Як правило, здорові любовні стосунки повинні змінювати наше життя на краще. Однак у любові існує і темна сторона, яка може приводити людину до емоційного «рабства». Цій темі варто приділити трохи уваги.

Нерідко для позначення псевдолюбовних стосунків психологи використовують термін любовна адикція (love addiction) або любовна залежність, тобто вона являється різновидом адиктивної поведінки з хворобливою ідеалізацією і концентрацією уваги на одній людині. Адикція — це невротичний тип любовно-сексуальних потягів. Нерідко любовну адикцію називають «наркоманічною» любов’ю, тому що її ознаки багато в чому збігаються з наркоманічною залежністю і вимагають втручання лікарів та психологів. Часто подібна поведінка веде до втрати психологічної рівноваги і цілісності, руйнування відносин між люблячими, а також конфліктів і вчинків девіантного характеру. Американський соціальний психолог Стентон Піл (Stanton Peele) в роботі «Love and Addiction» (2015) зазначає, що адикція може бути неминучою, якщо людина не бажає знаходити можливості вирішення проблем. На жаль, є велика кількість людей, які можуть ідентифікуватися з переживаннями безцільності свого існування і невпевненості в собі, страху і втечі від життя: такі люди найбільш схильні до адикції. Вчений зробив важливе зауваження: адиктивно залежними роблять людину не наркотики, а вона сама, тобто причини слід шукати в сформованій формі психічної організації. Ключем до розуміння сприйнятливості до адикції, вважає Піл, є питання самовладання і панування над навколишнім середовищем. На жаль, люди не завжди відчувають в собі психологічну силу, яка може допомогти їм вийти із скрутного становища. Навіть любовна адикція — не вирок при належних зусиллях та правильному психотерапевтичному підході.

Адикція — не лише хімічна реакція, це — досвід, заснований на шаблонній суб’єктивній реакції людини на те, що має для неї особливе значення. Стентон Піл вважає, якщо ми хочемо досягти розуміння адикції, то повинні припинити нарікати на обставини і звернути увагу на себе, а також на те, що робить нас залежними, тверезо оцінити ситуацію, зробити правильні висновки. Дослідник робить висновок: «ключ до неадиктивності» — психічна зрілість, що дозволяє «відновити власний дух».

Отже, звернемося до головних симптомів любовної залежності. Вони приблизно такі: 1) ефект «тунельного зору»: нав’язливе мислення, неможливість зосередитися на інших речах, тому що всі думки поглинені «ідеальним» образом об’єкта пристрасті; 2) почуття втоми, спустошеності, апатія і головні болі, порушення сну і нічні кошмари; 3) різкі емоційні зміни настрою: відчуття «польоту» і ментального сп’яніння: у закоханого спостерігається загострення почуттів; 4) почуття тривожності, невпевненості, нестабільності, відчуття безглуздості життя, депресія і пригнічений стан; 5) ігнорування волі іншого і зростаюча потреба «поліпшення» «коханої людини». Любовна залежність — це постійна концентрація почуттів і думок на об’єкті пристрасті: такі відносини в значній мірі визначають фізичний, емоційний, псіхоментальний стан людини, його соціальну активність, відносини з іншими людьми.

По суті, весь поліфонізм інтимного життя людини визначається камертоном залежних відносин, які впливають не найкращим чином. Прив’язуючись до амурного кумиру, виникає нав’язлива думка, що тільки любовна увага даної людини може змінити життя на краще: все це доповнюється внутрішнім перманентним конфліктом між спрагою любовного відгуку і впевненістю в тому, що закоханий недостойний цієї любові. Невротична потреба в отриманні любові виливається в головну мету існування і емоційного виживання. Люди, які страждають подібними порушеннями, намагаються з усіх сил бути коханими, тому що на інше сил не залишається. В основі залежності — відчуття власної неповноцінності, низька самооцінка, невпевненість у собі, страх перед життям, підвищена тривожність. Заручниками любовної адикції, як правило, стають люди з недоліком любові до себе.

Невротична потреба в отриманні любові виливається в головну мету існування і емоційного виживання. Люди, які страждають подібними порушеннями, намагаються з усіх сил бути коханими, тому що на інше сил не залишається.

Вчені відзначають, що основною передумовою розвитку любовної залежності є травматичний досвід дитячо-батьківських відносин, в результаті яких у дитини формується так звана субособистість («травматичне Я»). Тут важливо підкреслити, витіснення травматичного досвіду і формування субособистості — це захисний процес психіки, який вкриває особистість від актуальних травматичних атак. Батьківський деспотизм, жорстке контролювання, брак любові і тепла, негативні, важкі дитячі переживання формують образ залежної людини. Також хворобливе прагнення до любовного кумиру може «підживлюватися» романтичним міфом про пошук виняткової «другої половинки», нібито з якої будуть вирішені всі проблеми. Американський психіатр Морган Скотт Пек в книзі «The Road Less Traveled: A New Psychology of Love, Traditional Values and Spiritual Growth» (2012) також звертається до цієї теми. Він вважає, що «міф про романтичне кохання» — «жахлива брехня», що приносить нові ілюзії і страждання закоханим: керуючись міфом про призначеного один одному — двоє закохуються, здійснюючи небезпечну помилку. Вчений зазначає, що більшість людей роблять багато зусиль для того, щоб поєднати даність свого життя з романтичними ілюзіями. Здорові любовні стосунки не повинні містити страх і невротичну тривожність, тому що їх учасниками є цілісні автономні особистості, які зробили розумний вибір.

На думку американської психологині Карен Хорні (Karen Horney), людина, що переживає невроз, часто опиняється в ситуації нездатності любити. Вона відчайдушно шукає це почуття в інших людях. При тому справжня любов може приводити невротичну особу в жах. Любовні переживання невротичної особистості є, по суті, «чіпляння за інших людей» і прагнення задоволення особистих потреб. Психолог зазначає, відмітними сторонами невротичної потреби в любові є її болісно психологічна незадоволеність, ревнощі, спрага тотальної любовної уваги, але перш за все, її нав’язливий характер. Такі невротичні риси. Недарма психологи відзначають, що історію сімейних відносин формують не стільки любовні почуття, скільки спільні неврози.

Людина, що переживає невроз, часто опиняється в ситуації нездатності любити. Вона відчайдушно шукає це почуття в інших людях. При тому справжня любов може приводити невротичну особу в жах.

Іншим різновидом «неплодотворної» любові можна вважати класичну романтичну закоханість. Швейцарський філософ Дені де Ружмон (Denis de Rougemont), що присвятив цій темі своє дослідження в книзі «Les Mythes de l’Amour» (1972), говорить про культ і обожнення романтичної пристрасті, що охопила європейську культуру в останні століття. Зрозуміло, пристрасть є одним з важливих елементів любовного ансамблю, проте довготривала любов не обмежується потягом і задоволеннями. Короткочасна романтична закоханість більше зосереджена на любовній ілюзії, що приносить нові задоволення. Безумовно, вона значима на початку формування любовних стосунків між двома, проте, на думку психологів, якщо з часом не відбувається перехід в більш глибоке почуття, виникають складнощі, які не приносять партнерам справжнього емоційного задоволення, і далі ведуть до згасання відносин.

Любов змінює наше життя на краще, але неможливо бути щасливим в інтимних відносинах, якщо один із партнерів психологічно до них не готовий. Отже, важливо проводити велику психотерапевтичну роботу над собою.

Що ж в результаті? Любов змінює наше життя на краще, але неможливо бути щасливим в інтимних відносинах, якщо один із партнерів психологічно до них не готовий. Отже, важливо проводити велику психотерапевтичну роботу над собою.

Джерела:

Denis de Rougemont. Les Mythes de l’amour. — ALBIN MICHEL, 1996. — 288 р.

M. Scott Peck. The Road Less Traveled: A New Psychology of Love, Traditional Values and Spiritual Growth. — Touchstone, 2012. — 324 р.

Stanton Peele, Archie Brodsky. Love and Addiction. — Broadrow Publications, 2015. — 326 р.