Ґрегам Гарві — відомий британський дослідник анімізму, неоязичництва, шаманізму, релігій корінних народів, автор і редактор найсучасніших і передових монографій, збірників і підручників з цієї теми. Працює у Відкритому університеті (Open University), Велика Британія. У своїх працях він пропонує переосмислити саме поняття релігії та подумати над тим, «чому ми вчимо нещасних студентів». Свої роздуми базує на постколоніальних теоріях наук про релігію.

Все, що існує — живе.

Все, що живе — гідне поваги.

Вам не обов’язково любити те, що ви поважаєте.

Неприязнь до когось — не є причиною не поважати їх.

Повага до когось — не є причиною не їсти їх.

Причини найкраще пропрацьовуються у стосунках — особливо якщо ви шукаєте причини когось з’їсти — або ж якщо ви шукаєте причини не бути з’їденим.

Якщо ви погоджуєтесь із тим, що все існуюче — живе і гідне поваги, тоді ліпше говорити про «осіб» або «людей», а не про «істот» чи «духів», полишивши також «біомеханізми», «ресурси», «власність» та «об’єкти».

Світ переповнений особами (людьми, якщо хочете), та мало хто із них є людиною.

Світ сповнений особами, відмінними від людей.

Світ сповнений особами, відмінними від дубів.

Світ сповнений особами, відмінними від їжаків.

Світ сповнений особами, відмінними від лососів.

Світ сповнений особами, відмінними від зимородків.

Світ сповнений особами, відмінними від скель.

«Відмінний від» стосується щонайменше трьох речей і:

нагадує нам, що ми особи у відносинах з іншими,

нагадує нам, що багато наших найближчих родичів — люди, коли найближчі родичі дубів — дуби, тож найлегше нам говорити з людьми, коли камінню найлегше говорити з іншим камінням…

нагадує нам говорити перш за все про те, що ми знаємо найкраще (нам найближче).

Додаймо ще одну річ яка:

нагадує нам уславляти різницю як можливість розширити наші відносини, а не як причину для конфлікту чи завоювання.

Все життя відносне, і ми не повинні звалювати свої інтимні відмінності на індивідуальності.

Інші та інакшість роблять нас відкритими до змін, відкритими до становлення, ніколи остаточно не закріпленими в бутті.

Зміни протистоять ентропії та заохочують до творчості через відносини, товариськості (або, як сказав Вільям Блейк, «ворожнеча — це справжня дружба»).

Анімізм не є ані моністичним, ані дуалістичним, він тільки починається, коли ви виходите за межі підрахунку один, два… У своїх кращих проявах він цілковито, славно, безсоромно, нестримно плюралістичний.

Повага означає бути уважним та конструктивним.

Це обережне наближення до чужих — та наших власних бажань,

Це розбудова відносин, створення можливостей говорити, встановлювати зв’язок, слухати, проводити час у безпосередній присутності та в компанії інших.

Це піклуватися про, доглядати за, турбуватися про, бути обережним із…

Це може проявлятися через полишення у спокої та дарування подарунків.

ті, хто вірить в «права людини», наприклад, демонструють свою віру в права не тільки шляхом підтримки законодавства, яке захищає індивідів від держави, компаній і більшості, але і не наполягаючи на тому, аби викривляти усю дорогу або тротуар, не наполягаючи на тому, аби інша людина пропустила вас на жвавій вулиці…

Вам не треба обіймати кожне дерево, аби висловити їм свою повагу, але, можливо, вам доведеться дозволити деревам рости там, де вони цього хочуть — вам, можливо, доведеться перенести свою телефонну лінію або теплицю. Можливо, вам доведеться побудувати цю дорогу трохи далі від того каменю або того дерева.

Обіймати незнайомі дерева може бути грубо — спершу представтесь.

Те, що світ і космос наповнені життям, не робить його приємним і легким місцем для життя. Багато осіб відносяться до інших недружньо. Багато хто вважає нас хорошою вечерею. Вони можуть поважати нас, коли їдять нас. Або ж їм може знадобитися навчання. Як і ми, вони можуть краще вчитися у відносинах з іншими, які виявляють повагу навіть до тих, хто їм не подобається, і особливо до тих, чий смак їм подобається.

Хоча в еволюції немає мети, життя не позбавлене сенсу. Мета життя — бути добрими людьми — хорошим людством, хорошим камінням або хорошими борсуками. Нам потрібно з’ясувати, що означає «добре» для того де ми є, коли ми є, з ким ми є, і так далі. Це, безумовно, огортається словом «повага» і всіма діями, що маються на увазі.

Оскільки все, що існує, живе — і оскільки все, що живе, в певному сенсі та до певної міри є свідомим, перебуває у комунікації та стосунках, — оскільки багато осіб, з якими ми, люди, розділяємо цю планету, мають набагато краще розуміння того, що відбувається — тепер ми можемо припинити усю безглуздість претензій на вершину творіння, вище досягнення еволюції, самосвідомість світу або космосу… Ми всього лиш частина живого співтовариства, і нам потрібно багато чому навчитися. Наша робота не в тому, щоб врятувати планету, чи говорити від імені тварин, чи розвиватися до вищих станів. Багато відмінних-від-людей істот уже щасливо самосвідомі, щире їм спасибі, і якби ми звертали увагу, то могли б самі дізнатися дещо нове. До речі, ми, певно, не одні сприймаємо себе за найважливіших істот у світі: їжаки, напевно, теж так думають (але вони колючі звірі, вкриті блохами, тож чому б ми їм вірили?!).

Ем, коли я сказав, що «все, що існує — живе», я не був упевнений щодо пластикових пакетів. Але я впевнений, що ми не повинні ставитися до об’єктів як до простих ресурсів, якимось чином доступних або навіть даними нам або людству для використання як нам заманеться чи зажадається. Є різниця між «речами» і «об’єктами». Те, як ми говоримо, є частиною нашого ставлення до інших. Речі можуть статися з нами (це хитре, хоч і неясне посилання на саксонське слово, що позначає раду або парламент, «річ»). Об’єкти просто споглядаються, використовуються, викидаються. Відносини з речами відрізняються від відносин із об’єктами.

До речі, не існує ніякого «геть» куди можна викинути речі.

Так само зі словами на кшталт «речовини», особливо ті, які існують в особах рослин і грибів. Речовини є, але вони не наші, допоки нам не дані або не подаровані. Й нам би ліпше з’ясувати, чому власне нам дані будь-які дарунки. Й краще б нам запитати, як цими дарунками скористатися (для насолоди, сили, мудрості, чи будь-чого іншого). Це особливо доречно, коли особа рослини або гриба, що пропонує нам дар речовини, повинна загинути в процесі.

Можливо, іноді гриби просто хочуть допомогти нам долучитися до великої розмови, яка відбувається навколо нас. Але не всі камені, риби, рослини, гриби, птахи, тварини або люди хочуть говорити з нами:

Іноді вони хочуть бути тихими.

Іноді вони хочуть бути грубими.

Іноді у них є інші проблеми.

Іноді вони не розуміють.

Іноді ми не говоримо їхньою мовою.

Іноді ми не маємо відповідного дарунка.

Точний і правильний спосіб виявити повагу залежить від того, де ви знаходитесь, хто ви, кого ви поважаєте і чого від вас очікують. Дарунки, як мечі і слова, мають більше, ніж одну сторону. Алкоголь — подарунок в одному місці, і отрута в іншому. Рукостискання доброзичливі в одному місці, а в іншому — демонстрація сили. Поцілунок — це повага до одних людей, і напад на інших. Етикет поваги — важка праця, але її нагорода — це більш повна участь у великому і цікавому співтоваристві життя.

Іноді нам потрібні шамани, які б говорили за нас.

Іноді нам потрібні шамани, які б говорили з нами.

Анімізм ось прямо за мостом, що пролягає по–над картезіанською прірвою, знаючи як відповісти на питання «який ваш улюблений колір?» Можливо, це і є міст. Можливо, немає розриву, і анімісти — це люди, які відмовляються вступати в змову з ілюзією.

Анімізм часто відкривають сидячи під деревами, на пагорбах, у річках, з їжаками, коло вогнищ… анімізм краще передається через брехливі казки, душевні пісні, сильну поезію, ритуали, що надихають і/або елементарний етикет, аніж через маніфести.

Переклад: Щепанський Віталій

Переклад здійснено за виданням: Harvey, Graham. An animist manifesto, PAN: Philosophy Activism Nature, No. 9, 2012, Р. 2-4.