Donate

Куди ж піти...?

Часто люди задумуються куди піти у вільний час, так як вважають, що були вже усюди. Я довго міркувала що ж можна робити, коли в тебе багато часу перед парою, а вдома сидіти зовсім не хочеться. Тому вирішила відвідати Національний музей «Чорнобиль». Одразу можу сказати, що це було не так легко, як я думала.

Національний музей «Чорнобиль» — це музей у чудовій столиці України, Києві, присвячений чорнобильській катастрофі. Він був відкритий 26 квітня 1992 року і знаходиться на Подолі за адресою провулок Хоревий, 1. Дуже вдале місце розташування, бо зовсім недалеко від станції метро «Контрактова площа» і його дуже легко знайти.

Коли заходиш у музей, одразу вражає оформлення входу. Над сходами, якими треба піднятися, висять дорожні знаки різних поселень, які розташовані поблизу Чорнобильської АЕС. Це одразу і лякає, і дивує.

Дорожні знаки при спуску вниз
Дорожні знаки при спуску вниз

Як тільки проходиш у перший зал, одразу помічаєш костюми, які вдягали люди, коли йшли працювати. Далі можна побачити стелажі, у яких знаходяться безліч сторінок з газет або журналів, а також різні рапорти, акти, грамоти, медалі, накази. Посередині залу в горизонтальному положенні розташована карта, де показано рознесення радіації після аварії. Також поміж стелажів знаходяться два-три маленьких телевізори, де можна побачити унікальні відеоматеріали, на яких зображуються події до і після аварії на четвертому енергоблоці Чорнобильської АЕС. Мені було настільки цікаво, що я зупинилася і досить довго дивилася що ж там відбувалося. Дуже рекомендую переглянути це відео всім, хто відвідає цей музей. При виході з першого залу я побачила велику кількість книжок багатьма мовами різних видань, де розказується про катастрофу. В одному виданні було зазначено, що «дитячі онкологічні захворювання — одна із найболючіших проблем післячорнобильського часу». Радіація охопила багато міст і навіть країн. Катастрофа мала фатальні наслідки для людей, особливо тих, хто жив поблизу вибуху.

Другий зал досить таки просторий, де можна побачити одразу все. Я помітила препарати для визначення радіації, а також багато картин, які символізують наслідки катастрофи, чого позбулися люди.

У другому залі наявна велика кількість планів евакуації та інтерв’ю у людей, яких змусили покинути свої місця проживання. Можна було помітити досить багато висловів про те, що всі сумують за своєю домівкою, а деякі не витримали та повернулися назад. Мені було дуже сумно це читати, бо як тільки уявити, що це відбувалося на твоїй Батьківщині, зовсім недалеко від місця, де ти живеш, то стає якось моторошно. Найбільша стіна великого зала заповнена фотографіями дітей-сиріт, які залишилися без батьків через чорнобильську катастрофу. Поміж цих фото стоїть телевізор, на якому зображується свічка у пам'ять загиблим. А посередині зала розташований човен, який наповнений дитячими іграшками та іконами. Мені здається, що так зробили через те, що вибух радіації вплинув і на майбутнє покоління нашої держави.

Після відвідування Національного музею «Чорнобиль» неможливо залишитися байдужим до всіх подій,що трапилися 1986 року. Цей музей розповість Вам те, на що Ви не звертали увагу раніше і покаже дрібниці, які є невід’ємною частиною розуміння величезної катастрофи людства.

Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About