Лев Толстой — анархо-християнин.
Переглядаючи свою віру.
Що ми знаємо про Лева Толстого окрім того, що він писав грубі книжки?
Я дізналась про те, що Толстой анархіст — випадково. Від анархістів в Анкарі. І це мене сильно дивує. Чомусь ні разу я не натрапляла ні на згадки, ні на статті про Толстого, який бунтував проти церкви. Тільки меми про Анну Карєніну. І дарма, адже в його критиці догматів православної церкви я знайшла для себе величезну кількість одкровень здорового глузду. Толстой працював над вивченням Євангелія 30 років свого життя. І ось я відкриваю для себе його ідеї і розумію як сильно це було потрібно мені.
Неприкаянний анархіст (1)
Все почалось із глибокої моральної кризи. Лев Толстой пережив духовне переродження і почав осмислювати світ заново, намагаючись зрозуміти кожне явище духовного та матеріального життя людини. Почав наново читати Євангеліє і відкривати для себе дивовижні і прості істини. Те, що для нього було само собою зрозумілим і простим клерикальна спільнота сприйняла як неймовірну єресь. Його погляди були засуджені в Росії і якби не скасування привселюдного проголошення анафеми на богослужіннях — то мабуть православна церква проклинала б його і досі. Всі ми знаємо про Ганді та Лютера Кінга. Їхнє бачення ненасильництва — це теж справа рук нашого товариша анархіста. Дехто із науковців навіть називає Ганді “учнем” Толстого. Якимось чином Ганді вдалось підняти своє вчення до висоти національного вірування, чого не сталось із “толстовством”. Мабуть саме велич і тиск могутньої зацикленої на імперіалізмі російської держави не дозволили розповсюдження ідей Толстого. Більше про пацифістські та антидержавницькі ідеї Толстого знають за кордоном. Зрештою з самого початку політичні твори Толстого публікувались в Женеві. Відомий російський анархіст Петро Кропоткін у листі В. Черткову 1901 року пише: “9 січня їду в Америку читати курс про російську літературу. Отже — пишу курс. Вчора закінчив/для курсу/про Лева Миколайовича і завершив, звісно, тим, як Лева Миколайовича люблять в Росії “Любов дає — Любов і жне”
В Росії ж завжди робився наголос на художній літературі, хоч навіть назву роману “Війна і Мир” він скопіював із однойменної роботи французького анархіста П’єра Прудона, з яким він, бачився і дискутував у Парижі. Там же він і побачив привселюдну страту засудженого до смерті в’язня, яка сильно вплинула на формування його ідей неспротиву злу. Звісно існує багато російських досліджень, досить цікавих і глибоких про “толстовство” яке мало (і досі має) всі шанси стати могутньою ідеологією гіпотетичної анти-держави, яка б заперечувала імперіалізм. (2) Проте ідеї Толстого зараз живуть виключно на академічних сторінках і несправедливо забуті. Популярних статей про політичні ідеї Толстого майже немає. А українською мовою й поготів. Того то в мене й з’явилось бажання підготувати цей матеріал з деякими посиланнями, аби для себе щось більше зрозуміти і людей наштовхнути на роздуми.
Політичні ідеї Толстого
У якийсь момент його переконання так радикалізувались, що він почав відмовлятись від майна, статусів і м’яса та говорив що Євангеліє передбачає анархізм як найкращий порядок життя. Логічно. Ісус був анархістом. Він підривав моральні засади держави. Держава ж тепер підриває моральні засади християнства. Толстой зрозумів у чому полягала його криза, його небажання сповідувати цінності церкви чи держави, він зрозумів, чому людям важко навіть уявити альтернативний шлях розвитку цивілізації окрім капіталізму. Толстой також розумів що революційні потуги соціалізму ні до чого доброго в результаті не приведуть, а лиш обернуться ще одною позбавленою любові “вірою” і рано чи пізно стане найбільшим розчаруванням людства.
“Ми часто обманюємо самі себе, коли зустрічаючись із революціонерами, думаємо що стоїмо поруч. Нема держави = нема держави, нема власності = нема власності, нема нерівності = нема нерівності та багато іншого. Здається, це одне і те ж. Та не лише є велика різниця, але й нема більш далеких від нас людей.” (3)
Тож соціалісти, яким спочатку дуже навіть була вигідна опозиція церкві та державі — потім швидко відхрестились від Толстого, Ленін називав його бовдуром, який не зміг оцінити значення революції та останніх подій в Росії. Зрештою і церква православна потім сталінізувалась, чи то пак сатанізувалась і досі служить російській державності у поті чола, розпліднюючи ненависть до всього світу, віру в правильність рішень російської держави. Та що далеко ходити : ПРАВОславна — тобто славить право держави катувати людей та грабувати інші держави, воювати і возвеличувати вбивць, називаючи їх героями.
“Нема більш далеких від нас людей” — ця характеристика революціонерів на противагу пацифістам та анархістам — дуже важлива. Революціонери ніби й прагнули добра і братерства. Що ж пішло не так? Людство досі товчеться у ступі із загноєною водою моральних цінностей, сперечаючись що тоне швидше — Гітлер чи Сталін? В чому була помилка соціалістів? Толстой це передбачив на самому початку. Вони прагнули знищити насилля — насильством. А будь яке насилля — це диктатура, контроль та тоталітаризм.
Толстой однозначно не поділяв ідей “друзів конституції”, адже якобінці проводили політику революційного терору як найкращого способу протистояння вседозволеності феодалів, які конкретно зажерлися.
Якщо приставити до слова “терор” слово “революційний” — то все одно виходить насилля і на думку Толстого — революція не може оправдати вбивства. Політика революційного терору або ж якобінська диктатура передбачала “льохкій способ” видалення раси багатіїв як верстви суспільства через вбивство. Ебер, власник газети “Папа Дюшен” яка диригувала французькою революцією, писав: «Що б з нами було без святої гільйотини»?
Толстой не тільки виступав проти виправдання військової жорстокості. Він мислив системно і намагався донести найважливіше — насильство породжує тільки насильство. Не справедливість, не захист честі чи державності, не героїзм. Насильство — це ненависть та зло і не може бути благословенне церквою. Хоч співвітчизники й обзивали Толстого божевільним релігійним фанатиком і махали рукою на всі політичні твори, які він писав, проте голос його звучав доволі гучно за межами імперії завдяки людям, що поширювали його думки. Одним із таких діячів був анархіст Петро Кропоткін, твори якого активно публікувались закордоном. Цікаво що Кропоткін так ніколи й не зустрічався із Толстим, хоч і був його “представником” в Америці, Канаді та Англії. Одним із найважливіших впливів який здійснив Толстой на американське правосуддя — це перегляд моральності тюремного ув’язнення дітей. В тому ж листі Чорткову Кропоткін пише: “Будете писати Леву Миколайовичу, то скажіть, що в Бостоні, Нью-Йорку та Чікаго потужний глибокий рух проти тюрем. Всі сумніви, що назбирувались роками, прорвало після роману “Воскресіння”. Мені доводилось годинами говорити про тюрми з людьми, які тепер відкрито проти них, і працюють, в основному, аби порятувати від тюрем дітей, а також і відпущених в’ язнів… Любий Лев Миколайович. Скільки людей світ побачило після “Воскресіння”.”
Також, будучи в Лондоні Кропоткін особисто відвідував репетиції інсценізації “Воскресіння”/ ”Resurrection” і стежив за процесом, висловлюючи свої зауваження режисеру Б. Фрі. Прем’єра вистави була тріумфальною, а Дейлі Телеграф опублікували схвальну рецензію. (4) До слова “Воскресіння” ставили в Данії, Америці, Італії, Мексиці, Японії, Франції, Індії та Німеччині. Власне у цьому творі якнайкраще показано неправильність тюремного ув’язнення, недосконалість і аморальність судової системи та переоцінку цінностей головного героя, який “воскресає” тобто перероджується у нову людину.
Та навіть в Англії переклади Толстого були здійснені з великою кількістю “навмисних” помилок і згладження гострих кутів радикального мислителя, тож Кропоткін постійно стежив за достовірністю перекладу і навіть надіслав Черткову правки на полях перекладу “У чім віра моя?”, центрального твору, що дозволяє зрозуміти основний хід думок Толстого у трактуванні вчення Ісуса Христа. Постійно виступає адвокатом Толстого, піднімаючи дискусії після критики Толстого Бернардом Шоу, називаючи його напади грубими, наглими і суто “бернардошовськими” за суттю і формою. Він захищає ідеї Лева навіть попри те, що сам не приймає ідею непротивлення злу, а таки стоїть за соціальну революцію.
Також Кропоткін високо оцінює бачення освітньої реформи Толстого, яку він здійснював у заснованих ним же школах у селищі Ясна Поляна. Він навіть вірить, що ідеї Толстого перевершують Фределя та Песталоцці, новаторів та засновників перших закладів виховання дітей і покладає надії на те, що якийсь талановитий вчитель колись прочитає статті Толстого і створить унікальний напрям у педагогіці.
З розвитком соціалізму в Росії стали нападати на толстовців.
“…толстовщина в полной мере разоблачает себя, как та сила, против которой направлен наш пролетарский атеизм…толстовщина дает оплот кулацкой идеологии, помогает кулакам бороться с большевиками под прикрытием лицемерного религиозно-нравственного учения о непротивление злу … кулак, сектант, интеллигент, бесчисленные гады… все они имеют в аргументации Толстого верную нравственную самозащиту…Социализм для толстовщины — худший, самый ненавистный “дьявол”… Толстой и толстовщина относятся к числу тех явлений, против которых трудящиеся массы должны бороться… Толстой не ставил перед собой иных задач, как только выяснения основного, интересовавшего его вопроса, — вопроса о боге…пролетариат должен изжить и преодолеть вредное влияние толстовщины”(5)
Своє розуміння моральної проблеми революціонерів, кризи, яка неминуче станеться з людиною, що коїть насилля — він описав у творі “Боже та людське” де ілюструє ситуацію несправедливої гибелі невинної людини через діяння революціонерів, запалених ненавистю і керованих потужною героїчною мотивацією.
Як Толстой трактує вчення Ісуса Христа?
Ідеї пацифізму та неспротиву злому, думки щодо свободи людини та рівності народів, аморальності держави та будь-якої влади над людиною були взяті із вчення Ісуса Христа. Толстой читав Євангеліє в особливий спосіб. Як раціональна логічна людина, яка прагне знати правду. Як тільки він натрапляв на момент, який викликав у нього сумніви — він звертався до закордонних перекладів, вишукуючи в словниках синоніми, відповідники, намагаючись зрозуміти яку помилку припустив перекладач і чому вжив це слово, а не інше. Він прискіпливо перевіряв місця з Євангелія, шукаючи словосполучень, повторів тих слів, які були вжиті не коректно. В якийсь момент він навіть припустився думки, що переклади Євангелія збочувались від істини на догоду правителям держав, які й платили за переклад. Нюанс за нюансом і пацифістська філософія Ісуса Христа, яка не суперечить буддизму — раптом стає однією із найкривавіших релігії світу, він неї гинуть мільйони невинних людей внаслідок жорстоких хрестових походів, нею благословляються війни, нею присягають на судах, нею послуговуються держави, аби укріпити свій авторитет. “In God we Trust”. Врешті він розуміє що навіть якби Євангеліє були знайдені наполовину спаленими чи стертими — все одно було б легше їх відновити ніж тепер, коли їх потоптали недобросовісні і навмисне викривлені переклади.
… Врешті-решт Толстой перекладає чотири Євангелія і подає детальні коментарі до віршів, аргументуючи позицію чистою логікою, простими умовиводами, тверезими і мудрими. (6)
Звісно, якщо дати почитати цей переклад людям, які “люблять красу дому твого”, ревно виконують усі ритуали, нав’язані церквою і вважають себе християнами у класичному значенні цього слова, то можна наштовхнутись на хвилю обурення, хейту та образ, адже те, що пропонує Толстой — може вразити почуття віруючих. Сам перекладач неодноразово отримував пропозиції вбити себе, навіть хтось із ревних хранителів християнських догматів прислав йому поштою мотузку, аби Лев повісився. Ну це ж так по-християнськи. (7) Гнаний, зневажений, переслідуваний, осміяний і викинутий на смітник історії як мислитель. Переслідувались і його найближчі друзі, а донька Олександра навіть попала через відданість батькові у перші совітські кутузовки. Тому я не здивуюсь, якщо і мене в нашому бурхливому і апокаліптичному 2020 році буде висміяно і присоромлено за цей віроломний текст.
Як і наш Шевченко, він не вірить у непорочне зачаття Марії.Чудо з п’ятьма хлібинами і двома рибинами — це не міракль з клонуванням їжі, а просто принцип “ділись з ближнім”. Після чуда обіду на більш ніж 5 тисяч людей не рахуючи жіноцтва та дітей — зосталось дванадцять кошиків їжі. Ну ок, їжа клонувалась, а кошики то звідки взялись в полі? Толстой логічно доходить до висновку — деякі люди брали з собою кошики з їжею, тож Ісус просто подав приклад — розділив хлібину та подав учням і всі навколо зробили те саме. Звісно простіше вірити в благословенне клонування їжі, аніж застосувати цей принцип в житті і ділитися із ближнім, з тим хто потребує. Отак легко і невимушено містифікація і обожнення знищує саму суть вчення.
“Не судіть і не осуджуйте” — на думку Толстого має пряме значення — не робіть судів, не засуджуйте людей і не осуджуйте людей. Осуджувати тут — давати оцінку, обговорювати. Судити — мається на увазі судовий процес, який є антигуманним, клішованим та повною протилежністю того, чому вчив Ісус. Більше того, осудження приватних осіб, народів та їх вірувань повністю виправдовується церквою.
Твір “У чім віра моя” можна розбирати на фрази і сперечатись із догматиками до кінця життя.
Толстой переконаний, що ніякого воскресіння і зльоту на небо Ісус не пережив, а воскресіння як прокидання зі сну було вжито у сенсі переосмислення свого життя.
Царство боже, яке належить дітям — є нічим іншим, як майбутнє людства. Вічне життя — це життя людського роду з покоління в покоління, яке воістину видається вічністю у порівнянні з життям одного індивіда. Толстой відкидає ілюзію життя після смерті, говорячи що це якась релігія трупів. Також він аргументує, що дане вірування в краще життя після смерті нівелює цінність людського життя в реальному світі. Відтак люди не намагаються духовно рости, роблячи життя наступних поколінь кращим, мирнішим і благословеннішим, а гіпнотично повторюють ритуальні церковні рухи та фетиші, відмовляючись вносити вчення Ісуса в повсякденне життя, кажучи що так жити — це утопія. Підставляти щоку — утопія. Віддавати останню сорочку — дурість. Любити всі народи? І мусульманські теж? Доу. Не воювати? Навіть не захищатись?
Толстой відстоює мирну позицію Ісуса-анархіста-пацифіста, який своїми лагідними проповідями підриває засади державності і врешті-решт стає антинародним елементом, терористом. Стає жертвою, не дозволяючи апостолам противитись злому за допомого насилля і захищати його мечами в саді Гетсиманському. Він противиться злому ненасильством. Він підставляє щоку. Він анти-пророк.
Толстой каже, що держава стала господарем над життям людини, а церква — господарем над душею людини. Замість того, аби люди пізнавали себе і росли в духовному сенсі, шукали бога в собі і ставали кращими — церква пропонує “готове рішення” в якості богослужінь, семи таїнств, обрядів, літургій та безлічі інших догматичних і досить тоталітарних за своєю суттю явищ. Доказом цього на думку Толстого є лицемірство та гріховність багатьох людей, які ревно відвідують церкву, але не є християнами внутрішньо. А держава з церквою покриває злодіяння системним чином:
“Все це здійснюється завдяки тій складній машинерії держави та соціуму, задача яких полягає в тому, аби розбити відповідальність здійснюваних злодійств так, аби ніхто не відчув протиприродності цих вчинків. Одні пишуть закони, інші закони укладають, треті муштрують людей, виховуючи в них привички дисципліни, тобто безглуздого і безвідповідального підпорядкування, четверті — ті самі вимуштрувані люди — здійснюють всілякого роду насилля, навіть убивають людей, не знаючи чому і навіщо. “ — уривок “В чім віра моя”.
У творі “Вір у себе” він закликає молодь прислухатись до свого сумління, адже в кожному із нас є бог. Варто тільки прислухатись до себе, до любові яка є всередині. Непротивлення злу — це невиконання того, у чому немає любові.
У творі “Воскресіння” він приводить уривки із богослужінь і вони там виглядають жорстоко та сюрреалістично. Богослужіння для ув’язнених, серед яких і маленькі діти, яким пхають причастя глибоко в рота, співаючи що діти їдять тіло Бога і п’ють його кров. Тоді змальовує священика, який доїдає всі шматочки тіла Бога і обсмоктує свої намочені вином вуса. Це справді образливо для віруючих, які високо шанують таїнство причастя, але Толстой невблаганний і неприкаянний — він не може зрозуміти яким чином причастя може допомогти цим приреченим на каторгу дітям, які вочевидь опинились в тюрмі через крадіжку шматка хліба, аби не вмерти в сповненому жорстокості та нерівності світі. І дорослі, замість того аби щось змінити у порядку життя, замість того аби пробачити, навчити, напоумити їх, щоб злочину такого більше не сталось, — просто закриває цих дітей у в’язниці, вважаючи що чинить справедливо.
Толстой різко виступає проти боготворіння Ісуса. Божественність — це теж форма нерівності. Це ідеал, який неможливо досягти в реальному житті, тому ми не будемо навіть намагатись, натомість пошануємо і пославимо Бога, який потім нам подарує кращий світ, справедливий і ідеальний на віки вічні. Найкраще цю думку він висловлює у творі “У чім віра моя” :
“Навпаки, по вченню нашої церкви, життя людське як найвище благо, що відоме нам, уявляється лиш часткою того життя, яке на час втримується від нас. Наше життя, з нашого уявлення, не є тим життям, яке Бог хотів і повинен був нам дати, а життя наше зісповане, глупе, занепале життя, “взірець”, насмішка над справжнім… Головна задача нашого життя згідно з цим уявленням не в тому, аби зробити його вічним в поколіннях людей, як євреї, або, злиттям життя із волею Бога, як вчив Христос, а в тому, щоби переконати себе, що після цього життя почнеться справжнє. (8)
Він не втомлюється повторювати у творах, листах, статтях та нотатках — царство боже це не є життя після смерті. Це не
Істинне вчення Христа “ясне як сонце”, зрозуміле і доступне. І це основна думка, з якою Толстой рекомендує людям братись за Євангеліє. (9) Він навіть обурюється, коли його запитують про його тлумачення Євангелія, адже переконаний що ніякого тлумачення він не здійснив, а просто прочитав те, що там написано.
“Христос вчить людей не робити дурниць. В цьому і є найпростіший, всім доступний зміст вчення Христа”
“Мой анархизм есть только применение христианства к отношением людей” (10)
Сила силенна творів та листів, сміливість висловлювань і тверда позиція — спокійний і лагідний тон Толстого перетворюють читання на філософську бесіду зі старим добрим другом, який пережив ті ж сумнівання, що й ти. Читаючи його листи — бачиш який діапазон різноманітних знайомих у нього був. Однією з найцікавіших особистостей зокрема був і всесвітньовідомий мандрівник та ентузіаст Миклухо Маклай, якого Толстой приводить у приклад як практичного виконавця заповіді непротивлення злу. Миклухо зумів ввійти в контакт із жителями Нової Гвінеї, як писав Толстой, “без пушок і водки” і ніколи не вчиняв насильства, на відмінну від більшості дослідників. Миклухо переписувався з Толстим і навіть за його рекомендаціями вносив правки у свою книгу про подорожі Новою Гвінеєю. (11)
У Лева Толстого була навіть візія того, чому країни, в яких домінантною релігією є саме християнство — приречені на нещасне життя і як це можна змінити. (12)
Тому я мабуть продовжу читання Толстого. Я знайшла ще одного друга, від якого є чому повчитись.
Посилання:
1). Arvind Dilawar TOLSTOY WAS ACTUALLY YOUR ANARCHIST BOYFRIEND. Tolstoy-was-actually-your-anarchist-boyfriend
2). Р.Н. Шимко. Аристократический анархизм Л.Н. Толстого. TheNewsOfASU-2003–4-hist-03.pdf
3). Із листа Л.Н Толстого Володимиру Черткову, 1886 р.
4). В.Перелешин. П.А. КРОПОТКИН О Л.Н. ТОЛСТОМ, 1936 г.
5). З журналу “Атеист”, 1928 г.
6). Толстой Лев Николаевич. Соединение и перевод четырех Евангелий
7). Голос Толстого. От составителя “ Соединение и перевод четырех Евангелий” 1991 г.
8). Л.Н. Толстой. В чем вера моя?
9). Л.Н. Толстой. Как читать евангелие и в чем его сущность?
10). Д. Фалькнер. Анархизм Льва Толстого: Факт или Миф?
11). З листування Миклухо Маклая із Л.М. Толстим, 1886 р.
12). Л.Н. Толстой. ПОЧЕМУ ХРИСТИАНСКИЕ НАРОДЫ ВООБЩЕ И В ОСОБЕННОСТИ РУССКИЙ НАХОДЯТСЯ ТЕПЕРЬ В БЕДСТВЕННОМ ПОЛОЖЕНИИ. 1907 г.
