Donate
Society and Politics

Галицькі караїми після 1944 року: шляхи до Польщі

Qale18/11/26 20:41121


Цього року караїмській громаді Галича — 780 років. Сьогодні тут залишився лише один її представник. Куди поїхали інші?

За усною традицією, введеною в науковий обіг Ярославом Дашкевичем (1926–2010), караїми прийшли на ці землі у 1246 році, за часів Данила Романовича, із Солхата, Мангупа та Кафи (Крим).

Сьогодні про багатовікову історію караїмської громади Галича нагадують її останній представник — шановний Шимон Марткович, Караїмська вулиця, караїмське кладовище середини XVIII століття та Музей караїмської історії та культури.

Чому в Галичі залишився лише один представник громади?

Більше дізнаємося з матеріалу Маріоли Абкович, опублікованого в часописі Awazymyz. Далі — його український переклад, виконаний Надією Васильчук, молодшою науковою співробітницею сектору у Музей караїмської історії та культури Національного заповідника «Давній Галич».


Положення про репатріацію дозволяли вільний виїзд караїмів з УРСР до Польщі. Проте відносно небагато галицьких караїмів зважилися на це. Ті, хто виїхав, осіли переважно на узбережжі та у Варшаві. У цей час виїхали:

На фото з часопису Awazymyz: караїми з Луцька та Галича на новому місці. Зельонка під Варшавою, 1944 рік.

Зигмунт Абрагамович (1923–1990) — син Захарія і Дебори, господарів із Залукви, вивезений на примусові роботи до Німеччини. Не повернувся до Галича, поселився спочатку у Вроцлаві, пізніше у Варшаві, де був вільним слухачем у Варшавському університеті. Після здачі матури переїхав до Кракова, де закінчив тюркологічні студії. У 1967 р. отримав звання доктора.

Йозеф Єшвович (1869–1955) та його дружина Ліна з Шулімовичів (1882–1960) із Залукви репатріювалися після повернення з Казахстану дочки Сабіни з Єшвовичів Новіцької (1910–2007) і внучки Галини Новіцької (1931–1993). Галина закінчила Медичну академію у Вроцлаві, працювала отоларингологом в Ополі, пізніше з матір’ю переїхала до Нової Демби.

Самуель Іцкович чи Ісакович (1902–1982) — син коваля із Залукви. Залізничний машиніст, поселився разом з дружиною Марією з дому Шулімович (1906–1973) у Гданську-Оліві. Як делегат Караїмського релігійного союзу в Гданську відігравав важливу роль у караїмському житті Тримістя, утримував сталі контакти з Варшавою.

Шимон Іцкович (1885–1969) — у 1939 р. заступник начальника залізничної станції в Снятині на румунсько-польському кордоні, брав участь у війні в Турну-Северін у Румунії. У 1945 р. репатріювався з Румунії до Польщі, спочатку поселився у Вроцлаві, а в 1948 р. переїхав до Гданська-Оліви, де проживала його сестра Гелена з Іцковичів Сулімович.

Захаріяш Новахович (1883–1960) — випускник відділу права Львівського університету, доктор права, адвокат в Галичі, громадський діяч та голова місцевої караїмської громади. Активно брав участь у роботі над Законом про взаємовідносини між державою та караїмським релігійним об’єднанням у Польській Республіці, остаточно ухваленим у 1936 р. У 1944 р. разом із дружиною Сабіною проживав у Кракові. Пізніше оселився в Хшанові, де Новахович, не отримавши права на адвокатську діяльність, став нотаріусом.

Його дружина Сабіна, уроджена Самуелович (1885–1960), вчителька на пенсії, перед війною була активною громадською діячкою, головою Товариства караїмських жінок у Галичі. Після війни обоє брали участь в організаційному процесі нових структур і до останніх днів були активними учасниками громадського життя.

Анна Самуелович (1880–1970) виїхала з Галича в 1944 році до Зельонки під Варшавою. Четверо її дітей також виїхали до Польщі: Дорота Астапчик, уроджена Самуелович (1905–1982), Регіна (Ліна), уроджена Самуелович Бучма (1908–1997), обидві вчительки, Ібрагім Самуелович (1914–1997), юрист, і Міна Самуелович (1914–1987). Ібрагім та його мати жили у Воломіні, де Ібрагім керував адвокатською конторою.

Гелена Сулімович (1891–1950) виїхала з Галича в травні 1944 р. разом із донькою Анною (1916–1944), зятем Олександром Голубом (1914–2005) та онукою Габріелою (1943–1944). Вони опинилися в Зельонці під Варшавою, а потім були переселені в Кобилку, де Анна померла від тифу у вересні 1944 року. Через три місяці померла й дитина. Гелена жила в Гданську-Оліві. Вона померла в 1950 році. Сини Гелени, Марек, Юзеф і Едмунд, також оселилися в Польщі.

Марек Сулімович (1911–1993) до війни навчався в Інституті комерційних і економічних наук у Вільнюсі, а з 1937 року працював там же в Інституті соціального страхування. У 1936 році він одружився з вільнюською караїмкою Валентиною Лобаносівною і оселився в Литві. Після війни разом із дружиною та сином Богуславом (1939–2011), народженим у Галичі, виїхав за кордон. На жаль, шлюб розпався. Марек жив в Ольштині, де працював у банку, а Валентина жила з Богуславом у Гдині.

Юзеф Сулімович (1913–1973) до війни — студент тюркології Варшавського університету. Початок війни завадив йому скласти магістерський іспит. У 1941 р. призваний до Червоної армії, у 1944 р. переведений до Першої польської армії. Після закінчення війни залишився у формі. Спочатку служив на флоті в Гдині, потім у сухопутних військах у Вроцлаві. У 1950-х роках він став керівником Варшавських офіцерських клубів, а потім директором Центральної військової бібліотеки. У 1969 році закінчив навчання зі ступенем магістра тюркології. У 1972 році звільнився в запас у званні полковника. Колекціонер і бібліофіл, збирав пам’ятки караїмської писемності і культури. Брав участь у роботі над статутом Караїмського релігійного товариства.

Едмунд Сулімович (1919–2003), довоєнний учень Купецької неповної гімназії в Станіславові. Призваний до Червоної армії в 1940 році, пішов до авіаційної школи в Чкалові, де отримав освіту робітника наземного забезпечення. Спійманий при спробі втечі до армії Андерса, завдяки допомозі свого командира, башкира, був засуджений не за дезертирство, а за «несвоєчасне прибуття на збірний пункт» до 7 років таборів. Потрапив до табору, де працював на лісозаготівлі, аж до звільнення за амністією в жовтні 1945 р. Повернувся до Галича, де вже не знайшов родини, і виїхав у грудні 1945 р. Потім закінчив курси метеорологічної служби при Державному гідрометеорологічному інституті, а з травня 1947 р. виїхав на спостережну станцію в Свіноуйсьце. З цим містом пов’язав своє життя, працюючи в органах місцевої державної адміністрації.

Самуїл Шулімович (1908–1985), учитель, у 1944 р. разом з іншими галицькими караїмами виїхав до Зельонки, а згодом — на Захід. Жив у Лондоні і працював водієм автобуса. Помер у Західній Німеччині.

Ліна Шулімович, уроджена Абрагамович (1906–1987), виїхала в 1944 році з дітьми Зеноном (1934 р. н.) і Тамарою (1938–1986) до Зельонки. Їх супроводжував її брат Едмунд Абрагамович Вел Султанський (1914–1981). Після війни вони спочатку жили в Прушкуві, в гостинному домі підприємця Ізаяша Юткевича та його дружини Надії, уродженої Дубінської, а зрештою — в Підкові-Лесній. Ліна підтримувала дуже широкі контакти практично з усіма галицькими караїмами в Польщі, а також з тими, хто залишився в Галичі: після війни вона кілька разів відвідувала рідне місто.

Новах Шулімович, знаний як Адам Захарський (1906–1979), лікар, перед війною закінчив медицину в Ягеллонському університеті в Кракові. Під час навчання відвідував тюркологічний семінар проф. Тадеуша Ковальського. Мав широкі знання караїмської мови, релігії та історії. Після війни отримав ступінь доктора медичних наук у своїй alma mater. Оселився в Битомі.

Брат Новаха, Юзеф Шулімович (1909–1966), лісник, оселився в Кракові. Його сестра Яніна Шулімович (1917–1979) також виїхала. Яніна жила у Вроцлаві й закінчила тут навчання в Медичній академії на фармацевтичному факультеті, яке розпочала ще в Кракові перед війною. Вийшла заміж за тракайського караїма Анатолія Фірковича.


Детальніше про долі галицьких караїмів, які залишили рідне місто та оселилися в різних куточках Польщі, — у матеріалі Маріоли Абкович:
Losy Karaimów halickich w Polsce po 1945 r.

Author

Qale
Qale
Comment
Share

Building solidarity beyond borders. Everybody can contribute

Syg.ma is a community-run multilingual media platform and translocal archive.
Since 2014, researchers, artists, collectives, and cultural institutions have been publishing their work here

About