Боді-ґорор фокусується на гротескних змінах у тілі, часто пов’язаних із каліцтвом, мутацією або трансформацією. Традиційно він використовується для дослідження страху перед невідомими, жахливими і неконтрольованими силами, які загрожують нашій фізичній і психологічній цілісності. Жанр слугує канвою для ширших суспільних страхів, таких як хвороба, старіння та смерть, а також зачіпає теми ідентичності та відчуження від власного тіла. Фільм режисерки Коралі Фаржа "Субстанція" 2024 року є прикладом боді-ґорору, який використовує суто жіночу перспективу на жанр, наслідуючи в свою чергу таким стрічкам New French Extremity як "У моїй шкірі" Марини де Ван та "Титан" Жюлії Дюкорно. "Субстанція" зачіпає глибокі екзистенційні теми, зокрема страх небуття та страх невидимості, що часто супроводжує процес старіння. Фільм порушує важливі питання про сутність самості та ідентичності: Чи прив’язана самосвідомість до фізичного тіла, сприйняття себе, чи до чогось більш абстрактного і нематеріального? Це особливо актуальне сьогодні, коли зовнішність постійно перебуває під суспільною увагою, що призводить до екзистенційної кризи для жінок, які відчувають, що повинні відповідати суспільним ідеалам. Наратив стрічки використовує прийом буквального двійника, щоб змусити глядачів зіткнутися з власною природою, яка виходить за межі фізичного оприявлення. Ця двоїстість підштовхує до осмислення екзистенціалістської філософії Сартра, зокрема ідеї про те, що "існування передує сутності". У цьому контексті фільм спонукає переосмислити значення ідентичності як чогось, що не є фіксованим і не визначається виключно зовнішнім виглядом. Зустріч головної героїні з її клонованим "я" втілює напругу між фізичним проявом ідентичності та глибшим, автентичнішим відчуттям буття, що виходить за межі поверхневих атрибутів. Крім того, елементи жахів у фільмі слугують метафорою внутрішнього конфлікту, який переживають ті, хто бореться зі старінням і суспільними очікуваннями. Гротескні трансформації та наслідки особистого вибору спонукають до роздумів про те, що означає існувати автентично у світі, який часто вимагає конформізму. Жах від того, що тіло стає місцем конфлікту, підкреслює ідею про те, що тіло — це складна взаємодія фізичних, психологічних і соціальних вимірів, які формують ідентичність жінки впродовж століть. "Субстанція" слугує потужною критикою патріархальних структур, які здійснюють контроль над жіночим тілом, ілюструючи системне насильство, вбудоване в суспільні норми, що оточують жінок. Жах, який переживає героїня Демі Мур, можна інтерпретувати як прояв психологічного та фізичного насильства, якого зазнають жінки в культурі, де їхня цінність нерозривно пов’язана із зовнішнім виглядом. Це насильство є не лише особистим, але й інституційним; воно інкапсулює тиск відповідності ідеалам, які надають перевагу молодості та красі над індивідуальністю. Реплікація персонажки Демі Мур за допомогою субстанції стає врешті-решт метафорою відсутності свободи дій, з якою часто стикаються жінки щодо власного тіла. Акт створення молодшої, "кращої" версії без її повного розуміння чи згоди відображає ширші питання тілесної автономії, які вже давно критикують радикальні феміністки. Тіла жінок часто об'єктивуються та комерціалізуються, до них ставляться як до об'єкту для суспільних очікувань, а не як до автономних суб'єктів, що мають власну волю. Ця тема контролю виходить за межі індивідуального на суспільний рівень, де патріархальна система не лише диктує стандарти краси, але й увічнює ідею про те, що жінки повинні постійно прагнути до недосяжного ідеалу. Більше того, елементи жахів у фільмі посилюють емоційну та психологічну травму, пов’язану з цим суспільним тиском. Гротескні трансформації та наслідки, з якими стикається героїня Мур, слугують нагадуванням про руйнівний вплив цих норм. Це збігається з радикальною феміністичною думкою, яка наголошує на необхідності демонтажу систем, що нав’язують такі очікування. У цьому контексті жанр фільмів жахів стає засобом зображення реальності боротьби жінок проти гнітючих суспільних норм, пропонуючи зображення насильства, яке чиниться над жінками. Персонажку Маргарет Квеллі в свою чергу можна розглядати і як уособлення феміністичного пробудження та відродження активності. Як молодший клон, вона втілює потенціал трансформації та самоствердження, що може виникнути через відмову від гнітючих стандартів, нав’язаних суспільством. Її еволюція протягом фільму символізує шлях до автономії, підкреслюючи можливість переосмислення власної ідентичності поза межами суспільних очікувань. Цю трансформацію можна інтерпретувати як радикальне феміністичне твердження про те, що жінки можуть повернути собі право власності на своє тіло та ідентичність, кидаючи виклик патріархальним наративам, які намагаються їх обмежити. Бурхливий розвиток індустрії косметичної хірургії та антивікових засобів процвітає на суспільних страхах перед старінням, увічнюючи цикл споживання, який посилює гендерні очікування. Фільм ілюструє, як капіталізм експлуатує вразливість жінок, комерціалізуючи їхню невпевненість, просуваючи наратив, що прославляє молодість за рахунок самоприйняття. Цю експлуатацію ще більше підкреслює контекст чорного ринку, який вказує на те, що навіть легальні шляхи досягнення краси та молодості стали пов’язані з етичними дилемами та моральною неоднозначністю. Більше того, зображення культури селебріті у фільмі слугує мікрокосмосом для ширших суспільних проблем, підкреслюючи, як публічні особи часто стають критичними об'єктами у полеміці про суспільні ідеали краси та успіху. Коли героїня Мур бореться з втратою своєї актуальності, стає очевидним, що її боротьба не є ізольованою; вона віддзеркалює досвід незліченної кількості жінок, які відчувають тиск, намагаючись зберегти ілюзію молодості в суспільстві, яке систематично знецінює їх з віком. І тренд на худорлявість разом з масовим використанням "Оземпіку" легко вбудувати у ідеологічне наповнення стрічки. "Субстанція" значною мірою спирається на тематичну та естетичну лінію, закладену такими впливовими фільмами, як "Доппельгангер" Еві Нешера, "Суспільство" Брайана Юзни та "Смерть їй личить" Роберта Земекіса. Від "Доппельгангера" "Субстанція" успадкувала мотив зловісного двійника, заглиблюючись у моторошну природу самодублювання. Використання двійника дозволяє тонко дослідити питання ідентичності та страху втратити себе під тиском соціуму. Ця тема резонує впродовж усього фільму, коли героїня Мур бореться з наслідками своєї копії. Двійник слугує не лише відображенням суспільних ідеалів, але й нагадуванням про потенційну втрату індивідуальності, яка виникає через відповідність цим ідеалам. Жах зустрічі з власним двійником підкреслює відчуження та екзистенційний страх, які супроводжують гонитву за недосяжним стандартом краси. "Суспільство" режисера Браяна Юзна пропонує критику елітарних культур і гротескних проявів їхнього морального занепаду. Дослідження соціальних ієрархій та гротескного підґрунтя привілеїв у цьому фільмі перегукується з критикою, що міститься у фільмі "Субстанція". Обидва фільми викривають реалії, що лежать під поверхнею суспільних норм, особливо щодо експлуатації тіл і того, на що готові піти люди, аби дотримуватися цих норм. Жах у "Суспільстві" виникає через гротескні одкровення про клас і привілеї, тоді як "Субстанція" переводить цей жах у сферу гендеру, досліджуючи комерціалізацію жіночих тіл у капіталістичних рамках. "Смерть їй личить" режисера Роберта Земеккіса слугує прекурсором, який поєднує в собі чорну комедію та боді-ґорор, критикуючи зацикленість суспільства на молодості та красі. Сатиричний погляд на крайнощі, на які йдуть жінки, щоб зберегти свою зовнішність, перегукується з темами, присутніми в "Субстанції". Обидва фільми використовують доволі гротескний гумор для розв’язання серйозних проблем, пов’язаних зі старінням та ідентичністю, але в той час, як "Смерть їй личить" схиляється до більш комедійного зображення дій своїх персонажів, "Субстанція" набуває більш серйозного тону. Цей тональний зсув дає змогу Фаржа більш відверто коментувати наслідки суспільного тиску, наголошуючи на психологічному та фізичному тягарі, якого може завдати жінкам гонитва за досконалістю. "Субстанція", хоч і є переконливим кінотвором, не позбавлена, на жаль, логічних невідповідностей та помилок. Вони можуть зашкодити правдоподібності оповіді, але також можуть бути інтерпретовані як свідомий вибір, що підкреслює тематичні та візуальні аспекти фільму. Наукова правдоподібність: В основі сюжету лежить речовина, яка реплікує клітини, створюючи молодшу версію головної героїні. Однак у фільмі замовчуються наукові механізми, що стоять за цим процесом, створюючи прогалину в логічній послідовності. Мотивація персонажів: Рішення героїні Демі Мур вжити неперевірений препарат може здатися неправдоподібним для людини її статусу. Відсутність дослідження її психологічного стану перед прийняттям такого радикального рішення є наративним скороченням, яке підриває глибину розвитку її характеру. Наслідки дій: У фільмі показано серйозні побічні ефекти в міру розвитку сюжету, але бракує послідовності в тому, як ці ефекти впливають на персонажів. Наприклад, побічні ефекти є катастрофічними, без чіткого пояснення цієї мінливості. Незважаючи на ці логічні недоліки, "Субстанцію" справді можна класифікувати як приклад "чистого візуального кіно", де акцент на візуальних образах та ідеологічних меседжах переважає над щільно сплетеним сюжетом. Цей стиль кінематографу надає перевагу естетичному досвіду та тематичному дослідженню над наративною зв’язністю.