Артем Лівша. Космополітичний анархізм
Вступ. Національне питання в сучасному світі актуальне і буде актуальним ще довгий час, особливо в колах людей, які цінують свободу, рівність, солідарність і справедливість. Існування націй і можливе подальше їхнє існування викликало завжди і викликає зараз тривалі дискусії серед анархістів. Деякі вважають, що нації та культури мають зникнути, оскільки є засобом, завдяки якому у світі продовжує існувати нерівність величезних соціальних груп людей, а деякі, навпаки, вважають, що нації необхідно зберегти як важливий аспект свободи людини. У результаті ми отримуємо дві позиції, де нація це: а) засіб маніпуляцій людьми та спосіб створення нерівності або їхня причина; б) частина невід'ємного права людини ідентифікувати себе з певною нацією та культурою. Цим есе я хочу висловити свою думку з приводу національного питання в рамках анархістського дискурсу і показати чому космополітизм повинен стати невід'ємною частиною філософії анархізму.
Що таке космополітизм?
Для того, щоб структурувати наші знання та уявлення про якийсь предмет чи об'єкт вивчення, необхідно підготувати ґрунт, на якому поступово проростатимуть ці знання та уявлення. Таким ґрунтом для нас слугуватиме розбір самого поняття космополітизму та знищення міфів, якими був оповитий цей світогляд.
Космополітизм — це світогляд, який базується на ствердженні найвищою цінністю інтереси всього людства, а не однієї окремої конкретної нації. Передбачається, що цей світогляд має відкривати нам світ абсолютно з нового боку, який буде сприйматися поза обмежень національного міркування. На думку Ульріха Бека, ця світоглядна позиція є найвірнішим тлумаченням дійсності, оскільки наша реальність перестала існувати за принципами національностей, вийшовши за її межі. Наприклад, він наводить глобальні терористичні акти, які відбуваються на міжнародній арені незалежно від місця розташування. Ще яскравішим прикладом космополітизації дійсності є подія 9 вересня 2001 року, коли терористична організація «Аль-Каїда» здійснила теракт на території США. Також прикладом існування космополітичної дійсності слугують економічні та військово-політичні блоки на кшталт НАТО, ООН, ЄС та інші. Третій приклад космополітизації світу — це самі міжнародні відносини, а точніше їхня організація: безвіз, світовий ринок, інтернет.
Ульріх Бек пропонує навчитися розрізняти поняття космополітизації та глобалізації. Він писав: «Глобалізм відстоює ідею світового ринку, переваги неоліберального економічного зростання, корисність вільного транскордонного руху капіталу, товарів та робочої сили» [4]. А космополітизм треба розуміти як неконтрольований багатоаспектний процес. До цих процесів належать міжнародні протести, мітинги за права людини, поява недержавних політичних акторів («Міжнародна амністія», Світова організація торгівлі та інші організації), захист прав на працю та багато іншого.
Ставлення космополітизму до націоналізму та мультикультуралізму
Космополітизму помилково приписують прагнення знищити будь-яку національність або змішати все в один так званий «котел», що здебільшого неправильно. Давайте розберемо чому це не так.
Космополітизм, навпаки, прагне захистити право кожної людини ототожнювати себе з тією культурою, з якою вона бажає. Однак він одночасне намагається й позбавити світ визначень «свої» та «чужі», які використовуються на міжнародній арені. Для цього потрібно розмити уявні межі «батьківщини», дати людям можливість асоціювати себе з людиною кожної національності, відчути себе як удома практично у будь-якій точці планети. Людство має вийти за межі вибору «або» та вибрати варіант «і те, й інше». Ототожнювати себе не лише з тією нацією та культурою, яка йому ближча з тих чи інших причин, а ще й ототожнювати себе з ширшим колом осіб. Якщо говорити простіше, на запитання «Хто ви за національністю?» космополіт відповість щось у дусі: «Я не відчуваю прихильність лише до єдиної культури. Нехай українська культура мені найближча, але я так само відчуваю, що можу назвати себе і німцем, і французом та ірландцем, і китайцем — простіше кажучи, жителем Землі». Ось що означає бути громадянином світу. І в цьому сенсі нації буде подолано. Якоїсь чіткої межі між національностями не існуватиме, але водночас має бути забезпечена можливість кожної культури зберігати свої, скажімо, індивідуальні особливості та традиції.
Із погляду космополітизму націоналізм — це застарілий спосіб категоризації та взаємодії зі світом. Із часів, коли було актуально розділяти себе на певні нації і було хоч скількись можливо це робити, минуло близько сотні років, і такі переконання більше неактуальні через перераховані вище явища (масова міграція, безвіс, міжнародні організації, міжнародні угоди та спілки). Нині, дотримуючись категорії «нація», люди чинять опір і заважають поширенню рівних соціальних взаємин між людьми з різних куточків світу, що прямо суперечить вигодами обох сторін переговорів у будь-яких глобальних чи регіональних питаннях. Це відбувається через стереотипи, які ґрунтуються на узагальненнях якихось негативних рис характеру або властивостей всієї групи осіб, які живуть на певному клаптику землі.
Космополітизм не є синонімом до слова мультикультуралізм. Ульріх Бек чітко розмежував ці два поняття: «Мультикультуралізм — це така стратегія ставлення до відмінностей у суспільстві, коли повага до культурних відмінностей віднесена — теоретично та політично — до національного простору. Він приймає різницю між національним та міжнародним, і отже не помічає випадковостей та двоїстості, властивих відношенню до відмінностей, що виходять за межі асиміляції та інтеграції. Він, як і раніше, чинить опір національному та всесвітньому потенціалу застосування насильства, який пов’язаний з новим досвідом безмежності та викликаними питаннями. Хто і яким чином гарантує, що планета залишиться заселеною, причому на ній всі без винятку будуть зобов’язані поважати мінімальні вимоги цивілізованої поведінки, до чого когось змусять силою, якщо це буде потрібно? Як реагувати на трансанаціоналізацію просторів нашого досвіду та транснаціональні конфлікти щодо питань міжнародного права?» [4]. Інакше кажучи, Ульріх Бек не розумів як мультикультурне суспільство зобов’язуватиме людей приймати культурні відмінності у всіх куточках планети і яким чином відповідати на загрози міжнародного рівня, пов’язані з правами держав, і чому культурні відмінності мають певні просторові кордони. У той же час він просував ідею про те, що культура не повинна зациклюватися і зупинятися на певній території, і космополітизм в одній зі своїх варіацій організації зможе забезпечити захист культурних відмінностей.
Питання про міжнародні та людські права
Коли ми говоримо про космополітизацію суспільства, то маємо на увазі акцентування прав людини на тих речах і процесах, які були раніше малодоступні або недоступні взагалі, оскільки розширення прав людини може сприяти космополітизації людства, назавжди стерши поняття «своїх» «чужих» на глобальному рівні. Так прихильники рухів, що борються за розширення прав (маскулізм, фемінізм та інше), є більш космополітичними людьми, ніж противники подібних рухів, через прояви симпатії та співчуття до інших національностей, чиї відмінності вони приймають. Міжнародне ж право може сповільнювати процес космополітизації, акцентуючи увагу виключно на правах держав, особливо тих, що перетинаються з людським правом та обмежують його. Ульріх Бек представляє взаємозв’язок між міжнародним правом і правом людини у вигляді ієрархії, де перше стоїть вище, ніж друге через ширші можливості впливати на права людини та космополітизацію суспільства.
Одним із прав держав, які заважають процесу космополітизації, на думку Бека, є право держав на власні територіальні кордони, до яких прив’язується й національний кордон. Держави замикають людей в умовній уявній клітині, поглянути за межі якої не всі вирішуються. Все їхнє мислення замикається лише в категоріях національного, що здійснює поділ на «своїх» і «чужих» і, не дає повноцінно усвідомити власну потребу у повноцінній взаємодії з іншими країнами та групами людей. Парадоксально те, що представники цих же держав самі почали розмірковувати лише у межах національного питання. Єдиним методом подолання такого парадоксу є вплив на державні кордони знизу нагору через міграцію. Міграція — гарний приклад того, як люди можуть обмінюватися інформацією один з одним, ділитися і набирати нового досвіду, роблячи культуру різноманітнішою, при цьому не знищуючи саму культуру і не змішуючи її з іншою. Сьогодні мігрант — приклад міжнародного громадянина, який показує на собі як працює логіка, що виключає поділ на «і те, і інше». Існування мігрантів руйнує та деформує звичне розуміння державних прав та можливостей, «колективізуючи» права на безвізове переміщення між країнами, яке на поточний момент доступне обмеженій кількості людей, хоча таке право невід'ємне право кожної людини без винятку.
Ульріх Бек нехай і стверджує, що капіталістична система сприяє поширенню космополітичних ідей та новацій шляхом згуртування людей для боротьби з багатіями, які завдають шкоди екології і правам людини. Однак він так само не заперечує, що за певних умов він може уповільнювати процес космополітизації через особисті вигоди певного кола людей. Саме через вигоду кордону між багатьма країнами він залишається невідкритим для всіх людей. Те ж саме стосується права вільно торгувати в будь-яких ділянках Землі, яке обмежується впливовішими людьми, що відволікає людей від міжнародної боротьби, привертаючи увагу на проблеми суспільного устрою на певній національній території. Не варто очікувати від влади космополітизації суспільства, оскільки багато в чому їм це не вигідно, а тому цей процес повинен відбуватися знизу, тобто йти від самого суспільства, тому що саме воно здатне виявити всі екологічні, етичні, моральні, політичні та багато інших явних проблем і протиріч національного світу.
Проте подібних заходів буде недостатньо через нерівність засобів, впливу і людських сил між цими двома політично-економічними силами. Багачі все ж таки мають куди більшу владу і вплив, ніж простий народ, і зможуть через деякий час за допомогою свого впливу та нахабства відкотити назад старання всіх протестувальників. Тому капіталістична система не та політико-економічна система, яка допоможе розповсюдити космополітизм. Ринок загалом неспроможний здійснити повну космополітизацію суспільства через відмінності у потребах і мотивах багатих і тих, хто захищає свої права та екологію. Вигода людей, особливо шовіністично налаштованих, просто не дасть багатьом людям відчути на собі вплив космополітизації, спрямовуючи суспільство лише до антикосмополітичних позицій та війн між народами.
Концепція існування космополітичного світу
Для того, щоб зрозуміти як досягнути космополітичного світу, потрібно коротко підсумувати вищесказане. Космополітичний світ має виглядати приблизно так: державно-національні кордони розмиті, дозволяючи кожному жителю з будь-якої точки світу вільно переміщатися з однієї країни в іншу, дозволена торгівля в будь-якій точці Землі, унікальність культур зберігається. Люди не поділяються на великі етнічні, національні чи расові груп як «свої» чи «чужі» і почуваються спокійно в компанії абсолютно будь-яких людей, які відрізняються від них самих за зовнішніми, психологічними факторами. Зберігаються та приймаються будь-які відмінності одних культур від інших та забезпечуються права асоціювати себе з будь-якою культурою.
І якими методами можна досягти такого світу? Сьогодні існує три відомих мені способа реалізувати космополітичний устрій дійсності: так званий американізм, інтернаціоналізм і федеративний устрій світу або кантіанський спосіб.
Глобальний американізм зводиться до ідеї, що кожна людина на планеті має стати американцем. Ульріх Бек написав: «В американській уяві специфічні національні інтереси США зливаються із загальносвітовими. Із такої точки зору будь-яка розсудлива і освічена людина повинна визнати, що у її власних інтересах стати американцем (якщо вона ще не стала) незалежно від кольору шкіри, релігійної приналежності або місця народження. Оскільки Америка втілює собою світовий дух і захищає справу світу військовими засобами, вона єдина держава, здатна зберегти свободу для всіх, і її роль як нового гегемона повинна бути загальновизнаною» [4]. Тобто він наголошує на «всемогутності» США, аргументуючи цю позицію збереженням прав і культурної ідентичності народів на території штатів. США, як писав Ульріх, активний учасник у світових конфліктах і тому потреба в ООН неактуальна, а для «американізації» виправдано порушувати міжнародні права та безпеку країн. Але цей спосіб космополітизації ним же був відкинутий: «Однак не знаходить відгуку все, що виходить за рамки такої моделі, — скажімо, мрії про рівноправність держав, всесвітнє право і головне — наднаціональну монополію ціною насильства. Національно-міжнародний догмат зводиться до того, що існує лише одна дорога до модерності — американська. Єрессю вважається навіть обдумування альтернативних можливостей та ідея про множинність форм модерності. Опір американській історичній логіці не просто марна, а й морально помилкова» [4]. Подібний принцип організації передбачає і наділення США абсолютною монополією над засобами насильства і втручання в інші країни. Глобальний американізм ненадійний хоча би через суб'єктивну оцінку американців свого життя. Подібно до інших людей, вони приписують своєму способу життя всі досягнення, виправдовують усі провали і заперечують якісь сумнівні рішення їхнього уряду. Через це люди стають сліпі до об'єктивної дійсності і не бачать вад у зазіханнях на право індивідуального розвитку без контролю ззовні, а так само й у побудові нової ієрархії, яка пригнічуватиме різні культури через їхні відмінності і спрямовуватиме лише в тому руслі, куди вигідно США як гегемону, що вже суперечить цінностям космополітизму як такому.
Інтернаціональну концепцію можна трактувати як розширення державно-національних засад, закріплюючи певні інститути не за певним регіоном планети, а за всією планетою. Таким чином ми отримуємо, що національні організації та спільноти мають перетворюватися на міжнародні, національні конституції — на головні космополітичні закони, а національні закони — на глобальну правову систему тощо. Тут же Ульріх Бек вказує на дві великі проблеми, які або завадять і ускладнять реалізацію цієї концепції, або стане причиною швидкого руйнування такого порядку:
«1. Міжнародна політична архітектура (як практична, і теоретична) копіює національний порядок. Відповідно, глобальна демократія можлива лише у разі існування певної глобальної нації.
2. Легітимність глобальної надбудови запозичена, вона цілком спирається на легітимність базису — держави. Легітимність глобального порядку, як її акторів, так й організацій, прив’язана до національно-державної монополії на легітимність. У рамках глобально-національних концепцій міжнародний порядок схожий на додатковий поверх над основним будинком, а коли один поверх надбудований над іншим, то можна додати ще один. По суті всі вони будуються на одному політичному фундаменті, з однакових "будівельних блоків" національних аксіом… Міжнародна надбудова не змінює, але лише продовжує національний базис. Звідси випливає, що держави позбавляться цієї структури, якщо визнають це за необхідне» [4].
І третій варіант подій — кантіанський спосіб організації світу. Він базується на точці зору Канта про те, що моральні обов’язки не обмежуються кордонами політичних утворень, тому універсальні. Кант вважає, що люди мають право на взаємну гостинність у будь-якій точці земної поверхні.
Особливу увагу Кант приділив міжнародним відносинам. Вважаючи, що стани війни і миру, які постійно змінюють один одного, є природними для людської раси, він пропонує спрямувати всі зусилля людства на створення єдиних норм для всього людства. Так само припускає можливість створення всесвітньої держави, яка зможе обійняти всі народи. Але тут же відкидає таку ідею через те, що це не буде волевиявленням усіх народів і може призвести до початку нової кровожерливої війни. Натомість він пропонує створення стабільних федерацій, що поступово розширюються, як імовірний спосіб зняти напругу між країнами і запобігти війнам. Але в його роботі «До вічного миру» відзначається явний європоцентризм, що суперечить основній ідеї. Зацикленість на певній групі, як робив це Кант у своїй роботі, неминуче призведе до нових конфліктів і подальшого оголошення стану війни, а також до розгляду космополітичного суспільства з точки зору національних держав. У такий спосіб нехай Кант і намагається вийти за межі державної системи, але все ж залишається в тій самій парадигмі, хоча і з обмеженнями можливостей держав.
Ставлення анархізму до націоналізму
Ставлення анархізму до націоналізму не можна назвати однорідними і суто негативними, оскільки у різні часи різні лібертарні філософи та діячі по-різному ставилися до націоналізму як явища. Але одна загальна підстава у них все-таки була: практично всі анархісти, що торкаються національного питання, відзначали його нерозривний зв’язок з державою, яку описували або як симбіотичну, коли держава і націоналізм є нерозривними поняттями, або як інструментальну, коли націоналізм розглядався як інструмент впливу та підпорядкування народу державі. Серед останніх, хто притримувався такого погляду, був відомий анархо-синдикаліст Рудольф Рокер. У своєму аналізі націоналізму він зазначив, що він це штучно створене явище, а національне почуття є психологічним феноменом, що виник у результаті впливу держави на соціально-географічне оточення. Такий вплив проявляється у більш-менш конкретному визначенні своїх кордонів, насильницькому утриманні різних етносів у межах цих територій та оголошенні про те, що кожен із цих етносів тепер її підданий. Тобто Рокер визначав націоналізм як щось, що формується згори донизу, а не знизу догори, тобто чимось, що не може бути результатом народної освіти. Також він зазначав, що націоналізм, не бувши народною освітою, сприяє ворожнечі між людьми, оскільки є носієм загальної волі, яка знищує індивідуальність людини, розчиняючи її в суспільстві. Логічним наслідком і найвищим проявом націоналізму він вважав фашизм через те, що саме при фашизмі людина найбільше втрачає свою індивідуальність, до чого і прагне сама держава.
Але з іншого боку існують анархісти подібні до Петра Кропоткіна, які заявляють, що національне питання є відмінною можливістю впровадити соціалістичні ідеї в сам народ під час національно-визвольних воєн. І гріх було би не згадати погляди Бакуніна, який пропонував звільнення слов’янських народів від царської влади шляхом створення слов’янської вільної федерації.
Варто згадати також існування націонал-анархізму, який концентрує увагу, сили та ресурси на встановлення лібертарного режиму на території певної країни. Що саме собою є протиріччям, оскільки анархізм — ідея соціальна, а не національна. Подібні приставки та погляд на соціальні ідеї анархізму лише звужують увагу на проблеми однієї єдиної нації, забуваючи про інші. Це може спричинити лише зайвий шовінізм та етноцентризм, що породжує нерівність між народами та ймовірність прояву агресії однієї нації до іншої з різних політичних та економічних причин, що зараз і відбувається, але в рамках державної діяльності. Зараз неможливо з точністю сказати до якої катастрофи може привести «децентралізована націонал-анархічна бійня», коли навіть сьогодні централізована національна влада в лапах меншості робить неприпустимі щодо свободи індивіда та груп речі.
Націонал-анархізм також наповнений іншими внутрішніми протиріччями: вульгаризація лібертарних ідей, видаючи його зовнішні прояви у вигляді стихійного бунтарства зі збереженням ознак і цілей державного націоналізму. Подібна вульгаризація відбулася з Нестором Махном під час Помаранчевої Революції, коли деякі групи намагалися наліпити на Нестора Махна образ націоналіста, щоб привернути увагу до руху проти Кучми.
Націоналізм обмежує свободу і права кожної людини на ідентифікацію самої себе з будь-якою іншою культурою і намагається впхнути людину у власні рамки, відкриваючи можливості для маніпуляцій поведінкою людини подібно до держави, яка обмежує громадянські та вселюдські права на проживання на певній території, користування тим чи іншим транспортом тощо, маніпулюючи групами людей заради своїх цілей. «Особистість є центром анархічного світогляду. Повне самовизначення особистості, необмежене виявлення нею своїх індивідуальних особливостей — у цьому полягає зміст анархічного ідеалу» [5] — писав Олексій Боровой.
Звідси можна дійти висновку, що анархістам слід підтримувати і брати участь у національних війнах, де існує загроза знищення цілої культури. По-перше, цим ми чітко даємо зрозуміти пригнобленій нації, що ми не вороги і хочемо налагодити контакти з місцевими жителями. Ми ставимо їх на один рівень із собою та встановлюємо солідарність між кількома великими групами людей. По-друге, ми захищаємо не так національну ідею, як культурне надбання, яке створив і яким володіє народ, що проживає на території тієї чи іншої країни. Захист культури — це акт захисту прав як групи, так і окремих індивідів користуватися знаннями, спогадами, роботами і емоціями предків, а також й ідентифікувати себе з цим народом. Адже із зникненням нації через зовнішню агресію буде знищено й культуру народу, що призведе до обмеження можливостей людей насолодитись тією чи іншою культурою. Щодо прогресивних дій у плані культури, то існує реставрація зниклих культур. Але така практика повинна відповідати принципам свободи та рівності, аби еволюційним шляхом прийти до цього.
Космополітичний анархізм
Перейдемо тепер до не менш важливої частини цього есе, а саме чому анархізм не просто міжнародна філософія та політика, а саме космополітичниий світогляд.
У разі космополітизму анархізм ставить акцент на свободі, у тому числі на переміщенні особистостей по всій земній кулі, оскільки це невід'ємна свобода та право людини. Прудон був одним із тих, хто перший заявляв про те, що кожна людина має право користуватися будь-якою послугою на будь-якій ділянці землі, заперечуючи давність, тобто час, за який людина має право користуватися цією землею та її послугами, але ще й передавати цю землю, анулюючи термін використання. У результаті у певних людей відбувається концентрація ресурсів та послуг, до користування якими вони можуть й не допустити інших.
Державні кордони є вершиною розвитку приватної власності, нехай і з номінальними обмеженнями, оскільки Земля більше не належать всьому населенню планети, а лише її меншості, яка дозволяє собі вирішувати кому жити і померти, кому можна перетнути кордон, а кому категорично заборонено його перетинати. Руйнування національно-державних кордонів є спільною метою анархізму та космополітизму.
Анархізм, як і космополітичний світогляд, зосереджений на свободі і правах окремих індивідів. Космополітизм, як говорилося вже вище, прагне розширити права кожного члена Землі через здійснення соціальної революції знизу догори, тобто шляхом мітингів, повстань та вимог народу. Кожна людина повинна мати право на самовизначення та ідентифікацію себе з будь-якою культурою, яка коли-небудь існувала за весь час людства. Саме цього прагне космополітизм. Ідеї анархізму перетинаються з цілями цього світогляду. Повна свобода індивіда в самовизначенні лежить і у визначенні своєї приналежності до будь-якої культури, бо інакше, якщо такої можливості немає, свобода індивіда недосягнута, а лише розширена в межах національно-державних догм. Так само, виходячи з вищесказаних слів, слід зазначити, що міжнародна позиція, яка зупиняється на солідарності та взаємодопомозі представників різних націй, нехай і намагається вийти за межі національно-державних кордонів, але все ж таки залишається в полі його дії і визначає групи людей так, як визначили їхні держави сотні років тому. Дотримуючись принципів анархізму про свободу, він має остаточно вийти за межі штучно створених національних кордонів, знищити причину групоцентризму та етноцентризму шляхом руйнування стереотипів та дискримінацій, підвищення усвідомленості людини та поповнення її знань про групові та індивідуальні відмітні ознаки.
Нехай бачення природи націоналізму в анархізму та космополітизму відрізняються, але вони сходяться на конфліктогенності подібного бачення світу. Один із варіантів бачення космополітичного устрою світу, а саме кантовський варіант, намагається уникнути конфліктів між великими соціальними групами шляхом мінімізації впливу національного питання. Намагаючись підвищити рівень взаємодопомоги та кооперації між окремими особами та соціальними групами, багато анархістів прагнуть знищити націоналізм як інструмент впливу та чинник конфліктів. Якщо ж дивитися на космополітизм з боку Ульріха Бека, де він розглядає конфлікти між представниками певних націй як показник космополітизації, все одно можна простежити межу злиття національних кордонів, що внаслідок, ймовірно, призведе до мінімізації конфліктів на національному ґрунті.
І мабуть остання подібність між двома філософськими течіями — це низова організація та федеративний спосіб організації світу (за Кантом). Космополітизм прагне замінити міжнародні права на вселюдські розширені права за допомогою масових протестів, революцій і вимог, що ріднить його з анархізмом, який також намагається розширити свободу кожної групи та індивіда зокрема. Як і у випадку з кантовським баченням розвитку світу, анархізм також пропонує створювати федерації та конфередерації окремих товариств. Але на відміну від космополітизму, він робить це на більш низовому рівні — через народ, а не через держави з відмінними від звичайних громадян інтересами, що дозволяє не лише дати можливість людям на вільний перетин «кордонів», а й зберегти в довгостроковій перспективі індивідуальность кожної такої громади без поділу інтересів суспільства на кілька частин.
Висновки. Резюмуючи все вище сказане, вважаю за необхідне відзначити найголовніші моменти всього есе та вивести остаточне розуміння моєї думки. І так, космополітизм — це ідея, яка відстоює розширення прав та зведення до мінімуму міжнаціональних конфліктів шляхом руйнування національних та розмиття державних кордонів як таких, але при цьому він проявляє повагу до свободи вибору людини асоціювати та ідентифікувати себе з тієї чи іншою культурою, і прагне забезпечити рівний розвиток кожної культури окремо, практично не обмежуючи можливі вектори розвитку. Також цей світогляд прагне замінити поділ «ми» і «вони» на «і те, й інше», щоб людині була дана свобода вибирати більш відповідну собі культуру незалежно від місця народження людини і рідної культури, аби вона не страждала від внутрішніх протиріч. Однак подібне суспільство, попри певні процеси, що відбуваються сьогодні в нашому світі, може не настати ніколи через ігнорування класової проблеми та впливу держав на людство. Космополітичне суспільство — це ідеал, до якого потрібно прагнути, з чим і може допомогти анархізм, який виступає не стільки інструментом досягнення такого суспільства, як може здатися, а скільки втіленням космополітичного суспільства, оскільки міжнародна суть анархізму була першою спробою вийти за межі держав і зруйнувати стереотипи, які могли бути нав’язані ззовні, нехай і не дуже успішно. Тому космополітизм та анархізм — це взаємодоповнювальні ідеї про свободу розвитку та співіснування різних культур та індивідів. Зруйнувавши капіталістичний лад методами анархізму, суспільство просунеться вперед у досягненні космополітичного суспільства, подолавши національні кордони. Отже, впевнено можна сказати, що космополітизм — це закономірне продовження філософії анархізму як філософії про свободу.
Джерела інформації:
[1] https://s-a-u.org/publications/651-natsional-anarchism.html — противоречия национал-анархизма;
[2] https://ru.anarchistlibraries.net/library/vadim-dame-anarhizm-i-nacionalnyj-vopros-v-xix-xx-vv — Анархизм и национальный вопрос, Вадим Дамье;
[3] Национализм — Космополитизм — Анархизм: в поисках социальной революции; Власов А.А; учёные записки Крымского федерального университета имени В. И. Вернадского; Философия; Политология; Культурология; Том 6(72).2020.№ 3.С 70-80;
[4] Космополитическое мировоззрение — М.: Ульрих Бек; Центр исследований постиндустриального общества, 2008 — 336 с; Журнал «Свободная мысль»; Москва; ст 63, 233, 284, 234;
[5] Боровой А. А. Анархизм. М.2007., с. 22.
Оригінальна публікація: https://nyzovyna-e468a704bfb3.herokuapp.com/article/54220145-740f-46ce-a6cb-ed3712a2b81e/