Відкриття маленьких людей з острова Флорес свого часу стало справжньою подією у світі антропології та археології. Проте щодо їхнього походження протягом двох десятиліть велися (і навіть ведуться) серйозні суперечки серед учених.

Про індонезійський острів Флорес, що розташований між Явою та Тимором, у науковій спільноті заговорили восени 2004 року. Результати розкопок австрало-індонезійської експедиції викликали справжню сенсацію. У 2003 році в печері Ліанг Буа було виявлено безліч кісток і скелетів різного ступеня збереження, серед яких найцікавіші зразки виявилися від LB1 до LB16. Це останки людей невисокого зросту епохи плейстоцену, яких журналісти (за аналогією з персонажами фентезі-епопеї «Володар перснів») прозвали «гобітами». Захват був настільки великий, що деякі дослідники навіть пропонували назвати представників відкритого виду Homo hobbitus, але з часом від цієї ідеї довелося відмовитися.

Зріст флореських людей досягав близько метра, це в чомусь можна порівняти зі зростом сучасних пігмеїв. Що стосується мозку, він, на диво, виявився вкрай невеликим (приблизно 400 куб. см. — це втричі менше мозку сучасної людини і навіть менше, ніж у шимпанзе). Однак незважаючи на такі характеристики «гобіти» могли обробляти кам’яні знаряддя та влаштовувати успішні колективні полювання на стегодонів. Сам острів був відкритий португальцями ще в XVI столітті, які й дали йому назву Флорес, що перекладається як острів Квітів. Ця місцевість привернула увагу археологів ще в середині ХХ століття, які почали вести там активні розкопки і вже тоді розуміли, що на Флоресі в ранньому плейстоцену жили давні люди.

Варто відзначити, що карликовість багатьох тварин на островах — досить характерне явище. Це своєрідний біологічний закон. Флореські люди не виявилися винятком. Як правило, на островах не зустрічається так багато хижаків (хоча виняток для флореських людей складали комодські варани; проте діючи колективно і спільно «гобіти», думається, могли відбити атаку навіть такого небезпечного ворога). Іншими словами, зовсім необов’язково бути величезним і сильним, щоб виживати на острові.

Варто відзначити, що карликовість багатьох тварин на островах — досить характерне явище. Це своєрідний біологічний закон. Флореські люди не виявилися винятком.

Люди невисокого зросту, які отримали свою наукову назву Homo floresiensis, могли з’явитися близько 100 000 років тому, принаймні на це вказують деякі наукові дані (дослідження проводилися в 2016 році), зникнення таємничих «карликів» можна датувати приблизно 50 000 років тому; саме з цим часом антропологи пов’язують появу людей сучасного анатомічного типу на острові Флорес. Все це дозволяє припустити, що сучасні Homo sapiens могли стати причиною зникнення «гобітів». Згідно з іншою гіпотезою флореські люди могли стати жертвами виверження сильного вулкана. Їх зникнення пов’язують із позначкою 12 000 років тому, тобто йдеться про кінець плейстоцену.

Варто згадати про дискусії, які велися і ведуться серед антропологів різних країн з приводу походження Homo floresiensis. Прихильники першої гіпотези переконані в тому, що флореські люди не окремий вид людства, а представники Homo sapiens, які страждали від мікроцефалії з усіма її наслідками. Патологічні зміни, справді, можуть призводити до такого малого розміру мозку. Згадана мікроцефалія, синдром Ларона (гіпофізарна карликовість) та ендемічний гіпотиреоїдизм (лат. hypothyreoidismus) — це ймовірні кандидати, які могли спричинити патологію. Один з важливих аргументів прихильників даної точки зору в тому, що череп флореських людей підозріло схожий за формою та обсягом на череп людини, яка страждає від мікроцефалії. Плоска лобова кістка в даному випадку може послужити аргументом. За своєю будовою тіла давні «карлики» дуже схожі на пацієнтів, які страждають на синдром Ларона. Нарешті, низький зріст і малий мозок, який втричі-вчетверо менший від мозку здорового представника Homo sapiens, нагадує про грізні ознаки гіпотиреоїдизму (патологічний стан, що виникає у людини при недостатності гормонів щитоподібної залози). Принаймні є певна схожість. Така патологія могла скластися внаслідок нестачі йоду.

Можливо, флореські люди не окремий вид людства, а представники Homo sapiens, які страждали від мікроцефалії з усіма її наслідками.

Прихильники другої гіпотези наполягають на тому, що люди невисокого зросту еволюціонували та виділилися з давньої популяції архантропів Homo erectus (людина прямоходяча). Свого часу ці гомініні залишилися на острові і згодом зменшилися в розмірах у повній відповідності з біологічним законом, про який було згадано вище. Декілька років тому міжнародна команда німецьких та американських вчених провела детальний 3D-морфологічний аналіз черепа флореської людини, порівнюючи її з рядом зразків мікроцефалів та з черепами інших давніх видів людини. Дослідники прийшли до висновку, що Homo floresiensis являється окремим архаїчним видом людини і ніяк не відноситься до патології, яка зустрічається у Homo sapiens; тобто в цьому питанні була поставлена крапка.

Прихильники третьої гіпотези — це вчені із Австралійського національного університету. Вони вважають, що флореські люди не являються хворими представниками Homo sapiens, не являються близькими родичами давньої популяції Homo erectus; однак за своїми анатомічними характеристикам вони набагато ближче до Homo habilis (людину уміла), тобто до високорозвиненого австралопітека або першого представника роду Homo, що з’явився в Східній Африці близько 2,4 млн років тому. Справа в тому, що структура щелеп у «гобітів» набагато примітивніша, ніж у Homo erectus. Це може бути гарним аргументом, адже людина уміла — більш давня, і особливості її черепа мають характерні форми. Швидше за все, Homo habilis і Homo floresiensis мали спільного предка. До подібних висновків вчених підштовхнув використовуваний метод статистичного моделювання, який дозволив провести докладний аналіз 133 зразків кісток рук флореських людей, їх щелеп, черепа та іншого. Варто зазначити, що нічого подібного на матеріалі Homo floresiensis не проводилося раніше.

Так чи інакше, флореська людина залишається найцікавішим представником «карликового» викопного виду людей, яка вказує нам на те, що в плейстоцені існували різні «альтернативні» види людства.

Джерела:

Callaway, Ewen. Did humans drive «hobbit» species to extinction? / Nature. ISSN 1476–4687. Published: 30 March, 2016.

Thomas Sutikna, Matthew W. Tocheri, Michael J. Morwood, et al. Revised stratigraphy and chronology for Homo floresiensis at Liang Bua in Indonesia / Nature. PMID 27027286. Published: 30 March, 2016.