Існує чимало способів цікаво провести своє дозвілля. А чому б не відвідати музей у вільний час? Якщо ти не любиш нудних екскурсій, пропагандистських історій та незрозумілих експонатів за склом, я переверну твою уяву про музей.

У ці вихідні замість звичного відпочинку на дивані я вирішила піти в музей «Меморіал жертв Голодомору. Дорога не зайняла багато часу, бо він знаходиться майже у серці столиці — на Печерську, по вулиці Лаврській, 3. Ти легко зможеш знайти його посеред парку — орієнтуючись на високу каплицю «Свічка пам“яті”. Висічені у ній віконця-хрести символізують душі українців, померлих під час голодомору. Це дуже болюча для України сторінка історії, проте ми маємо пам»ятати ту страшну трагедію, що не оминула жодної української родини.

Перед входом — пам«ятник дівчині з 5 колосками — це нагадування про нелюдський закон “ п”яти колосків» (саме стільки дозволено було мати на день одній людині).

Спустившись усередину, я справді дуже здивувалась. Це було не схоже на попередні музеї, які я відвідувала — дуже атмосферне місце.

Мені пощастило потрапити на мистецький проект під назвою «163». Автором ідеї є Ростислав Бортник, який за допомогою зерна та творчих методів сучасного мистецтва матеріалізує цифри, які ми постійно чуємо, коли говоримо про Голодомор: скільки українців депортували під час колективізації і Голодомору, скільки українців проживало в Радянській Україні до геноциду і скільки після, про яку кількість жертв штучно створеного голоду писали у звітах італійські та німецькі консули, скільки українців стало жертвами голоду в 1932-1933 рр.

Усі ці інсталяції ти зможеш побачити в Залі пам'яті Національного музею «Меморіал жертв Голодомору» з 24 вересня 2016 р. по 30 січня 2017 р. Мистецький проект «163» — це мільйони зерен, де кожна зернина символізує життя. Чому 163 ? Bідповідь кожен має знайти самостійно…

Найбільше враження справляє човен з трьома купками зерен: найбільша — кількість українців померлих за добу; середня- кількість померлих за годину, найменша — за хвилину…

Ще одна річ, яка не оминула моєї уваги — це інсталяція з двома великими купами зерна: перша — кількість померлих в голодомор (приблизно 10.000.000 людей), друга — кількість українців, які проживать на теренах нашої країни сьогодні (приблизно 48.000.000). Ці дві величезних купи не дуже відрізняються за розмірами. І це шокує, коли починаєш розуміти, що тут одна зернина — одна людина, одне людське життя з усіма радостями, сподіваннями, цілий Всесвіт…

Також у музеї ти зможеш ознайомитись з іменами, прізвищами людей, які померли у часи голодомору. По колу розкладені Книги пам'яті жертв Голодомору, кожна з яких присвячена окремій області України. Це дуже великі книги. У них — імена, імена, імена…

Перевертають уяву й таблички під книгами, на яких процитовані фрази влади, зокрема Леніна та Троцького.

По середині зали стоїть невеличка каплиця, в середині знаходиться зерно, яке символічно вже ніколи не проросте. Також можна взяти свічки і поставити у зерно, вшановуючи пам'ять всім жертвам цієї страшної сторінки нашої історії.

Наприкінці ви зможете подивитись фільм про Голодомор, який допоможе зібрати усі факти в одну картину.

Відвідувати музеї-меморіали завжди болісно. Особливо, коли йдеться про таку трагічну сторінку нашої історії: ще не все розказано, не всі факти відкриті, не всі подробиці досліджено. Але переосмислити ці події потрібно хоча б задля того, аби ніколи нічого подібного не могло повторитися. І саме до такого переосмислення приходиш, коли провожаєш поглядом останню експозицію. Або гортаєш одну з Великих Книг пам»яті… Не злі сльози, а рішучість охоплює кожного, хто — випадково або свідомо — завітав сюди. Рішучість вчитися, боротися, шукати, втілювати. Напевно, саме у цьому покликання справжнього мистецтва.