Належачи, манекени розпустили клешні

належачи, і тремтять і дрижать в посуді

мідному, очима протираючи дно навиворіт

аж поки не випадуть, аж поки не зійде

нанівець циферблат в оправі вух, що

плентаються позаду, розчісуються на

вітрі від швидкого бігу, від шаленого

темпу розлитої рідини в чашки,

в кожну чашку не оминаючи жодного

гостя. Він бубонить собі щось під ніс

барабанними паличками луплячи в основу

дерева під яким відбувається чаювання.

З-за дерева рівно об енній годині

зійде хлопчик-сторож, з-за лівого плеча

витягне вудку і закине ловити рибу

в центр столу, а коли його спитають

навіщо, то назве того божевільним,

адже нема ніякої риби під скатертиною

його тітки, насправді її нема і під її спідницями,

під обвислими грудьми за пазухою

слона, під його хоботом, в отворах

пробитих для чіткого конвульсійного

дихання, астенічного, замкненого у 

замок ногами, підвішаного на кривій

гілці того, хто пускає з себе дим через

ніздрі. Танцюють обвішавшись лахміттям

пластмасово-глиняними обличчями,

напнутими на високій скелі в час

вітряний, в час смерчу розваленого

четвертованого плоттю. Вона рухається,

вона струменіє від подиху, від хмелю

розвіяного в межах вуличних, проти дерев’яних

крісел з твердими спинами, з каменю,

не залишивши камінь на камені

від цього міста, з пропаленим від цигарок

носом, в розвалених арках вибору, на 

човнах молочними ріками стікаючи

зі стін порепаної бруківки, стікаючи

тріснутими хребтами левіафанів,

диких, спущених псів, що повинні

вкусити господаря руки лижучи.

В тумані на вдачу вести човен

в жерло розколеного заліза, зубами

зціпивши, зібравши частини Осіріса.