Create post

Київ замітало снігом, а ми пішли в музей...

Існує чимало способів цікаво провести своє дозвілля. А чому б не відвідати музей у вільний час? Якщо ти не любиш нудних екскурсій, пропагандистських історій та незрозумілих експонатів за склом, я переверну твою уяву про музей.

У ці вихідні замість звичного відпочинку на дивані я вирішила піти в музей «Меморіал жертв Голодомору. Дорога не зайняла багато часу, бо він знаходиться майже у серці столиці — на Печерську, по вулиці Лаврській, 3. Ти легко зможеш знайти його посеред парку — орієнтуючись на високу каплицю «Свічка пам“яті”. Висічені у ній віконця-хрести символізують душі українців, померлих під час голодомору. Це дуже болюча для України сторінка історії, проте ми маємо пам»ятати ту страшну трагедію, що не оминула жодної української родини.

Перед входом — пам«ятник дівчині з 5 колосками — це нагадування про нелюдський закон “ п”яти колосків» (саме стільки дозволено було мати на день одній людині).


Спустившись усередину, я справді дуже здивувалась. Це було не схоже на попередні музеї, які я відвідувала — дуже атмосферне місце.

Мені пощастило потрапити на мистецький проект під назвою «163». Автором ідеї є Ростислав Бортник, який за допомогою зерна та творчих методів сучасного мистецтва матеріалізує цифри, які ми постійно чуємо, коли говоримо про Голодомор: скільки українців депортували під час колективізації і Голодомору, скільки українців проживало в Радянській Україні до геноциду і скільки після, про яку кількість жертв штучно створеного голоду писали у звітах італійські та німецькі консули, скільки українців стало жертвами голоду в 1932-1933 рр.

Усі ці інсталяції ти зможеш побачити в Залі пам'яті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» з 24 вересня 2016 р. по 30 січня 2017 р. Мистецький проект «163» — це мільйони зерен, де кожна зернина символізує життя. Чому 163 ? Bідповідь кожен має знайти самостійно…

Найбільше враження справляє човен з трьома купками зерен: найбільша — кількість українців померлих за добу; середня- кількість померлих за годину, найменша — за хвилину…

Ще одна річ, яка не оминула моєї уваги — це інсталяція з двома великими купами зерна: перша — кількість померлих в голодомор (приблизно 10.000.000 людей), друга — кількість українців, які проживать на теренах нашої країни сьогодні (приблизно 48.000.000). Ці дві величезних купи не дуже відрізняються за розмірами. І це шокує, коли починаєш розуміти, що тут одна зернина — одна людина, одне людське життя з усіма радостями, сподіваннями, цілий Всесвіт…

Також у музеї ти зможеш ознайомитись з іменами, прізвищами людей, які померли у часи голодомору. По колу розкладені Книги пам'яті жертв Голодомору, кожна з яких присвячена окремій області України. Це дуже великі книги. У них — імена, імена, імена…

Перевертають уяву й таблички під книгами, на яких процитовані фрази влади, зокрема Леніна та Троцького.

По середині зали стоїть невеличка каплиця, в середині знаходиться зерно, яке символічно вже ніколи не проросте. Також можна взяти свічки і поставити у зерно, вшановуючи пам'ять всім жертвам цієї страшної сторінки нашої історії.

Наприкінці ви зможете подивитись фільм про Голодомор, який допоможе зібрати усі факти в одну картину.

Відвідувати музеї-меморіали завжди болісно. Особливо, коли йдеться про таку трагічну сторінку нашої історії: ще не все розказано, не всі факти відкриті, не всі подробиці досліджено. Але переосмислити ці події потрібно хоча б задля того, аби ніколи нічого подібного не могло повторитися. І саме до такого переосмислення приходиш, коли провожаєш поглядом останню експозицію. Або гортаєш одну з Великих Книг пам»яті… Не злі сльози, а рішучість охоплює кожного, хто — випадково або свідомо — завітав сюди. Рішучість вчитися, боротися, шукати, втілювати. Напевно, саме у цьому покликання справжнього мистецтва.

Subscribe to our channel in Telegram to read the best materials of the platform and be aware of everything that happens on syg.ma

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About