***

курка дзьобає черва

жінка роз’ятрює біль

порожнє небо

лід долоні тане

тоншає до невидимої плівки на якій балансує кочет

горобина води збирається на поверхні дошки

честь по честі

не гладь проти шерсті

чорна стрічка землі робить коло

вздовж обрію

повертається назад

туди де в центрі порожньо

а війна проклята

 ***

речі що відходять у минуле гинуть

вони — порох

поминальні пісні співають дівчата у церкві святої Женев’єви

спомин — данина минулому

свічка самому себе

вогник закопаний у пагорбі біля моря

воно дихає

а ти ні

***

1

пришиті до щоки сльози

2

замість монет повні кишені гудзиків

гра  в наперстки

3

щось в хвилині є хибне, а щось зайве

4

горбата душа кланяється землі ховаючись у її тіні

а пряма душа під сонцем стає суха    

***

трава піднімається на смерть  і

сум струменить кам’янистими схилами

боками за які не вхопитись рукою

тільки не людською

і марніє схід від куряви що здіймається з під копит

і минуле муляє перед очима не залишаючи тебе ні на хвилину

це випробування яке подолати можна лише разом з життям

штовхаючи вперед важке дерев’яне колесо повторюючи за батьками увесь їх шлях

безпорадно стинаючи плечима  атлет із душею атланта проливає своє блакитне око на землю і настає ніч

такої темної я ще не знав з тих самих пір як змішалася кров на полі бою

і мир виморив молюсків відкинувши їх до берега

горло античного героя гуділо утробним гулом

так могла б говорити сама земля але вона мовчить міцно вхопившись за коріння дерев що нахилилися аби послухати що їм скажуть руїни міста

воно не пережило навали туристів

і залишившись між рядків листопада

я непомітно краду камінці щоб покласти їх на могилу  

випадкового чоловіка

у випадковому місці  

***

\

Дерева сплять їх очі заплющені

увійшовши в ліс не можеш бути певен що знайдеш вихід

з ніжно-рожевого

мов марганець неба що опустилося вниз огортаючи собою всі западини і горби

приховує торішнє листя

замітає всю правду про нещастя що шурхотять на вітру

про лежалий камінь який проковтнула імла

про висохлу гілку ламку

про блискавку

про стежку що вигинулась дугою і

стала мостом між очами

про непевність кроків

слабкість колін

відчайдушність що перетікає у відчай

і відчай що перетікає в смерть  

\

дерева сплять 

там під віями

спокій і прийняття

там під корою кров повільна але впевнена

як думка що кріпне з досвідом

наближаючись до свого кінця

\

я постою поруч з деревами

вічнозеленими