В Юннацьких Штанцях друг Тро-Дрог

займавсь усім доступним - "на життя"

тим заробляв.

Et bien, c'est louable.

Як раз під час "заскоку" мого в Штанці

він дах саскофоністу Чарльзу Ллойду

(одна людина, будьте пильні)

поновляв

(палацу дах я маю на увазі)

, однак Тро-Дорг, окрім дахів - копав, ліпив, наповнював

басейни Авгіїв Юннацьких

(не чистив, ні, ні-ні, не чистив, не Геракля був Тро-Дрог,

однак - "Каліфорнійській Гіпі"

вірутний, щирий, існий)

. Тож я прибульцем вліз у ХХХІ Штанць,

і оселився в кантрісайдах Монтерею

- [though not the biggest, yet] Великий Сюр

(Міллер і Керуак чіплялись,

перший на Босха посилався і на чарку,

другий - на Дхарму [, бензедрин] і чарку;

пляшка - єдина для обох

- судіть,

як воля в сморі камуфляжу знайдеться на те)

. Ллойду Тро-Дрог миттєво заявив:

"Крістоф,

камраде!

Ти пробач,

в майбутнє знов понесло, Чарлі!

Неподалік

Мішель у Штанці вліз, живе в Біг Сюрі

- Вас треба познайомити,

саскофоніста з піаністом,

шкода, не драммер ти, Крістоф.."

Однак Крі, цур-цур, Чарльз на те сказав:

"Доробиш дах - гуляй з французом,

та не по даху й не під ним"

- бо Ллойд награвся в ті роки із саксофоном,

займався нерухомістю, купляв діля-нки і буди-нки,

гроші горнув лопатою, якою інший Чарльз⁹⁷ горнув тіла.

Швиденько опинився в Езалені я

(в Езалені не був й донині,

лиш здалеку побачив раз Езалені)

, Тирлі юннацьких терапевтів

для вкрай багатих й застресованих персон,

де в лементі, у репеті, із зичним гамором і верескливим зойком

ясикі і бебехи ті мордують, неначе родичів, прислугу,

аполлонічних байстрюків, діалектичних анархістів,

всю світоглядну пустоту, що скупчилась на іншому кінці

[двокольорової нещадно]

Рай-ду-Вес-ел-і-Чорт-за-Гі.

Жеж, ритуал мав символічну ціну у 20-30 грандів.

Тро-Дрог знайомий був з особами у Тирлі,

стренчив мене як Міста Піаноффа,

жаданого в Годину танців,

платнею кому стане добра їжа і відповідний

догляд.

Прокинувся Мішель, як перша ніч пройшла в Езалені:

перед вікном - тер-тер очіськи, най натер - а пані класа Ню

до зникнення не схильна, бо тер-а-пія в неї

сво-є-рідна;

тож виснував пророче Шель: "Ді-ідькоу-у-у!

Час проведемо за-ва-ля-ще ми!" - і дівчині зазивно підморгнув.

Et que s'est-il passé après?

А далі я бував на гіпі-тріпах, навколо специпацифічних сірничків,

вдихав пари мейк-лавних барбекю - контекст, музичний, мабуть,

та не план;

все фем-м-м-фаталь, більш того - незліченний.

Задовго до СНІДанку, мен-талі-тет оф Сікстіз, сі:

"Галлов-ен-піс..На біс ібіс?"

Тижні зо два під час години танців

фем-згаданий-фаталь підходить

: (блонд, гожа, parle assez bien français)

"Дороті Дар, ні-ні, 'r' дві, як в торреї,

прошу?

Це тис амеркитайській,

з нього і меблю роблять кляті піталісти. Не про те:

я - жінка Чарлі Ллойда, а до того ж

і Франції прихильниця

глибока.."

- справді.

Bien entendu, ми поладнали.

Вона, напевно, чоловіку

сказала, що Мішель - не Дрогові звичайні панки,

вар'яти із шприцем у пахві,

оскільки дуже скоро Чарльз і Дора

Мішеля запросили на обід у свій Палац,

де окрім пари і Тро-Дро-Усю було багато інших бігосюріан.

Буддійно, ні та і - буденно.

Базіки ми розвели, sa femme - Дора Дарр Їнь - traduisait,

хоча старий не надто говірким був;

бо зосереджено жував,

в той час як Дороті взяла faisait⁹⁷ la sociale на себе.

Далі-подалі-під-медалі, Чарлі пита:

- Мішель, а ти?

- Що 'я'?

(начебто кома між зубів передніх, над нею - знак питання;

vla-vla-putain, креветкова відплата!)

- Чим заробляєш на життя?

- Петруччіаню злегка, і піано..

- О, справді?

- 'Справді' що? Петруччіані чи піано?

Та я вже вбачив Гранда:

- Це ж Steinway model B, а не гриби?

Неначе друга давнього зустрів,

який надії всі на себе взва:

ті гіпі нескінченно несерйозні, і речовини-без-провини,

а в зв'язці кожна подорож зі свидними⁹⁷ паганцями -

примітив тільки-но, то ж Горизонт!

Відверто non lavé mais Frais.

Шістод⁹⁷ по тому, гля -

а Чарлі вийшов:

"Роздратував його я не на жарт..?" -

В дусі sesqui-bémol Мішель -

блим-блим, шморг-шморг, мірк-мірк -

не мав уяви, ким насправді Чарлі є

(до речі, й Кіта Джаретта не чув на ті часи я)

. "Батьківське виховання", припустимо:

Білл Еванс, Оскар Петерсон, Арт Татум, Ерролл Гарнер,

Бад Пауелл, Телоніус Гудзонський Монк,

гадки не мав про Хенкока, Кореа -

з "Поверненням в Фареву", брату завдяки;

однак, кліп-кліп, невже? Несе свій Тенор Ллойд!

- Pwoa, dou bi woap!

Більш ніж достатньо - Ave Bop!

Велично Ллойд звучить донині,

для Шеля дійсним відкриттям став Біг Сюр Сакс:

наче і Роллінз-Колтрейн, а -

автентичний,

є власним Чарлі джерелом;

з О'півночей до ранку 7 ми

співтворили, співчували, співбули -

Дороті сльози я помітив, переклад зайвим став:

- На Аватара Піано я чекав років зо 10,

на Віст-ника-Дзиґар-мі-стра,

нарешті - час піти!

Ллойд дуже швидко кличе адвокатів,

торсає меможера⁹⁷, наче поспішає..

В театрі Лоберо

(Лоберо? Лоберо?)

, днів Сантабарбарських пройшло зо 3 неначе,

був наш концерт:

2 гранда мериканців з'юджених,

Мішель піанить - само-забу-тт-я;

потому тижні 2 чи 3 - і я у всіх часописах Каліфорнійських

! (хоч час вони не пишуть,

а перетворюють на смак

і невід'ємний попит)

Чарльз всюди згадує мене,

ніби лиш завдячки Мішелю

законом серця волю до камбеку спрямував -

французький Чудопахоля, який Петруччіані,

надвала вдача вдач!

Монтелімар, як пам'ятаю, я залишав із словом батьківським:

"Поїхав, бо дурниці коїти воліє"

- а повертався з почетом Юннацьких ЗМІ,

касетами кончертів; вперше мальоване ім'я

акцентом мериканським:

Michel Petroucciani

(де "к" буває "ч", як "час" буває "колом", а "у" -

наче в подружжі з "о" злива)

.. Із Чарльзом Тенор-Ллойдом я творив 5 років.

У другій в черзі (за казанськими бананами) вісьмох десятків рік

записаний дует із Альто-Конітцем - Toot Sweet,

що можна перекласти як "солодкий присмак",

коли в газеті є цензура на жаргон;

так, смішно in a sense, коли

піано пригадати неможливо, як проходив запис,

хоч атмосфери ^{fleur de lys} із ним донині,

_{солодкий присмак гідних справ}^.

Конітц надав солодкості ще й відповідні колір, аромат

(так, так, відомо всім, що аромат - солодкий, доки соло)

. Жан-Жака з Сов було ідеєю:

- Лі мі до вірної подоби, уявно я смакую ваш тандем.

- Damn, what?

- A rather clucking tan, Michel, enough already!

Відчув я гордість,

з нею без гумору, відома річ - нікуди, ні з ким і ніяк.

Гадаю, що зробив усе, що міг у ролі фона Альто-Лі -

без жодних жартів, підлабузень, Мішель мав Честь

(Лі мене пережив і Чарлі - надію маю ще зустрітись)

. Із Тенор-Ллойдом місяців зо два потому - перший альбом:

"Montreux"

(ви ж пам'ятаєте, ніяких "ьокс" не треба?)

- на Фестивалі запис зроблений,

присутен Біллу Евансу триб'ют

(хоча квартет на записі, не тріо)

. Обкладинка позаду має фотінь особливу

- тоді ще не ходив Шель самотужки,

Колишня (із заголовної, sans dout)

бадьоро переносила Колишнього, і Тенор⁹⁷

; вага моя близька до чверті центнеру була,

сьогодні став товстіше, бо - музичний досвід (!)

, та перш за все - увага слухачів й прихильниць

(чи прибічниць, м?)

. Жінка, Наварро Індіанка, зустрілась мі в Юннацьких Штанцях.

Наче в "Зеленій карті" із Жераром

одружились:

за традиційним фліртом з променадами

вступає усвідомлення в права,

що без супутниці ти - клавіша єдина;

тому я вчасно пропозицію зробив,

отримав безумовну згоду,

коли згадав green card sans Depardieu.

Два свідка, cérémonie у стилі SANS - разом п'ять років,

ніби з Ллойдом, та без Тенору.

[надто нахабно сміх звучить присутніх мачо]

Ma première femme (au diable la "fatalité") -

Ерлінда.

До Орвела частину часу більшу

гастролював Мішель із Саксочарльзом.

Наш драмчик Соншіп - той почув колись "Sun Ship" Колтрейна,

без питань,

- дозволити собі не помічати міг "Giant Steps", Гігант

-ський барабашка був;

сьогодні, за 3 роки до Міллені

(since mill - it could be any)

, здоров'я в нього - діаліз, лишень і ов..

До речі, вмовив Ллойда саме Шель

"Зарано" Еванса додати у репертуар,

шалених 40х твір;

най всі ці "х" в кінці - шаленіші за одного одне.

Чарлі мудохався [be-e-e-e-ep] - пізно, всі почули,

чапів півроку,

ніяк не міг акорди втримати в одній пальчатці;

подобалось, однак повикнув сакс модально прочищати.

У бенд я запросив і шведа Пелле⁹⁷

, тому як Тенор брав (концептуально, ні?)

, лиш тих, qui jouaient faux⁹⁷;

Мішель і Ллойду пригрозив,

що піде піаніст, якщо басист, хоча б на чверть - не Маркус Міллер.

На Пелле я натрапив на обіді

із Женев'єв⁹⁷ і Альдо - таж не над прірвою у житі

обмін контактами відбувся.

Ллойд запитав мене:

- Це, власне, швед?

- Так, скандинав, - отримав відповідь домірну,

чекав, тож мусив я додати:

- Цей Локі грав із Кітом Джарреттом,

Яном Гарбареком і Йоном Крістен-сеном, -

і пару записів ввмікнув для Тугосакса,

закріплення заради.

Згода, допер, амінь.

Джаз-фест в Парижах-LXXXII

(ель-ксі-ксі-ксі-ун-ун, інакше згуба - такт)

із Тенор-Ллойдом в бенді відбувався.

Мішель ступив в столицю мериканцем -

вид мерикана, мова мериканська,

ступні в сандалях, а концерт босоніж.

Звичок лілейних Шель позбувсь,

набравсь ведмежих,

хо-хо, влучно, послуг!

Не Йорк-Реньюд, зарано,

однак петарди, сонце, Калі.

Найкращі миті у житті -

безмежно мериканитись в Парижах,

just one of giant steps

(though was it one of smallest?)

. Бажаю цього молоді - у всьому відчувати насолоду:

літак, мандрівка, вітальні дебеленні;

Тенор шукав домівок - не ночівель.

Захоплених об'ємами кімнат, ванна повинна стати МКС для нас,

і кнопки, кнопки, кнопки, les boutons

для натиску й - розпружених небес,

unshattered sky, at last, amis!

Гарбуз провінціальний був Мішель до цього,

з Оранжу недарма:

не відав значення зірок в житті мандрівника,

не бачив лімузинів на городі,

"цілодобовий сервіс у кімнатах" - кому той "дім", той "рід" донині

маряться?!

Сказав би, Шель не знав нічого про життя

до того, як поїхав у Швейцарію;

до того, як почув мільйон акцентів,

і до тринадцяти години в повітрі - зі Штанців у Ніппончики!

Абияк соромно сьогодні визнавати,

став пересиченим Мішель;

ті самі речі, дії, справи звеселяють невід'ємно,

немає все ж-жаданого запалу.

Ніппонські острови разів неначе 25 відвідав.

Монтре зафестив - то й наплутав лік.

Авіарейсів забагато - відверто, сатанію.

Та зась, уважно: мова про "кар'єру"!

Мистецтво, музика - суть Інше,

Autre, Altro, それは別のことだ

(переклад пам'ятаю, а вимовляти як - pas plus)

. Сьогодні платять вже за те, що є шкарпетки у валізі

і метелик.

Музичний твір нестримну має волю,

збирати речі слабшає бажання.

В часи турне із Тенором я не отримував і сантіму,

а пламенів на кожен рух!

Власне, одна з причин розрива за 5 років:

банально, Чарлі не платив;

у 18 чого можна ще не помічати,

та в 25 терпець як не урветься - слину з землі підняти буде важче,

аніж втопити Архімеду Губку Боба.

Дізньоф Катревінду агентом моїм виступив у Жовтні

(без партії і без лапок)

, коли я перше соло-піано підготовив -

"Оракля Доля",

Евансу присвяченний.

Пюссо підштовхував до соло надзавзято,

але Мішель не відчував себе спроможним

12, як тих пальців на мутантських рученятах, років -

на Єлисіючих Полях, у Єлисіючому Театрі

відбувся premier vrai disque en solo запис

(vrai disque - "редиска" в сенсі, проте не mauvaise personne)

. Jean-Jacques Dommage мене примусив,

однак і Шель не був невдячним за роботу;

у 20 років на "прохання" за контрактом відповідають

"oui patron, d'accord patron, merci patron" -

хтось зрозуміє ефективність цих відносин за 5 років,

інший - лиш втіленим у міль вовняну.

[серед присутніх шепотіння: "Безкарна Карма - наше все"]

Ліричний відступ, ахтунг, дифтонг:

цього не вистачає сьогоденню взагалі

і зокрема новітнім музикантам -

самопокори, в сенсі скромності,

і самодисципліни;

не усвідомлює сучасна молодь,

що це вже вдача - вкласти з лейблом взаємовигідний контракт.

Як часто чув Мішель:

"Ви репетицію проводите сьогодні?

Так, добре, згоден, але - вчасно не зможу студії дістатись я сьогодні,

бо мати вже готує кнелі.

Тож - на рахунок завтра, як?"

На запит в 20 років я відповідав моторним врумом,

j'arrivais!

Вона була життям - робота - навіщо й як відмовити життю?

Знов крок назад - Катревінду.

Кассенті, Френк ім'ям, про мене мувю зняв

- "Лист до Мішеля" -

яка у Каннах презентована потому рік

(без будь-яких тб-прожектів попередньо)

. Жан-Жак Всеорганізовак.

Френк оператором на інших зйомках був;

для нашого Lettre - свого дебюту -

він юзав залишки стрічок від іншої картини.

Трохи пізніше Чарлі ІІ мі зустрівсь -

не Тенор вже, а Дабль-Бейз, прізвиськом Гейдн

(був Гайдн, так,

однак той Йозеф - öстріяк із Римської Священки, цей - з Айови,

повсюдний мериканець себт)

. Колаборація в нас плідна склалась:

турне Юннацькими:

Франсіско з Барбарою канонічні,

Йос-Анджелес

(Комптон на мапі був,

шукати ще не час було)

. Мішель доволі стриманим піанець поки,

зайвих питань не ставить, творінню аб не заважати,

аб не здобути слави дзіндзівер-зуха.

Та й без питань віщав життєвий досвід Чарлі І:

про Кеннонболла, речовини -

я нещодавно знов його зустрів,

менш здержливий Мішель був цього разу,

питав про модуси і гами (єдина "м", і безапеляційна)

: фрігійців, дорійців, лідійців

(примушений зробити крок за такт)

; Ллойду приємно було чути ці питання,

а ще приємніше - доступно і докладно

тисячолітні істинки доносити молодшому творцю.

Сьогодні ж, як піанець щось пита у сакса,

то вже не тоном школяра - колега послуги шукає рівного собі.

Буддизм, dans un sens:

Учень собі дозволив прислухатись до науки Вчителя;

якщо останній не дає порад - не потребує перший їх.

Було Мішеля виховання працею складною,

зберіг значну пошану до буддистських норм Мішель.

В плани мої життєві входить і музична школа

з навчанням боддгісатв.

Щоправда, інформації в житті дітей сьогодні забагато

(2 дюжини на 8 поділи і ще 1\12)

. Мій 8-річний син вже вільно серфить Інтернет,

як банку з залишками джему,

і телефоном користується, неначе пташка-секретар.

Мене ж дитинство вчило: телефон - адюльт-струмент!

Бабуся дзвонить - зрідка діти можуть трубку потримати,

поки дорослі дискутують про абищість і Буття.

Музичне виховання (не "освіта" лиш)

- воно дозволило Мішелю

в пристойній соромливості себе самого

одним з Останніх Кращих рахувати.

Велич Майстерності Минулого зростала в схожих берегах.

Щастя в роботі, щастя піано, щастя поради своєчасної -

це Мериканський шлях, яким крокую й я з Оранжу,

з безмежною повагою до всюдного Знання.

І Майлз.

Génie мені задзвінтеленів, коли я в Брукліні ще жив.

Концерт із Роєм Гейнзем й Павичем відбувся нещодавно,

тб (читається "тебе", та "ти" - наче позбавлене всіх важелів рушійних)

Джаз Ньюпорт Фест ретранслювало;

і в ті ж часи я мав квартет у Соло Базиля, Нью-Йорк

("соло" - це смак солодкий, а не a capella)

: Джон Хол гітарчив, Картер - басив, Аль Фостер - драмував.

Тож дзвонить Майлз:

"Кі-плеїн, мен, ю саун-гуд" - і крапка,

і скрипичний ключ.

А ввечері Аль Фостер на кончерті мовив:

"Приємно було чути Майлза?

Я номером твоїм з ним поділивсь,

Мішеля виступ з Павичем і Роєм як дивили;

сам Девіс запитав,

усім дорожче нав'язатись було б"

- стимул могутній для Мішеля.

Ми розмовляли два чи три рази:

Польша, Труа, Карнеґі-Гол

(не краща асоціація у вечір джазу - Дейл, раптом ню,

відверто безконфліктне спілкування, ні?)

; незмінно Девіс доброзичів співтворцям.

Шель запитав Аль Фостера одного дня,

чи може Майлз у гості піано запросити;

шукав поради я і прикладу від Майстра,

бо, по чуткам, той дозволяв "своїм" періодично гостювати.

Однак Петруччіані з Девісом в джазбанді

не ключ-ни-ку-вав,

увага оминула фактор.

Аль Фостер відповідь доніс:

"Іф літл мазерфакер камз ту плейс оф майн,

хі'л сінк хі'з Гад

бікоз оф хау ай куд-вуд лав хім"

- розлючило мене та не на жарт,

від appel d'offre et aventure відмовитись тепер напрочуд легко.

Дебютом мериканським "Сотня сердець" були [моїх]

. Жорж Вейн займався боком бізнесовим питань піано;

з дружиною, до речі, пречудова в них

колекція мистецька Афрамеро-світоглядна.

А взагалі, промоутером був джазу Жорж,

впливовим кадром у Фундації Юннацькій

(which was like JFK - K-less, A-ness instead)

і піаністом,

зважаючи не надто, що ото-ларі-нголо-гу-вав батько

професійно.

Жеж, ані вухо, ані ніс, горло, тим нільш,

- не перешкоди для джазфесту під егідою Paleboy

('twas meant to be "Playboy", of course - lo, Žižek's here,

to arms, brethren, бо Хармс!)

. Каміло і Петруччіані, Мішеля два, найпершими були,

із записів чиїх реліз зробив новенький лейбл Вейна

(уточнюю, навсяк, цей Жорж - не Ліл)

. Тоді ж і соло моє планувалось.

На обороті 33-ки фото є:

Мішель (не Каміло)

одягнений, наче чайнізець,

посеред Чайнатавну

хіба що не чаює.

Кадр серцю дорогий.

П'єр Ломм (друг, оператор,

над "Бержераком" працював - із носом, Сірано і Депардью)

зробив ще знімок:

в чорних окулярах Шель, подібний крапельку до Майлза.

Цих фотографій не знайти на диску,

на диск і спогади вмістити неможливо.

Жан-Жак був злючен денещо Мішелем,

який творив активно в Штанцях;

уся французька "рать" розлючена була,

й Романо-барабано в ланках "раті".

Я повертався регулярно до французів,

але "застряг" в Юннацьких справах;

barré і - безсоромно закохавсь у стиль життя,

типове мислення цієї Люлі Демокруцтва,

частково - в клятий Дрім.

Француз мені здавався набридайлом,

нехай і незабутнім.

Сьогодні я - француз,

однак - замішанний, заплеканний і загартований Ю, Ш & М⁹⁷

. Живу в Нью-Йорку, дівчина в Парижі має апартаменти,

однак мій дім - не у Європах, остаточно.

Катревансань по стежці, що Катревінду проклав,

Шеля звільнив від Чарлі І, завів у Яблуко Велике

(бельгійським сорт назвати було б складно проте)

, за шкіркою полишена й Ерлінда,

бо інша жінка спричинила, власне, весь процес;

співіснувати ми почали à la colle

(буквально "на ґлею", без маріажу тобто, вміють всі)

, із часом власний дім у Брукліні придбали.

Як звали ту панянку, хто підкаже?

В Йорках Оновлених я вперше джаз відчув, наче дитина

світ відчуває з тілом-вертикаллю й першим кроком.

З ночі у ніч за клюбом клюб:

джем, виступ, спілкування, неначе час думок пройшов,

залишив мрії і - ма-тері-ал (як не мате-рію саму)

для втілення, - окремий твір.

Нью-Йорк постав як квінтесенція великих міст

і одночасно - каліфорнійська слобода.

Я багатьох побачити зумів, хоча й не сподівався наче:

із Сонні Роллінзом базікав особисто

(як відступ, "соННі", та "еСенція" - and "soNNy", true,

but where are "eSSences", Thou, gentlecrooks?)

; важлива надно зустріч з Гілом Евансом,

вже на Карибських островах, Сен-Барт - не Сімпсон, жодним чином

[хто святіший?] -

(й туди нью-йоркські мацаки дістали, віриш?)

. На гіг святковий я прибув

в компанії МакКлюра Баса-Двічі.

Дуо, за ніччю ніч, Мішель-електрик, як те піано -

двері відчинені і ба, у місячному сяйві із дружиною

і деригентським хмизом у заплічному мішку,

Іан Ернест - "Гіл" Гілмора - ні-ні, не родич Девід -

Еванс

(і ще не встиг до "Абсолютних першошмигів" приєднатись)

! Вакації, шугаю ж 70.

Одна розмова - щира дружба.

Частенько він дзвонив Мішелю - не зовсім зрозуміло і сьогодні:

pourquoi?

Відвідував його і бенд у Соло Базиля по понеділкам.

Одного дня Гіл надіслав Петруччіані книгу

під назвою "Мішель";

злякався я, що біо - хва-бо, хва-бо, наче релігійна,

phew!

Того дня Еванс подзвонив:

"Мішель, Мішель, хотів я привітатись,

сказати - час, Мішель.

Люблю тебе, мій друг, талант.

Solid et bon et riche courage dans ta musique"

- життя полишило його в цей вечір,

Мішель змінився.

Де та книга? Як та книга?

Ніколи ми не грали з Гілом разом,

та співтворили власне нерозривно.

Я іноді кажу собі: "Напевно, ти цікавий дещо людям.

Вони схиляються у пошуках Науки вдачі й духу"

- і лестки відкладають для нечем.

У жовтні соло серед Сов Пюссо з'явилось.

Катревінкат, вінду на зміну і вансаню.

Не пам'ятаю композиції,

лише - на обороті із Мішелем раптом - сам Жан-Жак;

що загубив у кадрі він - питайте не мене.

Місяці три потому я і Рон МакКлюр

(він ще басує, сумнівів не маю)

створили рідний мій "Cold Blues"

(що перекласти можна в "блюз",

та краще, мабуть, в "небо",

наприклад, "вистигла блакить")

у Фреда Херша в студії

(Академічного Джазмена, як забули)

. З Дабль-МакКлюром бачились чи не щодня ми.

Він виступав із Quest -

знайомство сталось на кончерті.

Ідея дуо виникла в обох,

Пюссо вподобав цей прожект миттєво.

Насправді, "Вистигла Блакить" - погода у Нью-Йорку на той час;

усюди сніг.

Хто розчарований?

Цей запис був останнім з Жаном-Жаком -

хоч з ним цікаво вкрай, та все ж - дебют.

Мішель жадав Глобального.

Із Роном ми друзяками космічними відбулись.

Серед музик Нью-Йорку друзів аж квінтет:

вже названий МакКлюр, Джон Аберкромбі

(за прізвищем - неначе інглішмен,

оксфордський кадр, God Save the Who і крикет яйцями зозуль,

однак - з Порт Честеру славетна джаз-гітара)

, Ловано Мульти-Джо (Клівленд, Огайо, син Тоні-Саксофоні)

, Джек ДеЖонетт (Чікаго, Іллінойз, не нойз)

і Холланд Дейв (а цей вже з Вулвергемптону,

за прізвищем хоча - такий собі Йоганнесбург)

. Ці легіні, ці мудреці, ці діти - Петруччіані подушевно!

Буквально тиждень тому апартаменти Мішель

запраг змінити,

рекомендації потрібні, себто "This French-one's fine"

- зайвих питань не ставлячи, чікажень й альбіоніан

готові відгуки принесли під О'південь.

Родина що?

Напередодні підпису в Блюноту

я, брат і батько, Japèfrè et Frèpèja et Pèjafrè, родинне тріо

- ми записали "Чорт забрав ту мрію"⁹⁷

(а може й сон забрав той чорт, хто зна?)

. Чудовий твір, однак проблема №1:

варто Мішелю взяти участь у фамільному прожекті -

веселий, oui, mais - безвідповідальний натовп лізе в слухачі sans retenue;

ця публіка Мішеля споживає по цінам неуявним, як не за участі родини.

З іншого боку, трабля №2:

коли звертається Мішель до персоналій

досвідчених, відповідальних,

з проханням співтворити з кланом моїм

- чутно відмови і

дзеркаль-но-викрив-лені варіації

на теми без-Петруччіані-Древа;

складно, відверто, вірити так званим про-фе-сіоналам,

коли ті, м'яко кажучи, чхають на корені твої,

власні, узяті у заліза, ховаючи проміж банкнот, табулатур і

карт позеленілих.

Ніхто з Петруччіані не отримав ані сантиму,

включаючи Мішеля, звісно - а він певен,

що вистачає бізнесоїдів в системі де-мок-руцькій,

не здатних заробити поза нею.

Забрату чортом мрію бачу всюди

- Німеччина, Ніппонія, Юннацькі -

як і співтвір Романо, Фуріо ді Кастрі, мій

"Estate"

(одноліток фамільного, до речі - не "Summertime", а просто "Літо")

.

[юЮю]

_{*на казнь его не пригласили, хотя и был он редкий Цинциннат*}

_{*not wise to mix faisait with facials, Darling!}

_{*незрелый злак чарует зрак*}

_{*1\6 ECH (everyday conformal hour)}

_{*сиречь срединное звено с пробором и Гордоном набекрень*}

_{*обложка "В Копенгагенской ночи" (МакФеррин Бобби в помощь многим)}

_{*Nils Paul Danielsson, прожив десятків сім і ще сім років, Травня минулого помер (навіщо?)}

_{*не в тюні грали тобто; так, в тюбі можна приклади знайти*}

_{*вариантов несколько - но ссылка лишь на докуфильм доверия достойна*}

_{*Dix-neuf Quatre-vingt-Deux*}

_{*Юннацькі Штанці Ндмерики*}

_{*Darn That Dream, 1982 (Louis, Michel et Antoine)}