Мабуть, не існує такого оркестру в цілому світі, який би не виконував П'ятої симфонії Людвіга ван Бетховена c-moll, op. 67. Симфонія належить до найбільш знаних творів автора і серед людей, котрі особливо не цікавляться класичною музикою, а перші акорди симфонії відомі навіть тим, хто не обізнаний з творчістю славетного австрійського композитора. Однак тут і криється певна небезпека, на яку наражається чимало популярних творів класичної музики: слухачі сприймають їх на рівні рінгтону для мобілки чи просто як банальний музичний мотив, позбавляючи себе таким чином великої насолоди — розкриття ідеї музичного твору. А якраз ідея тут дуже цікава, цінна та й актуальна.

Симфонія порівняно коротка за тривалістю, а за стилем викладу і розвитку музичного матеріалу — вкрай лаконічна і сконцентрована. Однак робити з цього висновок, що її створення далося композиторові легко, було б неправильно, адже праця над нею зайняла близько трьох років (1805-1808 р.). Рукописні чернетки партитур, які збереглися, засвідчують те, наскільки дбайливо і прискіпливо Бетховен відчеканював остаточний варіант симфонії, котрий ми чуємо тепер. Мені видається, що це пов'язано з глибокими особистими переживаннями Бетховена. Не даремно симфонія написана в одній з найулюбленіших тональностей композитора — c-moll (до мінор). Як відомо, тональність в класичній музиці має вкрай важливе значення, її вибір є частиною цілісного ідейного задуму твору. Тональність у музиці — не наче колір в живописі. Отож, Бетховен обрав густі фарби c-moll для якоїсь дуже важливої і вагомої ідеї. Спробуємо послухати і розібратись.

Перша частина — Allegro con brio (дослівно — «швидко з вогнем») — пройнята одним чотиризвучним мотивом, про який Бетховен сказав: «Так доля стукає у двері».

Друга частина — Andante con moto — має в основі два істотно відмінних образи: прекрасну мелодію величного і строгого характеру, близьку до народної пісні і музику фанфарного типу. Тут принагідно хочеться наголосити, що майже всі творці класичної музики часто вдавалися до народних мотивів, любили їх, а нерідко і вважали їх джерелом свого натхнення.

Третя частина — Allegro — сповнена тривоги: несподівано вривається могутня тема, що звучить водночас торжественно і невблаганно. Це варіант теми «долі» з першої частини. Закінчення третьої частини створює відчуття смутного очікування, але разом з тим нагадує пошуки світла. У своєму розвитку цей мотив розширюється і несподівано розчиняється у короткому несподіваному crescendo, «розширенні», яке можна прирівняти до виходу з лабіринту на світло. Так народжуються торжественні акорди маршу фіналу — Allegro — який розсіює всю невизначеність і тривогу попередньої частини. Слід відзначити, що фінал розвивається у тональності C dur, альтернативної до тієї, з якої розпочиналася симфонія (c moll). Відбувається остаточна переміна — темряву прорізає сліпуче світло.Отож основну тему цілої симфонії можна сформулювати так: «Від темряви до світла, через боротьбу — до перемоги».

Симфонія є унікальним музичним вираженням і осмисленням важливого екзистенціального питання — як справлятися з життєвими викликами? як себе поводити перед лицем важких випробувань? (Бетховен за життя добряче відчув на собі їхню гіркоту) як ставитися до страждань? для чого вони людині? Бетховен своєю П'ятою симфонією відповідає — для досвіду виходу: із темряви до світла, від страждань до зцілення, від фатуму до свободи. До когось доля може прийти і в «мінорі», але життя для того і дане, щоб перевести свою долю в «мажор».