Політика! (В кого нема бажання щось досліджувати- Не читай зовсім, бож ліньки…)

Але насправді жодним чином. Агітації немає тут місця. Як і контра, теж не наша тема. Тут альбом- АП олітика, або граймо в пазли.

Відомі персонажі є. Адже хто вони? Є теле- фотоміфізація цих небожителів. Ми щось бачимо через не наші засоби. Щось про них десь там чуємо. А ще, є павутина. Там здається нам ніби то більше свободи. І ніби правди теж мусить бути більше. Але так все там заплутано. Хто ж знає- цю правду?

Та скоріше не той хто її читає. Ми споживачи різноманітного (а по суті явищ цілком одноманітного)медійного ширпотребу або ж інформаційного непотребу. І політичного цього добра там також вельми багато. Але не впадаємо ж у відчай від того нашого положення. В усьому можна побачити сенс. Сутність. Доречі. Іноді декому з нас надається можливість наблизитися до тіла. Чи хтось навіть їм прислуговує у той чи інший спосіб. Але ми таки на різних з ними, планетах. Наші орбіти- хіба що ж та абсолютна параллелність.

Отже- одже ж перед вами є варіант. Але це напевно не відповідь. Це є дія, чи б пак мистецька реакція. Це така собі світоглядна противага. У нас виявляєтся вона таки є. Але жодної кухонщини. Це справжне. Тут не має місця співіснуванню різних стандартів. Які чомусь сумирно проживають у одній і тій самій голові. Бува ж таке! І це не є поза відомої тварини із задовгою шиєю. Як для середньо статистичної людини доволі не зручної та зовсім некомфортної.

Тут є дещо від театру. Персонажі наділені до певної міри алегоричністю. Застиглий на мить перфоманс. Стоп-Кадр. А може Стоп-Кран? Дещо таки мабуть дуже вже не сумісне. З пуританською логікою. Чи ще чиєюсь моральністю. На справді фіговим прикриттям загального і не тільки конформізму. А можливо щось доволі фантазійне. Дурня повна для обивательщини. Але чому ми не можемо саме таким чином мислити. Справжній дурень- на справді мислить в іншому вимірі. Нас напичкують міфами. Хтось? Чим не достойна їм на те відповідь. Сучасна казочка. З персонажами-героями\героїнями різного штибу. Іноді сумнівного. О таке собі йде мило. Це так по модному. По попсовому.

Але є шанс й для глядача щось додумати своє. Угледіти те що й автору не пришло до тями. І ти вже не просто споживач, а вже значно більше. Бо ж десь маєш свій таки сценарій. А то й власний розвиток подій. Маєш можливо готову власну відповідь. Тож сміливіше! Приходиш до себе додому, чи б пак до своєї персональної майстерні. І даєш свій тепер антрацит на гора! Чому й ні?

А їм? В принципі однаково їм. Як і завжди… Аби як найдовше пробути там. Де це?

Та там де їм ближче до вентиля.

І власне. Нам так само…було на що дзьобаками роззявляти. І ми з ними квиті.

Як ця ідея? Тож граймо?!

Oleg Kharch.

2013 рік.