Для дослідників світ продовжує змінюватися надто швидко. Інколи важко встигнути за новими тенденціями. Інформація про них дійде до вас, коли вони вже майже втратили свою актуальність. «Маніфест клаптикової етнграфії» був написаний під час активної фази пандемії Covid-19. Проте він підняв значно більше проблем, ніж можна було собі уявити. Таким чином, автори маніфесту отримали багато позитивних відгуків від антропологів, які стикаються з піднятими питаннями у тексті.

Незважаючи на акцент, що зроблений на обмеженості доступу до досліднцького поля через пандемію Covid-19, важливо зауважити актуальність цьоготексту. Оскільки його можна застосувати до безлічі ситуацій у світі, що змнюється надто стрімко.

Маніфест клаптикової етнографії

Гьокче Гюнель, Сайба Варма та Чіка Ватанабе

9 червня 2020 року

Ще до настання пандемії Covid-19 «традиційні» антропологічні польові дослідження опинилися у скрутному становищі. Вже деякий час етнографи ставлять під сумнів базові істини польової роботи: розмежування між «полем» і «домом», гендерні (маскулінні) уявлення про завжди доступного і готового на все польового дослідника, а також схильність антропології до теми страждання (Anjaria and Anjaria 2020; Robbins 2013). Водночас неоліберальні умови праці в університетах, «фемінізація» антропології, очікування балансу між роботою та особистим життям, екологічні проблеми, а також феміністична та деколоніальна критика антропології вимагають переосмислення польової роботи як процесу, що вимагає провести рік або більше у віддаленому регіоні. Сімейні обов’язки, нестабільність, інші приховані, стигматизовані чи негласні чинники — а тепер ще й Covid-19 — зробили довготривалу особисту польову роботу складною, якщо не неможливою, для багатьох науковців. Пандемія зруйнувала багато планів польових досліджень на майбутнє, і перспектива продовження етнографічних досліджень у тому ж ключі видається невизначеною. Дедалі більше фахівців і аналітиків вважають, що ми можемо ніколи не повернутися до «нормальності», а це означає, що довготривалі «традиційні» польові дослідження можуть стати неможливими.

Хоча етнографи пристосовуються до різноманітних викликів польової роботи за допомогою таких методів, як онлайн-дослідження, мультилокальна польова робота, автоетнографія та увага до суб’єктів дослідження, які є мобільними, близькими або самі є експертами (Harrison 1991; Marcus 1995; Gupta and Ferguson 1997; Amit 2000; Burawoy 2000; Faubion 2009; Faubion and Marcus 2009; Nagar 2014; Papacharissi 2015; Huang 2016), ці інновації здебільшого ґрунтуються на потребах суб’єктів дослідження. Мало хто з етнографів звертав увагу на те, як етнографічні практики змінюються під впливом власного життя дослідників і наших численних професійних та особистих обов’язків — від догляду за дітьми та здоров’ям до фінансових, екологічних, політичних і часових обмежень, обов’язків у стосунках «вдома» та швидкоплинності конкретних об'єктів дослідження.

Ми обстоюємо необхідність консолідації інновацій, які вже відбуваються в антропології, але залишаються «чорним ящиком». Ми спираємося на давні феміністичні та деколоніальні теорії переплетення особистого та професійного, теоретичного та методологічного в дослідженні. Незважаючи на фемінізацію багатьох соціальних і гуманітарних дисциплін, дослідження і домашнє життя залишаються гендерно маркованими, а (жіноча) домашня праця, яка уможливлює теоретизування, часто стирається (Ahmed 2006); ейджистські припущення лежать в основі продуктивності в академічних колах, а психічне здоров’я впливає на дослідження і письмо (Pollard 2009; Cvetkovich 2013; Pinto 2014; Johnson 2016; Platzer and Allison 2018); додаткові вимоги до обслуговування непропорційно лягають на квір-викладачів та кольорових викладачів (Ahmed 2012; Matthew 2016); розбіжності між сімейним та університетським життям перешкоджають продуктивності (Bothwell 2018; Lundquist and Misra 2015); а несприятливий політичний клімат і небажані правила перебування на посаді та просування по службі знецінюють публічну чи активістську антропологію (McGranahan 2006). Однак, незважаючи на своє багатство, ці роботи не приділяють належної уваги тому, як антропологи впроваджували інноваційні методи та епістемології, щоб протистояти інтимним, особистим, політичним чи матеріальним проблемам.

Тому ми вважаємо за необхідне концептуалізувати новий методологічний і теоретичний підхід для етнографії, який ми називаємо клаптиковою етнографією. Клаптикова етнографія починається із визнання того, що рекомбінації «дому» і «поля» сьогодні стали необхідністю — тим більше перед обличчям нинішньої пандемії. Під клаптиковою етнографією ми розуміємо етнографічні процеси та протоколи, розроблені на основі короткострокових польових візитів, з використанням фрагментарних, але ретельних даних та інших інновацій, які протистоять фіксованості, цілісності та визначеності, що вимагають у процесі публікації. Клаптикова етнографія стосується не одноразових, коротких, інструментальних поїздок і стосунків а-ля консультанти, а радше дослідницьких зусиль, які зберігають довгострокові обов’язки, знання мови, контекстуальні знання і повільне мислення, що характеризують так звану традиційну польову роботу (Faubion 2009; Pigg 2013; Adams, Burke, and Whitmarsh 2014), водночас повністю звертаючи увагу на те, як зміни умов життя і праці глибоко і безповоротно змінюють виробництво знань. Клаптикова етнографія не є виправданням для того, щоб бути більш продуктивним. Навпаки, це ефективний, але більш добрий і м’який спосіб проводити дослідження, оскільки він розширює те, що ми вважаємо допустимими матеріалами, інструментами та об’єктами нашого аналізу.

На початку 2021 року за підтримки Фонду Веннер-Грен ми зберемо групу антропологів і антропологинь із різних країн, які стикаються із різноманітними професійними та життєвими умовами, щоб поглибити ці деколоніальні та феміністичні знання. Замість того, щоб розглядати численні обов’язки дослідників як обмеження, ми поміркуємо над тим, які форми знання і методології виникають у життєвих і робочих обов’язках дослідників і через їхнє посередництво. Методологічна інновація клаптикової етнографії переосмислює дослідження як роботу з прогалинами, обмеженнями, частковими знаннями та різноманітними обов’язками, що характеризують будь-яке виробництво знання, а не проти останніх (Haraway 1988; Cerwonka and Malkki 2007).

Наш підхід розглядає всі етапи етнографічного процесу і ставить питання про те, як кожен із них змінюється під впливом нових реалій, що постають перед нами. По-перше, як ми повинні переосмислити поняття виходу або подорожі в поле? Як дослідники конструюють польові місця та візити, коли вони стикаються з особистими, фінансовими та політичними обмеженнями? Як ми забезпечуємо подорожі на польові об’єкти, і що ми робимо, коли подорожі неможливі? Як цей тиск впливає на переосмислення понять «дім» і «поле»? Чи є нашою першочерговою метою як етнографів «вийти назустріч радикально невідомому… зробити його зрозумілим, справді ймовірним» (Howell 2017, 18), чи є щось інше, що може запропонувати клаптикова етнографія? По-друге, ми зосереджуємося на необхідності врахування нових способів «перебування там», коли довготривала польова робота вже неможлива: якими є способи проведення досліджень у короткі часові проміжки або дистанційно? Як ми вчимося? Як розвивати і підтримувати відносини? Як боротися із прогалинами в наших висновках? По-третє, як наше життя і обов’язки вимагають нових способів збору даних: які нові архіви ми створюємо, коли проводимо дослідження фрагментарно, клаптиково, і коли об’єкти нашого дослідження (наприклад, простори насильницьких конфліктів або шляхи транснаціональної міграції) самі складаються із фрагментів, прогалин і відсутності? Які способи аналізу та репрезентації спираються на ці апорії, а не уникають їх? По-четверте, як метод клаптикової етнографії переосмислює темпоралізацію збору та аналізу даних? Типова модель письма передбачає, що дослідники дотримуються лінійної часової шкали. Однак під тиском публікацій багато дослідників сьогодні будують свій аналіз під час польових досліджень (Cerwonka and Malkki 2007). Як це змінює наш спосіб мислення? І, нарешті, на які нові завдання і обов’язки ми повинні налаштуватися в контексті неоліберальної економії і трудових обмежень, які вимагають більшої викладацької та адміністративної відповідальності, а також мінливої «політичної економіки знань» (Nagar 2014)? Як ми можемо запропонувати моделі чи шаблони клаптикової етнографії студентам та іншим зацікавленим у цьому методі?

Клаптикова етнографія пропонує новий спосіб визнати і врахувати, як життя дослідників у всій його складності формує виробництво знань. У цьому процесі ми стверджуємо, що саме антропологічне знання має бути трансформоване. Клаптикова етнографія допомагає нам переосмислити, що вважається знанням, а що ні, що вважається дослідженням, а що ні, і як ми можемо трансформувати реальності, які були описані нам як «обмеження» і «перешкоди», у можливості для нових інсайтів. Ми сподіваємося, що ця інтервенція забезпечить методологічну основу і теоретичну броню для тих, хто збирається розпочати дослідницькі проекти, або тих, хто може відчувати, що їхні дослідження досягли кінцевої точки через особисті, фінансові або практичні причини. Клаптикова етнографія не реагує на зовнішні чинники світу, вимагаючи більшої продуктивності. Натомість вона прагне перекроїти цей світ, стираючи наперед задані категорії та межі між нашим особистим і професійним життям. Ми пропонуємо її як ресурс для зміненого світу після пандемії.

References:

Adams, Vincanne, Nancy J. Burke, and Ian Whitmarsh. 2014. “Slow Research: Thoughts for a Movement in Global Health.” Medical Anthropology 33, no. 3: 179–97.

Ahmed, Sara. 2006. “Orientations: Toward a Queer Phenomenology.” GLQ: A Journal of Lesbian and Gay Studies 12, no. 4: 543–74.

Ahmed, Sara. 2012. On Being Included: Racism and Diversity in Institutional Life. Durham, N.C.: Duke University Press.

Amit, Vered. 2000. “Introduction: Constructing the Field.” In Constructing the Field: Ethnographic Fieldwork in the Contemporary World, edited by Vered Amit, 1–18. London: Routledge.

Anjaria, Jonathan Shapiro, and Ulka Anjaria. 2020. “Mazaa: Rethinking Fun, Pleasure and Play in South Asia.” South Asia: Journal of South Asian Studies 43, no. 2: 232–42.

Bothwell, Ellie. 2018. “Work-Life Balance Survey 2018: Long Hours Take Their Toll on Academics.” Times Higher Education, February 8.

Burawoy, Michael. 2000. “Grounding Globalization.” In Global Ethnography: Forces, Connections, and Imaginations in a Postmodern World, edited by Michael Burawoy, Joseph A. Blum, Sheba George, Zsuzsa Gille, and Millie Thayer, 337–50. Berkeley: University of California Press.

Cerwonka, Allaine, and Liisa H. Malkki. 2007. Improvising Theory: Process and Temporality in Ethnographic Fieldwork. Chicago: University of Chicago Press.

Cultural Anthropology, ed. 2018. “Academic Precarity in American Anthropology: A Forum.” Fieldsights, May 18.

Cvetkovich, Aann. 2013. Depression: A Public Feeling. Durham, N.C.: Duke University Press.

Faubion, James. 2009. “The Ethics of Fieldwork as an Ethics of Connectivity, or The Good Anthropologist (Isn’t What She Used To Be).” In Fieldwork Is Not What It Used to Be: Learning Anthropology’s Method in a Time of Transition, edited by James Faubion and George Marcus, 145–64. Ithaca, N.Y.: Cornell University Press.

Gupta, Akhil, and James Ferguson. 1997. “Discipline and Practice: ‘The Field’ as Site, Method, and Location in Anthropology.” In Locations, Boundaries and Grounds of a Field Science, edited by Akhil Gupta and James Ferguson, 1–46. Berkeley: University of California Press.

Haraway, Donna. 1988. “Situated Knowledges: The Science Question in Feminism and the Privilege of Partial Perspective.” Feminist Studies 14, no. 3: 575–99.

Harrison, Faye Venetia, ed. 1991. Decolonizing Anthropology: Moving Further Toward an Anthropology for Liberation. Washington, D.C.: Association of Black Anthropologists/ American Anthropological Association.

Howell, Signe. 2017. “Two or three things I love about ethnography.” HAU: Journal of Ethnographic Theory 7, no. 1: 15–20.

Huang, Mingwei. 2016. “Vulnerable Observers: Notes on Fieldwork and Rape.” The Chronicle of Higher Education, October 12.

Johnson, Alix. 2016. “Affect, Attention, and Ethnographic Research: Thoughts on Mental Health in the Field.” Savage Minds, March 30.

Lundquist, Jennifer, and Joya Misra. 2015. “Breaking It to Your Family.” Insider Higher Ed, December 4.

Marcus, George. 1995. “Ethnography in/of the World System: The Emergence of Multi-Sited Ethnography.” Annual Review of Anthropology 24: 95–117.

Matthew, Patricia. 2016. “What Is Faculty Diversity Worth to a University?” Atlantic, November 23.

McGranahan, Carole. 2006. “Introduction: Public Anthropology.” India Review 5, nos. 3–4: 255–67.

Nagar, Richa. 2014. Muddying the Waters: Coauthoring Feminism across Scholarship and Activism. Chicago: University of Illinois Press.

Papacharissi, Zizi. 2015. “Affective Publics and Structures of Storytelling: Sentiment, Events and Mediality.” Information, Communication and Society 19, no. 3: 307–24.

Pigg, Stacy Leigh. 2013. “On Sitting and Doing: Ethnography as Action in Global Health.” Social Science and Medicine 99: 127–34.

Pinto, Sarah. 2014. Daughters of Parvati: Women and Madness in Contemporary India. Philadelphia: University of Pennsylvania Press.

Pollard, Amy. 2009. “Field of Screams: Difficulty and Ethnographic Fieldwork.” Anthropology Matters 11, no. 2.

Robbins, Joel. 2013. “Beyond the Suffering Subject: Toward an Anthropology of the Good.” Journal of the Royal Anthropological Institute 19, no. 3: 447–62.

Переклад: Віталій Щепанський

Переклад здійснено з ресурсу: https://culanth.org/fieldsights/a-manifesto-for-patchwork-ethnography