З твоїх швів незаштопаних мочками,

не роздряпаних, запаяних кігтями півзвуку

скрапує, заливає очі субстанція.

Велосипедними суглобами на спину

натягнутими по всій довжині хребтового

променя прожектора, що продирається

у флюорографічні туманні печери

реберні. Чорних мишей розтягнуті

глотки, викривлені язики, скріплених,

зведених вульв самок безротих,

з сірим наповнювачем, начесаним,

косючим, емальовані, в гладкі їх піхви

двома затремтілими, затерпкими

пальцями. В шийні хребці

карнавальних ляльок, здертих

пожмаканих шмать. Шеляги в тілах

комах від глибокого видиху на

матках в’янучих, розсипаних в порох

троянд. В пори твоїх стоп

зав’язаних за липучу текстуру

пророслої трави з дна могил,

в яких копирсаються мізинцем.

З твоїх рук проросла трава,

з твоїх губ, відкритих навстіж

вийдуть нитки, тонкі паростки

листя трави. Я притягую до

себе землю, обволочуюсь її соком

дзеркальними ДНКа густих твоїх рук,

білих, тонких ліній у межах обрубаного

топосу, геометрично складеного

у рот на піднебінні, очі розмазані.