Ідея та концепція книги «Ватна Бухгалтерія».

The Chronicle Of An Undeclared War (or Vatnaya Buchhalteria), Artist book.

Передмова.

Частини проекту, можливо вже нарешті зібрані дійсно під єдиний дах всієї художньої конструкції, в повній мірі мають здійснити спробу відрефлексувати погляди глядачів на події 2013- 2015 років, що пронеслися в Україні.

Для усвідомлення цих останніх подій важливо розуміти, що даний проект не має в собі надмірної претензійності поставання всеохопним дослідженням всіх тих суспільно-соціальних зсувів і життєвих перетрубацій , в які потрапила Україна як частина, також і людство в цілому. Неможливо стверджувати загалу з боку художника про відстороненість, цих вочевидь не надто об'єктивних спостережень, а швидше навпаки, всі вони були і є просякнені авторським суб'єктивізмом (пропущені наскрізь сито особистого світосприйняття). Дослідження останніх надто буремних, і можливо здається декому ніби то й досить локальних катаклізмів. За своєю формою й насправді тільки віддалено мають подібність до наукових. Ця асоціація з нею (науковістю)- підкреслена псевдонауковість, є необхідна авторська гра-фейк відтвореної рефлексії (Нова тканина реальності- науково-художній блеф).

Про Сезон Перший.

В процесі початку створення ще Першого Сезону «Ватної Бухгалтерії», тобто циклу колажно- графічних робіт під такою ж самою назвою, виникла певна асоціація з відтворенням серіалу, як приміром це робиться в сучасному кінематографі. Весь Перший Сезон налічує 24 серії (роботи). Ґарантовано всю цю частину проекту вмотивовує до загальної єдності сприйняття, важливий для спостереження прийом- використання бланків бухгалтерської звітності (фоновою підкладинкою до кожного з творів). Це усвідомлений авторський хід від старту, мав певну визначену ним мету. А саме, якомога постійніше задавати алгоритм присутності ілюзії історичності, і водночас скидатися на документ.

Правдоподібності тому мав би придавати й факт, що зокрема всім тим бланкам бухзвітності дійсно є з двадцять років довжини. І вони вже доволі давно, як вийшли в часі з обертання та реального примінення в бухгалтерії підприємств сучасної України. Цікавий момент, що власне всі ті бланки колись використовувалися на його ж підприємстві. Якимось дивом, не були викинуті геть, після безлавного бізнесування в ті тепер віддалені 90-ті роки.

Але саме зараз постали важливим художнім елементом, що ніби власною часовою константою присутності натякають всім про себе. Чи то пак наскрізно являють видиму химеру історичного контексту кожної серії у вигляді хаотичного фону робіт й народжують одну з частин від загальної назви окресленного тут проекту. Та не тільки це є повторючимся ритмічним ходом, адже у практично всіх тих серіях-творах (за виключенням найпершої) наявні в обігу текстові елементи.

Вони живуть в площинах літерами, з'єднаними до купи словами- слоганами, а інакше кажучи, модіфікатами візуального ряду для дослідників, або ж спостерігачів. Наявні текстові угрупування конструктивно заженуті до словосполучень і повинні вміщувати в свої характерні викривлення, що в задумці мають метою апелювати до стилізованої псевдоплакатності вже на поверхні робіт. Відтак тої плакатності на справді вкрай мало, майже її там є ніц, і в тому вбачається виключно тотожність дієвості рефлексії від наявного прямого, що та неметалева палиця (найбільше подобається алєгорія колишніх ДАЇвців) плактного сарказму. З певним відсотком їхньої агітаційної потуги, ніби як замінника знаків оклику в кожному реченні, творячі його графічну неприсутність.

Ось так абсолютно логічно в кожній з робіт прямує ліня провокативної поведінки художника, дослідника,спостерігача… Як і цитати, що є відверто заплагіачені (А це хіба теж може бути випадковістю?). Адже ж ці всі вирізані та вмонтовані надалі літери взяті з наборів шрифтів (двадцятип'ятирічної давнини). Хоча, якщо взяти та й поставити запитання- для якої цілі вони були придбані? Нащо?

Сьогодні ж їхнє місце мало б бути на одному з смітників вже давно зарезервоване? Озирнувшися, відповіді немає, а ні тоді, а ні зараз. Та вони, тем не менш, ось таким наглим чином оселилися в дослідницькій лабораторії. Тотожно повединці чималої маси нинішніх переселенців зі Сходу України. Обіймаючи наразі зовсім і не останню роль у ній. Та на останок, за для імовірної повної руйнації раніше зазначеної в описі імітації плакатності мовлення в кожній серії- роботі, доміксовані у різний спосіб з технічного боку виконання дві протилежності. Зрозуміло що всі ті «святі» типажі- високодуховлені колись мабуть персонажі, запозичені були із фрагментів фресок, ікон, релігійно- теологічних сюжетів та зображень храмів, що інтерпритувалися тут в майже живописній манері. Так от, все це наповнення простору серіалу, найгрубезнішим чином, із відповідним викликом перемішане дівчатками-аплікаціями, що оселилися тут з журнальчиків полунично-порнушного кштибу. Мабуть таки в задумі оцей візуалізований контрасний душ мусить розбити вщент церковно-ортодоксальні цінності. Як такі, що є фальшованими та облудливими зі своєю псевдо-наративною, давно вже набридлою посиланнями аж до ніби й історічно- вспадкованої клерікальності нашого суспільства. Що раптово так відродилося та набрало велетенських розмірів у сучасній суспільній панівній думці. За якихось двадцять з ґаком років після падіння останньої тоталітарної імперії. Аж так, тобто цей впевнено ризикований хід безапеляційної відвертості в своїй сутності і є чистою художньою, але необхідною провокативною метафорою. Мета якої розбивати остаточно «високі ідейні цінності» які доповзли до нас саме звідти, тепер усталенного поняття в Україні й по за її межами. Кмітливо визначеного в спільноті, як- «ватник».

Тож розмірковуючи, занурюємося, ще більше в дослідництво та процес виявлення історичних коренів всього цього «ватного» явища. І вже з'являються передумови для продовження створення наступного- Сезону Другого.

Про Сезон Другий.

Він обмежується дванадцятьма роботами- серіями.

Вже згодом із реалізацією ідеї портретів російських імперських керманичей. Постав момент- Другого Сезону, що став тим логічним продовженням тлумачення «ватної» ідеї. Наявним присутністю головних оздоб кожної з серій- тексту/ міліметрового паперу/ дівок- аплікацій.

Записка- пояснення (що до 12 робіт із 2-го Сезону «Хроніки неоголошеної війни або [Ватної бухгалтерії]Олега Харча»).

Чому виникло створення робіт? Роздуми на тему «ватної» ідеї розхитувало у різні боки. Подорожування на Схід, так і на Захід, призвели до внутрішнього дисонансу, і викликали бажання дискурсу методом рефлексування художника, та відтворення разом з'єднаних візуальностей і текстових елементів (конструкцій- гасел)викарбуваних в ручну на площинах. Але коли вже постав певний момент що до вияснення пріоритетності власної/національної самоіндефікації художника. З'явилося в мізках розуміння підкреслення саме актуалізації історичного контексту. І ось тут відмітаются сумніви, рішення- це має бути портрет, як форма всього Другого Сезону.

Тільки такий, найвірніший засіб тлумачення можливого глибшого дослідження теми «ватної» ідеї. Адже близько трьохсотень років панування імперства під призвиськом Романових на теренах ⅙ теріторії планети, мусіли б відкласти незабутній й по сьогодні відбиток у надважливості розуміння розгляду українського питання. Як ізовні, так і в середині його.

Для зовсім стороннього погляду і звідкілясь, то це є малозрозумілий, і вкрай оповитий туманом брехливості, різнобічних міфів (за суттю перекручень), аж надто схожий на безкінечну спираль — поступ українства у всі часи свого зовсім не короткого існування. Ми — українці увесь той час оберталися навколо- то зближення, а потім із величезним розчаруванням, попри неодноразові заклики від власних пророцтв, домагалися розлучення. Все мали нескінченні роздуми та одвічні сумніви, хто ж там із сильніших наших сусідів кращий нам брат? І от власне це непросте для всіх, укрїнське питання, увесь той історичний відрізок часу тоді (і зараз так само) було наріжним для кожного з самодержців Російської Імперії. Це звісно ж не кожним виставлялося на персональний фасад їхньої уваги. Але глибинно в середині себе, всі вони як один, чітко і безапеляційно дотримувалися певної лінії, що до ролі українства- як головного лакея імперії на всі часи.

Одинадцять імперців. 300 років перманентого колоніяльного гніту, який з впертою постійністю, в уявний чи не дуже спосіб був підкреслений мілітарною потугою. А кожна війна, як інструмент для зміцнення та збільшення імперіїї все потребував незчисельних ресурсів. Інтелетуальних та матеріяльно- фінансових. І тут слід помітити різку ментальну відмінність. Кожного з тих, хто був прихильником, або ж підкорювався ідеї панівного російського імперства, цілковито лояльно ставився до існуючого насильництва та здирства «Во благо» (яке системно проголошувалося на вигляд добровільним). Все то проковтувалося з радісними сліми на очах, що чинила державно- чинушна машинерія за для своїх військово-загарбницьких безкінечних апетитів. Від існуюючої протилежної опінії, яка традиційно брала свої початки на підкорених теріторіях. Та найпотужніше саме в землях заселених споконвічно українським етносом. Царі та російські імператори з допомогою своїх глашатаїв волали стосовно крайньої необхідності, що до їхньої підтримки в тому. І це все майже беззаперечно задовільнялося власними підданими завжди. Звісно ж, що можна тут зауважити, в тогочасних країнах нинішнього Захду також мало місце практикування- «Займів на Війну». Але там не існувало такої різкої безапеляційності, коли реально поставала потреба в народній підтримці загарбництва, чи навпаки у випадку відбиття чужої агресії. Інший спосіб мислення в соціумі, вже тоді себе виявляв. І породив другу традицію. А тут що? Все інакше! Адже зрозуміло було, що вочевидь правителі одвічної імперії постійного зла, зовсім і не бідували. Бали, паради жодним чином не були відмінені ніколи і не за яких обставин, та ментальному рабові, завжди ліпше вірити в міфи про чесноти та доброту «Царя і Отєчєства», аніж поставити актуальне питання-: «А куди йдуть ті гроші?». Трьохсотрічний наш досвід «братерських обійм та любовних стосунків», мало чому навчили. Виклики днів вже сьогоднішніх, тісною мірою пов'язані із минулим. І потребують конче розірвання раз та на завжди, цього кола- мороку та бісовщини.

Про Сезон третій

Тепер художнє дослідження змістилося своїми серіальними пасажами до розкриття теми «ватної» ідеї Сезоном третім.

Та в ньому запанував одразу відмінний від попередніх хронологічний порядок, а ще вірніше казати, то відмова від нього принципово і методологічно. Як і повне виключення з даного Сезону такого раніше активно вживаного елементу- вирізаних літер для створення з них словосполучень, також раптово (а хоча можливо й навпаки свідомо) не стало набридлих дівок-аплікацій і відбулося розмивання до рівня повної невпізнанності релігійної тематики, що раніше чи не домінуючим чином допомагало здійснювати дослідження. Зате, як домінантний фон на перший план в роботах Сезону третьому випливають постійно присутні замальовки- цитати з книги художника «Хроника необъявленной войны (Ватная бухгалтерия) Олег Харч ».

Разом з тим процитовується купа інших матеріялів-фрагменів ганеґдотів з іншого художньо-живописного долідження. Ніби близьке, але ж то відмінне. Тому стосунки внутрішніх героїв серій-робіт для Сезону третього мають поставати не як в попередніх серіях ще перших Сезонів. Пропонується гра в протилежність, чи ба навіть повна несумісність цих активних героїв що дисктують із запропонованими цитатами. В хід йде все картини-ескізи взяті в різного кштибу роботах (досить невеличкого розміру), а далі вже наступними є елементи-детальки з вирізаного оздоблення та декорування їх у різних технічних способах виконання. А вже щоби остаточно повиснажувати спостерігаючих, у кожній з робіт-серії має тиснути пістрява орнаментика у всіх своїх різноманітних проявах. Як найбільше вся використовувана в кожній з робіт акцентованням орнаментальними синкопами взятих з океанічних глибин світу наївного художнього сприйнятя.

Тож страва готова і подана до столу, а згадувана орнаментика мала бути прикрасою, й жодним чином не впливаючі на смакові властиості кожного поданого блюда-серії. Хоча матеріял на тему «ватної» ідеї у Сезоні третьому за своєю сутністю, знову ж настільки був присутній, що доміксувався до повністю абсурдистичного прояву в кожному з персонажові серіяла. Зіткнення з екзальтованою кітчеватістю (і саме у ній і має бути відбуватся фронтальне протистояння різностей) посилюватиме ефекта ілюзії посиланнь до історичної пам'яті кожного дослідника. Все воно налаштоване таким чином, що страва в задумці одне і високе, аж опиняється станоподібно до бутербродної подачі візуальностей, під гучний вигук автора-«Їжте, але не вдавіться!».

За дужками всього Сезону третього (а це на сьогодні вже більше аніж тридцять робіт- серій), у своїй суті має поставати, на цей раз чомусь непроголошене з авторським завданням- створення постійної відвертої полеміки стосовно неодноразово прокрученої в попередніх дослідженнях теми «ватної»ідеї. Щоправда зовсім вже іншими засобами художнього висловлення. Можливо й закортить комусь обірвати цей безкінечний процес плекань оберемку з безглузлих картинок. Та це не передбачається автором, бо воно-дослідження, вимагає непоспішного вивчення заданої теми з більшості існуючих ракурсів. Це все дисциплінує всіх учасників процесу, чим ініціює прояви винахідливості за наявності катастрофічної обмеженності в засобах виразу митця. Кінематографісти часто-густо скаржаться на свій вкрай обмежений потенціал ресурсів під час створення кіно-теле серіялів. Так ось тут є саме такий випадок, коли бюджет в дійсності практично нульовий. А з іншого боку Сезон Третій, раптом постав певно самостійним матеріялом для безкінечного досліду.

І кожна серія-робота в правому нижньому куткові супроваджється підписом- продовження дивитися там- в наступному номері серії…

Про книгу.

Зрештою цю сезонність можно продовжувати й далі. Та випірнуло питання необхідності донесення думок та художньої рефлексії стосовно теми «ватної» ідеї зовсім інакшими засобоми. Народжується образ бухгалтерської книги. Тож ця книга і досліджуватиме окремим власним способом зазначену вже раніше неодноразово тематику Ватництва. Книга виконує свою місію трохи інакше, аніж звичайна- вона є текстовим колажем достатньо різних елементів. Це окремі глави, що писалися художником в різні часи та в не завжди пристосованих для того умовах. В ручний спосіб. На паперах, які використовувалися в бухгалтерській, іншій документації. Та міліметрового паперу як це раніше було, тут немає, бо це стосувалося найбільше Сезону Другого. Цікавинкою стає факт їхнього виготовлення в 80 — 90-х роках двадцятого століття за часів СРСР-а. Вони, ці матеріали, були взяті як фонові у попередніх колажах-графіках. А книга художника складена своїм специфічно-художнім чином. Вона є псевдодокументальною. Рефлексує на події, що трапилися за останні роки в Україні. Але це насправді унікальний погляд художника, який водночас є сам живим свідком і до певної міри учасником. Всього того, що насправді відбулося в Україні на протязі тих днів із ним, чи навколо нього. В ній присутній правдивий, та все ж оціночно це суб 'єктивний погляд автора. Де на відміну від звичайної літературної творчості, є присутній осмислений у творчий спосіб фактичний матеріал. Там немає місця для фантазування автором на заданий сюжет. Закладеного наперед сценарія, тощо. Це ніби й не гола публіцистика, і не наукова праця. З іншого боку в ній також можна зустріти наявність висновків та узагальненнь від автора-художника. І завжди присутня, навіть якщо і не прямо, дотичність до головної теми книги. Також скрізь біографічні деталі опису ,що припускаються свідомо артистом. Як знову ж як той відомий, але необхідний в сьогоденні прийом від художників-постмодерністів. Це колажування та мішанина. І тут важливо знати і зрозуміти, що тема дослідженої «ватної» ідеї виникла не на порожнечі. Вона цікава та має загальну причинно — наслідковість. Актуальна? Так, звісно, бо відображає і стосується сьогодення. І не оминає а ні художників, а ні тих всіх людей, хто дотичний дослідництва в мистецтві. Тобто ця книга намагається ставити питання. І дуже хоче його вивчити ретельним чином. Але так і не може дати остаточної відповіді. Що ж робити з цим всім зараз і в майбутньому. Як викорінити з нас всіх ватництво? Наскільки це можливо сьогодні, чи завтра?

Олег Харч

2016 р.