Create post

Дзинь — дзинь (армія зразка 2003 року)

Pavlo Dovhan-Levicky 

Отже, згадується мені мій командир ЗР дивізіону, капітан Ковтун. Молодий (двадцяти семи річний) офіцер. Славився він не лише тим, що у такому досить молодому віці займав підполковничу посаду. І не тільки своєю жорстокістю до підопічних — всі солдати його ненавиділи, а офіцерам він був просто противним. А славився він своєрідним почуттям гумору, відповідним до свого паскудного характеру.

Справа була восени 2003 року. Якось виїхав наш дивізіон на бойове чергування, за декілька кілометрів від міста у якому базувалася наша частина. Ще літом всі (4) дивізіони нашого полку, в тому числі і мій — третій, приймали участь у облаштуванні площадки для протиповітряного комплексу. Роботи щойно завершилися і тому площадка ще була не обжита. Хавчик привозили з частини, дуже часто запізнювалися і в солдатські шлунки він потрапляв вже холодним. Спали ми в холодних кунгах, тому, що опалювалися за допомогою електро батарей, а перебої з електропостачанням — звична справа для польових умов. Про облаштування туалетів я взагалі мовчу. Взагалі до мого звільнення в запас, у мене була заповітна мрія — посидіти на справжньому унітазі. Туалети типу «параша». Викопана яма глибиною два метри, а на ній дерев’яна будка. Зимою ще нормально, але літом…!!! Ну, в деталі вдаватися не буду, ви мене зрозуміли.

Десь, на третій день стояв я в наряді. У внутрішньому патрулі — це коли нічого не робиш, тільки ходиш туди — сюди по частині, харишся, мерзнеш і неймовірно хочеш спати. Отже — стою, тобто, ходжу, нікого не рухаю, раптом — бачу, летить мій капітан, з квадратними очима і тримається за дупу. Прямо у напрямку дерев’яної споруди з вирізаним сердечком у дверях біжить. Я поспішив відійти з дороги, щоб наш «коханий» командир мене не розчавив. Коли в людини вмикається тунельний синдром і вона бачить перед собою лише ціль, то краще відійти з дороги, аби чого не вийшло. Залетів він у двері і тишина, і тільки ракетні комплекси вздовж дороги стоять…

Треба, було ще сказати, що мій кеп в той день теж був у наряді — черговим по частині. А черговим офіцерам положено при собі мати табельний пістолет «ПМ». Яке було моє здивування, коли мій кеп вилетів з дерев’яного будиночка ще більш стурбованим ніж влетів і без табельного ствола.

 — Скажеш комусь, — прошипів він мені, — згною нах…!

Я розгублено закивав головою і «люблячим» поглядом супроводив командира у бік казарми. То і не дивно, що він так озвірів — най краще, що могло б статися з капітаном за втрату табельної зброї то вигнання вищезгаданого з армії без пенсії. І просидів би Ковтун до самої смерті охороняючи чиюсь дачу. А якщо б нормально взялися за цю справу то ще й посидів.

А відбулося все дуже просто. Оскільки ніяких вішаків в польовій параші бути не могло, то наряд котрому припекло вішав портупею зі зброєю на шию. Капітан так і зробив. Але пістолет важкий — переважив портупею і нормально собі сповз у смердючу невідомість.

Менше ніж через дві хвилини горесерун біг назад в костюмі хімзахисту і протигазі. Як казав герой одного російського фільму: «Жыть захочеш — не так розкарячешся».

 — Довгань, — підбігши до мене бубнів з гумового намордника командир, — Стоїш тут і нікого в парашу не пускаєш!!! Поняв?!

З цими словами кеп залетів в парашу.

Не знаю як він туди заліз, як шукав пропажу, але те що в гумовому костюмі в туалет просто так не ходять було зрозуміло.

«Ги. Нормально?! — про себе подумав я — Нікого не пускаєш. Легко сказати… Ну добре, що сам поліз, а міг би мене напрягти».

Але закон підлості ніхто ще не відміняв. Тільки гумовий чоловічок зайшов у нужник, зараз же, з боку казарми, нерівною ходою поспішав п’яний майор Гречкін і тримався за живіт в районі кишківника. Бляха муха, і що його робити? Я зрозумів, що мені майора не втримати.

Гречкін вже перезрілий майор, котрому підполковником стати вже не судилося, був тоді відповідальним офіцером нашого дивізіону. Старий хрон займав посаду замполіта дивізіону, (бухав безпробудно, як і належить кожному замполіту), і зрозуміло, був підлеглим вищезгаданого капітана.

 — Товариш майор — розпочав я, щоб хоч якось затримати Гречкіна, — дозвольте до…

 — Патом даложиш, — обірвав на півслові майор, відштовхуючи мене вбік, — єслі ти шяс даложиш то я налажу…

З цими словами він щез за дерев’яними дверима.

А тепер починається найцікавіше, ви ж ще пам’ятаєте, що мій кеп славився своєрідним почуттям гумору. Ви бачили, як африканські та афроамериканські бігуни ставлять світові рекорди? Запевняю вас то все фігня у порівнянні з тим як Гречкін вилітав з ватер клозету. Це при тому, що напівспущені штани не аби, як заважали руху, а хмарочосний мат заповнив увесь простір військової частини.

Сам не бачив, але слухи у військових частинах пост радянського простору поширюються швидше ніж у селах того ж простору, тобто швидше ніж ви можете собі уявити. І з повною відповідальністю можу заявити, що 99% слухів — правдиві.

У чому тут справа? А от у чому. Гречкін обрав, з шести очок, саме те у якому «купався» кеп. Представте собі картину — п’яний майор спускає штани, сідає навшпиньки і, нічогісінько не підозрюючи, намагається розслабитись (так би мовити «подумати про високе). А в цей час, прямо під ним, знаходиться злий, весь обліплений лайном кеп. І тут кепу, і без того злому на весь світ, щось огидно слизьке лиється прямо на голову. Він хоч і весь в гумі, але, повірте, приємного в тому мало. А далі йде сцена з мультфільму про Вінні Пуха, ну знаєте, там де ослик Іа загубив свій хвіст. Той момент коли сова причепила його до дзвіночка на дверях, а Вінні смикає за цей «шнурок». Мій кеп, напевне, подумав, що, те що звисає над нам — то ні що інше, як шнурок для дзвіночка. Смикнув!!!

Ковтун помилився — не до дзвіночка шнурочок був причеплений, а до майорських яєчок, точніше він з тих самих яєчок ріс. Не маю жодного уявлення, як майор залишився при свідомості, та ще й таке видав у плані ненормативної лексики, що я навряд чи зможу повторити.

Що відбувалося далі — не знаю, мене прийшли змінити на посту і я пішов спати у свій смердючий кунг. Знаю лише те, що капітан за два місяці отримав чергове звання. Може тому, що ця історія дійшла до вищого командування і воно зацінило жарт. Або навпаки — не дойшло.

Що до Гречкіна то він взяв лікарняний на два тижні за власний рахунок. А коли з’явився в частині то став іншою людиною. Старий алкаш, котрий з пляшкою розлучався тільки тоді коли лягав спати, кинув пити…

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Author