Книга, пишеться в режимі онлайн. Текст модифікується і росте. Слова і речення, наче предмети в просторі, беруть участь у пошуку дизайну, для здобуття сприятливих потоків енергії. Під час розповіді, може змінитися навіть ім'я автора.

Маляр Щелепа

(письменник-фантаст, на честь якого названо орбітальний резонанс)

«РОЗУМНИЙ ПИЛ»

ГЛАВА ПЕРША

«Мікрохроматичний прас» — Гостра гора, багата на верхів'я.

Химерні від А до Я сподівання,

про те що земля й її обертання,

пов'язанні з ведмедями, що спинами труться о вісь…

Не віриш мені ? Так сходи подивись !

Наплічник, обшарпані лямки, поводир — остання інтуїція. Бівак буде там, де впадеш, де всією силою вштирить муляж.

— Ким ти був у себе вдома, Олесь? Торгаш мутним реголітом.

Наче після збору лаванди, доречний пустир, очі відкрив на вертеп і монастирський гребінь. Хоп, ось воно, врешті — водночас розуміння безлічі зв'язків, крізь прожите розширення. Відчув! Добрий вечір, стара ненько.

— Розумник, іди в гору!

Праскоподібний рельєф, ступенями овит. Протиковзні, безпечні східці (заманюють своїм співом) наче клавішна панель. Мікрохроматика, рага, мугам, місце першої аскези.

— Ти дурень з карти Таро, і вабить тебе: мить відкриття нового!

Тут є такі брила: з них можна черпати сни, наче пити з водойми. Найменуєш небавом уривки згадок, спомини інших. Не свої.

— Але птах, що злітає з даху — ти, і світ знерухомлює розмах крил. І відомо тобі: як в повну клітину дихає день. Ні дворянські збори втішати, тебе відпускає ліс. Мірь простір знову і знов, щоб не втрапити у силок.

Завжди, з нової гірської вершини відкривались інакші види. Кожна точка кута, тренувала споглядача, свідка багатомірних споріднених послідовностей. Щоб майбутній час, творив форму для знання. Щоб виявити себе в абсолютно новому і незнайомому світі, і сприймати: що кожний раз — різний. Що немає нічого простіше, ніж жити, навіть коли нічого їсти. Навіть коли вовна обертається в нитку. Що життя, це синтез. І якщо, ти здатний все це вловити, синтезатор — ти!

ГЛАВА ДРУГА

Скупчення кінетичного хідника.

Це дерево пахне рибою, і сталеві гачки на ньому,

ростуть мов листя.

Хилитається вітром оголене, всесвіт хвилями грає.

Ми в ньому, для когось, лише приманка.

Хто є Олесь?

Олесь (при народженні Тяморроу) — другорядний персонаж, самовисувається на перший план. Міжпланетоїдний купець — кочовик. Бодгісатва (пробуджена істота), має водовідштовхувальну бавовну, нагадує білого бультер'єра.

Прямоходячий. Для пересування використовує чотирьохгіллясті кінцівки, які утворюють важелі, пристосовані для ходіння. Руки, схожі з людськими. Практично не робить помилок, оптимістичний і життєрадісний. Носить шарф і поясну сумку «бананку».

Головний герой — психічне відображення дійсності. Чим є, які має форми, як визначити наявність невідомого? Можливі позиції. Співвіднесеність зі світом.

Для опису примітивного тривимірного світу, пустили в діло: трансреальний об'єкт «Компакт» з лабільною гравітацією.

В місцях ущільнення реальності, застосовується локальна система з органічним середовищем. Її мета — громадська фіксація.

Добровільне утримання скупчення громади, відбувається за рахунок постійної, незмінної величини! Яка транслюється автоматичним сигналом за стандартом: — «До завершення активації лишається 15-20%».

Скупчення прагне достатніх умов, для підтримання нескладних процесів механічної обробки їжі в травному каналі.

В обмін на ці умови, скупчення зобов’язується — безупинно віддавати одну третину власної енергетичної системи, до моменту припинення фізичної активності.

Такі штучні локації, будуються на фундаменті недосконалого мислення. Техніка маскується шляхом форми східчастої піраміди. Ціль — накопичення енергії в верхній частині.

Об'єкт «Компакт» — це живий організм, який має власні потреби.

Переважно, де не існує штучних систем: форма відносин між суб'єктами свідомості, переслідує розподіл ризиків, шляхом обміну захисними механізмами. Має розвиток.

Форма життя об'єкта: підтримує активне існування матерії, за допомогою дійсних образів геному. Спосіб перенесення — квантовий алгоритм.

Трансляцію здійснює: двоядерна зірка, трасувальник.

Скупчення кінетичного хідника — дивне явище, колекція малих зірок. Має періодичність обігу. Використовується для позначення «тимчасового інтервалу».

ГЛАВА ТРЕТЯ

Навігатор.

Олесь споглядає нестійку поверхню колишнього моря.

Вітер зганяє хмари разом, в єдиний великий моток. На самому піку гірського пасма, голова обертається, площина йде, не тримають важелі.

В обличчя стрибають дрібні, холодні іскри дощу. Рідкісний квітень так починається. Скаженим псом, біжить тремор по ребрах, повінь колихає примар силуети.

Так що, як можеш йти по землі легкою ходою, не зриваючись в біг, то йди. Як можеш розчинитися в просторі застигаючи туманом — і росою випасти потім, то застигни й випади. Як можеш з роси звернутися, льодом ставши та інеєм — то звернися.

Олесь залишає печери гори «Мікрохроматичний прас».

Співець народжений богами, селянин без земельного наділу. Вітру міняючи напрямок, міняй у вітрильника ракурс. Прагни та належ до лісів. Доки маєш м'язи: скажених птахів стопор. Де рідні твої зростають, грибницями та спорами атомів, миттю звивайся. Ти — простір. Незмірними хвилями нейрона, пролітає ворон світла.

Посіяна нова мить, де проросте мандали вища квітка, яка обів'є тин. Це початок кожного дня.

Змінив добу кінетичний хідник, уламки зіркових променів впали на долівку. Новий день був засмажений барвами ночі. Шепотіло надривно серце, скликало в дорогу.

Олесь відпочив навстоячки, мандруючи снами. Закріпившись своїми чотирма вирівняними кінцівками, серед пустелі, в том місці де вітер огинав зверху, а мурахи минали ліворуч.

Прокинувшись Олесь бачив, що дивні солідні будови ховає пісок та туман. Були то закинуті руїни, вигляд яких манив, і він вирушив в бік цікавості.

Тут колись існувало місто, розташоване на невисокому плоскому пагорбі, між двома величними хребтами, старою та молодою горою. Внизу протікала річка, а навколо збереглося багато терас. Захистом від дощів та зсувів, були масивні підпірні стіни.

Дорогою, котра мала прекрасний стан, в решітці водовідводу, щільно застряг пристрій, схожий на дитячого робота. Півтора метра зросту, чотириногий, як і той, хто його знайшов. Пристрій встиг штурхнути Олеся й одразу вимкнувся.

Олесь штурхнув його у відповідь. Дисплей відобразив інформацію: поточне місце знаходження, резиденція «Шудра Хруст», анклав, в майбутньому центр масового туризму. Вісімсот шістдесят кінетичних обертів тому, всі жителі таємничо зникли.

Еббі Руд — інтелектуальний робот з програмою навігації та здібностями до самонавчання. Створювались спеціально для дітей з феноменом «нематеріального друга», замислювалось, що розуміння пристрою повинно рости разом з дитиною. Призначали дітям від 3-7 років, як замісну терапію, в цілях позбавлення феномену.

Еббі Руд штурхнув Олеся, і знову вимкнувся.

ГЛАВА ЧЕТВЕРТА

Місто привид.

Промайнули немов сни потойбічного ладу. Індустріальними мостами розпустились сливові білі чашолистки. Річка й левада, як сніжна країна та пустельна зима, спогади свої мають про мисливця з собакою. Тераси колишня рілля, розгортає озеро, вежу, хмару.

Давні мешканці Шудра Хруст — люди. В будинках своїх селили богів, духів, союзників, надприродних істот. Визнавали реінкарнації. Істоти пов'язували їх з минулими життями.

Відлік часу та масове виробництво, міняє людство. На продукт перетворюється — середа та природа. Доросла людина відповідає, певному робочому еталону. Єдиною формою нематеріального блага стає «уявний продукт». Так більша частина населення губить колишнє сприйняття світу.

Лише два слова -«наукою доведено», стають знаком якості вищої проби, непорушною істинною для багатьох поколінь вперед.

Тепер, як ніколи, розум людини звертається до постійного створення ментальних моделей, ґрунтуючись на чужому досвіді. Ввіряючи йому, свій спосіб сприйняття, як вже зрозумілому.

Так йдуть часи будівництва логічних реальностей, на раніше створеному омані.

З випадку, що трапився Еббі Руд, на шляху Олеся. Він влучно відновив комунікативну здібність. Точніше, це була зовсім нова форма. Актуально адаптована, розкрита творчо, багатомовна енциклопедія, кмітуюча можливий океан думок і точок зору.

Готовий до постійного розуміння, спрямований на осмислення змісту, його інтелект не виказував тлумачень, які не збагнув до кінця сам.

Ночі хустинка, наче казки кавалок. На конику верхи, з колосинки на колосинку. Рух дає перекотиполе. Обід колеса, не захищаючи від тертя, стрижень з'єднує маточину.

Відбиваючи атаки на розум, Еббі Руд вповідав про людські традиції.

Про передачу глупства поколінь. Про те, як терапевтичний робот, внаслідок зміни штатного режиму, розігнав процесор. Про те, що зрозумівши явище, для позбавлення якого він був призначений, тепер не існує повернення до попередніх точок відновлення.

Що феномен «нематеріального друга», це і є той загублений неорганічний світ.

Що діти без щеплення соціальної директиви, взяли на себе роль провідника душ — посередника між сферами свідомості й надсвідомості.

Вітру шквалами сохли площі. Привид, вузлами зв'язаного міста, вміщує давнини минулий обсяг. У щільне небо, встромлена, тристінна будівля обсерваторії. Балкон поза фасаду, з безмірної довжини, занурюється в сон сталевих інсталяцій.

Вудкарі підсвідомості, в очікуванні великої риби, слухняно зімкнули повіки. Крила метелика, вночі, кинули білу тінь. Іще один футболіст, забив пенальті у ворота власної пам'яті.

ГЛАВА П'ЯТА

Ключі сприйняття.

Завчасно жоден не впізнає -

відношення, та рух планет.

Але повторює безмірний,

маленький, всесвіту макет.

Мірилами землі, вже декілька тижнів, Олесь занурений в антропологічне дослідження.

Еббі Руд — знахідка, бортовий самописець втраченої цивілізації. Свідок пласту суспільної свідомості, території реальності, полігону дозволених дій.

— Навіщо вони тебе створили? Серійний випуск механізму, для виправлення інформації?!

— Люди мали упереджене ставлення, що дійсність та істина, відкриється жахливим ракурсом. Що свідомість згорить від перенавантаження, як електричний прилад. Ми — відігравали роль запобіжників!

Надуманий ляк, тримався за бажання, бути власником істини, не даючи світу шанс, явити себе таким, яким він є!

Хто ближче всього, до сприйняття струн всесвіту — і ловить, фрагменти «не свого я», без далеких розмов, сприйме це, за спогад із власного минулого життя.

Метафора перевтілення душ — ототожнюється дослівно.

— Може зіграти ризик, скороченого маршруту. І не кожному в кайф та пригода.

Психіка зустріла програму. Буде вплив.

Хтось опиниться у болоті вчинків. Інакший, зажаліє себе, крізь мемуари трагічного життя. Але, бачив лише минулі записи людства! Архів. Кіно, крізь чужу свідомість.

Здібний, і такий безглуздий, щоб привласнити собі шмат всесвіту. Аби урвати! Життям наділена істота, тримає сум'яття, через бажання власності!

Сприйми розподіл. Істина у мережі, де безліч з'єднань. Без розсуду, не гори. Гнучкість росте, звідціль!

Епіцентр моменту — чуття, що свідомість — постійно розширюються. Ти здатен мінятися даними.

Людина, активує людину!

— А куди ж поділись жителі міста?

— Всі жителі таємничо зникли! Держава покинула цю територію. Річка змінила напрямок.

Зірки люто злетіли вниз — нори мурашник закрив.

Відлунням від стін, відбились розмови — схилилась хибкість кордонів.

Осипала плечі розкіш палаців — в тінь пішли правила.

Істинно. Вірно. Анклав.

Соціум, був призначений, для блокування магічного мислення.

Мій рюкзак з лямками, що рвуться, нехай привал буде там, де вштирило по-справжньому. Хай веде інтуїція і точний час. Там на краю, коли проткну стелю купола, пофарбовану в колір неба.

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

<…>

ГЛАВА СІМНАДЦЯТА

Сонливому — на блюдечку, або нові метафори реальності.

Спільні ознаки питань, звучать всередині кожного. Крізь пошук, з них зростає безмежний простір. Це — умови нескінченності.

Одвічні питання, та прагнення підкорити невідомість — є актуальними, для кожного нового покоління. Проходячи крізь час, людина прагне зрозуміти свою природу, і вивільнює себе, через відповідь.

Якщо, нескінченний світ, сприймається з дозволу розуму — розум створює параметри реальності, як сферу можливих дій.

Здавна, людство вміщувало погляд на світ: в канву релігії, міфів, філософії, науковий підхід. Так людина ототожнювала себе і зберігала для майбутнього.

Коли пізнається природа явищ, і здійснюються відкриття, то оновлюються фундаменти допустимої реальності. Через найпрогресивніші відкриття свого часу — люди знову і знову, інтерпретують себе.

Філософія і рефлексія, дозволяють здійснити перехід, до більш якісного світогляду -утворюючи новий простір, для освоєння потенційних властивостей розуму.

Знання — то є спостереження, якому надана форма. Для передачі, інформація завжди оптимізувалася. З цього виникали переносні значення — нові метафори:

Сонце — маршрутизатор; (здійснює квантову трансляцію алгоритмів — дійсних образів геному,шляхом фотонів, які наповнюють всесвіт).

Життя — перевага синтезу; (генний алгоритм формує хімічну хвилю, з оптичних образів).

Після того, як сформувались достатні умови, для синтезу життя на землі — органічні будови перебували в розвитку, приймаючи образи з квантової трансляції.

Людство знаходиться в процесі безперервного оновлення. В безкрайньому багатстві потоків, але розуміє себе: знаходячи відгук у макетах зменшених реальностей, власних винаходів, час від часу — створюючи симулякр.

ГЛАВА ОСТАННЯ

Трансляція симулякра в дійсність.

:(: — ковзний смайл. Тлумачний підсилювач. Ставиться після словосполучень, які утворюють окрему думку. Передбачає зміну сенсу всього речення на чотири інтроверсії. Не має еквівалентів.

Вперше використовується в романі Маляра Щелепи «Розумний пил»:

«Шкарубкий, амортизований гумовими обтачками віцмундир, знятий з безпритульного, і той дав дуба. Олесь відчув таку порожнечу, котра буває в горлі голодоря, якою буддисти затикають дірки. Крізь щільну громадську лайку, хтось гукнув йому: — Ей, прокидайся! Чого скупчився на одному місці, як соціум в гармидорі :(:»

• Енциклопедія можливої мови: Філософський вимір речення [в 1 т.] / Наукове товариство: Акустичний ОМ; — Київ, 2017.