Відкрита лесбійська ідентичність Анни Куркуріної слугує критичною точкою опори, яка кидає виклик укоріненим нормам у спортивній спільноті (тим паче українській) та за її межами. Її видимість - це виступ проти поширеної гетеронормативності у спортивному середовищі, який часто маргіналізує або відверто ігнорує квір-ідентичності. Висуваючи на перший план її сексуальність у поєднанні з її спортивною майстерністю, фільм створює потужний наратив, який ставить під сумнів і підриває традиційні гендерні бінарності та сексуальні норми, що переважають у спорті. Така репрезентація має вирішальне значення для створення контр-наративу, який розширює можливості квір-людей, пропонуючи їм видимість у сферах, з яких вони історично були виключені. Відверто розповідаючи про її життя, фільм кидає виклик гетеронормативним ідеалам, показуючи Куркуріну як багатогранну особистість, чия сексуальна ідентичність є невід'ємною частиною її сили та активізму. Особистість Куркуріної набуває особливої гостроти в контексті України, де права ЛГБТК+ історично стикаються зі значними проблемами. Фільм позиціонує Куркуріну не лише як спортсменку, а й як маяк репрезентації квір-людей. Приймаючи свою ідентичність, вона протистоїть суспільній стигмі та демонструє, що сила має різні форми. Документальний фільм запрошує глядачів замислитися над перетином ідентичності, сили та активізму, припускаючи, що квір-ідентичність Куркуріної є джерелом сили в її боротьбі за права тварин та соціальну справедливість. Життя Куркуріної є свідченням теорії "соціальної вкоріненості", де її активізм переплітається з участю в житті громади, що особливо яскраво проявилося в її зусиллях з порятунку тварин під час повномасштабного вторгненняі. Ця тема поширюється на те, як громади мобілізуються навколо спільних криз, посилюючи уявлення про те, що індивідуальні дії глибоко вкорінені в ширші соціальні структури. Її подвійна роль як освітянки та наставниці ще більше посилює її вплив, трансформуючи особисте переконання у спільну дію. Такий підхід не лише підкреслює взаємний зв'язок між людиною та суспільством, а й ілюструє потенціал суспільних змін, що ґрунтуються на індивідуальній активності. Прихильність Куркуріної до захисту тварин під час війни відображає глибоке розуміння взаємозалежності; її робота виходить за межі бінарної опозиції "людина проти тварини", ілюструючи спільну боротьбу за виживання. Фільм підкреслює, що активізм Куркуріної - це не просто продовження її спортивної кар'єри, а цілеспрямовані зусилля, спрямовані на створення більш співчутливого суспільства, яке визнає внутрішню цінність усіх живих істот. Фільм також працює в чітких соціально-політичних рамках, особливо у світлі війни, що триває в Україні. Дослідження зусиль Куркуріної, спрямованих на допомогу безпритульним тваринам і тим, хто постраждав від війни, є частиною ширшого наративу про стійкість перед обличчям системної неспроможності. Вона висвітлює роль низового активізму в часи кризи, ілюструючи, як окремі люди можуть зробити значущий внесок у розвиток своїх громад. Своєю роботою Куркуріна втілює дух опору, відстоюючи інтереси найбільш пригноблених. Документальний фільм вписує її особистий девіз у ширший наративний контекст національної стійкості, проводячи гострий зв'язок між мікрорівневими актами доброти та макрорівневими актами непокори проти гноблення. Це зіставлення слугує потужним нагадуванням про людську здатність до співчуття та опору перед обличчям системного насильства і хаосу. Феміністична оптика у фільмі "Wszystko ma żyć" багатогранна і глибоко переплетена як з особистим наративом Анни Куркуріної, так і з ширшим культурним контекстом України, що суттєво контрастує з типовою феміністичною риторикою західних країн. Сходження Куркуріної у сфері пауерліфтингу, де домінують чоловіки, не лише кидає виклик традиційним гендерним ролям, але й демонструє її непокору суспільним очікуванням, що є ключовою темою феміністичного дискурсу. Її успіх у такому фізично складному виді спорту підриває традиційний наратив про жіночу фізичність і силу, проектуючи потужний образ жіночої активності та автономії. У західній феміністичній риториці часто робиться акцент на теоретичному дискурсі про гендерні ролі та системну нерівність. Хоча ці дискусії мають вирішальне значення, бренд фемінізму Куркуріної є орієнтованим на дію, заснованим на її щоденному досвіді та викликах. Такий прагматичний підхід до фемінізму є, можливо, більш резонансним в українському контексті, де політичні та соціальні кризи вимагають більш безпосередньої, орієнтованої на виживання форми активізму. Робота Куркуріної, зокрема її наставництво для молодих людей з інвалідністю та зусилля з порятунку тварин під час війни, висвітлює феміністичну практику, яка глибоко вкорінена в турботі та підтримці громади - елементах, які іноді недостатньо представлені в західних феміністичних структурах, що часто зосереджуються на індивідуалізмі та розширенні особистих можливостей. Роль Куркуріної як наставниці та лідерки розширює феміністичну дискусію про лідерство та вплив. Її взаємодія з вразливими групами населення та зусилля, спрямовані на їхнє піднесення та розширення прав і можливостей, відображають феміністичну етику турботи, яка кидає виклик часто конкурентним, індивідуалістичним моделям лідерства, що прославляються в деяких західних контекстах. Цей більш спільнотний та інклюзивний підхід до розширення прав і можливостей є важливим аспектом її фемінізму, що глибоко резонує з ідеалами міжсекторального фемінізму, який виступає за визнання та вирішення різноманітних проблем, що перетинаються, з якими стикаються різні люди. У філософському плані фільм зачіпає екзистенційні теми автентичності та сутності буття. Життєвий шлях Куркуріної відображає гайдеґґерівське прагнення до "автентичного буття", де людина активно визначає себе на противагу "вони" - анонімним нормам суспільного "іншого". Її вибір жити відкрито і цілеспрямовано, приймаючи свою ідентичність і переконання, кидає виклик екзистенційному поняттю падіння в неавтентичність під тиском суспільства. Крім того, її адвокація та зусилля з порятунку перегукуються з ідеєю Сартра про "радикальну свободу", коли дії людини перегукуються з притаманною їй свободою вибору та відповідальністю перед іншими, відображаючи прихильність до екзистенціалістських цінностей свободи, вибору та відповідальності. Історія Куркуріної - це чіткий заклик до розуміння та дій у світі, який часто здається сповненим нездоланних викликів. Представляючи справу всього її життя, автори фільму запрошують глядачів замислитися над силою однієї людини надихати і творити зміни.