Великая правда, полная эмоций.

Уникальная форма искусства без времени.

Взгляд с Земли на новосферу «Сфера как планета, где теория относительности Эйнштейна устанавливает массу, учитывая бесконечными эмоциями, потребляемых со скоростью света, как уникальная форма искусства без времени.» (Антонио Саламио, куратор Дедалис Студи, Университет Палермо, Италия)

Описание перформанса 03-06 августа 2020

«Великая правда, полная эмоций» (Антонио Саламино о пректе)

Художники Андрей Ханов из Москвы и Николай Сологуб из Киева провели совместный перформанс в своём воображении и одного из них там укусил молодой орёл. Портрет орла прилагается.

Своей акцией они создали прецендент приравнивания блокчейном к предмету даже не виртуальной реальности, а воображаемой.

Один написал в компьютере книгу, «Жизнь против Тьмы», по древне-гречески. А другой ее перевёл на украинский язык и проиллюстрировал своими компьютерными картинами, а первый опубликовал этот перевод в России, на философском форуме и настоял именно на украинском языке книги.

Затем, из своих рисунков (иллюстраций книги о Бытие) — художники создали сферу Бытия, поместив ее на вершину горы Кайлас.

Благодаря помощи технологии блокчейн перформанс и вызванные им события (публикации, рецензии, научные статьи) — зафиксированы навечно.

Виртуальный объект воображения считается материальным. И доступен для созерцания зрителями. Это тайный аспект технологии блокчейн.

Данный концептуальный арт-проект является частью международного проекта призванного уравнять в правах материальные произведения искусства, созданные в виртуальной реальности и воображении художников. Заложить фундамент нового мира творчески созданных параллельных виртуальных вспоенных которых человек будущего будет жить.

Арт- проект начинает дискуссию о том, что считать арт-коином?

Художники считают его зафиксированным блокчейном заинтересованным взглядом зрителя на воображаемую сферу Бытия, растворенную в событиях житейской обыденностям, как чувствуемую основу реальности.

Работа человека будущего — по мнению художников — путешествовать по творческим виртуальным вселенным художникам и разыскивать интересные ему артефакты художников этих вселенных, такие артефакты, благодаря блокчейн признаются новыми деньгами.

В качестве новой технологии майнинга криптовалюты предложен метод художественного творчества, естественный для мышления человека. Это шаг к очеловечиванию современных технологий, наполнение их философским значением.

Но, дискуссия открыта.

Художники Андрей Ханов и Николай Сологубов объединили усилия в создании особого семиотического знака такого будущего, то есть — его картины. Или арт-коина. Арт-коин, по мнению художников — это философский камень или Священный Грааль, особый семиотический знак идеи будущего, равный самому этому будущему. Что и есть любое подлинное творчество.

Блокчейн технология просто объяснила миру роль художника.

И нет больше никакой разницы, создавать такие знаки-картины — красками, на компьютере или в собственном врображении.

Заметки на полях книги Андрея Ханова

«Жизнь против Тьмы»

"

Человек галлюцинирует природу именно так и не иначе потому, что его мышление часть природы. Все возможные точки зрения человека на природу или на самого себя — матрица потому, что мышление таково. Матрица очевидна — стоит совместить различные точки зрения. Люди говорят одно и тоже, каждый с точки зрения определённого элемента матрицы. Число таких историй ограниченно. Это ограничение возможного и есть матрица. Парменид называл её шаром Бытия. Гераклит — Логосом. она не ограничена, ограничена способность человека видеть её.

Отчеканить золотом на камне! Мир и сознание субъекта — два модуса единого бытия-мышления матрицы. Матрица одна, она есть, она определяет все возможные устойчивые комбинации и отсеивает неустойчивые. Эволюция — отбор, умножение и рекомбинация наиболее устойчивых структур, систем, организмов, идей. Эволюция — это мышление Природы, Бытие Матрицы в монодуальном антиномическом единстве.

"

Вне представлений человека нет никаких частиц, нет ни микро, ни макро мира. Есть Бытие — оно безгранично вечно и неизменно. Это и есть ничто нигде и никогда, у Бытия нет ни массы, ни протяженности ни времени.

Есть только самодвижение и самооганизация воплощенной матрицы на всех уровнях от микрокосма до макрокосма, от квантов и атомов до мышления и сознания. Все в одном, одно во всем. Мир есть матрица. Матрица — это движущая пружина и компас субъекта. Матрица — это мы.

"

Разделение сознанием Бытия на противоположности порождает противечия в понимании этой нераздельности. Сознание стремиться восстановить образ Бытия, складывая осколки в паззл.

Существование — это разделение Бытия на я и мир объектов. За миром и я — единое Бытие единой Матрицы. Смысл эволюции — восстановить расспывшееся множество в непротиворечивое единство. Это и есть красота — единство многообразных различий, целостная симмертрия ассиметричных частей. Мозг, разум, мышление — это инструмент поиска этой красоты, этого смысла. Он сам, как программа, стремится к этому и дарит нам наслаждение, когда мы к этому добираемся.

"

В словах и делах человека интересны только знаки его пути к пониманию такого единства.

Вся история человечества — поиск этого единства, и историческими называются личности, приблизившие человечество к пониманию этой цели.

"

Миллионы лет растут разумные кораллы (фрактальные паттерны) в головах немыслимых существ.

Мир — это бездонная совокупность фрактальных паттернов.

Совокупность паттернов — это мышление Природы, это проявление закона Бытия.

Художник, наоборот — своим творчеством проявляет скрытую концепцию паттерна и через это вносит в мир Порядок и Бытие. В этом жизнетворящая функция исусства. Оно творит озоновую оболочку духовного здоровья человечества.

В этом сродство искусства и религии, поэтов и пророков — ими движет В-Дух-Новение. Они погружаются духом в Дух Бытия и творят новые ценности. «Мир вращается вокруг творцов новых ценностей, неслышно вращается он».

"

Возрождение и разрушение концептов культуры, мифов — естественная основа мышления всего человечества. Каждый отдельный человек, потребляя и творя мифы, исполняет свою конкретную роль в этом приливе и отливе океана разума.

Главный миф — это поиск утраченной матрицы бытия, вечное возвращение блудного сына. Подлинная реальность — в структуреразличных типов мышления. Виды мышления разные, а структура — одна. Это и есть подлинное Бытие.

"

Что бы мы ни говорили (имена или их концепции), что бы мы ни делали (рисовали или приводили какие-то другие метафоры своих концепций, например — проживали свою жизнь, совершая поступки), что бы мы ни понимали в своей жизни — все это проявления матрицы и стремление построить матрицу.

Самая простая модель матрицы — это кубик Рубика. Возможно, поэтому он стал так популярен. Каждый стремится загнать хотя бы несколько кубиков своей жизни, своего мышления, своего бытия на место, в одноцветную грань. Эта тяга к упорядочиванию хаоса, склеиванию кусочков мозаики в паттерн — это зов Бытия, гравитация к Логосу-Разуму, которая вытягивает из хаоса бурлящей материи устойчивые паттерны: структуры, системы, живые организмы, разумные существа, идеи, концепты, теории, религии, науки, философские системы.

Мир — это холограммы матрицы. Матрица — это мы, наше мышление и наше бытие. Все в одном, одно во всем.

(Андрей Иванченко, доктор, Чикаго, США)

_ _ _

Lucifus Trirberius (太极) — пседвоним Андрея Ханова

«Жизнь против Тьмы»

(https://sites.google.com/view/andrei-khanov-conceptualartist/others/papers/ua-vitae-vs-tenebris?fbclid=IwAR1TIJdcHwh81qt6zMVawWXlk4_-xR657qfuKcfc117ZJjVtfEnvrXUXSt0)

перевод и картины Николая Сологуба, 2020

ї520

Андрей Ханов

Йименно як и нияк йинши!

(история книги)

Н: Если я сегодня не сломаюсь и все вічетаю, то пришлю перевод завтра утром.

Я перевел его на польский и белоруский и вот сижу сопоставляю.

А: ок, качаю супер

Оно конечно странно получается, но можно постепенно дорабатівать. Там еще три картинки добавил, думаю єтого достаточно.

книга — предлог, картинки — выставка, пусть пока и не решили где, я покажу в москве и на кипре, а книга — так, подписи, если есть силы — скока угодно, сколько обычно выставка, распечатаем на холсте в любой размер, наплохо бы и портреты соавторов, Люцифера Церберовича Тайчжи и тд, но как сам решишь, школа для глухих меня вставила — суперистория, текст о тебе тоже часть книги, и про глубину украинского языка хорошо, и цитата из Нивкина. Сейчас сверстаю — посмотрим.

екс амен,епема гоукуа карнкаь

комп лютует

живой

Теперь тебе собственный текст приходится рассматривать в другом ракурсе.

это да!!!

если ты не против — лучше пусть это будет такая совместная выставка, распечатать можно на холсте в любой размер и одна из зеркальных сфер в Швейцарии — как совместная работа, послание в космос, Но для портрета твоего ритма разума надо больше материала

без рисунков — это вот что, но можно вставить обратно, вопрос только в соблюдении всех формальностей твоих авторских прав

Мне кажется вполне можно твоими интерпритациями обоготить тексты.

переинтерпретация одним рисунком переинтерпретации другии рисунком переинтерпретации текста?

в принципе проект в швейцарии об этом

Портреты наверное слишком подрожательные ?

Кому? Пикассо? Тебе?

У меня нет вопросов, как сам решишь… надо было в виде монет?

Тогда я опубликую у себя на страничке уже? А чего ждать.

если бы меня звали стас, то был бы мыколастас,

Если бы их туда в книгу добавить, они очень и очень интересные получаются.

всё, перегрузил страничку, как приложение вставил и прочие картины с указанием совместного авторства и русский текст, если он им нужен, потом уберем.

я уже вставил, но только внизу странички, как приложение, сейчас там номера поставлю, что куда скажешь то туда и вставлю

дизайн — твой

Нет, я не это имел ввиду, как раз хорошо, что там перевод, ну или наоборот. Я имел ввиду, что фон белый под текстом.

как скажешь, всё, номера под картинками вставил, надо чаю попить, смольный просто

Отправил еще Кайласу, это ему полезно.

Да, у нас жарко, мне надо завтра поехать в избушку там закончить начатое и развеется за одно. Вот я и торопил себя, но это правильно в любом случае. Как раз подумаю, кому еще показать это.

Избушка-перформанс

Приедишь — продолжим

а у тебя есть вебсайт?

Нету.

просто зайди с гуг почты и нажми кнопку сделать сайт — там все просто и бесплатно

А дальше что с ним делать?

фанаты набегут, будут смотреть работы, читать тексты, нивкина всего выложить, как архив можно использовать, это гугл, он сразу проиндексируется, сколько угодно картинок, сколько угодно странц — три уровня, вспупительную статью

А я кто? Проект или портфелио?

Ты — художник.

Надо создать такой шаблон-художник. Дао.

Я попробую что то сделать

Снова сплю, ах да — прочел трактат по украински — экстаз, всей глубины игры слов конечно оценить не смог, но уловил что она там есть. Все понятно, лучше чем по русски

Я рад, что ты оценил))))

да, я все посмотрел и понял, так и надо, всё правильно,

Я там поместил Нивкина в тексты, для начала и в новости добавил ссылку на тебя.

да, я ничего нового тебе не способен сказать, ты все лучше знаешь, главное — просто делать

Ну видишь, делаю.

Да, я изучил твой сайт немного. Нужно время чтобы наполнить его всяхой гадостью про своё бэтиё

я просто ленив, огрничиваюсь самым простым

Ну нискажи, ты там развел у себя целую академию.

делаем виртуальный музей (стены в фотошопе) и проведем там виртальную выставку, а Кайлас своим блокчейном докажет её факт. Виртуальное событие как реальное. Вот и тема для разговора с ним.

Я его на днях увижу. Все ему поведаю.

в истории останется только первая выставка, как везде, войдет в историю создания музея

блокчейн — просто как 3 рубля

трепись о нем и бери со всех по три рубля, ты это нарисовал

Он этими диджитализацией очень увлечен сейчас и ресурс у него есть.

мысли — знаки, у каждого они свои, миг консенсуса краток, но он дает силы жить дальше

они уже создали какое то приложение к телефону, чтоб подключиться к мировым биржам биткоинов что то такое.

оцифровать блокчейном — значит убедить публику что это реальный музей, сам он так не сможет, технология только часть знака, есть секрет

Я помню. Пусть работают, выберу время посвящу тебя в подробности теории дискурса — она работает — часового механизма устройства лабиринта минотавра (геометрии рытвин на поверхности сферы бытия), с ними можно работать, но только давая им четкие указания — идеи (как выстрел в голову), которые они ждут сами, до которых — они это сами понимают — не додумаются, потом конечно кинут, партонов не хватит их поддерживать в здравом уме вечно, но это запланировно

в Питере 1980-х именно так все и было, сейчас все умерли и победили ненормальные, но сказка осталась, признана музеями и университетами США, возродим?

Главное ввязаться в дело, а дальше будет интересно, как обычно бывает в творческих справах

это точно!

Результат мы можем понять только через время, сразу неполучается.

В целом да, но не в частности. Не всегда, есть такая настройка мозга, когда наоборот, сночало видение результата, потом его материализация, но материализуют реальные лди, не настроенные на маги, потому не очень быстро и погрешностями.

не противоречит

Ну конечно результат видится и к нему идешь, но бывает, что он оказывается пустым, но и наоборот бывает.

Комп повис переключаю с языка глухих на слепых, наберу, кратко мин 5-10

https://syg.ma/@andrei-khanov/vitae-vs-tenebris

http://philosophystorm.org/vitae-vs-tenebris?fbclid=IwAR3DFi4UALxZtOR7Cpv7-zV2Hvjm80bndX1zkC_wRBHVvHG0hIgeXdp-qKo

Клёво. Я валяюсь в избушке. Меня молодой орёл укусил.

Привет, это как?

В пятку правой ноги.

Чего в озере выловил у себя. Теперь портрет его рисую. Назалг его зорький сокол.

Нивкин и молодой орёл

Как известно, язык Нивкина глубок и метафоричен, для него нет лингвистических границ. Наиболее близка Нивкину была полифония украинского языка, ныне, как известно и печально, в литературе используемая редко.

Но, у Нивкина был издатель, который страдал от забвения киевскими литераторами русского языка и, чувствуя богатство языка Нивкина, просил его писать по русски. Издатель пребывал в плену полифонии русского языка Достовского и Бахтина и мечтал о том, что этот сладкий плен станет массовым.

Впрочем, о полифонии Достоевского — то-же давно забытой. К счастью…

Что сейчас язык русских интеллектуалов? Матерщина. Благодатный материал для игры слов. Сейчас не сколь редок хороший писатель, сколько читатель. Литература превратилась в балаган, по поводу которого — подлинный литератор — может лишь материться.

Или сочинять открытки, экспорт которых в Украину пресекается, как контрабанда секретных материалов, причём с другой стороны границы. Зато в обратном направлении поток симпл русского никак не ограничивается.

Однажды Нивкин перевёл русскую книгу по постмодернистской филосософии Парменида — своим богатым на игру слов украинским языком, и его киевский издатель вообще ничего не понял.

Но, текст Нивкина поняли в России и опубликовали книгу на философском форуме. Где уныло паслись диванные интеллектуалы со всего СНГ и русского зарубежья.

Если русские американцы ещё обладали остатками живого ума, вследствие своей самоизоляции на чужом континенте, ловили каждое живое слово с родины, то дончане восторгались Гегелем и Марксом, а профессор химии и Харькова, со всей, свойственной этому столичному региону — вежливостью и тактом, критиковал всех участников форума за забвение подлинной философии, о которой не мог сказать ничего конкретного. Перформанс ничегонепонимания.

Особняком стояли белорусские философы, а одни философы российских регионов истерично делились своим духовным открытием вечных прописных истин. Другие же — демонстрировали им нежелание их слушать, по просту — тролили.

Американцы, со свойственной этой нации прямолинейностью — пытались найти в современной философии основания для применения русского и украинского миров.

Но, трезво мыслящие люди по обои стороны баррикад им объясняли — нет такой проблемы. Проблема в поглупении всего человечества, это затрагивает все нации одинаково.

И вот, на философском форуме появляется перевод Нивкина, об этом попросили американцы, там решили вступить в диалог. Провести полный лингвистическо-философский анализ текста.

В это самое время киевский издатель Нивкина, фанат русского языка — делился своей печалью по поводу сокращения числа его соратников в Киеве.

Не прошло и минуты с момента публикации, как начался жёсткий троллинг текста Нивкина.

Держись! Написал издатель.

Следует сказать, что до этого — не было примеров деления языка философского общения на иностранный и неиностранный, кто-то писал по английски, кто-то по древне-гречески. Философия — тонкая материя, языковые границы для неё условны, какая разница на каком языке гнать пургу и собачиться с теми, кто этого не делает?

Но, после нервного часа явления Нивкина народу, и выражения твёрдой позиции друзей Нивкина, что либо так, либо все идут нахрен, а это были не пустые слова, друзья Нивкина могли больно покусать, был достигнут компромисс, что и есть цель любой философии.

Текст остаётся на украинском и помещаятся в святая святых форума, в библиотеку, а обсуждать дуракам предлагалось только ссылку на него там, а не сам текст.

Все злобные комментарии были стёрты администрацией форума по собственной инициативе.

Сам Нивкин ничего не знал о происходящем, он рано проснулся и гулял в роще возле своего загородного домика, видимо вспоминал историю Ахилла, если это было не так, то это было бы ошибкой, подошёл к озеру и заметил тонущего в нем молодого орла.

Нивкин разулся и бросился спасать птицу. Дикий молодой орёл укусил его точно в пятку.

В этот самый момент потерянные электроны в одном из процессоров компьютерного сервера где-то в Гренландии нашли друг друга, текст Нивкина был помещён в библиотеку философского форума, а сам покусанный дикими животными поэт и художник, с забинтованной пяткой вернулся в постель и принялся рисовать пастелью спасённого им птенчика, предположительно орлёнка.

Назвал его Зоркий Сокол. Кто ещё бы смог разглядеть ахиллесову пяту бессмертного поэта?

Поскриптум.

Орел-птенец оказался скандалистом и ушел в лес пешком, с гордо поднятой головой, едва поддерживающей непропорцонально длиннющий клюв.

А, орёл ли ли это был вообще?

Н: Большой резонанс вызван этим событием. Я, уже на своем сайте, в текстах выложил все что обнаружено про нивкина разных лет. Посмотри если не день. Там о художнике просто в унисон одной из глав твоей книги.

Посмотрю, присовокупи и это в раздел — «мифы и легенды о бессмертном поэте Нивкине», или можно назвать раздел «фанфики», а откуда берутся тексты? Из жизни. Отражение в зеркале сознания. Которое, само по себе жизнь отражения. Выздоравливай!

Все страннее и страннее

Нивкин пришел на открытие своей выставки со спасённым орлом на плече, в пиратской треуголке, с сундуком, полным золототых биткоинов Кайласа под мышкой, но без деревянной ноги, то есть на своих двоих. И без повязки на глазу. А под картинами, вместо табличек с их названием — фрагменты из книг Нивкина.

раздел добавлю дома уже. Тут неудобно. Ну и Кайласу отсылаю твои тексты. А сейчас портрет зорького сокола, который ещё и скандалистом оказался.

Держись!

Для Кайласа — что такое арткоин?

Это те картины, тех художников, которые смогли попасть на зеркальную сферу мирового разума, водруженную на гору Кайлас. Ну или Украинский вариант — на Гавелу.

Спасибо. Та мне хорошо здесь никого нет.

Да, Зорький сокол ушел в лес.

А я штору порезал приготовлю пару холстов.

Орёл-Пешеход:)

Ну я сам удивился.

Хороший рассказ

© Andrei Khanov, Николай Сологуб, 04.08.2020

КНИГА

Глава перша

Андрій Ханов народився в Новосибірському академмістечку в 1964 році, навчався на фізичному факультеті Ленінградського державного університету, де створив теорію матриці фізичних величин, об'єднавши теорію гармонії Конфуція, даосизм та аналітику Аристотеля.

Пояснив психіку людини, соціальність, гравітацію, реальність, спин і темну матерію — впливом темного часу, не зрозумілого людиною, але відчуваемого їм у марах. За що був вигнаний з радянського університету і став художником-маляром.

https://ru.wikipedia.org/wiki/%D0%90%D0%BD%D0%B4%D1%80%D0%B5%D0%B9_%D0%A5%D0%B0%D0%BD%D0%BE%D0%B2

Сайт художника - https://sites.google.com/view/andrei-khanov-conceptualartist/home?authuser=0

Фейсбук — https://www.facebook.com/andrei.khanov. 33

Одну з перших виставок Андрія на північній стороні Невського проспекту знищив КДБ СРСР. Аспіранти факультету журналістики берлінського вільного університету зняли документальний фільм “Avantgarde im Russischen Museum am Zaun *”

* «Авангард в Російському музеї на паркані».

Після спустошення його виставки КДБ, Андрій провів перформанс «Могильний камінь». Під час розмови з офіцером КДБ — куратором ленінградських музеїв, маляр запропонував повторити нотацію першому ліпшому каменю. Камінь — випадково — виявився старовинною могильною плитою з прізвищем художника і роками життя. Офіцер КДБ сторопів і завмер біля каменю, а майстер пішов і більше КДБ його творчій кар'єрі не заважало.

Ленінградський державний музей історії провів виставку творів митця, поєднавши їх з сакральним живописом всіх часів і конфесій (Рембрандт, Андрій Рубльов, Кацусика Хоккусай та інших).

У 1996 художник змінив експозицію красноярського музею Володимира Ілліча Леніна на Храм древніх Богів. Влаштував перформанс «Життя і смерть в чумі з картин», на річці Лена в Східному Сибіру. І коли, в грудні 1996 його чум спалили невідомі — пережив клінічну смерть від переохолодження і випробував бачення іншого світу після смерті, ритми якого став малювати і проводити перформанси, складаючи свої спонтанні абстрактні картини в величезні таблиці, поки вони не починали виштовхувати з себе ритми темного часу. Був прийнятий в тувинську родову громаду в якості шамана.

Про художника видані наукові статті, про його практичні виправи читають лекції в російських університетах, згадують енциклопедії та музейні архіви. На висловлювання митця, як на авторитетне джерело — посилаються дослідники мови, культури, семіотики архетипу і штучного інтелекту університетів та академій країн Близького Сходу та Східної Європи.

У 2000-х жив у Лондоні, вивчав сучасну філософію і займався вуличним мистецтвом. Коли британське посольство відмовило художнику у в'їзді в країну — в 2004 повернувся до Москви — захопив порожню будівлю Російської Академії мистецтв у центрі міста, та влаштував там студію. Але, коли здобуток майстра зауважили куратори, та стали запропоновувати участь у виставках в музеях, академія знищила його майстерню.

Тоді, в 2017 митець влаштував виставку в чистому полі та зняв фільм, як зливи та хуртовини руйнують його творче надбання. На таку наративну практику звернули увагу індійські мистецькі діячі та запросили Андрія брати участь в подібних єкспозіціях по всій Індії (від храму Калі в Чандінархе, до смуги прибою в Падучеррі, від виставки на рогах корів в Вадодарі до виставок на стінах будинків в Калькутті і в гірських селищах в штаті Ассам ".

Фільм про виставку в чистому полі єкспонувався в 2019 році на міжнародному вернісажі при конференції «Мистецтво і право» в галереї Тісеас, Лімасол, Кіпр в контексті прикладу тренда сучасних концептуальних митців виставляти художні твори, які арт-юристам неможливо було тотожно ні визнати творами мистецтва, ні спростувати це.

У 2017-2019 роках художник видав в Канаді серію книг («Секретна війна духу з часом», «Аристотель, контрабандисти і квантова когнітивна мета-рекурсія», «Про кольори», «Арт-блокчейн Євангеліє» та інші. Створив арт-проект «Дигітальна сфера (з його картин) навколо планети». Брав участь в міжнародних арт-блокчен проектах.

У 1996 році Андрій Ханов написав книгу «Казки зоряного неба», в якій — у дитячому форматі відродив забуте давнє вчення про міфологічну картину світу, яка враховує темний час (четвертий вимір). Суть шаманізму (віри в шаманів) — пробудження знедоленої суспільством людини, перетворення його на шамана, здатного розмовляти з духами і небесними богами, та впроваджувати порятунок світу людини від істот підземного світу. Дана книга — друга частина книги 1996 року, про порятунок духів від людей.

Сучасна людина забула не тільки міф, не тільки свою історію, не тільки поняття античної грецької і даоської філософії, які вже були відродженням міфу в новому контексті ранньої цивілізації, а й релігійні одкровення, які були відродженням філософії в новому, середньовічному контексті і тепер, єдиний порятунок — в наповненні мови сучасних комп«ютерних технологій значенням міфу, відродженням стародавнього міфу про темний час в новому контексті комп»ютерної ери.

В основі мислення будь-якої людини знаходиться «втрачений нульовий блок мислення» (таємна кімната розуму з питаннями на стінах, замість картин реальності). Відповідаючи на одвічні питання, що задаються самому собі — людина відшукуе розум. Замінює ці питання образами справжнього світу — життя, таким, яке воно є насправді, без ілюзій. Тут і зараз. Повернення до загубленого нульового блоку мислення призводить до обвалення уявного небосхила і до пробудження та перевтілення людини.

Микола Миколайович Сологубов (Микола Сологуб)

народився 6 серпня 1969, в Києві, з діда-прадіда митець. Батько — Микола Васильович Сологубов (Сологуб), народився в Киргизії і рано втратив батьків, відомий радянський художник. З литовських дворян, закінчення прізвища — русифікована.

Дід по матері — відомий український єврейський поет Гарцман Матвій (Мотл) Давидович. Пішов на війну добровольцем і загинув на фронті в 1943 році. Брат — живописець Матвій Вайсберг.

Микола Сологуб навчався в київській республіканській художній школі для обдарованих дітей, спеціалізація — скульптура. Але, у віці 14 років був виключений з негативною характеристикою за поведінку і зміг закінчити тільки школу для сліпих і глухих, ні в яку іншу, з такою характеристикою його брати не погоджувалися.

Сайт художника — https://sites.google.com/view/sologubnn/%D0%B3%D0%BB%D0%B0%D0%B2%D0%BD%D0%B0%D1%8F-%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%B0?authuser=0

Фейсбук — https://www.facebook.com/profile.php?id=100000396177199&lst=100027892667089%3A100000396177199%3A1596459223&sk=timeline

Всі ці події унеможливили офіційне продовження художньої освіти. Займався самоосвітою, вивчав філософію, історію мистецтв, працював лаборантом в київському відділенні львівського поліграфічного інституту.

Мистецьку освіту здобув у батька. З дитинства малював в його майстерні, яка розташовувалася на Андріївському узвозі, у Києві і коли в місті почали відчинятися галереї, в 1989 році, Микола став з ними співпрацювати. Кар'єра сучасного художника склалася відразу.

Зараз майстерня знаходиться на Подолі. І у гаю в хатинці, де влітку майстер влаштовує перформанси, виставляючи картини на паркані та на стінах житла, подумки проводячи подорожі по різних країнах і епохах. Особливе місце в творчості Миколи — освоєння підземного простору, він створив музей у льосі свого будинку, наповнюючи його художніми об'ектами і мистецки оформлюючи труби, які йдуть у світ пекла. Котрий — метафорично — і є життя нагорі.

З дитинства захоплювався пошуком картини світу, яку знаходив в давніх культурах, але не знаходив в сучасному житті і тому малював її, проводячи паралелі між образами мистецтва різних країн. Демонстрував семиотичний знак існування такої картини світу, намагаючись домогтися відгуку у сучасника покладаючись на здоровий глузд.

Техніка, яка дозволяє художнику наближатися до своєї мети — сплав книжкової графіки та скульптури. У своїх працях, висловлюючи ідею втрати площини полотна — колишнього сенсу картини (міфу) — художник створює знак цього міфу новими (доступними йому) засобами, демонструючи вихід за межі полотна, розфарбовує скульптуру, доповнює полотно об'ємними елементами. Шукає нову мальовничу мову, яка дозволить повернути картині колишній сенс — знак справжньої творчості.

Творчість Миколи Сологуба відома у Києві та європейських країнах.

Деякі виставки:

2013 г. «Сингулярність», театр Сузір'я, Київ.

2014 р «Живопис», м М-17 (персональна).

2014 г. «Діотіми», музей російського мистецтва, Київ.

2015 г. «Фундація толерантності», Польща.

2017 р April 21-24, Art Expo NY. Нью-Йорк, США.

2017 г. «Червона Будда» Національний музей Шевченкко. Київ. 20.06 — 02.07 (персональнальная).

2018 р ArtWeCan. Еротичний арт-фестиваль-ярмарок Київ. Дукат.

Роботи зберігаються в зібраннях:

Національний музей «Київська картинна галерея».

Національний музей Тараса Шевченка, Київ.

Музей — майстерня ім. Івана Кавалерідзе, Київ.

Збірка Ігоря Диченко «Мистецький арсенал», Київ.

Бердичівський історичний музей. Бердичів, Україна.

Музей Тараса Шевченка, Пекін, Китай.

Музей сучасного мистецтва Гамбассі Термо, Тоскана Італія.

Культурний центр ім. Кеннеді, Нью-Йорк, США.

«Meno Fortas» — драматичний театр під керівництвом Еймунтаса Някрошюса в Вільнюсі, Литва.

Державний академічний театр імені Ш. Руставелі під керівництвом Роберта Робертовича Стуруа в Тбілісі Грузія.

Участь в міжнародних сімпозіумах та арт-фестивалях:

2008 р Симпозіум європейських художників. Тоскана, Італія.

2008 р Арт-Київ. Український дім. Київ.

2009 р «З колекції Соколовою» Калгарі. Канада (персональна).

Разом з Андрієм Гущин, Микола заснував літературно-художній часопис «Гільгемеш», який довгі роки ілюстрував і в якому опублікував свій літературно-філософський твір «Епос про вигаданого українського поета і художника Нівкіна, яким є всі ми».

З художником Андрієм Хановим познайомився в 2000-х в інтернеті, випадково. У 2018 році, коли Андрія запросили на арт-програму Київського економічного форуму, митці зустрілися і здійснили прогулянку Подолом.

Ідея провести спільну виставку прийшла під час розглядання провалу в полотні вантового моста через гавань на Дніпрі.

«Так і художник, бачить ці провали уявлень про життя сучасника, на які більше ніхто не звертає уваги. Картини — покажчики на них і одночасно спроба вирішення проблем сучасності.»

Безумовно, ця розмова вплинула на творчість Андрія, і коли у публіки в різних країнах з'явився інтерес до його книг виданих в Канаді, художники вирішили провести спільну виставку, для початку в Києві.

Крім картин, Микола Сологуб виконав художній переклад книги з мови орігіналу. На його думку, українська модерна мова дозволяє підкреслити складны філософські умовиводи, про які розповідається в книзі достатньо рельєфно. А, Андрій довіряє творчим методам і складу Миколи.

**ИЗ "ХРОНИКИ НИВКИНА — https://sites.google.com/view/sologubnn/texts?authuser=0

"НІВКІН** ПРО ІЛЛЮСТРАЦІЇ:

Якщо серйозно поставити собі за мету ілюстрування рукописів, особливо складних, то можна прийти до висновку, що всі тексти складаються не тільки з описових навантажень, але і з власної канви, фактури, гостроти, яка цінна сама по собі. Тут не настільки важлива смислова фабула, наскільки важлива мова всередині звукової поетики, навіть якщо її нелегко відразу усвідомити. Керуючись цим напуттям, цілком можливо проілюструвати, те що здавалося б абсолютно неможливо перекласти на візуальну мову, наприклад тексти філософського змісту або спеціалізовані твори наукового характеру. Описова сторона предмета, в кінцевому рахунку, завжди буде вловлюватися скрупульозним читачем, а для даного підходу до ілюстрування важливо вловити дух складу, його внутрішню структуру. Для цього необхідно не поверхневе прочитання, а пильне та вдумливе вивчення матеріалу з метою почерпнути максимально співзвучні авторському стилю інтонації. "

Книга — частина міжнародного проекту «сфери з картин», поцятковані письменами про справжнє буття. Послання космосу (знак) про те, що не всі на цій планеті божевільні.

Проект проявляє і іншу технологічну метафору, створення простору віртуальних всесвітів, в яких тому, кому є що вимовити

 — з'является можливість створити свій власний світ, де немає місця шахраям і всі авторські права захищені штучним інтелектом.

Інтерес глядача до фрагменту будь-якого з таких художніх світів — новий «арт-коін» (за аналогією з біткоіном) — нові грошові одиниці. А завдання людини в майбутньому — представляється учасникам проекту — в розгляданні нових художніх світів і якщо це привернуло його увагу, то і гроші теж.

Це вічний переказ міфу про втрачений розум людства, новою мовою, зрозумілою сучаснику, візуальна філософія, символічний малюнок — знак творчості, як бачення справжнього буття, розчиненого в земних подіях життєвої буденності. Тут і зараз. Тими матеріалами та засобами, які виявляються під рукою.

Без цього знака Буття, рівного йому самому, майбутнє людини порожньо і нелюдяно. Не всі згодні з таким нашим похмурим майбутнім, пошук відповіді — як це змінити? — це вічний процес. Таке духовне відкриття і його забуття культурою — межі розуму людини. Власне цьому і присвячена книга — виставка.

Тексти — Андрія Ханова, псевдомім «Lucifus Trirberius» можна перекласти як «Люціфер Цербер» або — на китайський манер — як «Велика межа (Тайцзи)» — 太极 між 阳 (Інь) і 阴 (Янь).

Участь Андрія, як художника планується, ніби створення підсумкової роботи, колажу з фото картин, яка проявляє ритми творчого шляху.

Глава друга бесіда з Парменидом

Парменід, близько 500-го року до нашої ери сказав:

«Мислити і бути — одне і те ж». Крім Буття немає нічого. Також і мислення, і мислиме — є Буття, тому що не можна мислити ні про що. Буття ніким і нічим не породжене, інакше довелося б визнати, що воно відбулося з небуття, але Небуття немає. Буття не схильне до псування і загибелі; інакше воно перетворилося б в Небуття, але Небуття не існує. У Буття немає ні минулого, ні майбутнього. Буття є чисте сьогодення. Воно нерухоме, однорідне, абсолютне та обмежене; має форму кулі.

Відповідь Андрія Ханова, 1986:

Буття всесвіту є її неіснування в звичному людині реальному світі (відсутність маси), спокій і нерухомість — відсутність часу і протяжності. Буття не обмежено, якщо у нього немає протяжності, то і немає і межі. Це фізичний вакуум, що пронизує собою все і є причиною всього.

Але, в обмеженій свідомості мудрої (але не будь-якої) людини Буття приймає форму 4-х мірної сфери. Це ілюзія, геометрична модель, проект, її можна пояснити як світ взаємодіючих електричних зарядів (заряд — це небачиме профаном усереднення маси і протяжності об'єкта, щось середнє) і їх часів (видимого і темного). Звичайний час — є усереднення власних часів декількох об'єктів в різних системах відліку.

Звичайна людина бачить світ тривимірним: або без другого заряду, або без другого часу. Вибір варіанту ілюзії залежить від точки відліку.

Висловити словами людина може лише тривимірну проекцію світу явного часу. А побачити у снах — іншу тривимірну проекцію свого руху в неявному, темному часі. Тому успіх і авторитет пов'язаний з гармонією сну й мови. Що-б людина не казала і що-б віна не бачила у вісні, окремо — це дурість. Але, сила мислення у всіх різна,

людина з більш слабким мисленням вірить в фантазії того, чиє мислення сильніше. Це причина соціальної напруженості. Є спокуса маніпулювати людьми собі на благо, коли розум є, подолання людиною такої своеї спокуси можлива.

Саме Буття — єдність всіх своїх проекцій. Воно є первинним, будь-яка думка людини про нього — є його існування. Буття — поза смислів людини, роздумуючий про нього.

Скільки можливо точок зору — стільки може існувати ілюзорних (неповних, збиткових проекцій Буття) світів. Сперечатися про перевагу того чи іншого світу над іншим — нерозумно. Вмираючи, ми опиняємося в тому самому світі, існування якого ми не визнавали поки були живі і навпаки. Бесіда людини з самим собою або двох людей — є невидиме, але відчувається ними обома усередненням їх власних часів і електричних зарядів. Машина часу — це людина, будь-яка, її діяльність — зв'язок часів.

Буття — вічне, нематеріальне, безперервне і неподільне. Суще (Сенс Буття) — інтерпретація ідеї Буття людиною — думка людини дискретна і многовариантна, все людство — це квантовий комп«ютер. Хтось — процесор, екран, пам»ять, а хтось — кнопки і дроти, логопіп бренду або подряпина на ньому.

Вказати на Буття — в повній мірі — можливо тільки особливою метафорою рівною йому самому. Ця єдність раціонального (чуттєвого) пізнання (життя) людиною і його художнього досвіду (мистецтва). Це велика рідкість. Чудо. У такі моменти, Суще (житейське, буденне) людини — наповнюється незбагненною енергією Буття і навпаки, так Буття дізнається про своє існування в думках людини.

Vitae vs tenebris.jpg

Глава третя — бесіда Емпедокла з Конфуцієм

Емпедоклу — близько 460 року до нашої ери — належать слова: «сперечаючись про першоелементи природи, мислителі лише визначають межі свого мислення».

Вода відчуттів, земля уявлень, як осад води, що виникає при випаровуванні від впливу протилежний воді стихії — вогню, імена почуттів і повітря-дух почуття життя — все це — не про природу навколо нас, але про природу нашого розуму.

В кінцевому підсумку, всі ці перетворення думок зводяться до їх єдності, перетворюються в невловимий ефір, повертаються в ніщо, з чого вийшли. Життя розуму — як приплив і відплив, що приховує і оголяє — в символах — численних морських гадів, що мешкають на дні людського мислення, олімпійських богів, знаки зодіаку, сузір'я — сектора сфери нерухомих зірок над нашими головами.

У темряві по дну крокують краби, повертаючись по весні на стелю. Мільйони років зростають розумні корали в головах хімерних істот.

Конфуцій, що ми знаємо про нього?

Якщо мода на розповіді про його вчення виникла тільки через двісті років після його смерті. Що він сперечався з Лао Цзи?

А ви самі брали участь в цій суперечці? З чого ви взяли, що цей спір взагалі був? Звичайно, загальновідомі останні слова Конфуція: «моє вчення для царів, але жоден цар не бажає йому прямувати, мені залишається тільки одне — померти». І помер. Слово і діло збіглися.

Але, помер він від того, що все сказав або сказав все тому, що помер? Або коли людина каже те, що робить і навпаки — він не живий і не мертвий? Чи не справжне життя це?

А як бути тим, хто встиг все сказати, але не помер або тим хто помер, але нічого не вимовив? Де вони зараз? Якщо Буття вічно?

Вчора один новий знайомий возив мене в сторожовий монастир Олексія Михайловича Цезаря Лао Цзи Октавина Антонія Ахурамазда Нанака на віддаленій планеті. Дорога проходила вздовж підземної труби, що виходить місцями на поверхню. «Улюблене місце для споглядання природи Лао Цзи Олексієм Михайловичем» — говорили місцеві жителі про кожне таке місце.

У самому монастирі — втридорога продавали жертовні льодяники на паличці, у формі півників, ось я і згадав, що років п«ять тому, бачив вже таке, інший мій знайомий, житель того краю — свердлив камені, привезені їм з гір Кавказу і ставив їх на паличку. Кам»яні льодяники. Навіщо?

До мене підійшов жебрак і довго м'явся, не наважуючись нічого промовити. Не впевнений — не кажи, віриш — роби. Світ божевільний. Має значення тільки точний знак цього.

Лао Цзи, як відомо не помер, а просто пішов на Захід, в світ безсмертних. Триста років він йшов по горах в повній самоті і безліч разів перероджувався заново, стаючи Ринатом, ось нарешті він спустився з гір. Першого, за легендою, кого він побачив з людей — був йог, якого оточили пастухи, запитуючи, якщо не про просвітління, то хоча-б про втіху. Що йог міг їм выдповысти такого, що змінило б їхнє життя?

Погляд Лао Цзи впав на жінку в хустці, яка торгувала духовними книгами. «Куди котиться світ…» — сказала вона, отримуючи плату з мого знайомого. Знайомий дістав свій паспорт і став розглядати його на просвіт. Жінка зацікавилася. «Я їм не дамся, тільки якщо вони мене зв'яжуть», попередила вона. Пізно, відповів їй мій знайомий, ось ця темна смужка на фото і є чіп.

Йог перехопив погляд безсмертного, Лао Цзи дивився на відображення світу безумців в краплі роси, на пелюстці квітки, який йог смикав в руках, намагаючись зібратися з думками. «Світ і є чіп» — прорік йог.

«Ом Мані Падме Хум», заспівав хор ченців, задзвеніли дзвони, вам рибу або курку? Спитала кухарка. «Семіотику архетипу ласка». І ми поїхали назад.

Історія не повторюється, вона завжди одна і та-ж, і лише переінтерпретіруется нами самими. Хто як може. Чи не простіше подивитися в очі правді? Льодяник на паличці для дитини — підроблений символ віри, камінь на шиї — те-ж саме — для старого вихреста-іудея. Всі ми люди, цього не змінити, необхідно домовлятися, яке майбутнє ми хочемо побудувати справжнім?

Окремо — не виходить, лише хто, яку метафору собі придумає. Як же сказати правду і не порушити таке загальнолюдське, угоду про самообман?

Кому і відображення сонця в каламутній калюжі — вічність. Хтось інший побачить справжнє життя в нагромадженні крижаних скель. Але, не в самому житті. Що-б зрозуміти себе — нам потрібна проста і зрозуміла метафора.

Емпедокл так і сказав.

Випаровуючись на вогні життєвої буденності, вода наших думок розділяється на пару духу і духовне відкриття — залишок на дні. І все це — просто метафора нашого сну наяву. Мара і мова — як приплив і відплив води наших думок. Чи варто переживати з приводу того, підсмажують чи нас олімпійські боги на вогні Віри в них, варять вони нас в котлі життєвої буденності або розвіюють наш прах за вітром? Чи не пекло все оце?

Але, що тоді рай? Ми не ті, ким собі здаємося і нічого вони з нами зробити не можуть, окрім як переконати дурня в своєму існуванні в його уяві. Кожен дурень вважає себе таким мудрецем, і навпаки. Але і те й інше — просто знаки, що вказують нам на те, що ми є. Знаків багато, всі разом вони утворюють уявні небеса.

Вважається, що пентаграма Піфагора-Конфуція має п'ять вершин.

Іудеї виправлять — є ще одна вершина — дурість людини, яка розглядає цю пентаграму. Але, не по-дурному їм домалювати цей шостий елемент, адже його споглядання — теж смислова галюцинація?

Вершин у пентаграми не п'ять і не шість. Це просто зрозуміти. Будь-який предмет відкидає тінь. Пентаграма не виняток. Інша справа, що один з променів — вічна конфуціанська прірва нерозуміння людиною самї себе, або людьми один одного — це промінь, загальний для обох пентаграм, він проходить по поверхні дзеркала — розуму, а пентаграма є відношення між двома світами — звичайного Світу та світу його Задзеркалля.

Міст над такою прірвою — творчість. Мета-рекурсія всього. Силовий каркас реальності, як будівельна конструкція дурної нескінченності. Несуперечлива єдність життя і мистецтва, питання і відповіді, гіпотези і аргументи, самоіронії і іронії над оточуючими.

Добре, нехай пентаграми дві і все це нам тільки здається, так скільки ж вершин у цього уявного об'єкта — мислення людини, що застрягла між світами сну й мови? Дві загальні вершини ми з вами розглянули, це бажання розповісти іншим про свої духовні відкриття, але наявна культура — звичай не сприймати такі одкровення всерйоз. Залишилося по три вершини у обох взаємних відображень пентаграм, по обидва боки дзеркала, всього вісім.

Аристотель все це сформулював набагато чіткіше і простіше, і немає ніяких відомостей які спростовують або доводять те, що він просто не повторив слова Конфуція…

0) Безіменна стихія — людина — точніше, його символ — це є дно дурниці заперечення очевидного:

1) Стеля, здоровий глузд, розсудливість, розсудливість — розуміння причин, здатність подивитися з боку, в перспективі, вода мінливості будь-яких уявлень про життя — рівновагу форм, композиційна стійкість картини, стелю мудрості визнання (затвердження) очевидного, поворот кисті на місці.

2) Зліва — «людське начало», «любов до людей», «людинолюбство», «милосердя», «гуманність», загальне, фрактальное дерево Піфагора, кантовский імператив, ритм справжнього буття, розчиненого в подіях життєвої буденності, відрізки — сліди кисті з чітко визначеним початком і кінцем, як зчленування стебля бамбука.

3) Праворуч — чеснота, правда, справедливість, приватне, хайп, кантівська максима, своя сорочка ближче до тіла, стихія металу, у даосів — гора. Будь-яка мінлива лінія, нерівний слід кисті, обриси гір.

4) Попереду нас — категоричне, все саме так і є, щирість, добрий намір, невимушеність і сумлінність. Стихія Землі. Текстура, плями, відбитки кисті без руху.

5) Ззаду — гіпотетично можливе, звичай, культура, соціальна норма. Стихія вогню. Змахування крихт зі столу, слід кисті, що володіє чітко позначеним початком, але не має чітко вираженого кінця.

Стихії темного задзеркалля розуму:

1) Суха вода, упертість.

2) трухляві дерево, нелюдськість.

3) Рожевий метал. Пошук вигоди, егоїзм.

4) Обгороджений ділянку землі, лицемірство.

5) Згаслий багаття, підробка, брехня самому собі.

Земний простір мислення тривимірний.

Але, це вже до бесіди підключився Платон, звичайна людина не здатна утримати в голові символи всіх п«яти стихій одночасно, бачить тільки дві позиції, як перетин двох з п»яти променів пентаграми. Хрест форми і матерії, методу та змісту (імені почуття і його визначення словом, метафори і розуміння). Бажання досягти єдності уявного символічного і реального і їх самих.

Якщо подивитися на прозорий куб по діагоналі, М. показав такий діамант, то ми побачимо його як шестикутну фігуру, якщо приймемо будь-яку з точок зору — вершин куба, то елементів залишиться тільки сім, як сім нот, як сім кольорів спектра. Віддалимо куб від себе — вершин вісім.

Безумовно, мислення там де числа, але чисел багато, а мислення одне, отже, не будь-яке число — символ розуму. Розум швидше структура всіх чисел. Єдність всіх наших точок зору суперечать одна одній, та самій себе. І що в цьому нового, в порівнянні зі словами Емпедокла?

Не завжди малий термін нашого життя дозволяє нам перебрати всі варіанти поєднання стихій власного розуму, щоб зрозуміти, що саме життя — не в цьому переліку її можливих варіантів. Вона їх підсумок. Життя — дар. Але, пізно… Термін вийшов.

Глава четверта

Митців — багато різних типів, кожен бачить і малює щось своє, коли справжній об'єкт — Буття, рівне мислення про нього — одне.

Художник — це той же чоловік, що і всі, як крамар і його покупці, як політик та його тлумач, як повстанець і його слухач, як гуру і цинік. Все це різні типи мислення людини.

Опозиція митця — ремісник. Останній — ілюстратор концепції імені почуття ідеї Буття. Художник навпаки — своєю творчістю проявляє приховану концепцію малюнка. Є і третій персонаж, який знаходить несуперечливу єдність обох методів, це концептуальний художник. Цей список не вичерпує безліч художників, але більш детально відрізняється від внутрішньої несвідомої мотивації творчості. Зараз ми розглядаємо тільки його зовнішню сторону.

“Концептуальна концепція” — єдине поняття і її малюнки. Розуміння: почуття, почуття і почуття, розуміння, почуття і почуття до концепції (чуттєвий заголовок). Це ж тільки точне визначення слова, як теорема або формула. Формулювання.

Простий приклад концепції. Є теорема Піфагора. Квадрат гіпотенузи дорівнює сумі квадратів катетів. Точно так же, як трикутник з усіма короткими 3, 4 і 5. Дійсно, зведемо ці три числа в квадрат: 9 + 16 = 25.

Це правило виконується? Для деяких комбінацій виникає числова помилка.

Піфагор графічно проілюстрував теорему Евкліда, для відносин 3, 4, 5. Знайшов візуальну відповідь, чому ця теорема вірна? Для доказу цього достатньо листа паперу і ножиць або візуальної метафори. Це природньо, дивіться його малюнок. Краще один раз побачити, ніж сто разів почути. Краще для чого? Для розуміння, що це так. Для довіри концепції.

Якщо після розкрою залишаться, нехай і невеликий, але зайвий шматочок. Математики обійшли цю суперечність — введені нові, умовно — ірраціональні числа. Якщо розглядати прямокутний трикутник з двома однаковими контурами, то всі припущення будуть квадратним коренем з двох. Таким чином, помилка теореми Евкліда-Піфагора (вірний для окремого випадку 3, 4, 5 і невірного для узагальнення на будь-яких числах) — залучення до визначення нового класу чисел. Завдяки тому, що ми отримали достовірні теоретичні дані, але з використанням тільки дуже розумних чисел — отримаємо, нехай і незначну, але помилку.

Піфагор, малювання квадратів, але наявність трикутників невидимого вимірювання (висоти). Трикутник перед нашими очима — тільки підстава невидимої призми. Піфагора не має в наявності прямокутних трикутників, а має прайс-листи периметральних граней цієї невидимої призми. Все, що ми бачимо не все життя, а то, що ми бачимо в нашому житті, невидимим виміром. Якщо ми хочемо зрозуміти причину земних подій, ми повинні враховувати невидимий людиною (ірраціональний або якись інший) вимір.

І розкрій Пифагором квадратів сторін прямокутного трикутника і маніпуляції математикою з визначенням нових класів — все це метафори, доказ справедливості ідеї імені почуття ідеї, без якого не виникає розуміння концепції. Довіри їй. Методи мислення — не більше, ніж земні проекції більшого простору думок.

Це може означати, що мислення людини не може бути більше різних, ніж різні види зору на справжнє мислення. Стикаються один з одним — в діалозі — різні проекції більшого — або розкривають обом співрозмовникам — це більше, або ні. Це і є силогізм Аристотеля.

Наведу приклад самого звичайного куба. Квадрат: або нижня, або верхня грань куба, або задня, або фронтальна, або — бічна: ліва або права.

Для побудови справжнього куба необхідний діалог шести плоских точок зору, незалежних один від одного. Справжнє мислення — концепт їх усіх. Консенсус, несуперечлива єдність.

Те, що ми бачимо, повинно бути не шість, а вісім. Геометрично це вісім тривимірних кубів. Це була звичайна серія. Абсолютно безмежні суперечки про значення триграм і їх черговості, це числовий ряд двійкових чисел, в квантової хромодинамике вони іменуються глюонами (як підписи рядків і стовпців шахівниці):

000 — земля, духовне відкриття, щирість, добрий намір, арістотелево гранично категоричне

001 — гора правди (у Конфуція — метал), арістотелево приватне

010 — вода мудрості, арістотелево твердження

011 — вітер почуттів

100 — гучне (у Конфуція — дерево), бачення ритму іншого, гуманність, арістотелево загальне

101 — вогонь культури, стирання значення слів, шоста вершина зірки Давида.

110 — водойма, чаша для мудрості — малюнок

111 — небо — концепт

Точна точка зору, прив'язка до межі гранично категоричного. Вершини цього плоского земного квадрата мислення.

А — гроза Ад'ада (Хадада, Яхве, Юпітера, Шолотль, Перкунаса, Перуна, Радзю і ін.) — поєднання земної мудрості і гуманності — ритм і природа Битія і змінні думки про нього — грому та води — категоріальні і загальні затвердження.

E — блискавка Зевса (Пегас, що несе блискавку Зевса) — заперечення і загальне, дурость вогню культури і грому гуманності.

I — прибій Нептуна — твердження і приватня — мудрості води і правди гори (метал)

O — Вулкан заперечення і приватного — дурниці вогню культури і гори правди.

Звичайна філософія, тим більше відроджується в нових терміналах. Олімпія богів над людиною. Але, і справжній міф — такий.

Зрозуміло, така інтерпретація аналітики Аристотеля формальних логік — тільки плоска проекція простору мислення з теорії даосизму, коли аналітика — просто форма тієї ж самої ідеї.

Впевненість в силі — діалог двох людей або людини з самим собою (діалог його сну й мови) — достовірно це тільки тоді, коли виникає потреба в крайніх — третій (середній) — термін (знак) відповідає матриці нижче.

I I А

O O E

O O E

А + I = I

А + O = O

А + Е = Е

I + O = O

I + Е = О

О + Е = О

І навпаки, всього 12 варіантів, 12 силогізмів. Вони зустрічаються з силогізмом формальної логіки — тільки частково, по перше формальній логіці — смисловий галюцинації, що вимагає лише кількох перших глав Аналітики, поспішні висновки. Семиотика виправила цю помилку.

Аристотель виявляє 4, 8 і знову 4 таких варіанти. Вся справа в тому, що для вирішення логічних завдань необхідно застосовувати принципи всього простору мислення. Суперечка застосовує пошукову концепцію яка суперечить одна инший крапці зору, і не обманює доказ переваг однієї точки зору над іншею. Останнє — софізм, суть якого — мислення сильніше той і правий. Очевидно, що ніхто не має рації.

Сфера нерухомих зірок Аристотеля, що складається з п'ятого елемента (ефіру), є ментальна оболонка планети (ноосфера). Її персоніфікація — Бог, єдиний співрозмовник людини, слова якого достовірні. Не факт, що це діалог. І це більше не факт, що одкровення. Видавати слова Бога за земні — софістика схоластів-богословів. Її мета — обгрунтування ієрархії, соціальної структури суспільства, нібито даної згори.

Стихії сну і вірші мови — одні й ті-ж. Вони поєднують один з одним як завгодно, наділяючи людину певним типом мислення. Даоси виделют 64 варіанти. Це просто переклад довічних (об'ємних) чисел. Побудова символів концептуального простору. Знову — концепт.

Змішання двох нулів (верхній кварк).

Дає трійку або з-кварк (дивний кварк),

поєднання одиниць виміру і навпаки, одиниці виміру і нуля — дає двійку або д-кварк (нижній кварк).

У стандартних молекулах субатомних частинок кварки представлені реальними частинами, що володіють усіма необхідними масами і електричними зарядами, але якщо електричний заряд приймає концепцію (посередність) частки стандартної моделі — константа. Людина просто не бачить. Чи не вважає реальним.

Виняток — аномальна реальність, невелике відхилення. Рух (поєднання) цих аномальних частинок в часі є адрони, наприклад — протон і нейтрон — основа ядра атома, а значить і всього іншого. Важкі кварки, проекції на площину спини ½ калібрувальних бозонів і фотонів, а також лептонів (три типи нейтрино), електрон, мюон і тау — знаходяться на першому рівні або злегка в стороні від неї. Тільки в масштабах (ступінь числа 10) параметрів маси і електричного заряду. Частинки — числа — показники ступеня числа 10. Знову концепт.

Якщо розглядати симетричні поєднання 10 і 01, тобто елементи, що представляють собою концептуальний простір мови (адронів, як поєднання трьох кварків), що не 64, але 27, точно як в аналітиці Аристотеля.

Теорія спеціальної унітарної групи, логіка прагматизму — семиотікі, теорія адронів, квантова хромодинамика — все це відродження аналітики, як і «Книги Змін» (І Цзин), після двох з половиною (менш або більш) тисячоліть забуття цього знання, після руйнування його культурою.

Відродження і руйнування концептів культурой — природна основа мислення всього людства. Кожна окрема людина — виконує свою конкретну роль в цьому пориві і відпливу океану розуму.

Будь-яка справжня філософія. Відмінності лише в термінах, зрозумілих сучасникові. Будь-яка культура — забуття філософії, підроблення.

Це означає, що концепція має на увазі розуміння чогось, що не являє собою нічого, або об'єднує всі такі варіанти несуперечливою єдністю. Концепція може випливати з малюнка, як і розуміння. Це може бути наслідком концепції або розуміння. Варіантів малюнка — безліч.

«Творчість» — «Століття одвіку» — вказує на початкову єдність всіх модусів мислення людини — сферу Парменіда. Телос Аристотеля. Абсолютна мета мислення — абсолютна мета мислення. Телос протиставлений техно — культурі, «мистецтво і візуальна культура — протилежні» — рушійна сила відкриває духову сферу. Це і є успіх у публіки — початок руйнування зрозумілого їй концепту.

Точні визначення сфери розуму людини — від такого переказу-переписування стираються, перетворюючись на свою протилежність. Приплив і відплив. Кожен раз, коли потрібно визначити нові, нові термінали, нові художні форми — актуальними (зрозумілими) для сучасника.

Роблять ставки на те, що глядачі зрозуміють хід їх думки. Це як поєднання знаків або карткова гра. Кому як пощастить. Єдиний виграш — усвідомлена відмова від наміру досягнення взаєморозуміння з глядачем. Дао. І навпаки — інтенція взаєморозуміння проявляє Де.

Такий, особливий або вчинений знак, у якого є термін — можна сказати, — якась рідкісна композиція або картина — яка одночасно означає ідею про те, що виникнення терміну — це є їх концептом. Деяка така картина — метафора життя. Але не будь-яка.

Твором мистецтва називають таку річ, яка може бути інтерпретована як концепт, але не завжди з такою оцінкою. Можливі як підробки (окремі випадки), так і забуття (спалювання вогнем культури).

На жаль, людина називає твором мистецтва — свої роздуми про нього. Ніхто нічого толком про мистецтво не може сказати. Але всі говорять.

Глава п'ята — двокомпонентнй час

З бесіди з Володимиром Вернером, етимологічним віталістом.

Знищіть темпорально-просторову матрицю, вона нічого не дає, окремий випадок матриці, немає в ній ні маси, ні інших фізичних величин, думка вірна, але не конкретно

невизначеність протона та нейтрона пояснюється людиною (самому собі) — таємничим сильним полем між ними, джерело якого — безперервні взаємні перетворення одного в інший з випусканням і поглинання пиона і віртуальної пари

нездатність розділити компоненти часу пояснюється людиною (самому собі) як таємнича гравітація

нездатність людини з'єднати в одну величину масу і відстань пояснюється (їм самому собі) таємничим електричним зарядом

атом — мікрооб'єм матриці буття, система відліку, його частини — ребра і грані. Це і «тримає» їх разом.

Буття не має характеристик. Протилежні від точки рівноваги характеристики — є його смисли — форми існування Буття в мисленні людини або когось ще. Скільки таких протилежних характеристик освоїть мислення — стільки (для нього) і вимірювань сущого (суті або сенсу Буття). Розмірність світу навколо.

Найпростіші характеристики — маса, відстань, час. Але, людині складно зрозуміти, що маса і відстань — усереднені в електричному заряді. Час, для нього, навпаки єдине і саме важко зрозуміти його двокомпонентним.

Можна розглянути:

усереднення часу і маси,

часу і відстані (часу і відносини квадрата електричного заряду до маси)

всіх їх разом — це вісь єдиного поля, одна з вісей матриці

(Вісь ентропії, вісь єдиного поля, вісь адронної речовини — можна розглянути такий базис ентропія-поле-речовина, замість маси-часу-відстані).

Матриця має центр — точку анігіляції, фізичний вакуум. Оболонка (сфера) — розділення якості. Якостей придумати можна скільки завгодно.

Простий приклад двокомпонентності часу.

Ви стоїте на землі. Нікуди не відлітаєте. Чому?

Ви скажете, що причина цього — гравітація. Але що є причина гравітації? Маса. А що є маса? Поле Хіггса, як джунглі, пробираючись через які частки сповільнюються, що нам здається, буд-то масивним тілам рухатися важче.

На це можна відповісти тільки одне: а самі то зрозуміли, що сказали? Ви стоїте не на землі, але серед уявленого вами липкого середовища, яке вас утримує від вільного руху. То не уявляйте її і що, злетите?

Ну, припустимо Ви злетіли і рухаєтеся по земній орбіті з деякою, необхідною для цього швидкістю щодо планети. Ви не падаєте на неї, тобто не відчуваєте ніякого своєї ваги. Але чи втратили ви масу? Очевидно, що ні. Так, що вас тримає на поверхні землі? Точно не маса. Відсутність швидкості обертання навколо планети? Припустимо, а що таке швидкість?

Швидкість це відношення зміни пройденої вами відстані в часі. Але, що таке відстань? І, що таке час? Проведи рукою — це відстань. Час, це те, що відокремлює руху вашої руки один від одного. Звідки ви можете це знати? Робите помах рукою — ось. Що ось? Ось це доказ концепції або висловленого визначення швидкості. Додамо до цієї концепції масу і отримаємо імпульс. А якщо розглянути прискорення — то і силу, а якщо ще одне таке відстань, то і енергію. А якщо ще одну таку масу, то і квадрат імпульсу.

Але я задам інше питання: це концепція чого? Реальності. А що є реальність? Це ім'я вашого почуття ідеї реальності. І що?

Вас, як мислячу істоту, відвідала невимовна в усій своїй повноті ідея реальності. Ви дали своєму почуттю ім'я, потім сформулювали словом чітке визначення цього імені, потім проілюстрували таку свою концепцію рухом руки і що, на вашу думку я повинен цьому вірити?

Вірити чому? Що ви здатні відчувати ідеї, підміняти ці почуття іменами, формулювати концепції імен своїх почуттів, ілюструвати їх, тим чи іншим прикладом і розуміти очевидність своєї концепції з її демонстрації? Але, ідея то тут при чому? Вона як була незбагненною, такою і залишилася, ви лише відбили її, спочатку в почуттях, потім — в іменах цих почуттів. Потім — імена в концепціях, концепції в малюнках, а розуміння малюнка концепції імені почуття ідеї, ви вважаєте власним розумінням самої цієї ідеї? Так ви божевільний. Де ж тут розум. Це ж галюцинація.

Тим більше, що спостерігаючи за тим, як люди висловлюють свої думки, можна виявити, що ці чотири платонівські стадії мови можуть поєднуватися одна з одною як завгодно. Деякі люди так і роблять, як описано вище, інші — навпаки. У них спочатку є розуміння чогось. Потім вони малюють це, після чого формулюють малюнок словом, дають своїй розповіді дотепну назву і усвідомлюють приховану в цьому слогані ідею.

Змінимо обставини мови. Споконвічний малюнок, він розуміється, це розуміння малюнка відчувається і почуттю дається ім«я. Або інакше, спочатку ім»я, воно відчувається, потім це почуття розуміється, а розуміння — ілюструється прикладом.

Всього можливо 24 варіанта таких прикладів розгортання мислення від етапу до етапу. І всі разом ці варіанти, включаючи не завершені або не повні, адже за почуттям ідеї може слідувати почуття цього почуття, і далі знову почуття, почуття, почуття і знову почуття, почуття, почуття. Це теж людина. Всіх можливих варіантів мислення необхідно прийняти більшу кількість.

Наскільки більше? Для відповіді на це питання перш за все пронумеруємо платонівські стадії мови:

1. Почуття ідеї.

2. Ім'я цього почуття.

3. Концепція імені почуття.

4. Малюнок концепції.

5. Розуміння концепції з її малюнка.

Для простоти викреслимо з цього списку стадій мови почуття, воно без слів не вимовляемо, а ім'я почуття це вже слово.

1. Ім'я.

2. Концепція.

3. Малюнок.

4. Розуміння.

Тоді, різноманіття мислення ілюструє таблиця:

— 11 12 13 14 21 22 23 24 31 32 33 34 41 42 43 44

11

12

13

14

21

22

23

24

31

32

33

34

41

42

43

44

Всього 256 варіантів, а самодостатніх типів мислення, для такої його моделі, коли в думки присутні всі чотири елементи одночасно — тільки 24. Це і є полюса тяжіння матриці соціальних ігор людства.

1234 1243 2134 2143

1324 1342 3124 3142

1423 1432 4123 4132

2314 2341 3214 3241

2413 2431 4213 4231

3412 3421 4312 4321

споживання (рабство) — — маркетинг (панування)

авангард (модернізм) — — кітч (модерн)

постмодернізм (дігімодернізм) — — постмодерн (мета-модерн)

ринок (література) — — психоделія (шаманізм)

електорат (дігімодерн) — — влада (університет)

філософія (аналітика) — — софізм (політтехнологія)

тире — химери

Тобто, якщо реальність — плід мислення, то навіть при такому поверхневому розгляді реальностей — 256, а самодостатніх з них тільки 24.

При всьому цьому, необхідно привести приклад цієї концепції з життя людини. Ймовірно, що за один раз, за один акт мови — людина виконує тільки одну дію, означає щось одне — чимось іншим. Всього 16 варіантів, але вираз чогось одного цим же самим можна не розглядати, в цьому немає ніякого виразу, це одиничне відношення. Залишається 12 варіантів, як 12 олімпійських богів, як 12 знаків зодіаку, як 12 поділок циферблата годинника і так далі. Цей поділ на частину дюжини природно, тобто зрозуміло.

Так ось, якщо наша мова висловлює тільки 12 станів розуму, то що привносить інші 12 станів? Сон. Мислення людини комбінує мара та мова і варіантів такого мислення — 144. З яких, осмислених або самодостатніх варіантів тільки шоста частина. Решта — беззмістовне бурмотіння. Так чи варто вислуховувати все одкровення про реальність?

Справжня реальність в структурі цих множин типів мислення. Вона одна. Це і є справжнє Буття. Нехай і в такий спрощеної платонівський його моделі. Що б ми не говорили (імена або їх концепції), що б ми не робили (малювали або приводили якісь інші метафори своїх концепцій, наприклад — проживали своє життя, здійснюючи вчинки), що б ми не розуміли в своєму житті — все результати такого мислення — укладеного в матрицю. А самодостатні елементи цієї множини — дискурси, модуси мислення або світогляду — це різні точки зору на реальність, але не сама її матриця.

Матриця це не тільки безліч елементів, а й таємниче поле, яке утримує різні свої елементи в деяких відносинах.

Повернуся до питання про гравітацію та двокомпонентність часу.

Описана вище матриця представима не тільки таблицею, але і кристалічною решіткою куба, адже 1, 2, 3, 4 — може означати чотири з восьми його вершин. Тоді є і -1, -2, -3, -4. Що логічно. Але чи не простіше ці чотири анти-елемента визначити не негативними числами, але зворотними відносинами: 1/1, ½, ⅓, ¼? Одиниця плутає, позначимо вершини інакше, як: 2, 3, 4, 5 і ½, ⅓, ¼, ⅕, а одиничку 1/1 помістимо у центр.

Метафора вище невдало, адже це не числа, як ми їх розуміємо, але вимірювання (смисли) Буття, переобозначив їх фізичними термінами:

-1. Ентропія або імпульс, це одне і те-ж.

1. Анти-ентропія. Як відношення часу до квадрату електричного заряду.

2. Єдине поле, як усереднення всіх прямих якостей.

-2. Анти-поле, як усереднення всіх зворотних якостей.

-4. Речовина. Свого роду «сила», де замість маси — час, замість відстані — квадрат маси, а замість часу — квадрат електричного заряду.

4. Анти-речовина.

3. Тут необхідний новий фізичний термін, це відносини потоку мас (в часі) до віддалі. Іншими словами — свого роду «ентропія», де роль маси виконує її квадрат, а роль відстані зворотний квадрат електричного заряду.

-3. Зворотній — певної вище — фізична величина.

Між оболонкою матриці та її центром знаходяться десять внутрішніх сфер. Числено — це показники ступеня 10. Реальність — одна з осей матриці, для якої відношення маси до відстані або квадратів маси і електричного заряду — константа. Базові частки квантової хромодинаміки (крім фотона, трьох типів нейтрино, калібрувальних бозонів і двох, верхнього і дивного кварків) — це підтверджено експериментально — розташовані на цій осі головної послідовності.

Різниця частинок:

1) В спині, це питання розглянемо окремо, але ніхто не забороняє нам — для простоти викладу — розглянути проекцію частинок з одиничним спіном на умоглядну площину спина ½.

2) Частинки нульового заряду не визначені, введемо для них окрему вісь, поза розглянутої площині. Як її верхня межа — вісь мас.

3) Всі інші частинки (за винятком верхнього і дивного кварків) знаходяться на головній послідовності і відрізняються лише масштабами квадратів мас і електричних зарядів.

Аномальність нижнього і дивного кварків можна пояснити плутаниною в концепції стандартної моделі. Частинками правильно називати логарифмічні кванти осей цього простору (підписи рядків і стовпців таблиці), а не їхні твори. Нижнім кварком — історично — названо твір верхнього кварка маси і дивного кварка відстані, а дивним — твір нижнього кварка маси і дивного кварка відстані.

Але ця історична помилка не заважає, більш того виділяє таку аномалію. Нехай так і буде. Існування такої аномальної реальності (поза головної послідовності) — є адронна речовина (наприклад протон і нейтрон). Атом це просто — система відліку — точка зору — базовий обсяг матриці.

Константу твіра протона і електрона, нейтрона і нейтрино, мюона і піона, частки нескладно уявити, але не слід забувати що це умовність (метафора, малюнок концепції атома) — ребрами і гранями куба, твір який дає цей куб. Що утримує частини атома разом? Вони частини куба — сенс буття фізичного вакууму. Форма його існування, доступна обмеженому мисленню людини. Можливі й інші точки зору — смисли Буття.

Повернемося до поверхні сфери — матриці, вона ж поверхня куба, його вісім вершин відомі як вісім елементів — стихій природи з даоської «Книги Змін» (І Цзин). Це глюони ядерних фізиків.

Покинемо матрицю і повернемося до мислення. І тоді, варіантів мислення людини — набагато більше ніж в концепції Платона. Всі вони (крім одного, центрального елемента матриці) зосереджені на поверхні куба, і як варіант таку поверхню можна уявити оболонкою сфери.

Подивимося на модель Буття (центральний елемент сферичної матриці) і його оболонки (Сущого, сенсу) інакше. Буття не має виражених якостей, це математична одиничка відносини рівних величин. Зовнішні оболонки матриці, далі її поверхні це ступені. Якщо ентропія, сила, швидкість, енергія — елементи на поверхні матриці, то квадрат ентропії, квадрат сили, квадрат швидкості — характеризують взаємодію двох атомів як систем відліку.

Гравітація — твір двох сил в двох різних системах відліку, пов'язаними з двома компонентами часу. fF = v2V2mM / R2 = mM / R2 = Gq2Q2 / t2T2

Гравітаційна стала G = v2V2 / (F = 1) — це відношення творів квадратів швидкостей орбітального руху в двох незалежних системах відліку до одиничної силі. Постійна вона для будь-яких орбітальних рухів?

При руху по орбіті планети проекція темного часу дорівнює нулю, тобто вектор цього прихованого від спостерігача часу, четвертого виміру, перпендикулярний вектору часу, пов'язаний з рухомої по орбіті космічної станції. Сила руху планети в вимірі темного часу дорівнює одиниці, прискорення станції дорівнює прискоренню вільного падіння на її орбіті, це відчувається як невагомість.

Коли ви стоїте на поверхні землі, швидкість вашого орбітального руху дорівнює нулю, вектор часу, пов'язаний з організацією відліку станції перпендикулярний прихованому часу обертання планети під вашими ногами. Ні на орбіті, ні на поверхні землі ви цього темного часу не помічаєте, але саме відцентрова сила обертання планети в четвертому вимірі і утримує вас на її поверхні.

Глава шоста. ентропія Буття

Головне правило термодинаміки ствержуе: ніколи не використовувати термін ентропії поза контекстом термодинаміки. Чи не спекулювати смислами загадкового — для профана — терміна.

Є багато людей віруючих в фізику. Вони споживають розповіді фізиків, як ім'я свого почуття золотого століття майбутнього, коли технології вирішать всі проблеми людства. Однією з таких ікон майбутнього є фізика нуля. Дослідження температур нижче середньої температури всесвіту.

Ентропія визначена в термодинаміці, це її єдиний контекст, як відношення приросту тепла або внутрішньої енергії системи до температури. Звучить загадково. Будить фантазію. Так ось, якщо ентропія постійна, а температура прагне нулю, то приріст внутрішньої енергії термодинамічної системи — прагне до нескінченності. Або скажемо інакше, температура це аналог швидкості, де роль відстані виконує енергія, а роль часу — ентропія. Але температура і є середня швидкість молекул газу, тобто — відношення енергії до ентропії одно відношенню усередненої відстані пробігу молекул газу на часі.

Перевіримо?

E / S = ms2 / t2 / ms / t = s / t = v

Так що ж таке ентропія?

Енергія — одна вісь матриці, швидкість — а температура, це середня швидкість молекул газу — інша. Твір енергії та зворотної швидкості є імпульс. Просто імпульс:

dS = dQ / T = PV / T = FV / S’T = Fs / v = E / v = mv2 / v = mv = p = ms / t = q2 / t

Це випливає з визначення ентропії, S '- площина поверхні судини з газом, V — його об'єм.

Слід так-же пояснити концепцію електричного заряду, як усереднення маси і відстані. Фізичний сенс напруженості будь-якого поля — прискорення, яке воно надає тілам, що потрапили в нього. Для електричного поля це прискорення електрично заряджених тіл. З іншого боку, напруженість електричного поля визначена як відношення сили до заряду. Прирівнюємо обидва визначення і отримуємо, що квадрат електричного заряду дорівнює добутку маси і відстані.

Таке створіння маси і відстані, замінимо його квадратом електричного заряду, бере участь у визначенні ентропії та сили. Ентропія це відношення квадрата електричного заряду до часу, а сила — до квадрату часу. Напруженість електричного поля — відношення заряду до квадрату часу. Тобто сила є твір заряду і напруженості електричного поля. Очевидно, що це просто інше формулювання сили як твіра маси і прискорення. Інше визначення сили — відношення ентропії до часу, швидкість ентропії або прискорення квадрата електричного заряду.

F = qe = q2 / t2 = ms / t2 = S / t

Точно так-же ми можемо визначити два типи темпорального заряду усередненням маси і часу, і часу і відстані.

Для руху космічної станції по орбіті планети, сила інерції обертання планети навколо станції непомітна темному або задзеркальному часу дорівнює одиниці, це означає, що квадрат електричного заряду планети дорівнює квадрату темного часу.

F = Mg = MR / T2 = Q2 / T2 = 1

Q = T

MR = T2

Твір червоного і зеленого — жовтий кварк, перетин матриці через точки маси і відстані в одній точці на синьой осі (квадрату кварка часу).

Можливі фізичні завдання, при яких:

MR = Q2

RT = X2

MT = Y2

Це властивості сферичної матриці смислів Буття, навколишнього саме Буття — фізичний вакуум.

Читання профаном текстів фізиків викликає у першого смислові галюцинації, причина яких проста. Мова формул — це в першу чергу мова, а будь-яка мова є внутрішньою структурою, матрицею понять. Не маючи уявлення про такий концептуальний простір термінів фізики — профан наділяє терміни своїм власним таємничим змістом, це гра слів навпаки, коли фізики, а й серед них зустрічаються профани, вимовляючи свої магічні формули — лище обговорюють матрицю своєї мови грою слів.

Точно як грецькі філософи, сперечаючись про першоелементи всесвіту — насправді — лише осягали матрицю свого мислення. Будували мета-концепт різних стихій — чим відроджували, забуту на той час міфологічну картину світу. Іншими словами — відроджували міф в новому контексті, зрозумілому сучаснику. Підслухавши їхні суперечки профан зрозумів цю розмову Євангелієм.

Але, крім філософів були і софісти, любителі порожніх розмов про мудрість і профан не здатний розрізнити промов тих чи інших. Більш того, мова софіста йому завжди зрозуміліше. Ніякого концепту будувати не треба, профанізм цинічно постулюється вищим типом мислення.

За такі розповіді про свою уявну мудрість — профан готовий щедро платити гроші. Що і є мета софіста. І, подолати таку спокусу отримати гроші ні за що — і є справжня наука чи мистецтво. Софізм в мистецтві це кітч.

Мета-наука, як і мета-мистецтво, як рід діяльності, є побудова мета-концепту всього різноманіття проявів термінів природи, рівних різноманіттю типів мислення людини. Тільки і всього. Або ви бачите всю картину (міфологічну картину світу), або ви задовольняэтесь приватною смисловою галюцинацією її. Мета-концепт і є Міф.

Буття Парменіда і є такий міф. Спробуйте вступити на філософський факультет університету або хоча-б подивіться лекції з філософії в Ютьюб — вони або про те, що Парменід не правий, чи відвертий стьоб над його вченням. Як і над будь-яким іншим. Чим фізичний факультет або популярні лекції фізиків для профанів краще? Теж саме можна сказати і про соціальну теорію, і про теорію грошей.

Людина розуміє тільки те, що здатна зрозуміти, якщо це підміна того, що вимагає зусиль тим, що зусилля не вимагає — це шлях до самознищення його розуму, але одночасно в світі існує і шлях до концепту за все, до міфу про розум людини, руйнуванням якого є його культура.

Це дві полярні сили нашої свідомості, світло і темрява, протиборство яке і створює світ людини у всьому його різноманітті. Складний лабіринт уявлень людини про світ і про саму себе, стіни якого зводить сама людина, своїм дурним прагненням до комфорту подолання цього лабіринту. Фізика не виняток. Як і мистецтво, як рід діяльності.

Немає жодної проблеми відчути Буття Парменіда, дати своєму почуттю ім«я, дати такому імені почуття точне визначення словом, намалювати (довести) цю постанову і зрозуміти таке визначення з його малюнка, є проблема брехні самому собі, на кожному з етапів пізнання Буття. По причині? У зв»язку з тим, що мислення кожної людини — елемент цього Буття, метафорично — точка парменідовой сфери і кожен дивиться на Єдине для всіх Буття зі своеї приватної точки зору. Хто з людей бачить загальну картину? Аристотель визначив Бога єдиного співрозмовника такої людини.

Де цей Бог? У точній відповідності слів людини про Буття і самого цього Буття. Але, слова людини, ми, слідом за Платоном визначили як чотири стадії мови. В іменах почуттів, в їх точних визначеннях, в малюнках визначенні та інтелектуальному розумінні причин — малюнків. Скрізь. В ефірі п'ятого елемента мови. Його земний символ — сфера людського розуму, її можна намалювати, але — не визначити словом імені почуття ідеї цього Буття, а його самого. Нічого не малюючи. Випадково. Така випадковість — нагорода за відмову за навмисний пошук метафори Буття.

Через цей магічний символ енергія життя (Буття) вливається в світ людини і одночасно людина вливається в вічний океан вселенського розуму. Де це Буття в життя звичайної людини? У ритмах справжнього Буття, розчинених в низці подій життєвої буденності. Якщо всі ці події скласти разом — вони утворюють сферу. Символічно сфера — вічний вогонь Логосу Геракліта. Проблема не в духовному відкритті Буття Логосу, з такого відкриття почалася розумне життя, але в його Відродженні від століття до століття. Щоразу новими термінами, зрозумілими сучасникові. Зараз це технологічний контекст, завтра, коли Буття знову буде забуте, буде інший контекст.

Гермес Трисмегіст сформулював теорію кадуцея, подвійної змійки рівнів відродження духовного відкриття справжнього буття і його забуття культурою. Перетин — концепт обох сторін життя або часів. Святий Грааль, він же філософський камінь і є така сфера. Порядок хаосу життя. Він є спочатку. Всесвіт вічний та незмінний, це і є її Буття, а земне буття — шанс осягнути це. Свій вибір ми робимо самі. І життя кожного з нас — підсумок такого нашого вибору.

Людство — живий комп«ютер. Кому-то випала доля процесора, кому-то пікселя на екрані, або — дроти, але у будь-якого комп»ютера є операційна система, програміст і користувач. Чи готові ми перепрограмувати власне майбутнє?

Ви запитаєте як? Та дуже просто — встановивши на вершинах Альп — величезні металеві дзеркальні кулі, поцятковані візерунками, що проявляють ритми людських думок. Це і є символ Буття, рівний буттю свого Символу. Тут і зараз.

Наскільки хто з нас готовий до цієї містерії — життя покаже, вона підсумок шляху до цього. Кожен голос важливий. Крім форми-Буття Логосу, його сущого-змісту і значення (енергії життя) — є ще одне, четвертий вимір (вище я назвав його прихованим, темним або дзеркальним часом) — це повнота Буття.

Її створює розмаїття думок всіх нас. Людина, як і атом, як електрон — один, але в безлічі самих різних станів, які сприймаються нами нескінченністю. Наша вища мета — телос Аристотеля — побачити Буття в цьому різноманітті.

Як? У його символі, рівному йому самому. Створивши цей точний знак відповіді на питання хто ми? Навіщо ми тут? Чого ми добиваємося? — ми перейдемо до вирішення наступних загадок. Число яких — нескінченно. Якщо тільки не будемо стерті комп'ютером як невірне рішення. Я вірю, що шанс вижити в бездонних просторах космосу у нас є.

Поскріптум.

Світ духів, про яких мені розповів Рінат, це ми самі. Час і місце — відносні. Розрив зашморгу часу — невизначеності нашого сприйняття протона та нейтрона — це атомний вибух. Чим більше ми висаджуємо атомних бомб тут, тим в більшу кількість зашморгів часу ми укладаємо самих себе там. Кожна людина народжується і вмирає, але тільки в одній із проекцій часу. Самі ми — в повній формі свого Буття — живемо вічно, дискримінація привидів — самогубство. Замикання самих себе в зашморг часу. Не треба боятися життя, воно просте — метафоричне — рахунок після вечірки з друзями (своїми думками) в ресторані всесвіту. Підсумок усього. Буття. Шолом вічного життя — це наш розум. Дивіться другу главу і спробуйте не зациклюватися на цьому читанні.

Глава 7 Глава 8

Работы Андрея Ханова 02.08.2020

Совместные работы Николая Сологуб и Андрея Ханова 02.08.2020

Перевод на русский язык

Андрей Ханов

HomeAboutArtworksOthers

Lucifus Trirberius (太极)

Vitae vs tenebris

Жизнь против Тьмы

ї520

Глава первая

Андрей Ханов родился в Новосибирском академгородке в 1964 году, учился на физическом факультете ленинградского государственного университета, где создал теорию матрицы физических величин, объединив теорию гармонии Конфуция, даосизм и аналитику Аристотеля. Объяснил психику человека, социальность, гравитацию, реальность, спин и тёмную материю — влиянием тёмного времени, не понимаемого человеком, но чувствуемого им во снах. За что был изгнан из советского университета и стал художником.

Одну из первых выставок Андрея на северной стороне Невского проспекта уничтожил КГБ СССР. Аспиранты факультета журналистики берлинского свободного университета сняли документальный фильм “Avantgarde im Russischen Museum am Zaun*”

* «Авангард в Русском музее на заборе».

После разгорома его выставки КГБ, Андрей провел перформанс «Могильный камень». Во время разговора с офицером КГБ — куратором ленинградских музеев, художник предложил повторить нотацию первому попавшемуся камню. Камень — случайно — оказался старинной могильной плитой с фамилией художника и годами жизни. Офицер КГБ опешил и замер возле камня, а художник ушел и больше КГБ его творческой карьере не мешало.

Ленинградский государственный музей истории провел выставку работ художника, совместив их с сакральной живописью всех времен и конфессий (Рембрандт, Андрей Рублёв, Кацусико Хоккусай и других).

В 1996 художник изменил экспозицию красноярского музея Владимира Ильича Ленина на Храм древних Богов. Устроил перформанс «Жизнь и смерть в чуме из картин», на реке Лена в Восточной Сибири и когда, в декабре 1996 его чум сожгли неизвестные — пережил клиническую смерть от переохлаждения и испытал видения иного мира после смерти, ритмы которого стал рисовать и проводить перформансы, составляя свои спонтанные абстрактные картины в огромные таблицы, пока они не начинали выталкивать из себя ритмы тёмного времени. Был принят в тувинский род в качестве шамана.

О художнике написаны научные статьи, о его практике читают лекции в российских университетах, упоминают энциклопедии и музейные архивы. На высказывания художника, как на авторитетный источник — ссылаются исследователи языка, культуры, семиотики архетипа и искусственного интеллекта университетов и академий стран Ближнего Востока и Восточной Европы.

В 2000-х жил в Лондоне, изучал современную философию и занимался стрит-артом. Когда британское посольство отказало художнику в визе — в 2004 вернулся в Москву — захватил пустующее здание Российской Академии художеств в центре города под студию. Но, когда практику художника заметили кураторы, и стали приглашать на выставки в музеях, академия разгромила его мастерскую.

Тогда, в 2017 художник устроил выставку в чистом поле и снял фильм, как дождь и снег разрушают его картины. На такую нарративную практику обратили индийские художники и пригласили Андрея участвовать в подобных выставках по всей Индии (от храма Кали в Чандинархе, до полосы прибоя в Падучерри, от выставки на рогах коров в Вадодаре до выставок на стенах домов в Калькутте и в горных деревушках в штате Ассам".

Фильм о выставке в чистом поле выставлялся в 2019 году на международной выставке при конференции «Искусство и право» в галерее Тисеас, Лимасол, Кипр в контексте примера тренда современных концептуальных художников выставлять арт-работы, которые арт-юристам невозможно — однозначно — ни признать произведениями искусства не опровергнуть это.

В 2017-2019 годах художник издал в Канаде серию книг («Секретная война духа со временем», «Аристотель, контрабандисты и квантовая когнитивная мета-рекурсия», «О цвете», «Арт-блокчейн Евангелие» и другие. Создал арт-проект «Дигитальная сфера (из его картин) вокруг планеты». Принимал участие в международных арт-блокчен проектах.

В 1996 году Андрей Ханов написал книгу «Сказки звёздного неба», в которой — в форме книги для детей — возродил забытое древнее учение о мифологической картине мира, учитывающей тёмное время (четвёртое измерение). Суть шаманизма (веры в шаманов) — пробуждение отверженного обществом человека, превращение его шамана, способного разговаривать с духами и небесными богами и спасение мира человека от существ подземного мира. Данная книга — вторая часть книги 1996 года, о спасении духов от людей.

Наш современник забыл не только миф, не только свою историю, не только понятия античной греческой и даосской философии, которые уже были возрождением мифа в новом контексте ранней цивилизации, но и религиозные откровения, которые были возрождением философии в новом, средневековом контексте и теперь, единственное спасение — в наполнении языка современных компьютерных технологий значением мифа, возрождением древнего мифа о тёмном времени в новом контексте компьютерной эры.

В основе мышления любого человека находится «потерянный нулевой блок мышления» (тайная комната разума с вопросами на стенах, вместо картин реальности). Отвечая на эти, задаваемые самому себе вечные вопросы — человек обретает разум. Заменяет эти вопросы образами подлинного мира — жизни, такой, какая она есть на самом деле, без иллюзий. Здесь и сейчас. Возврат к потерянному нулевому блоку мышления приводит к обрушению воображаемых небес и к пробуждению и перерождению человека.

Николай Николаевич Сологубов (Мыкола Сологуб) родился 6 августа 1969 года, в Киеве, потомственный художник. Отец — Николай Васильевич Сологубов (Сологуб), родившийся в Киргизии и рано потерявший родителей, известный советский художник. Из литовских дворян, окончание фамилии — русификация. Дед по матери — известный Украинский Еврейский поэт Гарцман Матвей (Мотл) Давидович. Пошёл на войну добровольцем и погиб на фронте в 1943 году.

Мыкола Сологуб учился в специализированной художественной школе для одаренных детей, специализация — скульптура. Но в возрасте 14 лет был исключён с отрицательной характеристикой за поведение и смог окончить только школу для слепых и глухих, ни в какую другую с такой характеристикой брать не соглашались.

Все эти события сделали невозможным официальное продолжение художественного образования. Занимался самообразованием, изучал философию, историю искусств, работал лаборантом в киевском отделении львовского полиграфического института.

Рисовал в мастерской отца, которая располагалась на Андреевском спуске, в Киеве и когда в городе стали открываться первые галереи, в 1989 году, они проводили выставки Мыколы. Карьера современного художника сложилась сразу. Брат — художник Матвей Вайсберг. Сейчас мастерская находится на Подоле. И на даче, где летом устраивает перформансы, выставляя картины на заборе и на стенах дома, мысленно проводя путешествия по разным странам и эпохам. Особое место в творчестве Мыколы — освоение подземного пространства, он создал музей в подвале своего дома, наполняя его своими работами и художественно оформляя трубы в мир преисподней. Который и есть жизнь наверху.

С детства увечен поиском картины мира, которую находил в древних культурах, но не находил в современной жизни и потому рисовал её, проводя параллели между образами искусства разных народов. Демонстрировал семиотический знак существования такой картины мира, пытаясь пробудить здравый смысл современника. Что конечно, концептуальное искусство, часть движения постмодернизма.

Техника, которая позволяет художнику добиваться своей цели — сплав книжной графики и скульптуры. В своих работах, выражая идею утери плоскостью холста — прежнего смысла картины (мифа) — художник создаёт знак этого мифа новыми (доступными ему) средствами, демонстративно выходит за границы холста, раскрашивает скульптуру, дополняет холст объемными элементами. Ищет новый живописный язык, который позволит вернуть картине прежний смысл — знака подлинного творчества.

Творчество Мыколы Сологуба известно в Киеве и европейских странах.

Если что поправим, а я дальше продолжу.

Andrei

Nikola Nik

Некоторые выставки:

2008 г. Симпозиум европейских художников. Тоскана, Италия.

2008 г. Арт –Киев. Украинский дом. Киев.

2009 г « Из коллекции Соколовой» Калгари. Канада (персональная)

2013 г. «Сингулярность» театр Сузирья Киев

2014 г. «Живопись» г. М-17 (персональная)

2014 г. «Диотиме» музей русского искусства Киев

2015 г. «Фундация толерантности» Польша

2017 г. April 21-24,Art Expo NY. Нью- Йорк 2017 г. «Червонний Будда» Национальный музей Шевченкко.Киев. 20.06 — 02.07 (персональнальная)

2018 г. ArtWeCan. Еротичний арт-фестиваль-ярмарок Киев. Дукат.

Работы хранятся в собраниях:

Национальный музей «Киевская картинная галерея»

Национальный музей Тараса Шевченко Киев

Музей — мастерская им. Ивана Кавалеридзе Киев

Собрание Игоря Дыченко «Мистецкий арсенал» Киев

Бердичевский исторический музей. Бердичев Украина

Музей Тараса Шевченко Пекин Китай

Музей современного искусства Гамбасси Термо, Тоскана Италия

Культурный центр им. Кеннеди, Нью-Йорк, США

«Meno Fortas»— драматический театр под руководством Эймунтаса Някрошюса в Вильнюсе, Литва.

Государственный академический театр имени Ш. Руставели под руководством Ро́берта Ро́бертовича Сту́руа вТбилиси Грузия

Вместе с Андреем Гущиным Мыкола учредил литературно-художественный альманах «Гильгемеш», который долгие годы иллюстрировал и в котором публиковал свои литературно-философские произведения «Эпос о вымышленном украинском поэте и художнике Нивкине, который есть все мы».

С Андреем Хановым познакомился в интернете, случайно. В 2018 году, когда Андрея пригласили на арт-программу Киевского экономического форума, художники встретились и совершили прогулку по Подолу, идея провести совместную выставку пришла во время разглядывания провала в полотне моста через Днепр. Так и художник, видит эти провалы представлений о жизни современника, на которые больше никто не обращает внимания. Картины — указатели на них и одновременно решения проблем современности. Безусловно, эта беседа повлияла и на творчество Андрея, и когда у публики в разных странах появился интерес к его книгам изданным в Канаде, художники решили провести выставку в Киеве.

Помимо картин, Мыкола Сологуб выполнил литературный перевод книги с древне-греческого. По его мнению Украинский язык позволяет проявить философские понятия, о которых рассказывается в книге более рельефно. А, Андрей доверяет творческому методу и языку Мыколы.

Книга — часть международного проекта «сферы из картин», испещрённые письменами о подлинном бытие. Послание космосу (знак) о том, что не все на этой планете сумасшедшие.

Проект имеет и другую технологическую метафору, создание пространства виртуальных вселенных, в которых тому, кому есть что сказать — сможет создать свой собственный мир. Где нет места мошенникам и все авторские права защищены искусственным интеллектом.

Интерес зрителя к фрагменту любого из таких художественных миров — новый «Арт-коин» (по аналогии с биткоин) — новые денежные единицы. А работа человека будущего — представляется участникам проекта — в разглядывании новых художественных миров и что привлекло его внимание, то и деньги.

Это вечный пересказ мифа о потерянном разуме человечества, новым языком, понятным современнику, визуальная философия, символический рисунок — знак творчества, как видения подлинного бытия, растворенного в земных событиях житейской обыденности. Здесь и сейчас. Теми материалами и средствами, которые оказываются под рукой.

Без этого знака Бытия, равного ему самому, будущее человека пусто и бесчеловечно. Не все согласны с таким нашим мрачным будущем, поиск ответа — как это изменить? — это вечный процесс. Такое духовное открытие и его забвение культурой — пределы разума человека. Собственно этому и посвящена книга-Выставка.

Тексты Андрея Ханова, псевдомим «Lucifus Trirberius» можно перевести как «Лицифер Цербер» или — на китайский манер — как «Великий предел (Тайцзи)» — 太极 между 阳 (Инь) и 阴 (Ян).

Глава вторая — беседа с Парменидом

Парменид, около 500-го года до нашей эры сказал:

«Мыслить и быть — одно и то же». Помимо Бытия нет ничего. Также и мышление, и мыслимое — есть Бытие, ибо нельзя мыслить ни о чём. Бытие никем и ничем не порождено, иначе пришлось бы признать, что оно произошло из Небытия, но Небытия нет. Бытие не подвержено порче и гибели; иначе оно превратилось бы в Небытие, но Небытия не существует. У Бытия нет ни прошлого, ни будущего. Бытие есть чистое настоящее. Оно неподвижно, однородно, совершенно и ограниченно; имеет форму шара.

Ответ Андрея Ханова, 1986:

Бытие вселенной есть её несуществование в привычном человеку реальном мире (отсутствие массы), покой и неподвижность — отсутствие времени и протяженности. Бытие не ограниченно, если у если у него нет протяженности, то и нет и границы. Это физический вакуум, пронизывающий собой всё и являющийся причиной всего.

Но, в ограниченном сознании мудрого (но не любого) человека Бытие принимает форму 4-х мерной сферы. Но это иллюзия, геометрическая модель, проект, её можно объяснить как мир взаимодействующих электрических зарядов (заряд — это невидимое профану усреднение массы и протяженности объекта, нечто среднее) и их времен (видимого и тёмного). Обычное время — есть усреднение собственных времен нескольких объектов в разных системах отсчёта.

Обычный человек видит мир трехмерным: либо без второго заряда, либо без второго времени. Выбор варианта иллюзии зависит от точки отсчёта.

Высказать словами человек может лишь трехмерную проекцию мира явного времени. А увидеть во снах — другую трехмерную проекцию своего движения в неявном, тёмном времени. Поэтому успех и авторитет связан с гармонией сна и речи. Что-бы человек не говорил и что-бы он не видел во сне, по отдельности — это глупость. Но, сила мышления у всех разная, человек с более слабым мышлением верит фантазии того, чьё мышление сильнее. Это причина социальной напряженности. Есть искушение манипулировать людьми себе во благо, когда разум есть преодоление человеком такого своего искушения.

Само Бытие — единство всех своих проекций. Оно первично, любая мысль человека о нём — есть его существование. Бытие — вне смыслов человека, размышляющего о нём.

Сколько возможно точек зрения — столько может существовать иллюзорных (неполных, ущербных проекций Бытия) миров. Спорить о преимуществе того или иного мира над другим — глупо. Умирая, мы оказываемся в том самом мире, существование которого мы не признавали пока были живы и наоборот. Беседа человека с самим собой или двух людей — есть невидимое, но ощущаемое ими обоими усреднение их собственных времён и электрических зарядов. Машина времени — это человек, любая его деятельность — связь времён.

Бытие — вечно, нематериально, непрерывно и нераздельно. Сущее (Смысл Бытия) — интерпретация идеи Бытия человеком — мысль человека дискретна и многовариантна, всё человечество — это квантовый компьютер. Кто-то — процессор, экран, память, а кто-то — кнопки и провода, логопип бренда или царапина на нём.

Указать на Бытие — в полной мере — возможно только особой метафорой равной ему самому. Это единство рационального (чувственного) познания (жизни) человеком и его художественного опыта (искусства). Это большая редкость. Чудо. В такие моменты, Сущее (житейское, обыденное) человека — наполняется непостижимой энергией Бытия и наоборот, так Бытие узнает о своём существовании в мыслях человека.

Глава третья — беседа Эмпедокла с Конфуцием

Эмпедоклу — около 460 года до нашей эры — принадлежат слова: «споря о первоэлементе природы, мыслители лишь определяют пределы своего мышления».

Вода ощущений, земля представлений, как осадок воды, возникающий её при испарении от воздействия противоположный воде стихии — огня имен чувств и воздух-дух чувства жизни — всё это — не о природе вокруг нас, но о природе нашего ума.

В конечном итоге, все эти превращения мыслей сводятся к их единству, превращаются в невидимый эфир, возвращаются в ничто, из чего вышли. Жизнь разума — как прилив и отлив, скрывающий и обнажающий — в символах — многочисленных морских гадов, обитающих на дне человеческого мышления. Олимпийских богов, знаки зодиака, созвездия — сектора сферы неподвижных звёзд над нашими головами.

В темноте по дну шагают крабы, возвращаясь по весне наверх. Миллионы лет растут разумные кораллы в головах немыслимых существ.

Конфуций, что мы знаем о нем?

Если мода на рассказы о его учении возникла только через двести лет после его смерти. Что он спорил с Лао Цзы?

А вы сами участвовали в этом споре? С чего вы взяли, что этот спор вообще был? Конечно, общеизвестны последние слова Конфуция: «моё учение для царей, но ни один царь не желает ему следовать, мне остаётся только одно — умереть». И умер. Слово и дело совпали.

Но, умер ли он от того, что всё сказал или сказал всё потому, что умер? Или когда человек говорит то, что делает и наоборот — он не жив и не мертв? Не настоящая ли жизнь это?

А как быть тем, кто успел всё сказать, но не умер или тем кто умер, но ничего не сказал? Где они сейчас? Если Бытие вечно?

Вчера один новый знакомый возил меня в сторожевой монастырь Алексея Михайловича Цезаря Лао Цзы Октавина Антония Ахурамазда Нанака на отдаленной планете. Дорога проходила вдоль подземной трубы, выходящей местами на поверхность. «Любимое место для созерцания природы Лао Цзы Алексеем Михайловичем» — говорили местные жители о каждом таком месте.

В самом монастыре — втридорога продавали жертвенные леденцы на палочке, в форме петушков, вот я и вспомнил, что лет пять тому назад, видел уже такое, другой мой знакомый, житель того края — сверлил камни, привезённые им с гор Кавказа и ставил их на палочку. Каменные леденцы. Зачем?

Ко мне подошёл нищий и долго мялся, не решаясь ничего сказать. Не уверен — не говори, веришь — делай. Мир безумен. Имеет значение только точный знак этого.

Лао Цзы, как известно не умер, а просто ушёл на Запад, в мир бессмертных. Триста лет он шёл по горам в полном одиночестве и множество раз перерождался заново, становясь Ринатом, вот наконец он спустился с гор. Первого, по легенде, кого он увидел из людей — был йог, которого окружили пастухи, вопрошая, если не о просветлении, то хотя-бы об утешении. Что йог мог им сказать такого, что изменило бы их жизнь?

Взгляд Лао Цзы упал на женщину в платке, которая торговала духовными книгами. «Куда катится мир…» — сказала она, получая плату с моего знакомого. Знакомый достал свой паспорт и стал разглядывать его на просвет. Женщина заинтересовалась. «Я им не дамся, только если они меня свяжут», предупредила она. Поздно, ответил ей мой знакомый, вот эта тёмная полоска на фото и есть чип.

Йог перехватил взгляд бессмертного, Лао Цзы смотрел на отражение мира безумцев в капле росы, на лепестке цветка, который йог теребил в руках, пытаясь собраться с мыслями. «Мир и есть чип» — изрек йог.

«Ом Мани Падме Хум», запел хор монахов, зазвенели колокола, вам рыбу или курицу? спросла повариха. «Семиотику архетипа пожалуйста». И мы поехали обратно.

История не повторяется, она всегда одна и та-же и лишь переинтерпретируется нами самими. Кто как может. Не проще ли посмотреть в глаза правде? Леденец на палочке для ребёнка — поддельный символ веры, камень на шее — то-же самое — для престарелого выкреста-иудея. Все мы люди, этого не изменить, необходимо договариваться, какое будущее мы хотим построить настоящим?

По отдельности — не получается, лишь кто, какую метафору себе себя придумает. Как же сказать правду и не нарушить такое общечеловеческое соглашение о самообмане?

Кому и отражение солнца в мутной луже — вечность. Кто-то другой увидит подлинную жизнь в нагромождении ледяных скал. Но, не в самой жизни. Что-бы понять себя — нам нужна простая и понятная метафора.

Эмпедокл так и сказал.

Испаряясь на огне житейской обыденности, вода наших мыслей разделяется на пар духа и духовное открытие — остаток на дне. И все это — просто метафора нашего сна наяву. Сон и речь — как прилив и отлив воды наших мыслей. Стоит ли переживать по поводу того, поджаривают ли нас олимпийские боги на огне Веры в них, варят ли они нас в котле житейской обыденности или развеивают наш прах по ветру? Не ад ли всё это?

Но, что тогда рай? Мы не то, кем себе кажемся и ничего они с ними сделать не могут, кроме как убедить глупца в своём существовании в его воображении. Каждый дурак мнит себя таким мудрецом, и наоборот. Но и то и другое — просто знаки, указывающие нам на то, что мы есть. Знаков много, все вместе они образуют воображаемые небеса.

Считается, что пентаграмма Пифагора-Конфуция имеет пять вершин.

Иудеи поправят — есть ещё одна вершина — глупость человека, который разглядывает эту пентаграмму. Но, не глупо ли им рисовать этот шестой элемент, ведь его созерцание — тоже смысловая галлюцинация?

Вершин у пентаграммы не пять и не шесть. Это просто понять. Любой предмет отбрасывает тень. Пентаграмма не исключение. Другое дело, что один из лучей — вечная конфуцианская пропасть непонимания человеком самого себя или людьми друг друга — это луч, общий для обоих пентаграмм, он проходит по поверхности зеркала — разума, а пентаграмма есть отношение между двумя мирами — обычного Мира и мира его Зазеркалья.

Мост над такой пропастью — творчество. Мета-рекурсия всего. Силовой каркас реальности, как строительная конструкция дурной бесконечности. Непротиворечивое единство жизни и искусства, вопроса и ответа, гипотезы и аргумента, самоиронии и иронии над окружающими.

Хорошо, пусть пентаграмм две и всё это нам только кажется, так сколько же вершин у этого воображаемого объекта — мышления человека, застрявшего между мирами сна и речи? Две общие вершины мы с вами рассмотрели, это желание рассказать другим о своём духовном открытии и культура — обычай не воспринимать такие откровения всерьёз. Осталось по три вершины у обоих взаимных отражений пентаграммы, по обе стороны зеркала, всего восемь.

Аристотель все это сформулировал гораздо чётче и проще, и нет никаких сведений опровергающих или доказывающих то, что он просто не повторил слова Конфуция…

0) Безымянная стихия — человек — точнее, его символ — это есть дно глупости отрицания очевидного:

1) Потолок, здравый смысл, благоразумие, рассудительность — понимание причин, способность посмотреть со стороны, в перспективе, вода переменчивости любых представлений о жизни — равновесие форм, композиционная устойчивость картины, потолок мудрости признания (утверждения) очевидного, поворот кисти на месте.

2) Слева — «человеческое начало», «любовь к людям», «человеколюбие», «милосердие», «гуманность», общее, фрактальное дерево Пифагора, кантовский императив, ритм подлинного бытия, растворённого в событиях житейской обыденности, отрезки — следы кисти с четко обозначенными началом и концом, как сочленения стебля бамбука.

3) Справа — добродетель, правда, справедливость, частное, хайп, кантовская максима, своя рубашка ближе к телу, стихия металла, у даосов — гора. Любая переменчивая линия, неровный след кисти, очертания гор.

4) Впереди нас — категоричное, всё именно так и есть, искренность, доброе намерение, непринуждённость и добросовестность. Стихия Земли. Текстура, пятна, оттиски кисти без движения.

5) Сзади — гипотетически возможное, обычай, культура, социальная норма. Стихия огня. Смахивание крошек со стола, след кисти, обладающий четко обозначенным началом, но не имеющий четко выраженного конца.

Стихии тёмного зазеркалья разума:

1) Высохшая вода, упрямство.

2) Трухлявое дерево, бесчеловечность.

3) Ржавый металл. Поиск выгоды, эгоизм.

4) Огороженный участок земли, лицемеие.

5) Потухший костер, подделка, ложь самому себе.

Земное пространство мышления трехмерно.

Но, это уже к беседе подключился Платон, обычный человек не способен удержать в голове символы всех пяти стихий одновременно, видит только две оппозиции, как пересечение двух из пяти лучей пентаграммы. Крест формы и материи, метода и содержания (имени чувства и его определения словом, метафоры и понимания). Желание обрести единство воображаемого символического и реального и их самих.

Если посмотреть на прозрачный куб по диагонали, М. показал такой алмаз, то мы увидим его как шестиконечную фигуру, если примем любую из точек зрения — вершин куба, то элементов останется только семь, как семь нот, как семь цветов спектра. Отдалим куб от себя — вершин восемь.

Безусловно, мышление там где числа, но чисел много, а мышление одно, следовательно, не любое число — символ разума. Разум скорее структура всех чисел. Единство всех наших противоречащих друг другу точек зрения на самих себя. И что в этом нового, по сравнению со словами Эмпедокла?

Не всегда малый срок нашей жизни позволяет нам перебрать все варианты сочетания стихий собственного ума, что бы понять, что сама жизнь — не в этом перечислении её возможных вариантов. Она их итог. Жизнь — дар. Но, поздно… Срок вышел.

Глава четвертая

Художников — много разных типов, каждый видит и рисует что-то своё, когда подлинный объект — Бытие, равное мышление о нём — одно.

Художник — это тот же человек, что и все, как лавочник и его покупатели, как политик и его толкователь, как повстанец и его слушатель, как гуру и циник. Все это разные типы мышления человека.

Оппозиция художника — ремесленник. Последний — иллюстратор концепции имени чувства идеи Бытия. Художник наоборот — своим творчеством проявляет скрытую концепцию рисунка. Есть и третий персонаж, который находит непротиворечивое единство обоих методов, это концептуальный художник. Этот список не исчерпывает множество художников, но более детально различается с внутренней бессознательной мотивацией творчества. Сейчас мы рассматриваем только его внешнюю сторону.

Концептуальная концепция — единственное понятие и ее рисунки. Понимание: чувства, чувства и чувства, понимание, чувства и чувства к концепции (чувственный заголовок). Это же только точное определение слова, как теорема или формула. Формулировка.

Простой пример концепции. Есть теорема Пифагора. Квадрат гипотенузы равен сумме квадратов катетов. Точно так же, как треугольник со всеми краткими 3, 4 и 5. Действительно, возведём эти три числа в квадрат: 9 + 16 = 25.

Это правило выполняется? Для некоторых комбинаций числовая ошибка возникает.

Пифагор графически проиллюстрировал теорему Евклида, для отношений 3, 4, 5. Нашёл визуальный ответ, почему эта теорема верна? Для доказательства этого достаточно листа бумаги и ножниц или визуальной метафоры. Это естественно, смотрите его рисунок. Лучше один раз увидеть, чем сто раз услышать. Лучше для чего? Для понимания, что это так. Для доверия концепции.

Если после раскройки останутся, пусть и небольшой, но лишний кусочек. Математики обошли это противоречие — введены новые, условно — иррациональные числа. Если рассматривать прямоугольный треугольник с двумя одинаковыми контурами, то все предположения будут квадратным корнем из двух. Таким образом, ошибка теоремы Евклида-Пифагора (верный для частного случая 3, 4, 5 и неверного для обобщения на любых числах) — привлечение к определению нового класса чисел. Благодаря тому, что мы получили достоверные теоретические данные, но с использованием только очень разумных чисел — получим, пусть и незначительную, но ошибку.

Пифагор, рисование квадратов, но наличие треугольников невидимого измерения (высоты). Треугольник перед нашими глазами — только основание невидимой призмы. Пифагора не имеет в наличии прямоугольных треугольников, а имеет прайс-листы периметрических граней этой невидимой призмы. Все, что мы видим не всю жизнь, а то, что мы видим в нашей жизни, невидимым измерением. Если мы хотим понять причину земных событий, мы должны учитывать невидимое человеком (иррациональное или какое-то иное) измерение.

И раскрой Пифагором квадратов сторон прямоугольного треугольника и манипуляций математикой с определением новых классов — все это метафоры, доказательство справедливости идеи имени чувства идеи, без которого не возникает понимание концепции. Доверия ей. Методы мышления — не более, чем земные проекции большего пространства мыслей.

Это может означать, что мышление человека не может быть более разным, чем различные виды зрения на подлинное мышление. Сталкиваются друг с другом — в диалоге — различные проекции большего — либо раскрывают обоим собеседникам — это больше, либо нет. Это и есть силлогизм Аристотеля.

Приведу пример самого обычного куба. Квадрат: либо нижняя, либо верхняя грань куба, либо задняя, ​​либо фронтальная, либо — боковая: левая или правая. Для построения подлинного куба необходим диалог шести плоских точек зрения, независимых друг от друга. Подлинное мышление — концепт их всех. Консенсус, непротиворечивое единство.

То, что мы видим, должно быть не шесть, а восемь. Геометрически это восемь трёхмерных кубов. Это была обычная серия. Совершенно беспредельные споры о значении триграмм и их очерёдности, это числовой ряд двоичных чисел, в квантовой хромодинамике их именуются глюонами (как подписи строк и столбцов шахматной доски):

000 — земля, духовное открытие, искренность, доброе намерение, аристотелево предельно категоричное

001 — гора правды (у Конфуция — металл), аристотелево частное

010 — вода мудрости, аристотелево утверждение

011 — ветер чувств

100 — громкое (у Конфуция — дерево), видение ритма иного, гуманность, аристотелево общее

101 — огонь культуры, стирание значения слов, шестая вершина звезды Давида, шестая вершина звезды Давида

110 — водоём, чаша для мудрости — рисунок

111 — небо — концепт

Точная точка зрения, привязка к грани предельно категоричного. Вершины этого плоского земного квадрата мышления.

А — гроза Адада (Хадада, Яхве, Юпитера, Шолотля, Перкунаса, Перуна, Радзю и др.) — сочетание земной мудрости и гуманности — ритм и природа Бития и переменные мысли о нем — грома и вода — категориальные утверждения и общие.

E — молния Зевса (Пегас, несущий молнию Зевса) — отрицание и общее, глупости огня культуры и грома гуманности

I — прибой Нептуна — утверждение и частные — мудрости воды и правды горы (металл)

O — Вулкан отрицания и частного — глупости огня культуры и горы правды.

Обычная философия, это тем более возрождается в новых терминалах. Олимпия богов над человеком. Но, и настоящий миф — таков.

Разумеется, такая интерпретация аналитики Аристотеля формальных логик — только плоская проекция пространства мышления из теории даосизма, когда аналитика — просто форма той же самой идеи.

Уверенность в силе — диалог двух людей или человека с самим собой (диалог его сна и речи) — достоверно только тогда, когда возникает потребность в крайних — третий (средний) — термин (знак) соответствует матрице ниже.

I I А

O O E

O O E

А + I =

А + O = O

А + Е = Е

I + O = O

I + Е = О

О + Е = О 

и наоборот, всего 12 вариантов, 12 силлогизмов. Они встречаются с силлогизмом формальной логики — только частично, по первой формальной логике — смысловой галлюцинации, требующей только нескольких первых глав Аналитики, поспешные выводы. Семиотика исправила эту ошибку.

Аристотель проявляет 4, 8 и снова 4 таких варианта. Все дело в том, что для решения логических задач необходимо применять принципы всего пространства мышления. Спор применяет поисковую концепцию противоречащих друг другу точек зрения, а не обманывает доказательство преимуществ одной точки зрения над другим. Последнее — софизм, суть которого — мышление сильнее тот и прав. Очевидно, что никто не прав.

Сфера неподвижных звёзд Аристотеля , состоящего из пятого элемента (эфира), есть ментальная оболочка планеты (ноосфера). Её персонификация — Бог, единственный собеседник человека, слова которого достоверны. Не факт, что это диалог. И это более не факт, что откровение. Выдавать слова Бога за земные — софистика схоластов-богословов. Её цель — обоснование иерархии, социальной структуры общества, якобы данной свыше.

Стихии сна и стихи речи — одни и те-же. Они сочетают друг с другом как угодно, наделяя человека определенным типом мышления. Даосы выделют 64 варианта. Это просто перевод двоичных (объемных) чисел. Построение символов концептуального пространства. Опять — концепт.

Смешение двух нулей (верхний кварк).

Даёт тройку или с-кварк (странный кварк),

сочетание единиц измерения и наоборот, единицы измерения и нуля — даёт двойку или д-кварк (нижний кварк).

В стандартных молекулах субатомных частиц кварки представлены реальными частями, обладающими всеми необходимыми массами и электрическими зарядами, но если электрический заряд принимает концепцию (усредненность) частицы стандартной модели — константа. Человек просто не видит. Не считает реальным.

Исключение — аномальная реальность, небольшое отклонение. Движение (сочетание) этих аномальных частиц во времени есть адроны, например — протон и нейтрон — основа ядра атома, а значит и всего остального. Тяжелые кварки, проекции на плоскость спины ½ калибровочных бозонов и фотонов, а так-же лептонов (три типа нейтрино), электрон, мюон и тау — находятся на первом уровне или слегка в стороне от нее. Только в масштабах (степень числа 10) параметров массы и электрического заряда. Частицы — числа — показатели степени числа 10. Опять концепт.

Если рассматривать симметричные сочетания 10 и 01, то есть элементы, представляющие собой концептуальное пространство речи (адронов, как сочетания трёх кварков), не 64, но 27, точно как в аналитике Аристотеля.

Теория специальной унитарной группы, логика прагматизма — семьотики, теория адронов, квантовая хромодинамика — все это возрождение аналитики, как и «Книги Перемен» (И Цзин), после двух с половиной (менее или более) тысячелетий забвения этого знания, после разрушения его культурой.

Возрождение и разрушение концептов культурной — естественная основа мышления всего человечества. Каждый отдельный человек — исполняет свою конкретную роль в этом приливе и отливе океана разума.

Любая подлинная философия. Различия только в терминах, понятных современнику. Любая культура — забвение философии, подлог.

Это означает, что концепция подразумевает понимание чего-либо, что не представляет собой ничего, либо объединяет все–такие варианты непротиворечивым единством. Концепция может следовать из рисунка, как и понимание. Это может быть следствием концепции или понимания. Вариантов рисунка — множество.

«Творчество» — «Век от века» — указывает на изначальное единство всех модусов мышления человека — сферу Парменида. Телос Аристотеля. Абсолютная цель мышления — абсолютная цель мышления. Телос противопоставлен техно — культуре, «искуссто и визуальная культура — протвоположны» — движущую силу и открывающую духовную сферу. Это и есть успех у публики — начало разрушения понятного ей концепта.

Точные определения сферы разума человека — от такого пересказа-переписывания стираются, превращаясь в свою противоположность. Прилив и отлив. Каждый раз, когда требуется определить новые, новые терминалы, новые художественные формы — актуальными (понятными) для современника.

Делают ставки на то, что зрители поймут их ход мысли. Это как сочетания знаков или карточная игра. Кому как повезёт. Единственный выигрыш — осознанный отказ от намеренности достижения взаимопонимания со зрителем. Дао. И наоборот — интенция взаимопонимания проявляет Дэ.

Такой, особенный или совершенный знак, у которого есть термин — можно сказать, — какая-то редкая композиция или картина — которая одновременно означает идею о том, что возникновение термина — это их концептом. Некоторая такая картина — метафора жизни. Но не любая.

Произведение искусства называется такой предмет, который может быть интерпретирован как концепт, но не всегда такой оценкой. Возможны как подделки (частные случаи), так и забвение (сжигание огнём культуры).

Увы, человек называет произведением искусства — свои домыслы о нём. Никто ничего толком об искусстве не может сказать. Но все говорят.

Глава пятая — двукомпонентное время

Из беседы с Владимиром Вернером, этимологическим виталистом.

Викиньте темпорально-пространственную матрицу, она ничего не даёт, частный случай матрицы, нет в ней ни массы, нет прочих физических величин, мысль верная, но не конкретно

неопределенность протона и нейтрона объясняется человеком (самому себе) — таинственным сильным полем между ними, источник которого — непрерывные взаимные превращения одного в другой с испусканием и поглащением пиона и виртуальной пары

неспособность разделить компоненты времени объясняется человеком (самому себе) как таинственная гравитация

неспособность человека соединить в одну величину массу и расстояние объясняется (им самому себе) таинственным электрическим зарядом

атом — микрообъём матрицы бытия, система отсчёта, его части — ребра и грани. Это и «держит» их вместе.

Бытие не имеет характеристик. Противоположные от точки равновесия характеристики — есть его смыслы — формы существования Бытия в мышлении человека или кого-то ещё. Сколько таких противоположных характеристик освоит мышление — столько (для него) и измерений сущего (сути или смысла Бытия). Размерность мира вокруг.

Простейшие характеристики — масса, расстояние, время. Но, человеку сложно понять, что масса и расстояние — усреднены в электрическом заряде. Время, для него, напротив едино и как раз трудно понять его двукомпонентность.

Можно рассмотреть:

усреднение времени и массы,

времени и расстояния (времени и отношения квадрата электрического заряда к массе)

всех их вместе — это ось единого поля, одна из осей матрицы

(ось энтропии, ось единого поля, ось адронного вещества — можно рассмотреть такой базис энтропия-поле-вещество, вместо массы-времени-расстояния).

Матрица имеет центр — точку аннигиляции, физический вакуум. Оболочка (сфера) — разделенные качества. Качеств придумать можно сколько угодно.

Простой пример двукомпонентности времени.

Вы стоите на земле. Никуда не улетаете. Почему?

Вы скажете, что причина этому — гравитация. Но что есть причина гравитации? Масса. А что есть масса? Поле Хиггса, как джунгли, пробираясь через которые частицы замедляются, что нам кажется, буд-то массивным телам двигаться тяжелее.

На это можно ответить только одно: а сами то поняли, что сказали? Вы стоите не на земле, но посреди воображаемой вами липкой среды, которая вас удерживает от свободного движения. Так не воображайте её и что, взлетите?

Ну, допустим Вы взлетели и движетесь по земной орбите с некоторой, необходимой для этого скоростью относительно планеты. Вы не падаете на неё, то есть не чувствуете никакого своего веса. Но утратили ли вы массу? Очевидно, что нет. Так, что вас держит на поверхности земли? Точно не масса. Отсутствие скорости вращения вокруг планеты? Допустим, а что такое скорость?

Скорость это отношение изменения пройденного вами расстояния во времени. Но, что такое расстояние? И, что такое время? Проведи рукой — это расстояние. Время, это то, что отделяет движения вашей руки друг от друга. Откуда вы можете это знать? Делаете взмах рукой — вот. Что вот? Вот это доказательство концепции или высказанного определения скорости. Добавим к этой концепции массу и получим импульс. А если рассмотреть ускорение — то и силу, а если ещё одно такое расстояние, то и энергию. А если ещё одну такую массу, то и квадрат импульса.

Но я задам другой вопрос: это концепция чего? Реальности. А что есть реальность? Это имя вашего чувства идеи реальности. И что?

Вас, как мыслящее существо, посетила невыразимая во всей своей полноте идея реальности. Вы дали своему чувству имя, затем сформулировали словом чёткое определение этого имени, затем проиллюстрировали такую свою концепцию движением руки и что, по вашему я должен этому верить?

Верить чему? Что вы способны чувствовать идеи, подменять эти чувства именами, формулировать концепции имен своих чувств, иллюстрировать их, тем или иным примером и понимать очевидность своей концепции из её демонстрации? Но, идея то здесь при чем? Она как была непостижимой, такой и осталась, вы лишь отразили её, сначала в чувствах, затем — в именах этих чувств. Затем — имена в концепциях, концепции в рисунках, а понимание рисунка концепции имени чувства идеи, вы считаете собственным постижением самой этой идеи? Да вы сумасшедший. Где же здесь разум. Это же галлюцинация.

Тем более, что наблюдая за тем, как люди высказывают свои мысли, можно обнаружить, что эти четыре платоновские стадии речи могут сочетаться друг с другом как угодно. Одни люди так и поступают, как описано выше, другие — наоборот. У них изначально есть понимание чего-то. Затем он рисуют это, после чего формулируют рисунок словом, дают своему рассказу остроумное название и осознают скрытую в этом слогане идею.

Изменим обстоятельства речи. Изначален рисунок, он понимается, это понимание рисунка чувствуется и чувству даётся имя. Либо иначе, изначально имя, оно чувствуется, затем это чувство понимается, а понимание — иллюстрируется примером.

Всего возможно 24 варианта таких примеров разворачивания мышления от этапа к этапу. И все вместе эти варианты, включая не завершённые или не полные, ведь за чувством идеи может следовать чувство этого чувства, и далее снова чувство чувства чувства и опять чувство чувства чувства. Это тоже человек. Всех возможных вариантов мышления необходимо принять большее количество.

Насколько большее? Для ответа на этот вопрос прежде пронумеруем платоновские стадии речи:

1. Чувство идеи

2. Имя этого чувства.

3. Концепция имени чувства.

4. Рисунок концепции.

5. Понимание концепции из её рисунка.

Для простототы вычеркнем из этого списка стадий речи чувство, оно без слов не выразимо, а имя чувства это уже слово.

1. Имя.

2. Концепция.

3. Рисунок.

4. Понимание.

Тогда, многообразие мышления иллюстрирует таблица:

-- 11 12 13 14 21 22 23 24 31 32 33 34 41 42 43 44

11

12

13

14

21

22

23

24

31

32

33

34

41

42

43

44

Всего 256 вариантов, а самодостаточных типов мышления, для такой его модели, когда в мысли присутствуют все четыре элемента одновременно — только 24. Это и есть полюса притяжения матрицы социальных игр человечества.

1234 1243 2134 2143

1324 1342 3124 3142

1423 1432 4123 4132

2314 2341 3214 3241

2413 2431 4213 4231

3412 3421 4312 4321

потребление (рабство) — — маркетинг (господство)

авангард (модернизм) — — китч (модерн)

постмодернизм (дигимодернизм) — — постмодерн (мета-модерн)

рынок (литература) — — психоделия (шаманизм)

электорат (дигимодерн) — — власть (университет)

философия (аналитика) — — софизм (политтехнология)

тире — химеры

То есть, если реальность — плод мышления, то даже при таком поверхностном рассмотрении реальностей — 256, а самодостаточных из них только 24.

При всём этом, необходимо привести пример этой концепции из жизни человека. Очевидно, что за один раз, за один акт речи — человек выполняет только одно действие, означает что-то одно — чем-то другим. Всего 16 вариантов, но выражение чего-то одного этим же самым можно не рассматривать, в этом нет никакого выражения, это единичное отношение. Остаётся 12 вариантов, как 12 олимпийских богов, как 12 знаков зодиака, как 12 делений циферблата часов и так далее. Это деление на часть дюжины естественно, то есть понятно.

Так вот, если наша речь выражает только 12 состояний ума, то что привносит прочие 12 состояний? Сон. Мышление человека комбинирует сон и речь и вариантов такого мышления — 144. Из которых, осмысленных или самодостаточных вариантов только шестая часть. Остальное — бессмысленное бормотание. Так стоит ли выслушивать все откровения о реальности?

Подлинная реальность в структуре этих множеств типов мышления. Она — одна. Это и есть подлинное Бытие. Пусть и в такой упрощённой платоновской его модели. Что бы мы не говорили (имена или их концепции), что бы мы не делали (рисовали или приводили какие-то другие метафоры своих концепций, например — проживали свою жизнь, совершая поступки), что бы мы не понимали в своей жизни — все результаты такого мышления — заключены в матрицу. А самодостаточные элементы этого множества — дискурсы, модусы мышления или мировоззрения — это различные точки зрения на реальность, но не сама её матрица.

Матрица это не только множество элементов, но и таинственное поле, удерживающее различные свои элементы в некоторых отношениях.

Вернусь к вопросу о гравитации и двукомпонентности времени.

Описанная выше матрица представима не только таблицей, но и кристаллической решёткой куба, ведь 1, 2, 3, 4 — может означать четыре из восьми его вершин. Тогда есть и -1, -2, -3, -4. Что логично. Но не проще ли эти четыре анти-элемента обозначить не отрицательными числами, но обратными отношениями: 1/1, ½, ⅓, ¼? Единичка путает, обозначим вершины иначе, как: 2, 3, 4, 5 и ½, ⅓, ¼, ⅕, а единичку 1/1 поместим в центр.

Метафора выше не удачна, ведь это не числа, как мы их понимаем, но измерения (смыслы) Бытия, переобозначим их физическими терминами:

-1. Энтропия или импульс, это одно и то-же.

1. Анти-энтропия. Как отношение времени к квадрату электрического заряда.

2. Единое поле, как усреднение всех прямых качеств.

-2. Анти-поле, как усреднение всех обратных качеств.

-4. Вещество. Своего рода «сила», где вместо массы — время, вместо расстояния — квадрат массы, а вместо времени — квадрат электрического заряда.

4. Анти-вещество.

3. Здесь необходим новый физический термин, это отношения потока масс (во времени) к расстоянию. Другими словами — своего рода «энтропия», где роль массы выполняет её квадрат, а роль расстояния обратный квадрат электрического заряда.

-3. Обратная — определённой выше — физическая величина.

Между оболочкой матрицы и её центром находятся десять внутренних сфер. Числено — это показатели степени 10. Реальность — одна из осей матрицы, для которой отношение массы к расстоянию или квадратов массы и электрического заряда — константа. Базовые частицы квантовой хромодинамики (кроме фотона, трёх типов нейтрино, калибровочных бозонов и двух, верхнего и странного кварков) — это подтверждено экспериментально — расположены на этой оси главной последовательности.

Различие частиц:

1) В спине, это вопрос рассмотрим отдельно, но никто не запрещает нам — для простоты изложения — рассмотреть проекцию частиц с единичным спином на умозрительную плоскость спина ½.

2) Частицы нулевого заряда не определены, введём для них отдельную ось, вне рассматриваемой плоскости. Как её верхний предел — ось масс.

3) Все остальные частицы (за исключением верхнего и странного кварков) находятся на главной последовательности и отличаются лишь масштабами квадратов масс и электрических зарядов.

Аномальность нижнего и странного кварков можно объяснить путаницей в концепции стандартной модели. Частицами правильно называть логарифмические кванты осей этого пространства (подписи строк и столбцов таблицы), а не их произведения. Нижним кварком — исторически — названо произведение верхнего кварка массы и странного кварка расстояния, а странным — произведение нижнего кварка массы и странного кварка расстояния.

Но эта историческая ошибка не мешает, более того выделяет такую аномалию. Пусть так и будет. Существование такой аномальной реальности (вне главной последовательности) — есть адронное вещество (например протон и нейтрон). Атом это просто — система отсчёта — точка зрения — базовый объём матрицы.

Константу произведения протона и электрона, нейтрона и нейтрино, мюона и пиона, частицы несложно представить, но не следует забывать что это условность (метафора, рисунок концепции атома) — рёбрами и гранями куба, произведение который даёт этот куб. Что удерживает части атома вместе? Они части куба — смысла бытия физического вакуума. Форма его существования, доступная ограниченному мышлению человека. Возможны и другие точки зрения — смыслы Бытия.

Вернёмся к поверхности сферы — матрицы, она же поверхность куба, его восемь вершин известны как восемь элементов — стихий природы из даосской «Книги Перемен» (И Цзин). Это глюоны ядерных физиков.

Покинем матрицу и вернёмся к мышлению. И тогда, вариантов мышления человека — гораздо больше чем в концепции Платона. Все они (кроме одного, центрального элемента матрицы) сосредоточены на поверхности куба, и как вариант такую поверхность можно представить оболочкой сферы.

Посмотрим на модель Бытия (центрального элемента сферической матрицы) и его оболочки (Сущего, смысла) иначе. Бытие не имеет выраженных качеств, это математическая единичка отношения равных величин. Внешние оболочки матрицы, далее её поверхности это степени. Если энтропия, сила, скорость, энергия — элементы на поверхности матрицы, то квадрат энтропии, квадрат силы, квадрат скорости — характеризуют взаимодействие двух атомов как систем отсчёта.

Гравитация — произведение двух сил в двух разных системах отсчёта, связанными с двумя компонентами времени. fF=v2V2mM/R2=mM/R2=Gq2Q2/t2T2

Гравитационная постоянная G=v2V2/(F=1) — это отношение произведений квадратов скоростей орбитального движения в двух независимых системах отсчёта к единичной силе. Постоянна ли она для любых орбитальных движений?

При движение по орбите планеты проекция тёмного времени равна нулю, то есть вектор этого скрытого от наблюдателя времени, четвёртого измерения, перпендикулярен вектору времени, связанно с движущейся по орбите космической станции. Сила движения планеты в измерении тёмного времени равна единицы, ускорение станции равно ускорению свободного падения на её орбите, это ощущается как невесомость.

Когда вы стоите на поверхности земли, скорость вашего орбитального движения равна нулю, вектор времени, связанный со системой отсчёта станции перпендикулярен скрытому времени вращения планеты под вашими ногами. Ни на орбите, ни на поверхности земли вы этого тёмного времени не замечаете, но именно центробежная сила вращения планеты в четвёртом измерении и удерживает вас на её поверхности.

Глава шестая. Энтропия Бытия

Главное правило термодинамики гласит: никогда не использовать термин энтропии вне контекста термодинамики. Не спекулировать смыслами загадочного — для профана — термина.

Есть много людей верующих в физику. Они потребляют рассказы физиков, как имя своего чувства золотого века будущего, когда технологии решат все проблемы человечества. Одной из таких икон будущего является физика нуля. Исследование температур ниже средней температуры вселенной.

Энтропия определена в термодинамике, это её единственный контекст, как отношение приращения тепла или внутренней энергии системы к температуре. Звучит загадочно. Будит фантазию. Так вот, если энтропия постоянна, а температура стремится нулю, то приращение внутренней энергии термодинамической системы — стремится к бесконечности. Или скажем иначе, температура это аналог скорости, где роль расстояния выполняет энергия, а роль времени — энтропия. Но температура и есть средняя скорость молекул газа, то есть — отношение энергии к энтропии равно отношению усреднённого расстояния пробега молекул газа ко времени.

Проверим?

E/S=ms2/t2 / ms/t = s/t=v

Так что же такое энтропия?

Энергия — одна ось матрицы, скорость — а температура, это средняя скорость молекул газа — другая. Произведение энергии и обратной скорости есть импульс. Просто импульс:

dS=dQ/T=PV/T=FV/S’T=Fs/v=E/v=mv2/v=mv=p=ms/t=q2/t

Это следует из определения энтропии, S' — плоскость поверхности сосуда с газом, V — его объём.

Следует так-же пояснить концепцию электрического заряда, как усреднения массы и расстояния. Физический смысл напряжённости любого поля — ускорение, которое оно придаёт телам, попавшим в него. Для электрического поля это ускорение электрически заряженных тел. С другой стороны, напряжённость электрического поля определена как отношение силы к заряду. Приравниваем оба определения и получаем, что квадрат электрического заряда равен произведению массы и расстояния.

Такое произведение массы и расстояния, заменим его квадратом электрического заряда, участвует в определении энтропии и силы. Энтропия это отношение квадрата электрического заряда ко времени, а сила — к квадрату времени. Напряжённость электрического поля — отношение заряда к квадрату времени. То есть сила есть произведение заряда и напряжённости электрического поля. Очевидно, что это просто другая формулировка силы как произведения массы и ускорения. Другое определение силы — отношение энтропии ко времени, скорость энтропии или ускорение квадрата электрического заряда.

F=qe=q2/t2=ms/t2=S/t

Точно так-же мы можем определить два типа темпорального заряда усреднением массы и времени и времени и расстояния.

Для движения комической станции по орбите планеты, сила инерции вращения планеты вокруг станции в невидимом тёмном или зазеркальном времени равна единице, это значит, что квадрат электрического заряда планеты равен квадрату тёмномого времени.

F=Mg=MR/T2=Q2/T2=1

Q=T

MR=T2

Произведение красного и зеленого — жёлтый кварк, сечение матрицы через точки массы и расстояния равно точке на синей оси (квадрату кварка времени).

Возможны физические задачи, при которых:

MR=Q2

RT=X2

MT=Y2

Это свойства сферической матрицы смыслов Бытия, окружающей само Бытие — физический вакуум.

Чтение профаном текстов физиков вызывает у первого смысловые галлюцинации, причина которых проста. Язык формул — это в первую очередь язык, а любой язык обладает внутренней структурой, матрицей понятий. Не имея представления о таком концептуальном пространстве терминов физики — профан наделяет термины своим собственным таинственным смыслом, это игра слов наоборот, когда физики, но и среди них встречаются профаны, произнося свои магические формулы -.лишь обсуждают матрицу своего языка игрой слов.

Точно как греческие философы, споря о первоэлементе вселенной — на самом деле — лишь постигали матрицу своего мышления. Строили мета-концепт всех стихий — чем возрождали, забытую к тому времени мифологическую картину мира. Другими словами — возрождали миф в новом контексте, понятном современнику. Подслушавший их спор профан понял этот разговор Евангелием.

Но, помимо философов были и софисты, любители пустых разговоров о мудрости и профан не способен различить речей тех и других. Более того, речь софиста ему всегда понятней. Никакого концепта строить не надо, профанизм цинично постулируется высшим типом мышления. За такие рассказы о своей воображаемой мудрости — профан готов щедро платить деньги. Что и есть цель софиста. И, преодолеть такое искушение получить деньги ни за что — и есть подлинная наука или искусство. Софизм в искусстве это китч.

Мета-наука, как и мета-искусство, как род деятельности, есть построение мета-концепта всего многообразия проявлений терминов природы, равных многообразию типов мышления человека. Только и всего. Либо вы видите всю картину (мифологическую картину мира), либо вы довольствуетесь частной смысловой галлюцинацией её. Мета-концепт и есть Миф.

Бытие Парменида и есть такой миф. Поступите на философский факультет университета или хотя-бы посмотрите лекции по философии в ютьюбе — они либо о том, что Парменид не прав, либо откровенный стеб над его учением. Как и над любым другим. Чем физический факультет или популярные лекции физиков для профанов лучше? Тоже самое можно сказать и социальной теории и о теории денег.

Человек понимает только то, что способен понять, если это подмена того, что требует усилия тем, что усилия не требует — это путь к самоуничтожению его разума, но одновременно в мире существует и путь к концепту всего, к мифу о разуме человека, разрушением которого является его культура.

Это две полярные силы нашего сознания, свет и тьма, противоборство которых и создаёт мир человека во всем его многообразии. Сложный лабиринт представлений человека о мире и о самом себе, стены которого возводит сам человек, своим глупым стремлением к комфорту преодоления этого лабиринта. Физика не исключение. Как и искусство, как род деятельности.

Нет никакой проблемы почувствовать Бытие Парменида, дать своему чувству имя, дать такому имени чувства точное определение словом, нарисовать (доказать) это определение и понять такое определение из его рисунка, есть проблема лжи самому себе, на каждом из этапов познания Бытия. По причине? По причине того, что мышление каждого человека — элемент этого Бытия, метафорически — точка парменидовой сферы и каждый смотрит на Единое для всех Бытие со своей частной точки зрения. Кто из людей видит общую картину? Аристотель назвал Богом единственного собеседника такого человека.

Где этот Бог? В точном соответствии слов человека о Бытие и самого этого Бытия. Но, слова человека, мы, вслед за Платоном определили как четыре стадии речи. В именах чувств, в их точных определениях, в рисунках определении и интеллектуальном понимании причин — рисунков. Везде. В эфире пятого элемента речи. Его земной символ — сфера человеческого разума, её можно нарисовать, но — не определение словом имени чувства идеи этого Бытия, а его самого. Ничего не рисуя. Случайно. Такая случайность — награда за отказ за намеренный поиск метафоры Бытия.

Через этот магический символ энергия жизни (Бытие) вливается в мир человека и одновременно человек вливается в вечный океан вселенского разума. Где это Бытие в жизни обычного человека? В ритмах подлинного Бытия, растворенных в череде событий житейской обыденности. Если все эти события составить вместе — они образуют сферу. Символически сфера — вечный огонь Логоса Гераклита. Проблема не в духовном открытии Бытия Логоса, с такого открытия началась разумная жизнь, но в его Возрождении от века к веку. Каждый раз новыми терминами, понятными современнику. Сейчас это технологический контекст, завтра, когда Бытие снова будет предано забвению, будет иной контекст.

Гермес Трисмегист сформулировал теорию кадуцея, двойной змейки уровней возрождения духовного открытия подлинного бытия и его забвения культурой. Пересечение — концепт обоих сторон жизни или времён. Святой Грааль, он же философский камень и есть такая сфера. Порядок хаоса жизни. Он есть изначально. Вселенная вечна и неизменна, это и есть её Бытие, а земное бытие — шанс постичь это. Свой выбор мы делаем сами. И жизнь каждого из нас — итог такого нашего выбора.

Человечество — живой компьютер. Кому-то выпала судьба процессора, кому-то пиксела на экране, или — провода, но у любого компьютера есть операционная система, программист и пользователь. Готовы ли мы перепрограммировать собственное будущее?

Вы спросите как? Да очень просто — установив на вершинах Альп — огромные металические зеркальные шары, испещрённые узорами, проявляющие ритмы человеческих мыслей. Это и есть символ Бытия, равный бытию своего Символа. Здесь и сейчас.

Насколько кто из нас готов к этой мистерии — жизнь покажет, она итог пути к этому. Каждый голос важен. Помимо формы-Бытия Логоса, его сущего-смысла и значения (энергии жизни) — есть ещё одно, четвёртое измерение (выше я назвал его скрытым, тёмным или зеркальным временем) — это полнота Бытия.

Её создаёт многообразие мыслей всех нас. Человек, как и атом, как электрон — один, но в множестве самых разных состояний, воспринимаемых нами бесконечностью. Наша высшая цель — телос Аристотеля — увидеть Бытие в этом многообразии.

Как? В его символе, равном ему самому. Создав этот точный знак ответа на вопрос кто мы? Зачем мы здесь? Чего мы добиваемся? — мы перейдём к решению следующей загадки. Число которых — бесконечно. Если только не будем стёрты компьютером как неверное решение. Я верю, что шанс выжить в бездонных просторах космоса у нас есть.

Поскриптум.

Мир духов, о которых мне рассказал Ринат, это мы сами. Время и место — относительны. Разрыв петли времени — неопределённости нашего восприятия протона и нейтрона — это атомный взрыв. Чем больше мы взрываем атомных бомб здесь, тем в большее число петлей времени мы заключаем самих себя там. Каждый человек рождается и умирает, но только в одной и проекций времён. Сами мы — в полной форме своего Бытия — живём вечно, дискриминация привидений — самоубийство. Заключение самих себя в петлю времени. Не надо бояться жизни, она просто — метафорически — счёт после вечеринки с друзьями (своими мыслями) в ресторане вселенной. Итог всего. Бытие. Шлем вечной жизни — это наш разум. Смотрите вторую главу и попробуйте не зацикливаться на этом чтении.

Глава седьмая

Глава восьмая

© Andrei Khanov

© Andrei Khanov