без назви (із “rodovid”)

Христина Дрогомирецька
16:58, 13 июня 2020
Добавить в закладкиДобавить в коллекцию

Долина розпирає знахідки гладкістю стін що б не сказали уже відбулось висилаючи

Собі навипередки хортів що зливаються із прозорістю уникнення остаточності ні звуку

Якби не народжував його із себе знову і знов із потугами звук не ділимий і не забрати

Його у хустці прикладаючи до смертельних ран котрим впору гоїтись неначе вода своєю

Вологістю вичерпує коріння вигойдує ватагу зловісної і непереборної сірки нею змастили

Вуста і правлять без ліку вказуючи дорогу кваплячись серед спеки у затравленій пустці

Ціліє мур бреде поміж ним із вицвілими нашивками на шкірі що вп’ялись склом

Впихаючи погляд в отвір де були двері на відстані з недалекого берега відділеного іншим

Тілом невимовне до своєї видачі розпластане оголеністю нутрощів видозбирує кров

Наче дзвінкі краплі виснуть над чолом відвертаючи огиду пам’яті пальців якщо роззирнутись

І кинути погляд на дно своїх рук котрі почорніли не відрізнити від присмерків вони ковтають

Свої плоди затерплим язиком розвішуючи пелени коли я прийшов, а міг і не бути поховавши

Їх стільки разів скільки цього вимагало свято закочує тканини які плетуться підлогою

Вшивають у погляд згасле дзеркало та виносять надвір кришиться хліб там де Випростувались до мандрів наче він їх знайшов раніше ніж вони знали що йти їхнє одвічне

Ремесло не відавши прибуття та дому розгубивши плоть згодувавши її примарним дітям

Радість розбирає безформить шкіру перед тим як рум’яніє погідна смиренність кладе на 

Землю впольоване око і відступає назад чекати поки збереться достатня кількість і їх відкриє

Котрийсь із братів нема серед них у призначений день нема ніякого наче сутеніє його курінь

І стіни у його обителі тріскають невпинно підбирають уламки і доштуковують знову ким

Здається шир вирваного лона вздовж білого лиця на виораному сніговому полі човгають

Калюжами із міста та чи віднайдені усі зниклі названі відповідно до своїх умінь не знати

Більше за своє відображення що відчужує знайомістю тільки присутніх сам ніколи не бачив

Того що міститься у ньому відкинувши пожовклі газети котрі закривають стелю від вітру

Бачить викинуту на берег рибу її тушу ще не розділили і не внесли урочисто до храмів

Обезволення чатують на злодія коли ж він наблизившись майже до них почав раптово

Віддалятись червоно краплею серед густої зелені бачить те з чим не можливо поєднатись

Коли просвіт стає виразнішим і захоплює територію за територією палючим сонцем білим

Вогнем що виїдає із землі все що насівало та населяло поки не утворює пустинну стрічку

Багряніє та обпікає до чистоти спалахує із голови на голову перекидається розбиваються

Пляшки об підлогу наче безсило саджають на корабель того хто несповна розуму обіцявши

Йому повернутись наступного дня якого він не запам’ятає так само як і не пам’ятатиме

Сьогоднішнього але йому ще раз розкажуть про його вислуги як тільки прокинеться

Огорнувши себе посірілим простиралом читає по губах адже скаженіє від їхнього голосу ним

Же купував їхні послуги ним повертав свідків котрі не бачили нічого насправді та попри це

Ідеально відповідали критеріям прийняття за будь-чиїх родичів наче ніхто із них не знав

Напевне ким він був годячись на місце до котрого його спонукали носячи зброю щоби Вручати її як тільки виголосять потребу позбутись своєї причетності до безчинства ніби

Вписані лиця намагаються понівечити на собі тверді обладунки що уповільнють рухи

Ніби втеча їхня неминуча видряпуючись на знищений кістлявий міст становлять самі собі

Опору зависнувши над прірвою втрачають один за одним котрусь свою кінцівку годуючи

Нею наступників що холодять під ними воду розпогодив нутро прив’язане до місць Тимчасового утримання відчуває як переставляє стопи як тепліє під ними земля коли іде

Непомічений серед палаючого поля наближаючись до зеленої смуги трави під її заспів

Подпишитесь на наш канал в Telegram, чтобы читать лучшие материалы платформы и быть в курсе всего, что происходит на сигме.
Добавить в закладки