Поширені міфи про анархізм:

«Анархісти виступають за повний хаос»
Це цілковитий міф, який не має під собою жодного підґрунтя. Анархісти не виступають за хаос, а анархія не означає хаос. Подібні наклепи колись лунали і про ідеї демократії та республіки. Там, де монархія вважалася необхідною, ідея виборного уряду часто ототожнювалася з повним хаосом. Така асоціація — результат брехні з боку привілейованих і панівних груп та інститутів (держава, корпорації тощо), які контролюють засоби масової інформації, що, на жаль, не є чимось несподіваним. Оскільки анархісти прагнуть їх подолати, не дивно, що авторитарні сили оббріхують анархізм всілякими абсурдними нісенітницями.

«Анархісти вірять у бездумне насильство»
Ще один поширений стереотип: божевільний анархіст, що кидає бомби і виступає за різанину і руйнування заради руйнування. Це теж міф. Анархісти зазвичай не ходять і не кидають бомби в усіх підряд, і ми не вважаємо побиття бабусь чимось моральним. Це правда, що були анархісти, які використовували насильство для втілення своїх прагнень, але це притаманно будь-якій політичній силі. Республіканці та демократи застосовували набагато більше насильства протягом історії, ніж анархісти, але їх ніколи не демонізують як божевільних метальників бомб. Дійсно, держава не тільки насильницька за своєю природою, але й найбільш насильницький інститут в історії людства (одним з найбільш насильницьких точно; — прим. пер.). Вона застосовує насильство на системному рівні (у формі поліції та армії) і несе відповідальність за численні геноциди. Держава набагато більш жорстока, ніж найжорстокіші з анархістів.

«Анархісти за визначенням є противниками будь-якої організації»
Переважна більшість анархістів не виступають проти організації. Проти чого анархісти виступають, так це проти ієрархічної організації, коли якась одна група людей вказує іншим членам групи що їм робити. Натомість анархісти виступають за організацію без влади, де всі члени мають рівний голос у прийняті групових рішеннях.

За що насправді виступає анархізм:

Слово «анархія» походить з грецької мови і буквально означає «без правителів». Анархісти — антиавторитаристи, які прагнуть знищити будь-яке панування людини над людиною і природою. Важливо розрізняти два типи влади: легітимна (або раціональна) влада та нелегітимна (або ірраціональна) влада. Іншими словами, існує різниця між тим, щоб бути авторитетом, і між тим, щоб мати механізми для системного примусу людей. Бути авторитетом означає, що людину визнають компетентною у виконанні певного завдання на основі її знань та індивідуальних навичок. Це суспільно визнана освіченість. Легітимні авторитети — це експерти, які достатньо обізнані, вправні або мудрі в якійсь конкретній сфері. Дотримання їхніх рекомендацій може бути в наших інтересах, але вони не повинні та не мають права примушувати нас дотримуватися їх. Легітимний авторитет — це такий вид авторитету, який лише експертно радить без застосування насильницького примусу.

Мати владу означає ж певні соціальні відносини, які спираються на статус і механізми примусу та контролю, які виникають через ієрархію всередині групи. Такі відносини обумовлюють поділ суспільства або групи людей на тих, хто віддає накази, і тих, хто їх виконує. Влада — тобто ті, хто віддає накази — кажуть тим, хто їх виконує, що робити, зобов’язуючи їх підкорятися. Цей тип відносин є нелегітимною владою. Наприклад, начальник  — це нелегітимна (ірраціональна) влада, тому що працівники повинні підкорятися його наказам. Коли щось описують як «авторитарність», то зазвичай мають на увазі саме використання нелегітимної влади.

Ієрархія — це по суті інституціоналізована влада; пірамідально структурована організація, що складається з низки рівнів, рангів або посад зі зростаючою владою, престижем та/або винагородою. Ті, хто на нижчому рівні або посаді, повинні підкорятися тим, хто на вищому рівні або посаді. Ієрархії підтримують контроль за допомогою примусу; наприклад, у вигляді погроз каральними санкціями (фізичними, економічними, соціальними тощо) тим, хто не підкоряється. Ієрархічні організації за визначенням — це організації, якими керує певна панівна меншість. Ті, хто знаходиться на вершині («еліта»), мають більше влади, ніж ті, хто знаходиться нижче. Ієрархічна влада — це влада, яка притаманна будь-якій ієрархічній організації. Це те ж саме, що й нелегітимна (або ірраціональна) влада, тобто відносини, які базуються на командуванні і підкоренні. Інша назва для таких відносин — панування.

Анархізм — це крайній скептицизм до влади. Головна ідея полягає в тому, щоб скасувати панування на користь суспільства, заснованого на добровільній співпраці. Як казав лібертарний соціаліст Ноам Чомскі: «Я думаю, що сенс є лише в тому, щоб відшукувати та ідентифікувати структури влади, ієрархії та панування в кожному аспекті життя і кидати їм виклик. Якщо ці структури не можна виправдати, тоді вони нелегітимні і повинні бути демонтовані задля того, щоб зробити людей вільнішими. Це стосується й таких аспектів, як політична влада, власність, механізми управління, стосунки між чоловіками і жінками і між батьками і дітьми, власний контроль над долею майбутніх поколінь (основний моральний імператив екологічного руху, на мою думку) і багато чого іншого. Очевидно, цей виклик означає протистояння величезним інститутам примусу і контролю: державі, непідзвітним приватним тираніям, які контролюють більшу частину внутрішньої і міжнародної економіки, і всьому подібному. Але сенс не тільки в цьому. Я завжди розумів анархізм як переконання, що тягар доведення своєї легітимності має бути покладений на владу, і що вона має бути демонтована, якщо не здатна виправдати себе. Іноді цю легітимність можна довести. Якщо я гуляю з онуками і вони вибігають на жваву вулицю, я застосую не лише авторитет, але й фізичний примус, щоб зупинити їх. Такий вчинок можна розкритикувати, але я думаю, що його можна легко виправдати. Є й інші випадки, оскільки життя — річ комплексна і складна. Ми дуже мало розуміємо людей і суспільство, а гучні заяви, як правило, приносять більше шкоди, ніж користі. Проте я вважаю, що зазначена мною перспектива правильна і може вивести нас на досить довгий і плідний шлях» [1].

Слідуючи логіці Чомскі, анархісти стверджують, що ієрархія, тобто певний тип відносин між людьми, коли одні мають владу над іншими, невиправдана і повинна бути подолана. Деякі анархісти йдуть далі і виступають проти інших форм влади. Дехто стверджує, що «законна влада» (експертність) також є невиправданою, але більшість так не вважає. Якщо для будь-якої форми влади не можна надати належного обґрунтування, вона має бути скасована. У випадку з ієрархічною владою як постійною системою панування людини над людиною через примус та контроль анархісти вважають, що для неї немає жодного обґрунтованого виправдання, а тому всі основні ієрархічні інститути повинні бути скасовані. Замість того, щоб ділити суспільство на тих, хто віддає накази, і тих, хто їх виконує, всі повинні мати контроль над власним життям і рівне право голосу в групових рішеннях щодо тих питань, які їх стосуються та впливають на них у той чи інший спосіб.

Проти чого виступають анархісти:

Ієрархія
Як я пояснював вище, анархісти виступають проти панування людини над людиною. Відносини на основі командування і підпорядкування не тільки не потрібні, але й за своєю суттю згубні та шкідливі для людства. Кожна людина повинна мати змогу контролювати своє життя, а не бути об’єктом управління інших.

Капіталізм
Капіталізм — це економічна система, заснована на найманій праці. При капіталізмі невелика група людей — клас капіталістів — володіє засобами виробництва (землею, фабриками, шахтами тощо), а робітничий клас (більшість населення) вимушений продавати свою працю класу капіталістів, щоб вижити. Якщо робітники не продаватимуть свою працю, вони будуть голодувати, оскільки не матимуть доступу до засобів виробництва через те, що клас капіталістів монополізував їх. Власність капіталістів на засоби виробництва не обов’язково має бути прямою, оскільки вони можуть володіти нею через такі підконтрольні їм організації, як корпорації. Анархісти також виступають проти всіх інших класових систем, але зосереджуються на капіталізмі, так як він є домінуючою економічною системою сьогодні. Клас — це економічна ієрархія. Інші класові системи включають феодалізм, «соціалізм» радянського типу (який багато анархістів вважають формою державного капіталізму) і рабство.

Держава
Соціологи визначають державу (яку також називають «урядом») як організацію з монополією (або майже монополією) на легітимне застосування насильства (таке визначення держави надає, наприклад, соціолог Макс Вебер у своїй доповіді «Політика як покликання і професія»; — прим. пер.). Це централізований орган влади з пірамідальною ієрархічною структурою, який використовує свою монополію на насильство, щоб керувати всіма, хто перебуває на його території. Цей орган утримує різні збройні формування (поліцію, армію) та установи примусу (суди, в’язниці), за допомогою яких примушує населення підкорятися своїм наказам. Через власну ієрархічну структуру і монополію на насильство, держава завжди діє в інтересах правління невеликої панівної меншості. Вона існує не для того, щоб «забезпечувати порядок» чи щось подібне, а для того, щоб виконувати волю панівного класу. Анархісти виступають проти будь-якої держави, будь це держави з представницькою «демократією», або так звані «соціалістичні» держави.

Представницька «демократія»
Панівна меншість управляє виборними урядами заради власних інтересів, що характерно для всіх держав. Незалежно від уподобань електорату, виборні представники не пов’язані жодним чином з реальною політичною боротьбою. Звичайні люди не мають реального контролю над рішеннями політиків, тому що після обрання вони можуть ухвалювати будь-які рішення, незалежно від того, чого хоче більшість людей. Депутати відірвані від населення, але піддаються впливу і тиску різноманітних груп, включаючи державну бюрократію, корпорації, лобістів та політичних партійних посередників.

«Соціалістичні» держави
Спроби повалити капіталістичний клас і запровадити соціалістичну «державу трудящих» неминуче призводять до заміни старого панівного класу новим бюрократичним панівним класом, який експлуатує робітничий клас так само, як це робив старий панівний клас. Не існує ефективного способу для робітничого класу контролювати державу в цілому. Частина з тих, хто кличе себе «робітничим класом», просто скористається державною монополією на насильство, щоб утвердитися як новий панівний клас. Влада у прийнятті рішень буде належити лідерам, а не масам простих робітників. Коли політбюро, парламент, рада народних комісарів чи інші лідери приймають рішення, робітники ніяк не впливають на ці рішення, оскільки вони відчужені від такої можливості інституціонально; вони не мають в процесі прийняття рішень жодного права голосу.

Патріархат
Патріархат — це чоловіче домінування, тобто соціальні відносини, в яких чоловіки мають владу над жінками; ґендерна ієрархія. У кожному суспільстві очікується, що чоловіки і жінки повинні поводитися певним чином, а якщо вони цього не роблять, то піддаються різним формам примусу: від висміювання до насильства і вигнання. Те, як чоловік або жінка повинні поводитися в конкретному суспільстві, називається «ґендером». Ґендер відрізняється від статі, яка відноситься до біологічних характеристик, що відрізняють чоловіка від жінки. Ґендер дуже різниться в різних суспільствах. В умовах патріархату ґендерна політика та соціалізація втілені таким чином, що в середньому чоловіки мають більше влади, ніж жінки. Наслідки цього досить негативні: окрім зменшення свободи жінок, це також призводить до сексуальних домагань, зменшення можливостей для жінок, зґвалтувань та інших форм сексуального насильства. Анархісти виступають за рівність всіх статей і ґендерів.

Гетеросексуалізм (як гетеросексизм)
Гетеросексуалізм — це закономірний результат тієї форми патріархату, яка існує на Заході та в багатьох інших частинах світу. Ґендер у більшості сучасних патріархальних суспільств сконструйований таким чином, що гетеросексуальна поведінка вважається нормою. Гомосексуали відхиляються від того, як повинні (за уявленням гетеросексуальної норми) поводитися чоловіки і жінки, через що страждають від різних форм примусу. Отже, існує ієрархія між гетеросексуалами та небінарними разом з гомосексуалами. Анархісти виступають проти будь-якого пригноблення за ознакою сексуальної орієнтації.

Білий супремасизм
Раса — це соціальний конструкт. Вона розділяє населення за ієрархією «рас», де ті, хто знаходиться на вершині — біла раса — мають привілеї та владу над представниками інших «нижчих» рас. Раса спадкова. Зазвичай людей відносять до своєї раси на основі якоїсь безглуздої характеристики, наприклад, кольору шкіри. Раса зовсім не біологічна, а суто соціальна конструкція. Спостерігаючи за різними суспільствами, які застосовують безліч конструкцій раси, це легко довести, оскільки на практиці таке застовування підтверджує відверту їхню суперечливість і штучність. Наприклад, ті, кого американці називають чорношкірими, насправді поділяються на кілька різних рас у більшості країн Латинської Америки (негри, мулати тощо). У США ірландці, італійці та східні європейці ще сто років тому вважалися небілими, а сьогодні вважаються білими. У Руанді дві групи, які більшість американців вважають чорними — хуту і тутсі — розглядаються як дві окремі раси. Ідея про вищість білої раси вперше виникла за часів Атлантичної работоргівлі як спосіб її виправдання. Вона також застосовувалася задля розколу між трударями, пропагуючи, щоб білі бідняки не вступали в союз з бунтівними чорношкірими.

Імперіалізм
Імперіалізм — це суспільні відносини, за яких правителі однієї країни господарюють над населенням іншої країни або території. Сьогодні Сполучені Штати — це головна імперіалістична держава, яка домінує над більшістю інших країн світу. У минулому імперіалістичними державами були Радянський Союз, Рим, Німеччина, Англія та ацтеки.

Основні принципи анархізму:

Антиавторитаризм
Анархісти вкрай скептично ставляться до необхідності існування будь-якої влади. Усі анархісти вважають, що будь-яка ієрархія повинна бути скасована, а деякі йдуть далі, виступаючи проти ідей легітимних авторитетів. Замість ієрархічного поділу людей на керуючих та їм підпорядкованих кожен повинен мати контроль над власним життям і рівний голос у групових рішеннях.

Вільне об'єднання
Кожна людина повинна мати можливість вільно об'єднуватися з ким вона хоче і виходити із об’єднання тоді, коли вона сама вирішить. Людей не повинні змушувати вступати в ті чи інші соціальні відносини проти їхньої волі. Суспільство має бути засновано на вільній згоді, а не на примусі.

Взаємодопомога
Замість того, щоб намагатися панувати один над одним, суспільні відносини повинні ґрунтуватися на солідарності та добровільній співпраці. Коли люди об'єднуються, щоб допомогти один одному, вони можуть досягти більшого, ніж коли вони діють один проти одного та ворогують між собою.

Свобода
Свобода означає здатність контролювати власне життя, а не бути під контролем інших, як це відбувається в умовах ієрархії. Таку здатність іноді називають «свободою» або «автономією». Контроль над життям інших людей — це не свобода, а обмеження свободи.

Самоуправління
У групах рішення повинні прийматися таким чином, щоб кожен мав рівний голос. Люди повинні керувати собою, а не ділитися на тих, хто віддає накази, і тих, хто підкоряється цим наказам, як в ієрархічних організаціях.

Радикальний егалітаризм
Анархісти вірять в егалітарне суспільство. Такий устрій не означає якесь тоталітарне суспільство, де всі однакові або живуть однаковими життями. Воно не означає й заперечення індивідуальної різноманітності чи унікальності. Скоріше, під рівністю анархісти мають на увазі рівний доступ як до суспільних благ, так і до механізмів управління, тобто можливості керувати власним життям, що можливо досягти через скасування різноманітних ієрархій, тобто панування людини над людиною.

Фемінізм
Анархісти виступають за соціальну, економічну та політичну рівність всіх чоловіків і жінок. Панування чоловіків над жінками має бути скасоване. Усі люди повинні отримати контроль над власним життям.

Як би виглядало анархістське суспільство:

Існує багато різних бачень того, як би виглядало анархістське суспільство. Будь-яке бачення, яке виступає проти того, проти чого виступають й анархісти, і яке відповідає вище наведеним принципам анархізму, можна вважати сумісним з анархізмом. Однак існує багато ідей організації інститутів, запропонованих анархістами для управління неієрархічним суспільством. Більшість з них засновані не на порожніх спекуляціях, а на тому як працювали анархістські суспільства, що існували на практиці. Ось деякі з цих концепцій:

Народні асамблеї
Також називаються «загальними зборами» або «масовими зібраннями». У будь-якій організації люди можуть збиратися разом, щоб обговорити будь-які спільні проблеми або діяльність, з якими вони стикаються. На таких зібраннях кожен повинен мати рівну можливість брати участь як в обговоренні/дебатах, так і в ухваленні остаточних рішень. Такі зібрання можуть бути сформовані на робочих місцях, де вони візьмуть на себе управління всім виробництвом і питаннями, пов’язаними з трудовою діяльністю. Робітники будуть регулярно збиратися на асамблеях, щоб планувати виробничі процеси, розподіляти завдання. Такі асамблеї можуть бути сформовані в кожному районі для вирішення конкретних проблем, що стоять перед тим чи іншим районом, жителі якого організувалися для їх вирішення. Ці асамблеї засновані на принципі вільного об'єднання, тому, коли група людей хоче зібратися разом для досягнення певної мети, вони можуть просто створити загальні збори для втілення планів їхньої організації. Вільне об'єднання також означає, що ніхто не зобов’язаний брати участь у зборах, якщо вони цього не хочуть. Такі збори можуть бути створені для реалізації будь-яких проєктів: не лише для вирішення питань на робочому місці чи в мікрорайоні, але й для створення університетів, клубів, дослідження космосу тощо. Асамблеї працівників, сусідські асамблеї, університетські асамблеї, асамблеї громади та інші подібні об’єднання можуть бути організовані для управління суспільством без ієрархії на основі самоуправління.

Ради
Різні асамблеї можуть координувати свою діяльність за допомогою системи рад. Для цього кожна асамблея призначає контактну особу (іноді її називають «спікером» або «делегатом»), яка зустрічається з іншими контактними особами з інших асамблей, з якими вони хочуть координувати свої дії. Зустріч контактних осіб називається «радою» або «конференцією». Посада контактної особи повинна підлягати постійній ротації. Кожна контактна особа має мандат, який означає, що вона отримує конкретні інструкції від зібрання, делегатом якого вона виступає, про те як вирішувати те чи інше питання. Контактні особи отримують обов’язкові до виконання інструкції, які зобов’язують їх дотримуватися політики, яку визначила їхня асамблея і в рамках якої вони повинні діяти. Якщо в будь-який момент вони порушать свій мандат, їхня асамблея негайно відкличе їх, а їхні рішення будуть скасовані. Право прийняття рішень залишається за асамблеями; контактні особи просто доносять і реалізують їхні позиції, бачення та рішення. Контактні особи не мають жодних повноважень чи особливих привілеїв. Ради організовуються знизу догори, а контроль залишається за асамблеями. Ці ради не є ієрархічними організаціями з якимись особливими повноваженнями. Їхня головна функція полягає в координації діяльності асамблей. Замість ієрархічного поділу суспільства люди створюють децентралізовані конфедерації та мережі. Вони відрізняються від представницьких інституцій тим, що повноваження приймати рішення залишаються за асамблеями, чим вони відрізняються від типових представників за умов представницької демократії, коли вони можуть приймати будь-які рішення, які вони хочуть, маючи владу нав’язувати ці рішення іншим людям, що не були залучені до прийняття цих рішень. Ці ради можуть створюватися для координації діяльності асамблей на будь-якому необхідному рівні. Робітничі ради можуть координувати діяльність робітничих зборів; районні ради можуть координувати діяльність різних районних зборів тощо. Ради також можуть координуватися на регіональному рівні, формуючи регіональні ради робітників, де ці регіональні конфедерації можуть використовувати той самий метод для координації між собою. У всіх випадках право прийняття рішень залишається за асамблеями, на яких базуються ради. Тобто саме асамблеї будуть ядром будь-якої суспільної організації.

Процес прийняття рішень
Будь-який процес прийняття рішень, в якому кожен контролює власне життя і всі члени організації мають рівний голос без поділу людей на тих, хто віддає накази, і тих, хто їх виконує, теоретично сумісний з анархізмом. Хоча існує багато різних способів, як це можна робити, є два основних методи неієрархічного прийняття рішень, які підтримує більшість анархістів: консенсус і пряма демократія.

Консенсус
При консенсусі всі члени групи повинні погодитися з рішенням, перш ніж втілювати його в життя. Внесок і участь кожного в формуванні рішення заохочуються. Будь-який член групи може відхилити те чи інше рішення або пропозицію, якщо вони їх повністю не задовольняють. Учасники також можуть «утриматися» від голосування за прийняття рішення, яке їм не подобається, не відхиляючи або не підтримуючи його прямо.

Пряма демократія
Рішення приймаються прямим голосуванням за конкретний варіант. Якщо якийсь варіант набирає більшість голосів, саме його буде втілено. Анархісти, які виступають за пряму демократію, не вірять у механічний процес, коли більшість просто голосує проти меншості та ігнорує її. Прийняття рішень має бути динамічним і дискусійним процесом, де різні люди слухають один одного та обмінюються ідеями. Пряма демократія також поєднується зі свободою об'єднань, де кожен, хто не проголосував, не зобов’язаний підкорятися рішенню більшості або меншості. Незгідні можуть просто вийти з групи, створити власне об’єднання або спробувати реалізувати власний варіант рішення задля перевірки його практичності.

Ці способи прийняття рішень застосовуватимуться під час народних зборів, у радах тощо. Існує багато варіацій таких способів, що не виключає можливого синтезу консенсусу і прямої демократії. Деякі групи можуть використовувати пряму демократію, але вимагати та дискутувати щодо розміру цієї більшості (наприклад, 2/3 або ¾). Інший варіант, наприклад, може полягати в досягненні якомога численної більшості.

Економіка:

Анархісти уявляли собі багато різних економічних систем. Ці різні бачення не обов’язково несумісні одне з одним і, ймовірно, можуть співіснувати в одному суспільстві. Основні концепції економічної організації безвладного суспільства включають:

Мютюелізм
За мютюелізму люди були б або самозайнятими робітниками, або членами кооперативу, який контролювався би самими трударями (робітничі ради управляли б окремими кооперативами у вищеописаний спосіб). За такої системи кооперативи або самозайняті робітники виробляють товари і продають їх на ринку. Хоча мютюелізм використовує ринки для координації виробництва, цей економічний устрій не є капіталістичним, оскільки відсутня наймана праця: ніхто не продаватиме свою працю іншим, а працюватиме в кооперативах або виключно на себе.

Колективізм
За умов колективізму ринки були би скасовані. Замість того, щоб використовувати ринки для координації виробництва, для такої координації будуть створені робітничі ради. Незалежна робітнича асамблея буде здійснювати управління на робочому місці, де кожна асамблея буде об’єднуватися з іншими робітничими асамблеями в певному районі, утворюючи місцеву робітничу раду. Робітничі ради об'єднувалися б одна з одною (утворюючи більше рад) за потреби на багатьох рівнях. Гроші зберігатимуться, і люди отримуватимуть зарплату залежно від того, скільки вони працюють. Більшість колективістів вважають, що колективізм врешті-решт перетвориться в дарову економіку.

Економіка участі
Також називається «партисипативною економікою» або «парекон». Ця система схожа на колективізм, проте найбільша відмінність полягає в тому, що на додаток до робітничих зборів існують ще асамблеї споживачів. Основними цінностями, які прагне реалізувати парекон, є справедливість, солідарність, різноманітність і партисипативне самоуправління. Основними інститутами для досягнення цих цілей виступають самоврядні ради, збалансовані робочі обов’язки (коли робітники виконують різні робочі завдання, щоб бути більш всебічно розвинутими), винагорода праці відповідно до докладених зусиль і відданості роботі, а також спільне планування. Споживачі та працівники безпосереднім способом спільно та демократично обговорюють виробництво та споживання на індивідуальній основі, а також через ради працівників та споживачів і федерації таких рад. Збалансовані робочі обов’язки справедливо розподіляють працю та розширюють права і можливості на робочому місці та в усій економіці. Працівники отримують винагороду відповідно до зусиль та відданості роботі, тому в тандемі зі збалансованими робочими обов’язками споживчі можливості приблизно рівні, хоча мають й невеликі розбіжності, зумовлені кількістю відроблених людиною годин та інтенсивністю її роботи.

Дарова економіка
Також називається «анархо-комунізмом» або «лібертарним комунізмом». Дарова економіка повністю скасовує гроші та торгівлю заради доходу або прибутку. Виробництво і розподіл відбуватиметься виключно на основі потреб через конфедерацію вільних комун. Економіка буде організована за принципом «від кожного за здібностями, кожному за потребами». «Комунізм» в анархо-комунізмі не має нічого спільного з країнами, які дехто помилково називає «комуністичними» (СРСР, Китай тощо). Жодна з цих країн насправді не стверджувала, що є комуністичною. Вони лише стверджували, що перебувають на шляху до комунізму. Анархо-комуністи виступали проти подібних «комуністичних» диктатур з самого початку і брали участь у багатьох повстаннях проти них. Анархо-комуністи виступають проти грошей, центрального планування і держави — всього того, що існувало в СРСР, Китаї тощо.

Примітивізм
Примітивісти прагнуть знищити промислову цивілізацію і більшість форм технологій. Натомість анархо-примітивісти виступають за низькотехнологічне зелене суспільство. Альтернативне суспільство вони уявляють або як аграрне суспільство, або як суспільство мисливців-збирачів. У питанні сільського господарства примітивісти не мають єдності: одні хочуть покінчити з ним повністю, а інші — зберегти деякі форми примітивного сільського господарства.

Як можна створити анархічне суспільство:
Самозвільнення
Анархісти відстоюють самозвільнення. Звільнення пригноблених можливе лише через дії самих пригноблених (індивідуальні чи колективні). Ті, хто знаходиться на нижньому рівні ієрархічного суспільства, повинні повстати проти тих, хто зверху, відмовившись їм підкорятися. Людей не можна примусити стати вільними. Анархію не можна досягти за допомогою авангарда, який прагне захопити владу. Її досягнення можливе лише через самозвільнення пригноблених.

Пряма дія
Пряма дія означає, що замість того, щоб покладатися на те, що хтось інший буде діяти за вас (наприклад, політик), ви покладаєтеся лише на себе та дієте самостійно. Прямою є будь-яка дія, яку люди самі здійснюють та організовують; вона є продуктом їхньої власної колективної сили і не покладається на посередників, які діють від чужого імені. Прикладами прямої дії є страйки, бойкоти, саботаж, повстання та акти громадянської непокори. Пряма дія також може бути визвольною, тому що вона здатна передати контроль над суспільним життям в руки звичайних людей. Замість того, щоб покладатися на когось іншого, ми повинні в організації нашого життя і боротьби покладатися лише на нас самих.

Побудова нового суспільства в шкарлупі старого
Засоби, які ви використовуєте, сильно впливають на результати, які ви отримуйте. У зв’язку з цим анархісти організовують свою діяльність за тими ж неієрархічними принципами, за якими ми організовуємо нове суспільство. Із цієї причини анархістські організації часто базуються на загальних зборах і конференціях. Багато анархістів вбачають у такій практиці початок зародження анархічних суспільних відносин, що створюються в межах старого суспільства до того як капіталізм і держава будуть подолані. Народні органи самоуправління повинні бути сформовані ще до повалення старого суспільства. Такими органами можуть бути районні збори, робітничі ради, синдикалістські профспілки тощо. Ці неієрархічні організації боротимуться проти інститутів старого суспільства (уряд, капіталізм, патріархат тощо), а коли старе суспільство буде зруйноване, вони переймуть на себе управління суспільством.

Різні види анархістів:

Відмінності у фокусі
На додаток до розбіжностей щодо того, як має виглядати анархічне суспільство, різні анархісти також зосереджуються на багатьох інших питаннях. Анархо-феміністки зосереджені на визволенні жінок та боротьбі проти патріархату. Екоанархісти фокусуються на екології та шкоді навколишньому середовищу, яке спричинює людство. Анархо-синдикалісти зосереджені на профспілках і робітничому русі. Поділ між різними видами анархістів перетинається і не абсолютний. Більшість різних видів анархістів готові співіснувати і працювати разом.

Еволюція проти революції
Більшість анархістів — революціонери, які вірять, що анархічне суспільство виникне в результаті соціальної революції. Уряд буде повалено і скасовано, засоби виробництва експропрійовано і передано під самоуправління, завдяки чому відбудеться швидкий перехід до анархії. Інші дотримуються еволюційного підходу: анархію буде досягнуто в результаті тривалої багатовікової еволюції.

Насильство
Деякі анархісти також пацифісти, які вважають всі форми насильства аморальними. Справжній пацифізм логічно передбачає анархізм. Держава за своєю природою — це найбільш насильницька організація в історії людства. Інші форми ієрархії також зазвичай насильницькі. Однак більшість анархістів не пацифісти. Хоча непацифістські анархісти не прославляють насильство, більшість з них вважають, що застосування насильства для самозахисту та повалення ієрархії виправдано.

Релігія та філософія
Анархісти можуть підтримувати різні релігій та філософські течії: від атеїстичного матеріалізму до постмодернізму, від егоїзму до даосизму, християнства і всього, що знаходиться між ними. Хоча більшість анархістів атеїсти/агностики, є також релігійні анархісти, включаючи язичників, християн, мусульман та іудеїв. Будь-яка релігія чи філософія теоретично сумісна з анархізмом, якщо вона не пропагує речі (наприклад, ідею «бога-царя»), які суперечать основним вищеописаним ідеям.

Анархія на практиці:

Повсякденне життя
Існує багато прикладів анархістських принципів у реальному житті. Деякі з таких практик втілюються в повсякденному житті звичайних людей, що живуть у сучасному ієрархічному суспільстві. Один з прикладів — це «… група друзів, яка збирається в похід. Вони планують свій похід, і кожен з них приносить корисні навички та інструменти, якими може поділитися. Вони працюють разом, встановлюючи намети, ловлять рибу, готують разом їжу, прибирають після себе сміття, і ніхто при цьому не керує авторитарно кимось іншим. Група організовує себе сама, усі виконують певні обов’язки і кожен проводить час так, як йому подобається, наодинці або в групах з іншими. Люди обговорюють те, що їх турбує, і пропонують можливі рішення власних проблем. Ніхто не зобов’язаний погоджуватися з групою, але рішення проводити час разом означає готовність принаймні спробувати знайти конструктивні рішення проблем і суперечностей, які неминуче виникатимуть. Якщо рішення не вдається знайти, незгодні можуть утворити іншу групу або піти, не боячись переслідувань з боку решти групи» [2]. Подібні неієрархічні форми організації виникають постійно, навіть у найбільш авторитарних суспільствах. Вони неформальні і малочисельні, але слугують прикладом анархії на практиці. В анархічному суспільстві неієрархічні форми організації були би головною формою організації.

Примітивістські суспільства
В історії було багато прикладів анархічних суспільств. Більшість з них були аграрними або суспільствами мисливців-збирачів. Переважна більшість історії людство проживало в умовах первісної анархії. Людська раса існує приблизно від 50 000 до 500 000 років (залежно від того, як ви визначаєте поняття «людина» і які дані використовуєте). Перші держави виникли близько 7 000 років тому в Месопотамії. Довгий час після створення держав і класів вони були обмежені певними частинами світу, тоді як більша частина земної кулі жила в певній первісній анархії. Лише в останні кілька століть держави стали правити всім світом, переважно в результаті завоювань. Хоча й далекі від досконалості, більшість примітивістських суспільств не були гоббсівськими пеклами, якими їх часто зображують (див. «Економіка кам’яного віку» Маршалла Салінза). До добре відомих анархо-примітивістських суспільств корінних народів належать народи кунг та ігбо (які існували до часів західного імперіалізму).

Українська революція
На початку 1918 року новий більшовицький уряд Росії уклав мир з Німеччиною і погодився віддати Німеччині Україну, яка раніше входила до складу Російської імперії. Мешканці України не мали права голосу в цьому питанні і виступали проти нього. Почалося повстання проти німецького панування, яке переросло в анархістську революцію. Революція була вкорінена насамперед серед селян, хоча з часом охопила і міста. Сільські збори та комуни були сформовані на більшій частині території України. Коли революція охопила міста, робітники захопили заводи і фабрики. Вони сформували децентралізовані демократичні ополчення, які вели партизанську війну проти численних державних армій, що вторгалися в Україну в цей період. Анархо-комуніст Нестор Махно відіграв головну роль в організації цих загонів. Вони успішно розгромили німців, австрійців, українських націоналістів та дві білі навали на чолі з генералом Денікіним, а потім генералом Врангелем (білі були ультрареакційними арміями, що боролися з більшовиками в Росії). У 1921 році більшовики, нещодавно вигравши громадянську війну проти білих, вторглися в Україну. Вони використовували свої значно переважаючі ресурси, щоб завоювати Україну і запровадити режим терору.

Іспанська революція
19 липня 1936 року генерал Франсіско Франко здійснив фашистський переворот проти Іспанської Республіки. У відповідь НКЦ (Національна конфедерація праці — анархо-синдикалістська профспілка) та UGT (профспілка, пов’язана з Іспанською соціалістичною партією), оголосили загальний страйк. Республіка відмовилася видати зброю робітникам, тому вони увірвалися до казарм і роздали зброю людям. Іспанські анархісти боролися і перемогли фашистський переворот на двох третинах Іспанії. Держава була фактично зруйнована, військові підняли заколот, а поліція розбіглася під час бойових дій. Робітники і селяни продовжували захоплювати землю і фабрики. По всій антифашистській Іспанії створювалися колективи. Колективізм був основною економічною системою, хоча в деяких селах скасували гроші і запровадили анархо-комунізм. Подекуди також існували елементи мутуалізму. Для боротьби з фашистами були сформовані децентралізовані ополчення. Після трьох років громадянської війни фашисти перемогли. Перемога фашизму була зумовлена не лише їхньою перевагою в озброєнні та допомогою Гітлера і Муссоліні, але й стратегічними помилками анархо-синдикалістів та зрадою марксистських і республіканських «союзників» у боротьбі проти фашизму.

Поширені питання та заперечення:

Чим би ви замінили державу?
Нічим. Ви би стали заміняти ракову пухлину?

Як щодо людської природи?
Якщо людина погана за природою, то ієрархії повинні бути знищені, тому що ті, хто на вершині ієрархії, неминуче будуть зловживати своєю владою. Якщо людина за природою добра, то й ієрархія не потрібна, оскільки люди будуть робити добрі справи, не перебуваючи під владою інших. У будь-якому випадку, ми повинні мати анархію. Якщо люди занадто злі, щоб керувати собою, то вони занадто злі, щоб керувати також іншими людьми. Переважна більшість історії люди прожили в суспільствах мисливців-збирачів, що можна вважати певною формою примітивної анархії. Якщо людська природа віддає перевагу якомусь певному суспільному ладу, то вона віддає перевагу анархії мисливців-збирачів, тому що саме в такій формі суспільного устрою люди прожили більшу частину людської історії. Враховуючи величезне розмаїття соціальних систем, створених людьми протягом століть, малоймовірно, що людська природа, якщо вона взагалі існує, відіграє велику роль у визначенні суспільного устрою.

Що станеться з колишніми політиками та капіталістами?
Окремим політикам і представникам капіталістичного класу зі старого суспільства буде дозволено стати частиною нового суспільства на рівних. Вони втратять всю свою колишню владу і привілеї і будуть жити разом з усіма на рівних. Ті, хто не захоче жити в такому суспільстві, зможуть відправитися жити самостійно на самоті. Кожен, хто не захоче брати участь у різних колективних організаціях, зможе вільно піти, і йому буде надано доступ до частки засобів виробництва, щоб він зміг отримувати себе самостійно. Під час Іспанської революції було так, що «… якщо ви не бажали приєднуватися до колективу, вам давали трохи землі, але тільки стільки, скільки ви могли обробити самостійно. Заборонялося користуватися “найманою працею”» [3]. Усі люди зможуть спробувати створити альтернативні суспільно-економічні системи, за умови якщо вони будуть повністю добровільними. Хтось може спробувати відновити капіталізм (або якусь іншу систему гноблення) повністю у ненасильницький і добровільний спосіб. Проте це було би надзвичайно зробити складно, оскільки мало хто добровільно захоче бути бідним і працювати в потогінних цехах. Мало хто зголоситься бути пригнобленим, особливо в анархістському суспільстві, де ієрархія сприймається досить негативно. Тому відновлення певної форми панування суто добровільним і ненасильницьким шляхом було би майже неможливим.

Як анархістське суспільство могло би захистити себе від іноземної агресії та державних армій?
Та ж тактика прямої дії, що використовується для повалення ієрархії, може бути використана проти контрреволюційних армій. Це включає (але не обмежується) громадянську непокору, страйки, повстання, вуличні бої тощо. У разі необхідності населення можна озброїти і сформувати децентралізовану мережу демократичних ополчень для ведення партизанської війни проти державних сил. Подібне можна організувати як проти іноземних загарбників (якщо в одній частині світу панує анархія, а в іншій — авторитарний режим), так і проти внутрішніх контрреволюціонерів, які намагаються за допомогою насильства змусити всіх повернутися до тієї чи іншої системи гноблення.

Як би анархісти боролися з антисоціальними злочинами?
Злочинність — результат ієрархії. У зв’язку з цим подолання ієрархії призведе до її зникнення або мінімізації. 95% злочинів спричинені патріархатом, приватною власністю та капіталізмом (крадіжки і т. д.). Скасування ієрархічної організації суспільства призведе до зникнення 95% злочинів. Із тим, що залишиться, громада зможе впоратися краще, ніж будь-яка поліція. У багатьох історичних докапіталістичних суспільствах злочинність була низькою або взагалі відсутня; через кілька тижнів після початку Іспанської революції злочинність різко впала. Держава виявилася абсолютно нездатною боротися зі злочинністю: вона роками намагається запобігти злочинам, але зазнає повної поразки. У кращому випадку вона просто карає людей постфактум. «В’язниці нікого не виправляють і не покращують. Місцеві жителі, знаючи обставини один одного, змогли би застосувати більш прийнятні рішення відповідно до потреб жертви і злочинця. Із іншого боку, нинішня пенітенціарна система “породжує” злочинну поведінку. Ув’язнені на тривалий термін часто виявляються нездатними вижити за межами установи, оскільки вони звикли жити в системі, яка приймає за них усі рішення. Як ув’язнення людей з антисоціальною поведінкою… може розвинути відповідальність і розумну поведінку? Очевидно, що все відбувається навпаки. Більшість ув’язнених скоюють нові злочини» [4]. Держава і капіталізм набагато гірші за злочинність: вони вбивають і грабують у масштабах набагато більших, ніж будь-який звичайний злочинець. За нинішньої системи дрібні злочинці потрапляють до в’язниці, а великі керують країною та світовою політикою і торгівлею.

Але нам потрібна координація та адміністрування!
Координувати діяльність можна і без ієрархії. Будь-яка група людей здатна зібратися разом і провести загальні збори, де вони можуть розподілити завдання, які їм потрібно виконати, і вирішити хто чим займатиметься. За потреби вони можуть призначити одного або кількох людей на роль координаторів. Такі координатори просто втілюватимуть плани, розроблені загальними зборами, і не матимуть жодних надмірних повноважень. Під час Української та Іспанської революцій, коли робітники захоплювали заводи, робітничі збори часто створювали фабричні комітети, які виконували адміністративні та координаційні завдання. Право прийняття рішень залишалося за робітничими асамблеями, а заводські комітети просто втілювали в життя те, що робітники вирішили на своїх зборах. Координація між кількома асамблеями може здійснюватися через систему рад. 

Посилання:
[1] “Chomsky on Anarchism, Marxism and Hope for the Future” Inteview in Red & Black Magazine 1995

[2] “Consent or Coercion” by Affinity Group of Evolutionary Anarchists

[3] “The Spanish Civil War: Anarchism In Action” by Eddie Conlon, Chapter 2

[4] “Everything You Ever Wanted To Know About Anarchy” by Anarchist Media Group, Cardiff (UK)

Оригінал: https://theanarchistlibrary.org/library/morpheus-basic-principles-of-anarchism

Переклад: Денис Хромий та Ешлі