Б’є в очі яскраво-жовтий, за скляними

дверима із-за столу з великої шухляди,

відкривають за часовою стрілкою,

за часовою стрілкою ходять

здебільшого пішки, спираючись

ліктями до стін. Куди він вирушить?

Хіба запре ще міцніше

двері, те саме вчинить і з вікнами,

перед тим перебинтувавши скло,

і все ж, колишеться, і все ж виходить

на поверхню з-під товщі води

голка під кількаметровими

матрацами. Відчуття насолоди,

якби подали розпатрану куріпку

на схилі, на плесах білого снігу.

Є і згасне, є і згасне, є і згасне.

Лице висунуте, дівчина висунута

з вікна диригує променадом занадто

худих корів, зібрались до водопою,

Зібрались звалитись із ніг, зібрались

їсти одна одну, крізь продерті отвори,

там зазирає небо, небо — у вікно

Співає, видерся так

високо перед тим, як зійде сонце.

Видерся, розкидаючи кості своїх батьків

по дорозі. Хто виявив згоду іти з ним,

хто виявив це у ягідних губах

протертих від частих словопускань.

В кімнаті — стілець, дерев’яний

стілець опускає до низу собі ноги,

руками проводять криві, чорною

для взуття пастою, його читали

ще до того, коли зрозуміли, як

потім від нього його ж і відмили.

Не терпне, нестерпне лялькове

дихання в потилицю, в сірникові

будиночки — свист вітру.