Create post

ІГРАШКА ТА ПРОЦЕСУАЛЬНІСТЬ

Лялька вже декілька разів помирала у минулому столітті. Її «розбирали і збирали знов» [1], проганяли зі сцени, чи упевнювали в «нелялькості». Тяготу ляльки до зникнення можна зрозуміти. Крадійство Театру з великої літери, що синтезує всі, не тільки сценічні, мистецтва, знижують ляльку до рівню «ізюминки» у стилі того чи іншого майстра Театра. Лялька, що отримала своє останнє відродження, знов опускає руки. І я радий цьому.

Лялька не помирає, а сигналізує про потребу метаморфози, епістемологічного розриву, що скине з неї тяжку ганьбу дитячого entertainment`у, ганьбу своєї розважальної історії, і дасть їй волю робити в складі Театру, те що не зможуть її молодші брати — люди.

Театр ляльок вважається самими лялькарями мистецтвом концептуальним [2], в творах якого спочатку виникає концепція драматурга чи режисера, потім надаються матеріали, що належать за авторством до художника, а це все надається актору для виконання. Таким чином все в цьому ланцюжку мертвонароджене, і ні до чого, крім унікальної для цього мистецтва візії, не призводить.

Згідно з такою системою послідовності через ляльку не може вийти імпульс, у ній може втілитися лише концепт. Тому асоціація, приватна творчість актора, як автора може бути тільки у втіленні концепту. Приклад: я хочу, щоб мій персонаж трансформувався з людини в Ейфелеву вежу. Для цього треба Ейфелеву вежу створити. Буквально, матеріально здійснити, як продукт, якого можна торкнутися. Це не драматичне мистецтво, де задум треба створити і втілити на рівні внутрішніх структур. Тут все матеріальне. Навіть питання виразу внутрішнього потребує концептуального підходу. Якщо актор драми може зв`язати моменти своєї техніки у вираз суму, і це може залишитися лише у нього в середині, виявившись для глядача невеличкою зміною градуса шиї, то для ляльки потрібен процес вибору впізнаваємості. Лялька невідривно зв`язана з виразністю, без виразності лялька не існує, як актор, і це вимушує актора проходити через конкретну тривалість у часі для висвітлення концепції втілення. Цей процес у актора тілом непоривний, в театрі ляльок вимагає залучення усього творчого цеху.

Театру ляльок потрібно видратися з драматичного театру в постдраматичний, особливо зважаючи на те, що постдраматичним нас вважає сам Ханс Леман [3].

Проблема концептуальності театру ляльок є тою проблемою, чому він залишається драматичним. Чи, краще сказати інакше: проблема в тому, що лялька не може імпровізувати.

Згідно з цим, планом революційної еволюції ляльки стає звільнення її від концептуальності заради імпровізації. Це багатошаровий процес, який повинен проходити не тільки у зв`язці режисер-актор, революції в якій було б достатньо для театру тіла, а усіх зв`язок на яких непорушно перебуває театр перформативних об`єктів [4], тобто тих зв`язок, що виникають з фігурою художника. Зараз, я викладу приклад наближення до імпровізуючої ляльки через зміну організації вистави, згідно її початкам.

Один викладач, коли в мого однокурсника, не виходило з технологією керування лялькою порадила йому мислити працю з лялькою, як комп`ютерну гру, де гравець (лялькар), керує віртуальним персонажем (лялькою). Такий погляд на взаємодію актора і ляльки констатує, що мистецтву перформативних об`єктів доступно поняття гри, яка є джерелом імпровізації.

Ця аналогія підштовхнула мене до слова, що знов треба відкрити для театру ляльок — іграшка. Іграшка це грайлива потенція ляльки, яку потрібно з неї дістати, щоб відкрити імпровізацію перформативним об`єктам. Вивернути ляльку навиворіт.

Заміна ляльки іграшкою є спецефічним розширенням способів дії ляльки, без порушення її комфортного середовища, і в той же час, з порушенням концептуальної залежності.

На практиці я бачу це, відкриттям процесуальності у театрі ляльок, що деконструює працю його творчого цеху, даючи можливість оперувати елементами ансамблю театру ляльок згідно умов постдраматичного театру.

Розривом між драматичним і постдраматичним театром є сприйняття процесу і результату. В постдраматичному театрі важливий лише процес. І тим більше театр Театр, коли в ньому процес не досягає результату.

Як такої технології досягти з фундаментально концептуальним театром ляльок?

Процесуальність у театрі ляльок досягається створенням образу ляльки під час вистави. Набір предметів, синтезування яких може бути співзвучним з драматургією чи «правилами» вистави.

Як я це бачу: праця художника — зібрати такі об`єкти, складання яких в момент вистави, може чи не може стати потрібним образом. Актор, перед самою виставою отримує набір об`єктів, що він складає в перший раз перед самою виставою. Для нього це не спеціальна лялька, а випадковий, хаотичний об`єкт. В такий ситуації творчість лялькаря є найбільш наявною: оживлення матеріалу, робота з тим, щоб безмовне заговорило. Знаходячись в ситуації оживлення прямо на сцені, актор конфронтує з незручним матеріалом і вигладжує його, конструюючи свій персонаж, а таким чином і виставу, тут і зараз, що спричиняє процес у сценічній ситуації.

Це лише один приклад процесуальності. Способів прийти до процесу стільки ж скільки ситуацій в самому процесі, що його створюють, але їх розкриття, це справа самого театрального процесу.

Треба лише розуміти: щоб врятувати ляльку від «елементарності», тобто від використання її, як елементу в Театрі, треба повернути ляльці фундаментальність, унікальність саме її мови. Але зараз, до дискусії про мову, треба зрозуміти напрям, дотримуючись якого, театр анімації випливе на землю обітовану, яка зветься — імпровізація.


Примітки:

[1] — «Ленора Шпет воспользовалась знаменитой метафорой, сравнив кукольников с детьми, которые разбирают игрушку, чтобы увидеть, что находится в середине. Сейчас — как это было сказано в 1967 году — наша игрушка разобрана на кусочки и самое время её заново сложить» — Хенрик Юрковский. Постмодернизм и куклы. http://www.booth.ru/teor_teatr_kuk/postmodern_jurkowski.shtml

[2] — Саме так вважає засновник американського політичного театру ляльок («Хліб та ляльки», «Bread & Puppets») Пітер Шуман у маніфесті «Радикальність Театру Ляльок» . «Radicality of the Puppet Theatre», тезис «Conceptual Art» http://breadandpuppet.org/wp-content/uploads/2013/01/Radicality-of-the-Puppet-Theater.pdf

[3] — На 1:04:22 Леману задають запитання щодо тезісу «Театр ляльок завжди був постдраматичним», що він підтримує https://www.youtube.com/watch?v=MYejOv5bZu4&index=36&t=1s&list=WL

[4] — термін, наряду з театром анімації, який на Заході використовують відносно театру ляльок. О новій фазі термінології театру ляльок найбільш сучасна стаття на російскій мові, що я бачив: Русабаров. «К определению театра анимации» http://www.levlivshits.org/index.php/materials/doklady/147-2010-10-13-14-14-00.html

«представляющие объекты — это материальные воплощения живых существ или персонифицированных сущностей, которые создаются, демонстрируются или управляются актером-аниматором в процессе сценического оживления-одухотворения»

Я перекладаю, «представляющие объекты», як перформативні об`єкти, згідно оригіналу концепту Фрошана, Puppets, Masks, And Performing Objects https://www.scribd.com/doc/88915375/Puppets-Masks-And-Performing-Objects

Мій переклад не є правильним, а використовується мною лише як засіб, за допомогою якого театр ляльок може зазвучати декілько інакше, у руслі, потрібному дослідженню.

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About