Глибоке переконання в тому, що десь в суспільстві існує людина, яка є ідеальним обранцем, нерідко штовхає шукачів на відчайдушні пошуки своєї «другої половинки». Даний романтичний міф в американській культурі отримав назву «soulmate». Варто поговорити про плюси та мінуси цієї концепції.

Поняття «soulmate», яке зародилося в американській культурі порівняно не таке давнє («soul» — душа, серце і «mate» — помічник, друг, приятель; проте в цілому визначається як «споріднена душа»). З назви випливає, що це поняття передбачає ситуацію пошуку та виявлення статевого партнера, який за своїми зовнішніми та внутрішніми параметрами «ідеально» підходить як любовна «друга половинка». Ця концепція припускає, що можливі інтимні стосунки з високим рівнем довіри та взаєморозуміння, які ґрунтуються на ідеальній сумісності. Тобто передбачається, що серед безлічі людей десь знаходиться той самий статевий партнер, який зробить по-справжньому щасливою свою «іншу половинку»; все це спонукає ретельного шукати свою споріднену душу.

Нюанс полягає в тому, що ідеальний обранець лише один, і знайти його — вкрай непросте завдання. Ймовірно, найменування «soulmate» прийшло з американського кінематографа і було спочатку пов’язане з одним із кіножанрів. Коріння самого поняття пов’язані з середовищем фанфікшн (fan fiction), тобто написанням аматорських творів за мотивами оригінальних комп’ютерних ігор, літературних творів, коміксів та кінофільмів. Все це не дивно, адже створення фанфікшн-літератури передбачає наявність певного сеттингу (середовище, в якому відбувається дія), альтернативного всесвіту, де можуть співіснувати дві половинки, що ідеально підходять одна для одної. Проте філософське підґрунтя пошуку спорідненої душі слід шукати не в комп’ютерних іграх та сучасних літературних фанфіках, а в класичному романтизмі та платонізмі. По суті, в філософії платонізму була вперше розроблена ідея того, що для кожної людини десь у світі існує її ідеальна пара, з якою можливе справжнє щастя та онтологічна цілісність. Романтизм привніс в цю спадщину ідею схожих моральних цінностей та прагнення до близьких ідеалів.

Філософське підґрунтя пошуку спорідненої душі слід шукати не в комп’ютерних іграх та сучасних літературних фанфіках, а в класичному романтизмі та платонізмі.

Філософія соулмейт лише воскрешає цей трохи забутий романтичний ідеал, який дає кожному надію на щастя. Звичайно, у подібних людських переконаннях можна побачити інфантильні риси. Проте в американському суспільстві далеко не всі поділяють концепцію соулмейту. Існує й інша точка зору, згідно з якою ідеального партнера не існує, він поступово формується в сімейних стосунках. Сама по собі любов у таких взаєминах — це довготривалий проект, який вимагає спільних зусиль, гнучких компромісів, складних рішень, постійної роботи над собою, а іноді й жертв. Інакше кажучи, ідеальний партнер формується згодом, внаслідок постійної спільної ювелірної роботи над стосунками. Варто зазначити, що в цій позиції є частина здорового глузду, оскільки є розуміння, що майже кожна людина має свої ілюзії, помилки, недоліки, внутрішні психотравми, а іноді й неврози.

Ідеальний партнер формується згодом, внаслідок постійної спільної ювелірної роботи над стосунками.

Романтичний ідеал дуже далекий і прекрасний, щоб бути правдою, а за статистикою більшість людей знаходить свого потенційного обранця, як правило, із найближчого оточення, яке становить близько 50 осіб. Спільна психотерапевтична робота над стосунками точно зайвою не буде. Зрілі подружні пари усвідомлюють, що сімейне щастя з’являється не з небуття, а народжується в ході багаторічної роботи на сімейній ниві. Такий погляд на сімейні стосунки, здається, позбавлений романтичних ілюзій, проте своя частина здорового глузду є й у концепції соулмейту. Американська антропологиня Гелен Фішер (Helen Fisher), яка написала про це книгу «Why Him? Why Her?: How to Find and Keep Lasting Love» (2010) вважає, що ідеальної половинки не існує, але є люди, з якими нам психологічно комфортніше, ніж з іншими. Фішер зазначає, що у виборі партнера є своя еволюційна логіка, навіть якщо йдеться про партнера для короткочасних інтимних стосунків.

Ми намагаємось віддавати перевагу одним людям і обходимо увагою інших. Чому так відбувається? Фішер вважає, що у всьому цьому може існувати не тільки психологічне та культурне підгрунтя, а й частково нейрологічне і навіть генетичне. Все це виключає випадковість у виборі обраного. Найімовірніше, нам ближче та людина, яка не тільки відповідає нашому внутрішньому сексотипу та психотипу, вона навіть мислить подібним чином, вона здається нам близькою у всьому, аж до запаху тіла, що відчувається як рідний. Фішер зазначає, що маркерами можуть бути не тільки очі, темперамент, схожі риси обличчя, а й безліч інших важливих деталей. Подібний погляд — лише припущення, гіпотеза, але наукові аргументи Фішер, які представлені в книзі, як мінімум варті уваги.

В філософії соулмейт є одне достатньо слабке місце: люди, які шукають ідеального партнера для сімейного життя, як правило, зупиняються на думці, що немає необхідності працювати над собою.

Судячи з усього, в філософії соулмейт є одне достатньо слабке місце: люди, які шукають ідеального партнера для сімейного життя, як правило, зупиняються на думці, що немає необхідності працювати над собою, над своїми психологічними труднощами або навіть шкідливими звичками. Переконання у своїй бездоганності може відштовхувати потенційних обранців, які б могли зробити цю людину щасливою. При цьому прагнення вчитися новому, щось змінювати у своєму житті нерідко веде до успішних знайомств та налагодження сімейного благополуччя.

Що ж в результаті? Кожна зі згаданих концепцій має свою частину здорового глузду. Можливо, немає необхідності ставати на якусь сторону, а набагато конструктивніше використовувати плюси першого та другого підходу? Втім, остаточної відповіді тут немає: кожен вибирає для себе сам.

Джерело:

Helen Fisher. Why Him? Why Her?: How to Find and Keep Lasting Love. — Holt Paperbacks; Illustrated edition, 2010. — 320 р.