Create post
Cinema and Video

Причинки до інтерпретації «Білого лотоса»

матвій кащенко 

«Білий лотос» художньо осмислює ідеологічну кризу Заходу, світову екологічну та наслідки ковіду. Як і всякий масштабний соціальний і соціополітичний катаклізми в історії цивілізації, вони актуалізували в культурі безліч характерних для такого світосприйняття жанрових композицій, концептів і мотивів, які умовно можна позначити як барокові (існувавши ще за часів Античності та Середніх віків, ці елементи найбільш яскраво і сукупно проявилися у мистецтві бароко, тому в подальшому і закріпилися за цим поняттям). Приклад тому — зазначений серіал від «HBO», що органічно складається з безлічі традиційних смислових пластів. Тут буде конспективно окреслено лише окрема їх частина.

Контекст кризи на зорі століття й обставини створення напрочуд споріднюють серіал із «Чарівною горою» Томаса Манна, що вийшла так само на початку третього десятиріччя і стала своєрідним зрізом епохи, підсумком наративу про туберкульоз у європейській культурі та реакцією на Першу світову війну. Водночас, у другому сезоні «Білого лотоса» також можна знайти і переклички з манновською «Смертю у Венеції».

Знайома сюжетна композиція — ізольоване місце з прекрасними пейзажами, призначене для відпочинку (лікування) представників вищого класу. Це місце стає точкою перетину найактуальніших для сучасності ідеологій і приводом для їхнього зіткнення (і перевірки). Таким чином, тема відпочинку та духовного ескапізму еліт стає лише тлом для основної дії. Зазначений дисонанс між передбачуваною ідилією курорту і конфліктним внутрішнім світом персонажів — один із головних смислотворчих елементів серіалу.

Більшість героїв твору — глибоко самотня особистість, яка перебуває в ментальному занепаді та якій складно вибудувати нові зв'язки зі світом і хоч якось із ним взаємодіяти. При цьому сам світ багатьма персонажами сприймається як щось загрозливе та неминуче катастрофічне, а тому і есхатологічне (постійна згадка невідомих жахіть, що відбуваються довкола, проте конкретно ніким не називаються).

Тож у «Білому лотосі» постає фундаментальне питання, яке вже лунало на початку 20-го століття в «Апокаліпсисі наших днів» Розанова: «Що ж трапилося?» Невипадкова й детективна складова серіалу. Класична тема пояснення вбивства розвивається паралельно з тривожним припущенням про те, що одного разу — на самому початку існування світу — трапилося щось настільки непередбачуване та небажане, що дійсність вийшла з низкою недоліків і вад. Звучання цього питання зумовлене катастрофічністю епохи і найбільш явно простежується в інтро до другого сезону серіалу, де крізь ренесансні стилізації в дусі рококо проступають образи-еблеми зради, хтивості, заздрості, гноблення, жорстокості, смерті тощо. Відбувається, зокрема, зміщення ракурсу, від чого проступає зовсім інший погляд на класичну історію західної цивілізації, яка ґрунтується на античній спадщині.

Тоді питання авторів чи не в тому, а що не так із цивілізацією від самого початку? І чи є в самій її основі якась суттєва вада, від чого кожен персонаж твору відчуває дисгармонію з навколишнім середовищем? Чи не потребує людина переосмислення людського, пройшовши через чергові катаклізми? Адже останнім питанням і завершує свій «Вступ до “Чарівної гори”» Томас Манн.

На додачу до цього можна згадати епізод із розкурюванням бонга в першому сезоні, коли Олівія і Пола кажуть дорослим, що роблять підношення Гекаті. Згідно з Гесіодом, Геката — богиня людських справ і промислів. Лише пізніше вона стає покровителькою темряви і ночі та поступово зливається з образом Персефони. По суті, весь серіал можна назвати тим самим жертовним підношенням Гекаті і загадці людського єства.

Замість відповідей творці серіалу дають лише легкі мазки у вигляді серії лейтмотивів (філософсько-естетичну роль яких так високо цінував Манн, почерпнувши цю ідею у Вагнера).

Головні лейтмотиви серіалу пов«язані, насамперед, із шуканням відповіді на окреслені запитання. Одне з таких — не тільки втрата людиною зв»язку зі світом Природи, а й насильницька втрата самою Природою статусу Золотого століття і Раю на землі. У зв«язку з чим повноцінне повернення людини в ідилічний світ неможливе, що і спостерігається в серіалі. Білий лотос — символ божественної чистоти в релігіях Сходу — лише назва готелю, в якому персонаж постоялець на короткий термін. Цікаво, що в «Чарівній горі» Ганс Касторп стає заручником санаторію на 7 років і наче випадає з об»єктивного часу (так само, як і Тангейзер у полоні Венери, чи Одіссей — у ніфми Калліпсо). Відвідувачі ж «Білого лотосу» — навпаки — пробуджуються, перебуваючи в межах готелю. Власне, їхній туристичний досвід стає паломництвом. Однак ефект пробудження діє виключно в позначених межах. Залишаючи готель, персонажі знову занурюються в забуття (момент із трьома чоловіками наприкінці другого сезону, які в аеропорту обертаються на молоду дівчину).

Примітно, що протягом обох сезонів так чи інакше спливають в якості підказок сюжетні елементи різних міфів. Герої серіалу постійно перебувають у тіні міфу (і під його пильним поглядом) як початкової події, що визначила всі наступні. У цьому сенсі неймовірно важливою є згадка в другому сезоні персонажем Абрахама Мюррея викрадення Аїдом Персефони — одного з перших страшних злочинів, валоризованих культурою.

Не лише Природа, а й кожен її гість у деякому сенсі Персефона, яка лише на короткий час може повернутися до свого духовного дому (гармонійного райського світу). Персонаж так чи інакше тікає від Смерті, проте вона всіляко супроводжує його під час перебування на курорті, аж поки остаточно не заявляє про себе, знаменуючи швидке повернення у профанний світ.

За тим, що відбувається з героями, байдуже спостерігає і сама Природа. Безліч сцен із персонажами як відкриваються, так і закінчуються поетичними пейзажами (часто з музичним супроводом). Самотнє божество і самотня людина вдивляються одне в одного, але наштовхуються лише на загадку і мовчання.

Наостанок варто зазначити, що розгадування загадок — обов«язковий сюжетний елемент серіалу, що випливає з описаного вище кризового світосприйняття. Актуалізується характерне для мистецтва бароко ототожнення життя з нерозв»язною таємницею. Кожен персонаж стикається з певними загадками і проходить перевірку ними (цей жанр фольклору традиційно використовувався в обрядах ініціації). Однак жодному учаснику не вдається знайти ключ до розгадки самостійно і тим самим пройти ініціацію, щоб отримати новий статус. Виняток — Таня Маккуойд — ще один головний лейтмотив серіалу і його сполучна ланка. Героїні Дженніфер Кулідж вдається самостійно знаходити елементи розгадки, розпізнаючи їх у навколишньому світі (моменти з макарунами або підгляданням за чоловічим сексом). Таня здатна самостійно виокремлювати і потім формулювати підказки на шляху до розгадки Таємниці. Саме тому лише її запити може виконати персонал готелю: чи то знайти яхту, чи то ворожку таро, чи то надати їй культову веспу. Ба більше, здобуті навички дають змогу Тані вигадувати власні загадки, які решта не в змозі розв'язати (наприклад, питання про схожість із Монікою Віті).

Як наслідок, остаточне розв«язання головоломки (змова чоловіка проти неї) підводить героїню до нового статусу, а отже — і смерті. Метафізичний шлях, окреслений ще Арістотелем, коли об»єкт рухається до свого омріяного втілення, але кожна наступна точка шляху видозмінює тіло і не дає змоги йому втілитися згідно із задумом, адже це рівноцінно смерті. Те ж саме і з загадкою, яка змінює вигляд предмета, зашифровує його. Знаходячи розгадку, персонаж стикається з чистою реальністю — омріяним втіленням, а тому розчиняється в ньому (як якщо б до замкової щілини нарешті підібрався правильний ключ і потонув у ній). Не дарма Таня в першій серії другого сезону сказала, що за дисконтною програмою готелю вона тепер «клієнт-квітка» («людина є квітка», до речі, так само примітний бароковий мотив). Два образи нарешті збіглися, настає логічний (божествений) кінець шляху.

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Author