Nunsploitation — це нішевий піджанр експлуатаційного кіно, який зображає черниць у провокаційних, часто еротичних чи насильницьких ситуаціях, що контрастує з їхньою релігійною роллю. Назва походить від англійських слів "nun" (черниця) та "exploitation" (експлуатація), вказуючи на використання шокуючих тем для привернення уваги глядачів. Жанр зародився в Європі в середині XX століття, але його корені сягають літератури XVIII століття. Nunsploitation відображає соціальні напруження, критику релігії та прагнення до трансгресії.

Основний стиль nunsploitation

Стиль nunsploitation поєднує елементи готичного жаху, еротики та драми з низькобюджетною естетикою, характерною для експлуатаційного кіно. Візуально жанр вирізняється темними, атмосферними декораціями монастирів, які нагадують середньовічні замки чи в’язниці. Наприклад, у фільмі "La Monaca di Monza" (1969, реж. Еріпрадо Вісконті) монастир зображений як гнітюче місце, де панують тиша й приховані пристрасті. Традиційні чорно-білі хабіти черниць часто контрастують із їхньою "гріховною" поведінкою, створюючи символічний дисонанс.Кінематографічні прийоми nunsploitation спираються на провокацію: оголеність, насильство чи богохульство знімаються з акцентом на шок, а не на глибокий сюжет. У стрічці "Flavia la Monaca Musulmana" (1974, реж. Джанфранко Мінгоззі) сцени катувань і сексуального насильства підкреслюють візуальну експлуатацію. Водночас деякі фільми, як-от "Les Démons" (1973, реж. Жесус Франко), додають психоделічні елементи, експериментальну музику й сюрреалістичні образи, що підсилюють відчуття моральної деградації.

Стиль також включає сатиричні нотки: у "Satanico Pandemonium" (1975, реж. Хільберто Мартінес Соларес) черниця спокушається Сатаною в абсурдно-гротескній манері, що висміює релігійний догматизм. Таким чином, nunsploitation використовує готику як основу, але додає еротику й шок як ключові елементи привабливості.Філософія жанруФілософія nunsploitation базується на деконструкції релігійних інститутів і викритті їхнього лицемірства. Жанр часто критикує католицьку церкву, показуючи її як репресивну силу, що пригнічує людську природу. У фільмі "The Nun" (1966, реж. Жак Ріветт), знятому за романом Дені Дідро, черниця постає жертвою примусової релігійності, що відображає просвітницькі ідеї про свободу особистості. У пізніших стрічках, як-от "Immagini di un Convento" (1979, реж. Джо Д’Амато), критика набуває відверто еротичної форми: монастир стає осередком розпусти, а черниці — символами придушених бажань.

Центральною ідеєю жанру є трансгресія — порушення табу заради дослідження меж моралі. Це проявляється не лише в сексуальних сценах, а й у бунті проти патріархальних структур. Наприклад, у "Flavia la Monaca Musulmana" черниця повстає проти релігійного гніту, що можна інтерпретувати як феміністичний протест, хоч і поданий у гротескній формі. У "The Other Hell" (1981, реж. Бруно Маттеї) черниці беруть участь в окультних ритуалах, кидаючи виклик уявленням про святість.Філософія nunsploitation також пов’язана з постмодерністським підходом: вона грає з релігійними символами, перетворюючи їх на об’єкти пародії чи провокації. Це не просто розвага, а й спосіб поставити під сумнів авторитет церкви та її моральні претензії, що робить жанр відображенням суспільних тривог.

Генеалогія жанру

Генеалогію nunsploitation можна простежити від літератури XVIII століття до кінематографу XX-XXI століть. Вона охоплює кілька ключових етапів, кожен із яких додав до жанру нові елементи.

1. XVIII століття: Просвітництво. Початок жанру лежить у добі Просвітництва, коли письменники, такі як Дені Дідро та маркіз де Сад, почали критикувати церкву. У романі Дідро "Монахиня" (1796) зображено страждання черниці в монастирі, що стало основою для багатьох адаптацій. Де Сад у "Жюстіні" (1791) додав еротичний і садистський вимір, описуючи монастирі як місця розпусти. Ці твори заклали інтелектуальний фундамент для nunsploitation, наголошуючи на конфлікті між релігією та людською природою.
2. XIX століття: Готична література. У XIX столітті готична література, зокрема "Монах" (1796) Метью Льюїса, посилила інтерес до темних сторін релігійного життя. Похмурі монастирі, спокуси й надприродне стали прототипами для візуального стилю жанру. Романтизм додав ідею бунту проти норм, що пізніше трансформувалася в еротичну трансгресію nunsploitation.
3. 1960-ті роки: Зародження в кіно. У кінематографі nunsploitation почав формуватися в 1960-х, коли сексуальна революція та послаблення цензури відкрили двері для провокаційних тем. Фільм "The Nun" (1966) Жака Ріветта, хоч і не був типовим експлуатаційним кіно, став першим кроком, показавши черницю як жертву релігійного гніту. У цей же час "La Monaca di Monza" (1969) започаткувала еротичну лінію, спираючись на реальну історію черниці Вірджинії Марії де Лейва.
4. 1970-ті роки: Золотий вік. Пік жанру припав на 1970-ті, коли контркультура та антиклерикальні настрої досягли апогею. Італійські режисери, як-от Джо Д’Амато ("Immagini di un Convento", 1979), Жесус Франко ("Love Letters of a Portuguese Nun", 1977) і Бруно Маттеї ("The Other Hell", 1981), випускали десятки стрічок, поєднуючи еротику з горором. "Flavia la Monaca Musulmana" (1974) додав феміністичний підтекст, а "Satanico Pandemonium" (1975) — латиноамериканський колорит. Цей період став "золотим віком" nunsploitation завдяки низьким бюджетам і високому попиту на шокуючий контент.
5. 1980-ті роки: Занепад. У 1980-х жанр почав занепадати через перенасичення ринку й зміну смаків. "Killer Nun" (1979, реж. Джуліо Берруті) ще мав успіх, але до кінця десятиліття nunsploitation став асоціюватися з кліше. Розвиток VHS посилив комерціалізацію, але знизив якість.
6. XXI століття: Відродження. У XXI столітті жанр переживає епізодичне відродження в постмодерністській формі. "Nude Nuns with Big Guns" (2010, реж. Джозеф Гузман) пародіює nunsploitation, додаючи бойовик, а "The Nun" (2018, франшиза "Закляття") адаптує його готичну естетику для хорору. Ці спроби показують, що жанр залишається частиною культурної пам’яті.