`Ходячий Франківськ`, Ріль Тарас (уривок з нової книжки)

Тарас23/06/25 23:46105

#0000000000000000000000000000000000000000

кх кх кх

брр арум брук

доста

Я заткнувся на цілий тиждень і не винайшов кращого методу, аніж сповідатися вам іще гучніше.

Поїхавши до Франківська; я знайшов і втратив себе — (навушники скреготять і заважають писати зараз).

У Франківську я впав на коліна перед залежністю; а от у 2023 її лишень доторкнувсь, за гребінчик півника, за чьолочку для тьолочки.

Кратом вимкнув у мені хвилювання, які пашать як горло, і посадовив на лавку.

Звук розбився на периметри спокою, щось ефемерне гладило по голівці.

А в іншу неділю березня, року дваДваП’ЯТЬ, мене пригостили цукеркою з канабісом.

Я вийшов із легальної кав’ярні, самовдоволено потер ручки й пуцьку, вірянин у слабкий ефект, SPA alike.

SD Laika супроводжував мене на прогулянці…

І вже за хвилин 90 йти стало важко, тіло звалилося на затуплену свідомість, і важче настало для будь-якого рішення — чи то шматка рятівної шаурми, чи сховатися в парку, чи перемкнути пісню на плеєрі (оно так і зависла)

Я подибав до Сотки, фонтану на Сотці, до катедри, дитячого майданчика Шептицького, покружляв навколо сусідніх, і всередині — вулиць, а потому подибав до Сотки… і все повторилося, і sound ішачив по пиці.

За хвилин 15 чи 20, коли час підло розтягувався і стягувавсь, я опинявся на тому ж місці, із легким залізом, у невидимих протезах замість ніг.

Дивом добрівши до ліжка в хостелі, ноги (теж) перестали мене слухатись.

Вони крутилися й вертілися, жар ляскав по щоках, чашка з чаєм трусилася в руках, тіло хотіло втекти й водночас спинитися в невагомості й… — О слухняно.

Олег чекав мене на вулиці, як і чекав кошмарний, чорний, кусючий Франківськ, на дно котрого я різко спустився.

Дивися:

На мої страхи; зростали там і тут, пульсуючи…

Я відчував клятий запах; як смерділо, то повсюдно; як стежити — то кожний.

Такий собі Карич взявся роздупляти мій стан: і тут, навдивовижу, я вперше його зрозумів.

Мелодійну гранку його стилю мислення, попри сказану долю попси: думки Карича вилися як плющ на будинку з обкладинки Набережної, складаючись у граційний епос картини.

Моя кожда емоція болісно зросталась із впливом його слова: то я проживав вітамінний лимон, то найкращу змінену убогість, то кидався у параною.

Смішок Вєталя Мєталя лише глибше отуди запихав: до хтовиськ, Лавкрафта: ; гіпсового його лиця, а замість вуалі — маска, ходяча маска, яка говорить і боїться уваги, яку провокую я, залежний і пошматований я.

Зупинивши погляд на погляді очей у туалеті, дзеркалі, я не зрадів їхньому танцю: червоні

телячі

булькаті

пацьорки. Масштабування географічних зіниць.

Кажуть, речовини глибоко змінюють світогляд і світове співпереживання…

Коли ми з Олегом проходили повз будівлю хостела, я помітив чоловічого манекена у вікні, який, що духу є, вслухався в кожну нашу примітку до книги…

До Франківська!

В окремих нарізках події пришвидшувалися і на зовсім трішки заходила в гості ейфо

А я невблаганно накручувався, що вже як без години вам — СОЛЬОВИЙ!

І знайомі 15-літні дівчатка з 11 ліцею тицяли мені в рило, у магазині 7,23!

SnickeRil.

Спасіть, сучки…

_{Шо там іш ше}

БЕЗ РОМАНТИЗАЦІЇ

БЕЗ НЕГАТИВУ

І ЯКАСЬ ТВОЯ хайпова ПАРАФРАЗА

Ми ще з компанією залізли у подвійне кіно.

Зайшли у гості до третього коханого ухилянта, Тараса Мирного — нудота як дежавю кликала мене Тільки До Одного Місця, але Карич як і Франківськ як і виховання як і звичка терпіти й здихати: переконали до протилежного.

Хлопці мирилися з Мирним, і Тарас зодягав Тарасика в котрусь обляпану фарбою, і шкіряну, і з людської шкіри, і з варварською історією — Куртку.

Я не міг, ніяк, її застібнути; тримаючи в руках дві поли легендарного того лаха, а третею рукою тримаючи сердечну печінку.

— Ти як мученик Франківська!

Немічний.

І страждаєш —

приблизно Отакої висловив Олег, але рацію мав понад міру — — кожен з компанії мене рятував, ставлячи під сумнів своє майбутнє, імовірною зустріччю з поліцаями, а про репутацію мелодраматично назагал промовчу…

■

Франківськ не скоїв мені навіть цього разу — лиха; оточений друзями й любов’ю, сном і блювотним позивом, неРеактивними гостями хостела, безплатною худою кавою, їдлом, а на додачу: транквілами й хірсутою — проклятий поет і безхатько, прокинувся зранку і натужно перевіряв Чесний Франківськ та Blacklist — аби дістати трохи більше вражень, посмакувавши себе ще й зі сторони.

Я загинув на більше як добу, і захотів повернутися до цього стану Підрільника (~~термін музики Івана Тюрменка Marevo Collective ПИЛЮКА РЕКЛАМИ~~)

безвідповідального

крихкого

маленького

паралельного

з а б у т т я

□

Слова тут, без решти, безпорадними є…

Наркотики слухають тільки Музику.

"А знайомі батьків записали до чорної коробки, чи користаючи з Поламаного Телефону, мій Хрестовий Похід?"