radio.syg.ma


radio.syg.ma is a community platform for mixes, podcasts, live recordings and releases by independent musicians, sound artists and collectives
Create post

Путінопополь

Pavlo Dovhan-Levicky

Крим. Як багато це слово означало. Тепер же, коли воно трансформувалося в огидно — нікчемне “Крымнаш”, воно означає ще більше. Багатостраждальний кавальчик землі по-серед Чорного моря, з його багатонаціональним наповненням став каменем спотикання геополітичних безглуздостей.

— Вбийте цих сволочів! — кричали пенсіонерки зеленим чоловічкам, що без запрошення прийшли на пів-острів, маючи на увазі українських військових. — У нас пенсія маленька через цих ублюдків! — тикали артритними пальцями, що не спололи за все життя жодної грядки у двадцятирічних юнаків. — В росії пенсії більші! Ми хочемо більші пенсії!

— Бабуля, що ви таке кажете? — відповідали красиві хлопці пенсіонеркам, а зелені чоловічки, як завжди мовчали, ховаючи азіатські риси обличчя за балаклавами. — Що ми вам зробили? За що нас вбивати?

— У нас пенсії українські! Маленькі пенсії! — бризкали слиною бабці, які ще вчора віталися і з посмішкою називали прекрасних двадцятирічних юнаків синочками. — Життя через вас, окаянних, немає!

— Так, ми ж вам пенсію не начислюємо! — не розуміючи, відповідали юнаки, які мріяли тільки про дембель, до якого залишилось якихось два місяці. — За що ж нас вбивати?

Бабці на це лише плювали в бік військових частин, зі своїх шостих-сьомих-восьмих поверхів, прямо на голови спантеличених юнаків:

— Не заважайте нам жити! — кричали скарлючені золотозубі відьми — Відкривайте ворота братньому народу! Переходьте на православну сторону! Нам ліпше буде! Діди воювали! Мій тато в сорок першому не для цього… А мій в сорок другому не за це… А мій в сорок четвертому в танку… А наш на пузі всю вєлікую отечественную… Ми хочемо спокійно в росії померти… і з пенсіями!

Хлопці ще довго сперечалися з видатними діячками НКВС у відставці, не розуміючи в чому їхня провина, але все на марне. А комбат, гвардії майор РФ Мустафаєв Іса, хижо посміхався за балаклавою, слухаючи суперечку і прислухався до похрипувань радіоефіру, в очікуванні команди “Фас!”.

— Ви чули? Радість яка! — казала давня приятелька Астафьєва давній приятельці Ібадуллаєвій, сидячи поряд в жовтій маршрутці “Богдан”. — Руські прийшли. Тепер порядок буде. Виженуть хохлів і заживемо.

— Ой, щось у мене не добре передчуття. — відповідала Ібадуллаєва. — Відчуваю, що це все добром не закінчиться. Боком вилізе.

— І правильно відчуваєш. То ж ми всігда були руськими. Що нам зробиться? А от ви, татари, всігда були не надьожним елементом. Вічно вам росія мішала жить. Ти, Едемівна, коли вас будуть забирать соотвєтсвующі органи, квартиру на мене перепиши. Бо, що це за справедливість така, в самом дєлє — я в однокомнатній страдаю, а у вас аж чотирикомнатна…

— Я, між іншим, на ту квартиру все життя працювала на трьох роботах.

— А я шо, не работала? Работала всю жисть! Допитувать заключонних, то тобі не пасочки ліпити. Год за два щитаєцця. Так що, прийде совєцка, е-е, тобто руська власть, то будь така добра — перепиши квартіру на мене, раді дружби.

На цих словах багаторічна дружба Астафьєвої та Ібадуллаєвої закінчилася. Ібадуллаєва пересіла на заднє сидіння і вже ніколи не говорила з колишньою подругою.

Референдум відбувся дуже швидко. Ніхто й оком не встиг змигнути. Взагалі, було дуже схоже на перший секс в літньому таборі: швидко, небезпечно, не зрозуміло, але хибне відчуття щастя заволоділо всіма учасниками дійства. Сморід невблаганного свята завис в повітрі над площею диктатора Леніна (тут же перейменованою в площу диктатора Путіна).

— Раасссияяя! — гарчало п'яне скопище різноманітних однаковостей та посередностей. — Кримнаш!!! — істерив натовп.

Зі сцени співав, пісню власного написання, в дим п'яний депутат ростовської облради: “Возвращаєцца Крииим…”. Потрібно зауважити, що в музичній школі дана персона ніколи не навчалася і, очевидно, в дитинстві на його, ще не сформованих, вушках станцював “Яблучко” суворий ростовський ведмідь. Тому, при тверезій свідомості, слухати це було не можливо і хотілося запустити в співуна чимось важким і смертельно небезпечним. Та оскільки тверезих свідомостей на площі не знайшлось, цього ніхто так і не зробив.

Окрім того, половина натовпу було зайнято битвою за халявне “Олів'є”, що нова влада пів-острову Крим, (тут же перейменованого в остров Крым), щедро розсипала усім спраглим в поліетиленові стаканчики. Спраглих виявилося набагато більше за пропускну здатність роздавачів гастрономічного щастя. В патріотичному пориві, всі, як один почали вимагати справедливості. Кожен вимагав поваги до себе, натомість отримував по зубах, а дехто, навіть, в пах. А троє донських козака отримали ПОпаху і вже не хотіли ніякого “Олів'є”.

Закінчувалось феєричне дійство імені “Духовних Скрєп” виступом призабутої Віки Циганової:

— Русская водка что ты натворила

Русская водка ты меня сгубила

Русская водка черный хлеб селедка

Весело веселье тяжело похмелье…!!!

Виходила всенародна улюблениця під гучні оплески вдячних поціновувачів високого мистецтва, яскраві салюти і масове блювання на брудершафт, вищезгаданим салатом…

Народні бухання на вулицях колишнього Сімферополя, а теперішнього Путінопополя, продовжувалися ще тиждень, поки не закінчилася казенна “Путінка”, а українська горілка різко здорожчала вдвічі, а подекуди, втричі. Площі почали наповнюватися похмурими обличчями тверезіючих людей. Злість і розгубленість почала домінувати над Крымнаш«ом. Деякі особини вже, навіть, стали жалкувати, що в пориві пристрасті, з»їли український паспорт без спецій і соусів. Стійкий перегар, запах ригаків, здавалося, на віки-вічні в'їлися в асфальти і бетони колишнього українського міста, а гори сміття, залишеного визволителями, більше нагадували донецькі терикони.

Місцеві вже звикли до нових запахів міста, а туристи з усіх закутків гігантської федерації, гидливо затуляли носи:

— Що у вас тут так смердить? — питалися вони у випадкових перехожих.

— Хрін його знає. — роздратовано відповідали випадкові перехожі. — Напевне Руський мір.

— Прошу пробачення, але що ви кажете?

— Кажу — запах свободи.

— Що ж вона так смердить, ця ваша свобода?

— Ну, не знаю, — іронічно говорили місцеві, — звідки принесли, тим і пахне…

…і йшли собі, не дочекавшись заперечень.

Згодом російські туристи принюхувалися, відчували, як приємно липнуть черевики до бруківки, озиралися довкола і розуміли, що так виглядає батьківщина, тобто родіна. Тепер Крым точно наш. Туристи переставали гидливо прикривати носи і йшли собі у своїх справах. Не даремно ж вони потратили половину своєї відпустки в черзі на паром.

— Прошу пробачення, — питався якийсь окулярник з Петербургу в таксиста, — не підкажете, де тут набережна?

— Це Сімфе…е-е… Путінопополь. — не дивлячись на пітерця, відповів таксист.

— Так, я знаю, що це за місто. — не вгавав окулярник. — Я питаю — де тут у вас набережна?

— А я тобі кажу — це Путінопополь. І ти вже третій за сьогодні, що до мене підходить з дебільними запитаннями. Звідки ви беретеся?

Пітерець скипів, як електрочайник, у ньому виникло непереборне бажання набити мордяку нахабному таксюзі, щоб навчити ввічливості. Але тут же опанував себе. Чи то через надмірну інтелигентність, чи тому, що таксист був удвічі більшим. А може тому, що пітерець у третьому класі ходив на секцію боксу і боявся скалічити бідаку. Не важливо — до рукопростягання не дійшло.

— Ми, взагалі-то з Санкт-Петербургу. — поправив окуляри турист. — З культурної столиці нашої неосяжної родіни. І попросив би трішечки поваги…

— А, то вас ціла екскурсія? Ясно. — перебив таксист. — Набережна у нас тут не далеко. Коротше так: ідеш через прощу імені Путіна, звертаєш ліворуч, на четверту вулицю імені Путіна, але не праворуч, бо потрапиш на тринадцяту вулицю імені Путіна. Запам'ятовуєш?

— Угу. — кивнув інтелігент.

— Потім проходиш повз казино “Ґранд Володимир” — колишній будинок Меджлісу. Не сплутаєш точно, бо там ще мінарети зосталися. Доходиш до церкви “пресвятого Володимировича”, а за нею…

— Набережна? — не дослухав турист. — Дякую…

— Та не спіши. За нею — автовокзал. На автовокзалі сідаєш на автобус “Путінопополь — Севас…е-е, тобто Путіноград”. Їдеш. Виходиш. Набережна. Або, ще краще, сідай до мене. Я тебе швидше відвезу. Бабло є?

— Це, що за жартики такі?! — обурився окулярник. — За кого ви мене маєте?!

— За географа, блін! В соте тобі кажу — це Путінопополь, тут з роду-віку моря не було! Вали давай, поки я добрий!

Таксист сів до своєї автівки і затраснув двері, показуючи, що спілкування йому набридло.

— Зато КрЫмнаш… — буркнув під носа турист, не знайшовши, що заперечити і поплентався вказаним маршрутом, на автовокзал.

Він йшов і думав, як так вийшло, що в Сімфе…е-е…тобто в Путінопополі не виявилося моря. Адже у турфірмі свято переконували, що у цьому прекрасному російському місті, чудові пляжі. Та й по “КисільTV” реклама була.

З-за воріт церкви “Пресвятого Володимировича” лунали моторошні мантри: “Пу-утін! Пу-утін! Пу-утін!”. Особливо віруючі зібралися на по-обідній молебень. Багато хто намагався пробратися по-ближче до іконостасу, посеред якого світилася благодатним сяйвом свята трійця: в центрі — Всевишній Путін; по ліву руку — Пресвятий Кіріл; по праву — Архістратиг Шойгу.

Після молебня всі збиралися у внутрішньому дворику, на ритуальне спалення пережитків минулого. Тобто, спалювали книжки ненависною мовою, що цілих 23 роки утискала російську. Але тепер прийшла година розплати.

— Що таке фашизм?! — почав свою проповідь священнослужитель, кидаючи у вогнище кілька Біблій. — Фашизм — це переписувати святе письмо на хохляцьке нарєчіє. Це ж і не мова взагалі. Адже, всім відомо — як старий, так і новий заповіт писалися на руській мові. Амінь. Фашизм — це коли ти звертаєшся до когось на загальнозрозумілій російській мові, а цей фашик тобі відповідає на якомусь богопротивному нарєчії. Амінь. Фашизм — це коли руський воїн несе тобі свободу і щастя, а ти насмілюєшся стріляти у відповідь. Взагалі, внатурі амінь!

Зелений чоловічок на вишці, схвально кивнув головою і поправив кулемет. Проповідь йому сподобалась.

— Святий отче, — почувся голос з натовпу вірян, — у мне така ситуація сталася: прийшли солдати і зайняли всі три кімнати в квартирі. Мені залишилася комора. Мені дуже прикро за свої помисли, але я дуже злюся з цього приводу і хочу, щоб ці гади скоріше забралися з моєї квартири. Це фашизм, отче?

Зелений чоловічок на вишці, насторожився і, про всяк випадок, пересмикнув затвор кулемета. Святий отець налякано скосив на нього очима, сковтнув слину і, про всяк випадок, перехрестився:

— Це важкий гріх, сину мій. — почав він. — Фашизм, як він є. Воїнство миротворче хоче лише добра. Але, оскільки, ти це усвідомлюєш, то сорок разів “КрЫмнаш” і тебе відпустить.

— Дякую, отче. Дозвольте виконувати?

— Бігом марш! — скомандував святий отець.

Отець вже було подумав: “хух, пронесло”, але одразу ж пролунав інший голос з натовпу:

— Святий отче, в мене набагато гірший гріх. Розумієте, я мав аптеку, бізнес процвітав. Тут прийшли визволителі і забрали увесь товар, на потреби воїнства миротворчого. Одна аскорбінка залишилася. Через це я став банкрутом. Знаю, що страшно грішу, але дуже хочеться, щоб повернулися ЗСУ і перестріляли цих виродків…

В зеленого чоловічка аж пересмикнулася щока. Він притис приклад кулемета до плеча і глянув у натовп через каліматор. Лоб священнослужителя вкрився крапельками поту, спиною пробіглися мурахи. Потрібно було рятувати ситуацію:

— Все! — заверещав він. — Нічого більше не говори, окаянний! Ти навіть не уявляєш, як сильно ти згрішив! І “КрЫмнаш” тут не допоможе! Тут потрібен сильніший засіб: 60 годин безперервного перегляду “КисільTV”, при цьому потрібно дотримуватися сухого посту в поєднанні з обітницею мовчання. Бігом марш — виконувати! І нехай простяться тяжкі гріхи твої!

Грішник, не озираючись, побіг до рятівного телевізора. Зелений чоловічок на вишці, повернув кулемета у вихідне положення. Отець зітхнув з полегкістю, ризою витер піт і оголосив про завершення проповіді, аби уникнути не приємних інцидентів.

Залишившись один в холодному храмі, священник довго вдивлявся в ікону Всевишнього Путіна. Врешті роззирнувся навколо, чи нікого немає. Прикрив камеру спостереження, що безкоштовно встановило ФСБ і плюнув у святий лик.

— Пуйло. — прошепотів він, так тихо, що сам не почув своїх слів.

На півострові назрівало пробудження…

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Author