову, еклектичну культуру сучасної армії?

У сучасності військовий обирає не просто символ. Він обирає історію, у яку поміщає самого себе. Але істинність цього явища розкривається, лише якщо зрозуміти його з найприкладнішого рівня. А саме: боєць не купує нашивку у вакуумі. Той малюнок, який він потім носитиме на формі, він обирає, покладаючись на реакцію співслужбовців, командування та іноді реакцію в соцмережах (якщо людина публічна). Ідеологічна сила в індивідуальних символах сучасного бійця обмежується його потребою у прийнятті групою. Тобто в групі, де всі носять нешкідливі morale patch з мультяшними героями, людина навряд чи одягне на себе нацистську свастику. А якщо критерії прийняття цієї групи передбачають, наприклад, символи, традиційно асоційовані з ультраправою ідеологією, саме такі символи вона й притягуватиме. Однак чому саме символи історично переможених сторін? Яка в них принадна сила? Чому військовий у ситуації постійної загрози життю тяжіє не до сучасних, нейтральних або "безпечних" символів, а до символів, що несуть пам’ять про зникнення?

Марк Аврелій пише: "Усе, що ти бачиш, скоро зміниться й загине; загинуть і ті, хто спостерігатиме за цією зміною. І той, хто помре в глибокій старості, не матиме жодної переваги перед тим, хто помер у юності" (книга IX, § 33).

Переживання власної смертності не має колективного досвіду, але люди можуть розділяти страх перед нею. А головний страх, сформульований філософією природи давніх авторів, — становище відчуженості від спільного й соціального.

Військові, використовуючи нацистські символи, звертаються не стільки до ідеології нацизму, скільки до того, чого бояться, до найгіршого сценарію для себе. Адже Третій Рейх програв. Для військового найгірше — це навіть не сама смерть, а те, що властиве смерті, — самотність. Культивування програшу за нацистським сценарієм дає певний спокій, пов’язаний із тим, що ми як група усвідомлюємо можливу поразку (смерть) і всі готові до неї. Тим самим трохи приглушуючи страх вічної самотності. Війна створює ситуацію, у якій людина шукає способи зробити жах смерті усвідомлюваним. Символи перетворюють особистий страх на колективну оповідь.

"Кожна дитина запозичує силу в дорослих і створює особистість, інтроєктуючи якості богоподібної істоти. Якщо я такий самий, як мій всемогутній батько, — я не помру. (Сем Кін описує філософію смерті Ернеста Беккера)".

Існує думка, нібито самотні люди живуть менше, ніж товариські. Дослідження зазначають: реальний ризик загинути влітку від перегріву, сидячи у себе вдома, — це самотність. Потреба розділити тривогу та стрес існує не лише для душі, а й для нашого фізичного організму.

Для Ернеста Беккера природа — жорстока й руйнівна творителька. Для Марка Аврелія природа тією мірою благодатна й злобна, якою розумні істоти всередині неї погоджуються з ритмом її трансформації, що відбувається у зв’язку із всесвітнім устроєм Цілого, рух якого прихований від нас таїнством Бога. А рок у цій філософії існує для людей у ритмі сприйняття. Речі самі по собі не торкаються душі.

Марк Аврелій повторює, що речі постійно змінюються, однак про характеристику часу в цьому процесі він пише, що вона цікава лише в контексті людини: "… спостерігаючи швидку зміну кожної речі, як короткий проміжок від народження до руйнування, як безмежний час до народження і такий самий безмежний після руйнування" (книга IX, § 23).

Людина в небезпечній для життя ситуації керується адреналіном, який діє у двох масштабах. Для зручності назвімо їх: великий масштаб — утворення хімічних зв’язків, вплив на чутливі рецептори в організмі та взаємодія з речовинами; малий масштаб — когнітивний. Під впливом адреналіну в людини звужується фокусний вибір, що добре демонструє метафора вертикально поставленої драбини на книжковому стелажі. Людина може швидко підніматися або спускатися драбиною, але взяти вона може лише ту книжку, до якої здатна дотягнутися.

І символи починають працювати на рівні, коли адреналін впливає на психіку. Вони починають з’являтися знову й знову як доза усвідомлення. Подібно до того, як організм у небезпеці щосекунди виробляє викиди адреналіну, так і наш розум, намагаючись затьмарити крики душі про вічне життя, намагається в небезпеці спалахами естетизувати свій стан. Наприклад: "я біжу, я солдат, я лицар, предки дивляться на мене". Такий стан був закріплений еволюцією, тому що це допомагало нам фізично виживати. Культивування образів рятувало людину від розгубленості. Змушувало її швидко ухвалювати будь-які рішення. Тоді як, не перебуваючи під дією адреналіну, людина значно легше відволікається й перемикається не лише на інші теми, а й на жанр присутності (наприклад, із роздумів людина може долучитися до обговорення).

Символи в стресовій ситуації теж підпорядковані ритму адреналіну. Вони починають з’являтися знову й знову як спалахи усвідомлення. Подібно до того, як організм у небезпеці виробляє дози адреналіну в наднирниках. У малому масштабі мозок допускає лише ті символи, які допомагають краще зосередитися, працюючи як тло, про сенс якого людина не повинна замислюватися. Символи, пов’язані зі страхом смерті та із соціальною і фізіологічною потребою, покликані підтримувати людину в екстремальній ситуації. А потреба в такій підтримці зумовлена не лише культурою, а й особливостями роботи людського організму.

Ернест Беккер пише про ідеологічну війну як про війну одних символічних систем, заряджених ідеєю безсмертя, з іншими такими самими системами за закриття потреби дією зуміти довести, що вони гідні вічності. Однак символи переможених сторін, особливо Третього рейху, сильні саме через свою близькість до смерті. Якщо Беккер віддаляється від смерті, то Марк Аврелій, навпаки, часто пише про гідний кінець, що відповідає природі. Для Марка Аврелія не існує символічного змагання. Для нього символи торкаються душі лише тією мірою, якою душевний ритм людини обирає їх для своїх завдань.